Робоча програма 1 страница

Правосознание есть та форма общ сознания, в кот выражаются знание и оценка принятых в данном обществе в качестве юр законов нормативов соц-эконом деятельности разл субъектов права - индивида, предприятия, организации... Правосознание занимает как бы промеж положение между полит и нравственным сознанием: в отличии от полит созн оно мыслит прежде всего индивидуально-личностными категориями и относится к гос-ву не как к субъекту полит власти, а как к вн регламентирующей силе, требующей безусловного подчинения. В отличии от нравств норм в правосознании понятия должного и справедливого мыслятся как возведенные на уровень гос закона, наруш которого сопровождается правовыми санкциями.

Правосознание внутренне близко с рационально-нравств категориями. Это имеет свои истор причины. Первоначально законы рассматривались как нравственая традиция. С образованием гос-ва нравственное и правовое сознание дифференцировались. Вместе с тем уже в античности идей разумного права прочно связывалась с идеей справедливого права, поэтому правовая и нравств формы общ созн продолжали развиваться паралельно. Они оказывали взаимное влияие друг на друга. Правосознание не только отражает действующее законодательство, но может нести в себе и элемент критики сущ юрид системы, может противопоставлять ей исторически обусловленный теорет идеал соц справедливости.

Так в средневековом мировоззр общ неравенство санкциоировалось “божественным правом”, а для нарождающегося буржуазного мировоззр идеал соц справедливости стал связываться с естественным правом, согласно которому каждый человек должен меть равные с другими права.

Юрид право определяет меру социальной свободы индивида, выступает в кач границы этой свободы, получающей благодаря законодательному признанию официальную го защиту. Вместе с тем право регламентирует и нормативно-обязательные эл-ты соц деятельности, что явл обратной стороной меры соц свободы. Естественно, что само законодательство рассм эти отношения со стороны гос-ва, а общ сознание в его правовой обыденно практической форме смотрит на эту же ситуацию со стороны личности и дает ей ту или иную оценку в соотв с нравственным идеалом соц справедливости.

Любое законод право, т.о. исторично, оно сначала появл как теорет идеал, а затем функционирует в кач закона в соотв с вызвавшими его социально-истор причинами.

Однако наряду с переменными характеристиками правосознания в ем содержится и некоторая постоянная величина: всякое общ сознание обязательно содержит в себе идею общества, а всякая идея общ должна базироваться на определенных правовых отношениях. Правосозание всегда есть поддержка самой идеи регламентировнных отношений между личностью и гос-вом, кот признаются необходимыми для поддержания общества против сил анархии, кот нужно знать и соблюдать, но нельзя считать абсолютными, т.е. свободными от крит оценки. Воля гос-ва сама по себе е явл конечным основанием права. Вопрос о кон основаниях права относится к области филос теорет постулатов о назначении гос-ва, сущности человака, его естеств правах...

Нравственное сознание и мораль.

Нравственное сознание - это основная ценностная форма общ сознания, в кот находят отражения общепринятые нормативы и оцеки чел деятельности. Нравств сознание отражает отношения между личностями и те позиции, с кот человек оценивает свое собственное Я. Формирование нравств созн в конечном счете определяется необходимостью регуляции межличностных отношений и совместной деятельности людей.

Нормы нравств сознания и складываются и функционируют в непосредственной практике поведения людей, в поц их общения, будучи отражением и хакреплением их совместного жизненного и истор опыта. Они закепляются признанием их ценности с точки зрения всеобщего блага для того или иного коллектива не имея при этом юрид силы. Не все однако в деят чел регулируется правовыми или нравств нормами. Сущ сфера общ регуляции поведения, кот не может быть отнесена собственно к нравственности. К ней относятся обычаи, ритуалы, традиции... Таким образом нормы нравственного сознания образуют систему таких соц норм, кот регулируют межличностное общение и поведение людей в целях обеспечения единства личных и коллективных интересов.

Истоки равств сознания восходят к обычаям, закрепившим те поступки, кот по опыту поколений оказались полезными для сохран и развития общества и чел. Нравств сознание общества проявляется в различного рода социальных запретах, призванных предотвращать недозволенные с точки зрения общ интересов соц деяния. Однако нравственое не в меньшей степени выражается категорией должного, т.е. не только того, что нравств личность должна избегать, но и того, что обязана делать, движивая долгом.

Особая действенная сила нравств норм как раз и состоит в отсутствии их юрид закрепленности. Такие нравств категории как совесть, чувство собств достоинства и чести отражают имеющуюся у каждого чел возможность самостоятельно определять и направлять свое поведение без постоянного контороля сос стороны общества в виде различного рода санкций.

Как проявление обществ сущности чел, нравственность - та фундаментальная черта, кот определяет челов облик как таковой. Она следовательно есть родовой признак человека, вне которого невозможно бытие общества. И в этом смысле нравств сознание - необходимый фактор прогресса чел. общества, его гумманизации.

В совр науке принято различать 2 уровня нравств сознания: обыденно-практический и теоретический. Если в об-практ уровне отражаются реальные нравы общества, те действующие и широко распространеные номы и оценки, кот подкреплены соц эконом стр-рой общества, то на теорет уровне формируется прогнозируемый обществом идеал, сфера абстрактного должествования, кот по понятным истор причинам никогда не совпадала с реальной действительностью. Идеально-теорет уровень нравственного сознания чаще всего называют моралью. Системы мор императивов как совокупности конкретных, всегда проивопоставленных реальным нравам непререкаемых истин истор изменчивы. Мораль критически относится к существубщему, находит в наличном ростки прогнозируемого идеала и способствует его реализации в дальнейшей соц практике.

Моральный идеал - это перспектива общества, для теорет обоснования кот необходимо знать, на какой действит стадии нравственного развития оно находится.

48. ЛИЧНОСТЬ: ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА И ТИПОЛОГИЯ. СВОБОДА И ОТВЕТСТВЕННОСТЬ.

В настоящее время сущ 2 концепции личности: личность как функциональная (ролевая) характеристика чел и личность как его сущностная характеристика.

Первая коцепция опирается на понятие соц роли человека. Эта концепция однако не позволяет раскрыть внутренний мир чел, фиксируя только его внешнее поведение, кот не всегда отражает сущность чел.

Сущностная концепция явл более глубокой. Личность - индивидуальное выражение общ отношений и функций людей, субъект позания и преобразования мира, прав и обязаностей, этических, эстетических и всех иных соц норм. Личностные кач чел в таком случае есть производное от его соц образа жизни и самосознающего разума. Личность поэтому есть всегда общественно развитый человек.

Личность формир в процессе деятельности, общения. Иначе говоря, формир ее в сущности есть процесс социализации индивида. Этот проц требует от чел продуктивной активности, выраж. в постоянной коректировке своих действий, поведений, поступков. Это вызывает необходимость развития способности самооценки, что связано с развитием самосознания. Самосознание и самооценка в совокупности образуют тот основной стержень личности, вокруг кот складывается неповторимая специфика личности.

Личночть есть совок трех ее основных составляющих: биогенетических задатков, воздействия соц факторов и ее психосоциального ядра - “Я”. Это Я определяет хаактер психики чел, сферу мотивации, способ соотнесения своих интересов с обществеными, уровень притязаний, основу формирования убеждений, ценностных ориентаций, мировоззрения. Оно же явл основой формир соц чувств человека: собств достоинства, долга, ответственности, совести, справедливости... Субъективно, для индивида, личность выступает как образ его Я - он то и служит основой внутр самооценки и представляет собой то, каким индивид видит себя в настоящем, будущем, каким он хотел бы быть. Человек как личность есть процесс, требующий неустанной душевной работы.

Главным результирующим свойством личности явл мировоззрение. Человек вопрошает себя: кто я? зачем я? в чем смысл моей жизни? Только выработав то или иное мировоззр, личность, самоопределяясь в жизни, получает возможность осознано, целенаправленно действовать, реализуя свою сущность.

Одновременно с формир личности складывается и характер личности - психолог стержень человека. “Только в характере индивидум приобретает свою постоянную определенность” - Гегель.

Слово характер как правило означает меру личностной силы, т.е. силу воли. Люди с сильной волей обладают сильным хаактером. Признается, что великим характером обладает тот, кто своими поступками добивается великих целей, соответствуя требованиям объективных, разумно обоснованных и социальнозначимых идеалов. Если же характер чел разменивается на пустые и мелкие цели, то он переходит в упрямство.

Без воли невозможны ни нравственность, ни гражданственность, невозможно вообще общественное самоутверждение человеческого индивида как личности.

Особым компонентом личности явл ее нравственность Соц обстоятельства нередко приводят к тому, что чел, поставеный перед выбором, е всегда следует самому себе, этическому императиву своей личности. И только высоконравств личности испытывают глубокое чувство трагизма от сознания своей “не-личности”, т.е неспособности совершать то, что диктует сокровенный смысл “Я”.

Т.о., личность - мера цельности человека, без внутренней цельности нет личности.

В личности важно видеть не только единое и общее, но и уникальное, своеобразное. Уникальность каждого челов проявляется уже на биолог уровне. Каждый чел биологически неповторим. Однако подлинный смысл уникальности связа не солько с внешним видом челов, сколько с его внутренним дух миром. Что же представляет собой личностная уникальность? В каждой личности есть нечто уникальное, что связано во-первых с наследственными особенностями, а во-вторых с условиями Среды в кот она выращивается. Насл особенности, условия Среды и деятельность личности создают неповторимый личностный опыт - все это вместе и формирует соц психологическую уникальность личности. Но индивидуальность е есть просто сумма этих аспектов, она есть их органическое единство, неразложимое на составляющие. “Индивидуальность - это неделимость, единство, целостность, бесконечность; с головы до ног, от первого до последнего атома, насквозь, повсюду я индивидуальное существо”. У каждого конкретного чел всегда есть что-нибудь свое, хотя бы неповторимая тупость, не позволяющая ему оценить ситуацию и себя в ней.

Индивидуальность не есть абсолют. Она изме6няется и одновременно остается неизменной на протяженими жизни человека.

Необходимость и свобода.

“Судьба направляе того, кто ее принимает, и тащит того, кто ей сопротивляется.” Вопрос о отношениях своб и неоходимости извечен.

Люди обладают знач свободй в определеии целей своей деятельности, средств для достиж этой цели. Свобода следовательно не абсолютна и претворяется в жизнь как осущ возможности путем выбора определенной цели и плана действий.

См вопрос 36 о свободе и необходимости.

Робоча програма

Модуль І

Лекція 1.

Політична економія як фундаментальна суспільна наука……………………………….3

Лекція 2.

Виробництво та його чинники. Суспільний продукт. Економічна система

Суспільства………………………………………………………………………………………7

Лекція 3.

Економічні потреби суспільства і роль виробництва в їх задоволенні………………….14

Лекція 4.

Економіка суспільства як сукупність видів економічної діяльності……………………18

Лекція 5.

Відносини власності в економічному житті суспільства………………………………….23

Лекція 6.

Товарне виробництво і товарно-грошові відносини………………………………………28

Лекція 7.

Загальні основи ринку………………………………………………………………………...36

Модуль ІІ.

Лекція 8.

Суб’єкти ринкової економіки. Підприємництво…………………………………………..44

Лекція 9.

Капіталістична економіка як вища форма ринкової економіки……………………….52

Лекція 10.

Перехідна економіка та її закономірності………………………………………………….59

Лекція 11.

Роль держави в ринковій економіці……………………………………………………….64

Лекція 12.

Суспільний продукт і його форми. Національний дохід………………………………..70

Лекція 13.

Економічне зростання та його чинники…………………………………………………...76

Лекція 14.

Розподіл національного доходу. Споживання, заощадження та добробут людини…82

Лекція 15.

Міжнародна економіка та її роль у зростанні добробуту людської

спільноти світу……………………………………………………………………………….86

Модуль І.

Тема 1: Політична економія як фундаментальна суспільна наука

1. Становлення і розвиток політичної економії

2. Предмет та об’єкт політичної економії

3. Закони та категорії політичної економії

4. Позитивна та нормативна економічна теорія

5. Методи політичної економії

6. Функції політичної економії та її місце в системі економічних наук

1. Становленя та розвиток політичної економії

Політична економія як наука бере свій початок із першої в світі школи політичної економії – меркантилізму (від італійського mercantilism – торговець, купець) і епохи пізнього Середньовічча (остання третина ХY ст.). Це вчення відображало інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу. Саме представник цієї школи Антуан Монкрет’єн вперше ввів термін “політична економія”.

Класична політична економія. Цей напрям світової економічної думки розвивався до першої половини ХІХ ст. Його засновники – У. Петті (Англія), П. Буагільбер (Франція), які започаткували теорію трудової вартості. Свого розвитку класична політитчна економія набула у працях фізіократів Ф. Кене та Д. Тюрго (Франція). Найвище її досягнення – праці англійських економістів А. Сміта (1723 – 1790) та Д. Рікардо (1772 – 1823). Класики започаткували теорію трудової вартості, досліджували доходи основних класів буржуазного суспільства, механізм конкуренції, кредиту, грошового обігу.

Марксистська політична економія. К Маркс, по-перше, довів до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці (в їхніх працях змішування споживчої вартості та вартості, абстрактної та конкретної праці переважало над розмежуванням цих категорій).

Історична школа та маржиналізм.Історична школа – один із напрямів західної економічної думки. Виникла в Німеччині у середині ХІХ ст. Назву отримала від своєрідного тлумачення предмета політичної економії та історичного методу дослідження, відповідно до якого ця наука не вивчає економічні закони, а описує конкретно-історичні форми у країні. Тому саму назву “політична економія” представники цієї школи ототожнювали з поняттям “національна економіка”.

У середині ХІХ століття виникає і в 70-ті роки набуває поширення новий напрям політичної економії – маржиналізм (від французької marginal – граничний). Засновниками були австрійський економіст К. Менгер та англієць У. Джевонс, шаейцарський науковець Л. Вальрас. Основою маржиналізму є теорія граничної корисності.

Основні напрями сучасної економічної теорії.Усю сукупність течій, шкіл сучасної західної економічної думки можна умовно згрупувати у у такі основні напрями:

1) неокласична економічна теорія (монетаризм та неолібералізм);

2) інституціоналізм;

3) кейнсіанство;

4) марксистська політична економія.

Найвидатнішими постатями економічної думки в Україні у ХІХ – напочатку ХХ століття були В.І. Вернацький, І.В. Вернацький, М. Драгоманов, С. Подолинський, Є. Слуцький, І. Франко, М. Туган-Барановський.

2. Предмет та об’єкт політичної економії

Політична економія – це суспільна наука, що досліджує проблему такого використання чи переміщення рідкісних ресурсів (засобів виробництва), при якому досягається найбільше, максимальне задоволення безмежних потреб суспільства (мета виробництва). Політитчна економія вивчає шляхи “найкращого використання того, чим ми володіємо”. Оскільки наші потреби практично безмежні, а наші ресурси обмежені відносно, то ми не можемо задовольнити всі матеріальні потреби суспільства. Єдине, що ми можемо, це прагнути досягати найбільшого задоволення всіх матеріальних потреб суспільства.

Оскільки політична економія пов’язана з дослідженням функціонування економічної системи, то її предметом є дослідження виробничих відносин, що виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг у світі обмежених ресурсів. Виробничі відносини формуються під впливом відносин власності і знаходяться в основі функціонування економічної системи.

Політична економія вивчає механізм дії економічних законів, що керують розвитком цієї системи.

Об’єктом вивчення і дослідження політичної економії є відповідна сфера суспільства, а саме економіка (практика господарювання). Будь-яка національна економіка є структурно організована і в структурі суспільства виступає як відносно самостійна економічна система.

Під економічною системою розуміють певну сукупність механіфзмів чи інститутів функціонування і розвитку національної економіки.

Типи економічних систем з позиційфаз руху виготовленого продукту: виробнича, ринкова або система обміну, система споживанняматеріальних благ і послуг.

Типи економічних систем зпозиційхарактеру регулювання: адміністративні, ринкові, змішані, традиційні.

Типи систем з позицій характеру власності: докапіталістичні, капіталістичні, посткапіталістичні, соціалістичні, постсоціалістичні.

3. Закони та категорії політичної економії

Закон – внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв’язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, елементів матеріальної системи.

В класифікації економічних законів слід виділити декілька груп законів:

· перша група – це закони, що діють впродовж різних історичних періодів, тут виділяють кілька їх типів:

· 1) всезагальні економічні закони, тобто закони, притатманні всім суспільно-економічним формаціям (закони економії часу, зростання продуктивності праці, адекватності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил;

· 2) загальні економічні закони, тобто закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях (закони вартості, грошового обігу, попиту, пропозиції;

· 3) специфічні економічні закони, які діють лише в одній суспільно-економічній формації (основний економічний закон, закон концентрації окремих форм власності та капіталу);

· друга група – закони різних сфер суспільного відтворення, тобто законів безпосереднього виробництва, обміну, розподілу та споживання (закони спадної віддачі, визначення вартості товарів суспільно необхідним робочим часом, зростання екологічних витрат);

· третя група – закони розвитку та функціонування окремих економічних підсистем (закони конкуренції,пропорційного розвитку, посилення державного регулювання);

· четверта група– закони, що діють на різних рівняз економічної системи: мікро-, макро-, метарівнях та у масштабах світового господарства;

· п’ята група– виявляє закономірності розвитку перехідних систем (закони звуження сфери дії законів попередньої економічної системи, становлення нового типу економічних законів).

Економічні категорії.Економічні закони, передусім специфічні, розкривають найглибшу (або внутрішню) сутність певної економічної системи, то менш глибока її сутність виражається у певних економічних категоріях.

Економічні категорії – теоретичне вираження, мисленні форми економічних відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Економічні категорії рухливіші, мінливіші, ніж економічні закони. Прикладами економічних категорій можна назвати: зміст праці, робоча сила, споживча вартість, процес праці і т.д.

4. Позитивна та нормативна економічна теорія

Позитивна економічна теорія – доктрина позитивізму, згідно з якою аналіз економічних процесів та явищ національної економіки загалом не має набувати характеру оціночних суджень, отже, дається без оцінок ученого з погляду справедливості або несправедливості, без рекомендацій як здійснювати економічну політику тощо. При чому констатуються загальновідомі факти у таків формі, наприклад: збільшення витрат виробництва зумовлює зростання цін на товари і послуги.

Оціночні судження може давати тільки нормативна економічна теорія. Вона не тільки оцінює, а й дає рекомендації щодо здійснення економічної політики на рівні держави.

5. Методи політичної економії

Метод(від грецького metodas – шлях до чогось) – засіб пізнання як сукупність методів та прийомів і операцій для мисленного відтворення предмета, що вивчається.

Загальнонаукові методи -- ними користуються фактично всі науки (закон єдностіі боротьби протилежностей, закон переходу кількості в якість).

Методи економічного дослідження.

Метод абстракції означає відмову від поверхневих, несуттєвих сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв’язків, дійсної тенденції руху.

Метод аналізу– розкладання цілого явища на частини і вивчення його по ним.

Метод синтезу – обернений до методу аналізу, тобто збирання частин в ціле. В основному використовується після синтезу.

Індукція– це перехід від конкретного до загального.

Дедукція– протилежний до індукції, тобто перехід від загального до конкретного.

Кількісні методи дослідження– економетричні, економіко-математичні, економіко-статистичні, графічні, єдності позитивних і нормативних підходів.

6.Функції політичної економії

Із предмета, а, отже, і змісту політичної економії як науки випливають основні функції даної науки, у яких розкривається її роль та призначення. Такими функціями є:

· теоретико-пізнавальна функція полягає в тому, щоб розкрити зміст економічних законів та категорій, а отже, -- сутнісні причинно-наслідкові зв’язки економічних явищ і процесів і форм їх вияву, притаманні їм внутрішні суперечності, розвиток яких забезпечує поступальний економічний прогрес суспільства, а також механізм дії законів. Її підфункцією є прогностична– обгрунтування соціально-економічних моделей майбутнього розвитку країн та світового господарства;

· практична полягає в тому, щоб комплексно обгрунтувати конкретні шляхи використання економічних законів та подолання тих форм суперечностей, які гальмують розвиток народного господарства, а отже – сформувати наукову основу економічної політики держави;

· світоглядна функція покликана сформувати новий тип політекономічного мислення, насамперед, у керівників різних ланок уріду;

· методологічна функція політичної економії полягає, по-перше, в тому, що вона служить основою використання загальнонаукових та філософських принципів, законів і категорій діалектики для більшості конкретних економічних дисциплін, а також для економічної теорії;

· ідеологічнаполягає в тому, що політична економія сприяє формуванню наукової економічної свідомості чи економічного світогляду людей. Ця функція розкривається перш за все через розкриття і узагальнення реальної дійсності, розробку сучасного економічного і політичного мислення.

Тема 2: Виробництво і його основні чинники. Суспільний продукт.

Економічна система суспільства.

1. Безпосереднє виробництво і його основні чинники.

2. Виробничі можливості і потреби суспільства.

3. Виробнича система та її типи.

4. Поняття капіталу та його форми.

5. Сутність економічної системи та її матеріальна основа.

6. Суспільний поділ праці й технологічний спосіб виробництва.

7. Економічні відносини як форма та спосіб економічної системи.

8. Суспільний спосіб виробництва.

9. Типи та моделі економічних систем.

1.Безпосереднє виробництво і його основні чинники.

Суспільне виробництвоо є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї цивілілзації.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Будь-якому виробництву притаманні певні загальні ознаки.

По-перше, виробництво завжди виступає як суспільне виробництво. Воно, починаючи із первіснообщинного суспільства, здійснюється як сумісний суспільно-кооперативний процес з участю великої кількості людей. Існування виробництва, в якому бере участь великої кількості людей так само безглуздо, як і існування і розвиток мови без спілкування людей, що спільно живуть і спілкуються між собою.

По-друге, в процесі виробництва між людьми виникають виробничі відносини, соціально-економічний зміст яких визначається формою власності на засоби виробництва.

По-третє, суспільне виробництво має безперервний характер, тобто воно постійно повторюється, відновлюється. Суспільство не може припинити виробляти, так як не може припинити споживати. Відтворювальний аспект суспільного виробництва включає чотири стадії (фази) щодо створенного суспільного продукту: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання.

По-четверте, суспільне виробництво є важливою складовою тієї чи іншої соціально-економічної системи, яка функціонує і розвивається на основі властивих їй об’єктивних законів.

Найважливішими елементами процесу виробництвау будь-якому суспільстві є праця, предмети праці і засоби праці.

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила – це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів та засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальнета нематеріальне виробництво.

Відповідно, благо, як засіб задоволення потреб, теж може бути матеріальним (товар) і нематеріальним (послуга).

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і нематеріальних (духовних) благ.

В економічній літературі поряд з поняттям “фактори виробництва” використовується і така категорія як “ресурси виробництва”. Фактори виробництва – це “працюючі ресурси”.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до складу факторів виробництва відносить наступні:

- праця– є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг;

- капітал– це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг;

- земля – включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі;

- наука– це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення;