Розділ 2. Власне, про охотницьке військо в Гетьманщині.

Що до цього, то мені стаття Заруби здалась більш інформативною і там менше води. Напишу про це далі.

АЛЕтут варто зазначити, що Сокирко не погоджується з Зарубою, котрий вважає першим та єдиним полком, той котрий очолював Новицький, а типо всі інші полковники служили за гроші всім кому завгодно. Сокирко ж розповідає і про Височана, і про Кіяшка…блаблабла…Також говорить, що розмежовувати «державне» та «приватне» військо в домодерному суспільстві, як це робить Заруба, неможливо. Також поділ найманих військ на «піхотні», «охотницькі», «комонні» Зарубою також є не дуже правильним, адже згідно із джерелами всі ці типи були синонімічними.

Про стан найманих полків початку 18 сторіччя сказати можна ось що. Управління ними у воєнний час, а також усі кадрові питання перейшли до компетенції російських органів (Військової та Іноземної колегій, Сенату, Укр. дивізії). На місцевому рівні (в адміністративно-господарському відношенні) охотницькі полки залишалися під юрисдикцією гетьманського правління, Ген. військової канцелярії та Малоросійської колегії. Після поразки гетьмана І. Мазепи у його боротьбі за незалежність України кількість охотницьких полків істотно зменшилася. 1728 гетьману Д. Апостолу дозволено було мати лише 3 полки, які 1775 року перетворено на регулярні частини російської армії.