Тема 5. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ. 2 страница

Тісний зв’язок кримінального права з адміністративним правом проявляється у використанні ним положень адміністративного права при побудові деяких своїх норм та інститутів. Так, однією з підстав направлення засудженого, який раніше був звільнений судом від відбування покарання з випробуванням, для відбування призначеного покарання є систематичне вчинення ним правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення (ч. 2 ст. 78 КК). Адміністративне право, передбачаючи відповідальність за різні правопорушення, також виконує охоронну функцію – захищає правопорядок від адміністративних правопорушень. Однак кримінальне право охороняє правопорядок від найбільш небезпечних посягань – злочинів. Саме ступінь суспільної небезпеки відрізняє адміністративні правопорушення від злочинів.

Зв’язок кримінального та кримінально-виконавчого праваполягає в тому, що останнє базується на відповідних нормах та інститутах кримінального права, яке визначає підстави, межі, загальні засади призначення покарання. Кримінально-виконавче право регулює порядок та умови виконання і відбування покарань, визначає засоби виправлення засуджених, охорони їхніх прав і законних інтересів, надання засудженим допомоги в соціальній адаптації.

Кримінальне право взаємопов'язане з кримінологією. Кримінологія вивчає злочинність як соціальне явище, з'ясовує причини, умови і динаміку злочинності в цілому та її окремих видів. Кримінологія розробляє заходи попередження щодо вчинення злочинів, визнає які діяння стають суспільно-небезпечними, а які в свою чергу перестають бути такими. Одним із завдань кримінального права є також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1 КК).

Кримінальне право також взаємопов'язане з криміналістикою. Криміналістика – це наука про спеціальні прийоми, методи і методики збирання, виявлення, фіксації і дослідження доказів, що застосовуються під час розкриття злочину, розшуку злочинців.

У науці кримінального права використовуються також положення таких наук, як: психології, психіатрії, судової медицини (про осудність, психічні аномалії, фізіологічний стан людини, психологію неповнолітніх, критерії розмежування різних видів тілесних ушкоджень тощо).

1.2. План семінарського заняття.

1. Принципи та завдання кримінального права.

2. Метод кримінального права.

3. Система кримінального права.

4. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України.

5. Наука кримінального права.

6. Кримінальне право як навчальна дисципліна.

7. Зв’язок кримінального права з іншими галузями права.

8. Розвиток кримінального законодавства України.

Теми рефератів.

1. Сучасний стан реформування кримінального законодавства.

2. Розвиток кримінального законодавства України.

3. Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України.

1.3. Термінологічний словник.

Кримінальне право – це одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціонованих її примусовою силою, що виникають із факту вчинення злочину.

Кримінальний закон – це акт вищого органу державної влади, який визначає підстави кримінальної відповідальності, визнає які правопорушення є злочинами і встановлює міри покарання за їх вчинення.

Предметомрегулювання кримінального права виступають суспільні відносини, які виникають у зв’язку з вчиненням злочину.

Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у суспільно небезпечному діянні особи складу злочину, визначеного у конкретній статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Кримінальна відповідальність – це обов'язок особи, яка винна у вчиненні злочину, зазнавати заходів державного впливу, що полягає в передбаченому законом обмеженні її прав і свобод та реалізується з моменту винесення судом обвинувального вироку.

Наука кримінального права це система наукових положень і поглядів щодо самого кримінального закону, практики його застосування, підстав і меж кримінальної відповідальності, історії та перспектив розвитку кримінального права в Україні та за кордоном.

Методце прийом, спосіб дослідження, якій ґрунтується на методології – вченні про шляхи наукового пізнання світу.

1.4. Навчальні завдання.

1. Користуючись текстом посібника, зробіть порівняння поняття «кримінальне право» як галузь законодавства і як навчальної дисципліни.

2. На підставі посібника з’ясуйте метод правового регулювання кримінального права, відміни методу кримінального права від інших галузей права.

3. Підготуйте реферат з питання: зв’язок кримінального права з іншими галузями права.

4. Розкрийте питання – система кримінального права.

 

1.5. Завдання для перевірки знань.

Користуючись текстом посібника дайте відповіді на наступні питання:

1. Що представляє собою поняття кримінальний закон?

2. З скількох частин складається кримінальне право України?

3. З скількох частин складається Кримінальний кодекс України?

4. Що представляє собою система кримінального права?

5. Що означає принцип рівності громадян перед законом?

6. В чому суть методу системного аналізу, який застосовується при вивченні кримінального права?

7. Який зв’язок кримінального права з кримінологією?

 

1.6. Рекомендована література:

Беляев В.Г. Конституційна природа кримінального права //Удосконалення кримінального законодавства України. – К,1996.

Беляев В.Г. Засади формування та реалізації кримінальної політики держави за Конституцією України //Право України. – 1997. - №9.

Кленова Т.В. Принципы уголовного права и принципы кодификации в уголовном праве //Государство и право. – 1997. - №1.

Коржанський М.Й. Нариси уголовного права. – К.: ТОВ. Тенеза. – 1999,

Коржанский Н.И. Теории уголовного права. – Волгоград. ВСШ МВД РФ, 1992.

Мальцев В. Понятие и место уголовного права в системе отраслей права //Государство и право. – 2000. - №5.

Огородник А. Проблемні питання конституційних принципів кримінального і кримінально-процесуального законодавства. //Право України. – 1996, - №12.

 


Тема 2. Принципи кримінального права.

 

1. Поняття принципів кримінального права.

2. Загальні принципи кримінального права.

3. Спеціальні принципи кримінального права.

 

1. Поняття принципів кримінального права.

Студентам слід зосередити увагу, що велике значення для здійснення охорони кримінальним законодавством суспільних відносин в Україні мають принципи, на яких і базується кримінальне право. Принципи кримінального права носять стабільний характер, інакше заміна одних принципів, іншими призводило б до нестабільності кримінального законодавства, що в свою чергу призводило б до невпевненості у правосуддя, до невіри людей у Закон.

Принципи кримінального права –це вихідні основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законі, визначають зміст кримінального права і його окремих інститутів.

Принципи кримінального права поділяються на:

- загальні – притаманні всім галузям права і разом з тим відображають специфічні ознаки кримінального права;

- спеціальні (галузеві) – притаманні лише кримінальному праву, які характеризують його як самостійну галузь права.

Дозагальних належать:

- принцип верховенства права;

- принцип законності;

- принцип гуманізму;

- принцип демократизму;

- принцип рівності громадян перед законом.

До спеціальних принципів відносяться:

- принцип особистої відповідальності за наявності вини особи;

- принцип особистого характеру відповідальності;

- принцип невідворотності кримінальної відповідальності;

- принцип індивідуалізації відповідальності та покарання принцип.

 

2. Загальні принципи кримінального права.

Принцип верховенства права.Цей принцип закріплено у ст. 8 Конституції України. Згідно цього принципу, Конституція України має найвищу юридичну силу. Юридичною базою кримінального законодавства є Конституція України, яка визначає основні напрямки дії кримінального закону.

Принцип законності. Принцип законності закріплено в ч. 2 ст. 58 Конституції України, де зазначено, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Зміст цього принципу розкривається в ч. 2 ст. 1 КК України, який закріплює положення згідно якого тільки КК визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили. Цей принцип зобов'язує державні органи влади і посадових осіб суворо дотримуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності і застосуванні до неї покарання, а також виключає застосування кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами КК України.

Принцип гуманізму закріплений у нормах кримінального права, в яких зафіксоване гуманне ставлення до особи, що відбуває покарання і пов'язаний із піклуванням держави про безпеку людини, з повагою до людської гідності.

Він проявляється в тому, що кримінальний закон:

- не ставить на меті покарання завдати фізичних страждань або принизити людську гідність (ч. 3 ст. 50 КК України);

- встановлює обставини, що пом’якшують відповідальність (ст. 66 КК України);

- передбачає призначення більш м’якого покарання ніж передбачено законом (ст. 69 КК України);

- санкції статей Особливої частини Кримінального кодексу відповідають ступеню тяжкості злочину;

- звільняє особу від кримінальної відповідальності у випадках передбачених законодавством (Розділ 9 Загальної частини КК України);

- звільняє особу від покарання та його відбування у випадках передбачених законодавством (Розділ 12 Загальної частини КК України);

Принцип гуманізму найбільш повно виявляється щодо неповнолітніх злочинців:

- до осіб, які на момент вчинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути застосовано довічне позбавлення (ч. 2 ст. 64 КК України);

- о таких осіб, якщо вони вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, суд може застосувати замість покарання примусові заходи виховного характеру (ст. 105);

- покарання у вигляді позбавлення волі щодо неповнолітніх осіб не може перевищувати десяти років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини перевищувати п’ятнадцяти років;

- зменшені строки давності при яких неповнолітній звільняється від кримінальної відповідальності та відбування покарання (ст. 106 КК України);

- зменшені строки погашення та зняття судимості (ст. 108 КК України).

Принцип демократизму полягає в тому, що кримінальний закон виражає волю всього народу України, кримінальне право охороняє суспільні відносини, порушення яких завдає шкоди як всьому суспільству так і окремим громадянам – членам цього суспільства.

Принцип рівності громадян перед законом закріплює рівність всіх громадян перед законом незалежно від соціального, посадового становища, національної чи релігійної належності.

 

3. Спеціальні принципи кримінального права.

Принцип особистої відповідальності за наявності вини особиє відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого «юридична відповідальність особи має індивідуальний характер» (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримінальної відповідальності юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за вчинений злочин можлива лише при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (статті 8 і 9 КК).

Принцип особистого характеру відповідальності полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин може нести кримінальну відповідальність і бути покарана. Будь-хто інший, навіть близькі родичі не можуть притягатись до кримінальної відповідальності крім винної особи.

Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що: кожна особа, в діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність. Така особа не може бути покарана за один і той самий злочин двічі. Важливо щоб жоден злочин не залишився поза увагою відповідних органів, тому що в противному випадку це буде сіяти вседозвільність.

Принцип індивідуалізації відповідальності та покаранняозначає, що покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкретним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Чим більш тяжкий злочин вчинено, тим більш суворим повинно бути покарання. Також, важливою підставою для вирішення питання про вид та міру покарання злочинця є його індивідуальні особливості: фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб життя, а також середовище, в якому він перебував тощо.

 

2.2. План семінарського заняття

1. Поняття принципів кримінального права.

2. Система принципів кримінального права.

3. Загальні принципи кримінального права.

4. Спеціальні принципи кримінального права.

5. Взаємозв’язок загальноконституційних принципів з спеціальними принципами кримінального права.

2.3. Термінологічний словник.

Принципи кримінального права –це вихідні основоположні ідеї, які випливають зі змісту правових норм, закріплених у кримінальному законі, визначають зміст кримінального права і його окремих інститутів.

Принцип верховенства права – полягає відповідності кримінального закону Конституції України.

Принцип законності – означає, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як злочинні.

Принцип гуманізму – це гуманне ставлення до особи, що відбуває покарання, пов'язане з піклуванням держави про безпеку людини та поважного відношення посадових осіб до людської гідності.

Принцип демократизму полягає в тому, що кримінальне право охороняє суспільні відносини, порушення яких завдає шкоди як всьому суспільству так і окремим громадянам – членам цього суспільства.

Принцип рівності громадян перед законом закріплює рівність всіх громадян перед законом незалежно від соціального, посадового становища, національної чи релігійної належності.

Принцип особистої відповідальності за наявності вини особиполягає в неприпустимості покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливістю притягати до кримінальної відповідальності юридичну особу.

Принцип особистого характеру відповідальності полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин може нести кримінальну відповідальність і бути покарана.

Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що кожна винна особа, в діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримінальну відповідальність.

Принцип індивідуалізації відповідальності та покаранняозначає, що покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкретним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину.

 

2.4. Навчальні завдання.

1. За допомогою посібника, знайдіть в Конституції України та Кримінальному кодексі України положення, які розкривають принципи кримінального права.

2. Підготуйте реферат за темою «Принцип законності в кримінальному праві України».

3. Ознайомтесь зі статтею 372 КК. Як ця кримінально правова норма співвідноситься з принципом індивідуалізації відповідальності та покарання.

 

2.3. Завдання для перевірки знань.

1. В чому особливість принципів кримінального права?

2. Яка різниця між загальними та спеціальними принципами?

3. Які норми кримінального права закріплюють принцип гуманізму?

4. Чи можна сказати, що в Україні діє принцип рівності громадян перед законом? Обгрунтуйте свою відповідь.

5. В чому різниця між принципом законності і принципом гуманізму.

 

2.6. Список літератури.

Кудрявцев В.И. Келина С.Г. О принципах советского уголовного права //Проблемы советской уголовной политики: Межвуз. Темат. Сб. – Владивосток, 1985. – С. 4 -12.

Коржанський М.Й. Про принципи уголовного права України //Право України. – 1995. - №11.

Мальцев В.В. Принципы уголовного законодательства и общественно опасное поведение //Государство и право. – 1 997,-№2,

 


Тема 3. Закон про кримінальну відповідальність.

1. Поняття кримінального закону.

2. Структура кримінального кодексу.

3. Тлумачення кримінального закону.

 

1. Поняття кримінального закону

Студентам слід приділити особливу увагу і запам’ятати, що кримінальне право України має свій вираз в кримінальному законодавстві, яке складається з кримінальних законів, які зведені до Кримінального кодексу України. В ч. 1 ст. 3 КК України зазначається, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

Слід зазначити, що кримінальний закон охороняє найважливіші суспільні відносини. Менш важливі об’єкти охороняються за допомогою інших галузей права. Статті в розділах Особливої частини поєднуються за родовим об’єктом. Стаття 3 Конституції України закріплює, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тому, розділ 1 Особливої частини передбачає відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України, адже особа може спокійно існувати і реалізовувати себе тільки в стабільній державі. А розділ 2 передбачає відповідальність за посягання на життя і здоров’я особи.

Кримінальний закон в найбільш широкому розумінні – це правовий акт, прийнятий Верховною Радою України, який вміщує кримінально-правові норми, що визначають, які суспільно-небезпечні діяння є злочинними, встановлюють принципи і загальні правила кримінальної відповідальності, види і межі покарання осіб, винних у вчинені злочину.

Специфічні ознаки кримінального закону:

1. кримінальний закон є єдиним джерелом кримінального права

2. тільки кримінальний закон визначає злочинність діяння і відповідальність особи за вчинений злочин;

3. тільки кримінальний закон встановлює підстави, обсяг та межі кримінальної відповідальності, підстави звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання.

4. кримінальний закон є певним засобом виховного та превентивного впливу на осіб, винних у вчинення злочину, а також на інших громадян;

5. кримінальне покарання застосовують від імені держави тільки судом.

 

2. Структура кримінального кодексу.

Чинне кримінальне законодавство нашої країни зібрано в єдиному збірнику кримінальних законів – Кримінальному кодексі України, який поділяється на дві частини: Загальну і Особливу:

1) норми Загальної частини, в яких даються кримінально-правові поняття, визначають завдання кримінального законодавства, чинність кримінального закону, інші положення, які стосуються кримінальної відповідальності і покарання;

2) норми Особливої частини, які визначають суспільно небезпечні діяння і відповідальність за їх вчинення.

Загальна та Особлива частина взаємопов’язані між собою і складають систематизовану єдність. Неможливо застосовувати норми Особливої частини якщо не звертатись при цьому до Загальної. Загальна та Особлива частини в свою чергу поділяються на розділи, а розділи ‑ на окремі статті.

Загальна частина складається з 15 розділів:

Розділ I – Загальні положення (ст. 1‑2);

Розділ II – Закон про кримінальну відповідальність (ст. 3‑10);

Розділ III – Злочин, його види та стадії (ст. 11‑17);

Розділ IV – Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину (ст. 18‑22 );

Розділ V – Вина та її форми (ст. 23‑25 );

Розділ VI – Співучасть у злочині (ст. 26‑31 );

Розділ VII – Повторність, сукупність та рецидив злочинів (ст. 32‑35 );

Розділ VIII – Обставини, що виключають злочинність діяння (ст. 36‑43);

Розділ IX – Звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 44‑49);

Розділ X – Покарання та його види (ст. 50‑64);

Розділ XI – Призначення покарання (ст. 65‑73);

Розділ XII – Звільнення від покарання та його відбування(ст. 74‑87);

Розділ XIII – Судимість (ст. 88‑91);

Розділ XIV – Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування (ст. 92‑96);

Розділ XV – Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (ст. 97‑108).

Особлива частина складається з 20 розділів.

Розділ I – Злочини проти основ національної безпеки України(ст. 109‑114);

Розділ II – Злочини проти життя та здоров’я особи (ст. 115‑145);

Розділ III – Злочини проти волі, честі та гідності особи(ст. 146‑151);

Розділ IV – Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості (ст. 152‑156);

Розділ V – Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина (ст. 157‑184);

Розділ VI – Злочини проти власності (ст. 185‑198);

Розділ VII – Злочини у сфері господарської діяльності (ст. 199‑235);

Розділ VIII – Злочини проти довкілля (ст. 236‑254);

Розділ IX – Злочини проти громадської безпеки (ст. 255‑270);

Розділ X – Злочини проти безпеки виробництва (ст. 271‑275);

Розділ XI – Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 276‑292);

Розділ XII – Злочини проти громадського порядку та моральності (ст. 293‑304);

Розділ XIII – Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення (ст. 305‑327);

Розділ XIV – Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканості державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації (ст. 328‑337);

Розділ XV – Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян (ст. 338‑360);

Розділ XVI – Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж (ст. 361‑363);

Розділ XVII – Злочини у сфері службової діяльності (ст. 364‑370);

Розділ XVIII – Злочини проти правосуддя (ст. 371‑400);

Розділ XIX – Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини) (ст. 401‑435);

Розділ XX – Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (ст. 436‑447);

Загальна та Особлива частини КК органічно взаємозв’язані та взаємообумовлені і складають собою єдину систему кримінально-правових норм. Наприклад, при застосуванні закону про кримінальну відповідальність, для визначення вини особи, яка вчинила діяння, передбачене статтею Особливої частини КК, необхідно звернутися до статей розділу V Загальної частини, які розкривають зміст вини умисної чи з необережності; для кваліфікації дій осіб, які вчинили злочин у співучасті до статей розділу VI Загальної частини, в якому даються поняття видів співучасників, регламентована їх відповідальність.

Статті Особливої частини КК України складається з одної або декількох частин, кожна з яких є окремою кримінально-правовою нормою, що містить самостійний склад злочину. Норми Особливої частини КК визначають суспільно небезпечні діяння, які є злочинами, та які види та розміри покарання передбачені за їх скоєння.

В примітках до ряду статей Особливої частини дається визначення окремих термінів, що вживаються у диспозиції цих статей, та розкривається зміст таких оціночних понять як значна шкода, істотна шкода, великий розмір, особливо великий розмір шкоди тощо. В ряді статей Особливої частини КК визначаються підстави звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили передбачені в них злочини (ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, 4.2 ст. 255, 4. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, 4. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289 та інші). В ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385, ч. 2 ст. 396 зазначені положення згідно з якими виключається кримінальна відповідальність осіб, що вчинили діяння, які передбаченні в попередніх статтях.

Слід зазначити, що в ході розвитку суспільства, в КК неминуче відбуваються зміни. При доповнені КК новими кримінально-правовими нормами, вони включаються у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, з обов'язковою вказівкою додаткового цифрового індексу, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, даним новій статті.

В зв’язку з тим, що більшість норм Особливої частини передбачають кримінальну відповідальність за окремі види злочинів, їх структура має однорідну побудову і поділяються на диспозицію та санкцію.

Диспозиція це частина норми Особливої частини КК, в якій визнається конкретне злочинне діяння або описуються його ознаки. Диспозиції описують стандарти забороненої поведінки певного виду. Наприклад, у ст. 185 КК диспозицією будуть слова «таємне викрадення чужого майна (крадіжка)»; у ст. 186 КК – «відкрите викрадення чужого майна (грабіж)».

За технікою побудови і способом описування ознак конкретного виду злочину у чинному кримінальному законодавстві розрізняютьчотири види диспозицій:

- просту,

- описову,

- бланкетну

- відсилочну.

Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Наприклад, вбивство, вчинене з необережності – ст. 119 КК.

Проста диспозиція використовується у тих випадках, коли зміст суспільне небезпечного діяння в загальних рисах достатньо зрозумілий і без описування його ознак у законі.

Описовою визнається диспозиція, в якій описуються найбільш суттєві ознаки злочину. Наприклад, у ч. 1 ст. 185 дається визначення крадіжки, – таємне викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 186 – грабежу – відкрите викрадення чужого майна, у ч. 1 ст. 187 – розбою – напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Визначаючи ознаки злочину, описова диспозиція більш приоритетна ніж проста.

Бланкетна диспозиція називає лише сам склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів, що не є кримінальними (інших законів, інструкцій, статутів, положень, стандартів, правил, вказівок тощо). Наприклад, бланкетною є диспозиція ст. 421 (порушення статутних правил внутрішньої служби) тощо.

Отже, бланкетна диспозиція використовується в тих випадках, коли необхідно встановити кримінальну відповідальність за порушення правил, що визначені в інших нормативно-правових документах тому, що порушення цих правил носить підвищену ступінь суспільної небезпеки.

Відсилочною є диспозиція, яка відсилає до іншої статті або іншої частини статті кримінального закону, де називається злочин, або описуються його ознаки, або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції. Наприклад, ч. 1 ст. 115 розкриває поняття вбивства (це протиправне заподіяння смерті іншій людині), а в статтях 116, 117, 118 і 119 воно тільки називається.

Найчастіше відсилочні диспозиції вживаються для того, щоб уникнути повторень. Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті.

Для цього законодавець використовує словосполучення «та сама дія», «дії, передбачені...», «ті самі дії», «ті самі діяння», «те саме діяння», «діяння, передбачені...», «вчинене особами, зазначеними в частинах першій або другій цієї статті», «один із злочинів, передбачених статтями...», тощо, якими здійснюється відсилання до норми, розташованої раніше, наприклад, в частині першій тієї ж статті, або діянь, опис яких розташований в інших статтях Особливої частини КК.








Дата добавления: 2014-12-08; просмотров: 1419;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.05 сек.