Тема 5. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ. 1 страница

Проливы нефтепродуктов в настоящее время являются основным фактором загрязнения верхней части геологического разреза. На всех этапах добычи, транспортировки и переработки нефтепродуктов в силу несовершенства технологических условий происходит утечка значительной части топлива. Особенно мощные загрязнения возникают при разрывах трасс нефтепроводов, в местах добычи при авариях на скважинах и на нефтеперерабатывающих заводах.

Наиболее оперативно оценка нефтяного загрязнения может быть дана с помощью геофических методов. В этом случае можно оконтурить зону загрязнения в плане, приближенно оценить мощность и глубину нефтяного пятна и, таким образом, выполнить первую экспертизу и в дальнейшем проводить более детальные исследования.

Выявление зон углеводородного загрязнения осуществляется с помощью комплекса методов, главными из которых является электроразведочные. Известно, что нефть – изолятор, но она часто вызывает аномалии пониженного сопротивления и повышенной поляризуемости. Это вызвано деятельностью бактерий в верхней части среды. Исследования показали, что поверхностная вода может быть агентом переноса, приводящим микробы в контакт с углеводородами по разломам и трещинам.

При разложении нефтесодержащих продуктов выделяется сера, которая, соединяясь с природным железом, образует сульфид железа (пирит). Такие породы обладают высокой поляризуемостью, которая регистрируется методом вызванной поляризации. Кроме того, углеводороды имеют пониженную относительную диэлектрическую проницаемость (7-10) по сравнению с влагонасыщенными породами (в среднем 20-35), но повышенную по сравнению с сухими породами (2-4). Поэтому для выделения областей загрязнения можно применять метод георадиолокации. С помощью электрических зондирований (лучше электрической томографии) определяется уровень грунтовых вод, основные литологические комплексы верхней части разреза и особенности их залегания.

Таким образом, для изучения загрязнений геологической среды нефтепродуктами необходимо использовать комплекс из нескольких методов электроразведки. Комплекс может включать: электрические зондирования и профилирования, которые можно заменить электрической томографией; методы вызванной поляризации, естественного поля и георадиолокационная съемка.

Применение комплекса позволяет оценить глубину и мощность зоны загрязнения, закономерности излечения электрических параметров. Нефтяное загрязнение, как правило, сопровождается аномалиями низкого сопротивления и повышенными значениями поляризуемости, отрицательными величинами потенциала естественного поля.

В процессе исследований необходимо учитывать как фоновый разрез, так и другие особенности среды: палеодолины, разломы, тонкие прослои проницаемых пород. Для достоверного построения геолого-геофизических разрезов необходимо свести к минимуму влияние геологических помех, вызванных приповерхностными неоднородностями как природного, так и особенно техногенного происхождения.

К настоящему времени накоплен опыт применения электроразведочного комплекса при установлении углеводородного загрязнения на территориях нефтеперерабатывающих заводов. На основании исследований представлены графики параметров и составлены геолого-геофизические разрезы, на которых выделены области нефтяного загрязнения.

На одной из площадей разрез пятислойный:

- опорным горизонтом служат верхнеюрские глины (7-13 Ом*м);

- выше прослежены песчано-глинистые отложения (8-20 Ом*м) и мощностью 2-3 метра;

- ещё выше обводненные пески (40 Ом*м), мощностью до 5 метров;

- верхний слой мощностью 2-3 метра крайне неоднороден, поскольку включает сухие пески и насыпной грунт, а его сопротивление изменяется в широких пределах.

Верхний слой интенсивно загрязнен нефтепродуктами, которые выделяются высокими значениями поляризуемости, низким удельным сопротивлением и прослеживаются аномалиями естественного поля и георадиолокации.

Как указано выше, при выявлении источников загрязнения большую роль играют геохимические методы. Разработано три основных метода, которые основаны на разных принципах. Применение методов в комплексе позволяет:

- установить основные источники загрязнения и оценить устойчивость геологической среды к техногенной нагрузке;

- определить участки сильного техногенного воздействия;

- определить вероятную специфику трансляции техногенных воздействий в различных условиях.

ВСТУП.

Кримінальне право України – одна із найважливіших дисциплін кримінального циклу.

Юристами-вченими та практиками разом з політиками проведена велика робота по вивченню міжнародного правового та законотворчого досвіду боротьби зі злочинністю, результатом якої стало прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 року нового Кримінального Кодексу України. Ця подія сприяла новому потужному поштовху розвитку національного кримінального права.

Наведене може служити обґрунтованою підставою для висновку про важливість поглибленого вивчення кримінального права як в цілях загальної юридичної освіти населення так і особливо студентами, які обрали майбутню спеціальність юриста. Знання положень кримінального права сприяє правової свідомості та законослухняному вихованню громадян.

Студентам, перш за все, треба чітко усвідомити основні положення Загальної частини кримінального права щодо предмету та методу цієї галузі права, її систему та принципи, поняття злочину та його ознаки. Досконале вивчення Загальної частини кримінального права передбачає засвоєння студентами різних теоретичних концепцій, дискусійних положень, вміння критичного осмислення проблемних питань, розвиток правового мислення, що допоможе правильно зорієнтуватися в матеріалі і відзначити той конкретний обсяг інформації, яка потрібна для точної і чіткої відповіді.

Предмет кримінального права завжди складали суспільні відносини, які виникають між державою та особою в наслідок вчинення злочину та застосування покарання.

Підготовка фахівців юристів для діяльності в умовах ринкової економіки вимагає застосування різноманітних методик викладання та засвоєння навчального матеріалу. Студент як основна фігура в навчальному процесі повинен сам активно прагнути, проявляти ініціативу в пошуку форм і методів навчання, оволодіння фахом. Студенти, що отримують дипломи молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста та магістра права повинні виходити із необхідності досконалого оволодіння кримінальним правом як фундаментальної, основної галузі права.

Наріжним каменем кримінальної науки ще з XVIII століття є вчення про юридичний склад злочину, який відіграє основну роль при кваліфікації діяння і визначення в кінцевому результаті підстав кримінальної відповідальності.

Необхідним є також усвідомлення таких положень кримінального права, як стадії вчинення злочину, співучасть у злочині, обставини, що виключають злочинність діяння. Вивчення Загальної частини кримінального права передбачає обов’язкове засвоєння положень, що стосуються системи та видів покарання за вчинені злочини, загальних начал та особливостей їх призначення, а також підстав звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання. Безперечно, для правової обізнаності будь-якого громадянина необхідно знати про судимість та її правові наслідки, а також про умови застосування примусових заходів медичного характеру до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Враховуючи особливість програми навчального курсу з кримінального права для студентів, що оволодіють фахом юриста та необхідністю забезпечення певного обсягу знань з кримінального права, навчальний курс передбачає поряд з лекціями також самостійну роботу студентів по визначеним темам.

В цілому навчальний курс з кримінального права передбачає 162 години. В тому числі: 40 годин лекцій; 70 годин самостійної роботи студентів; 32 години семінарських занять; 20 годин консультацій. Передбачено розв’язування ситуаційних задач, які даються в кінці кожної теми посібника. Пропонуються в посібнику також теми для написання курсових робіт.

Для вивчення основ Загальної частини кримінального права України пропонується даний посібник. Для поглибленого вивчення кримінального права рекомендується звертатися до підручників, наукових статей, збірників постанов Пленуму Верховного Суду України, Кримінального Кодексу України. І тільки після цього, коли у Вас є потрібна теоретична база для засвоєння складнішого матеріалу, необхідно приступати до вивчення монографічної літератури, яка містить аналіз проблемних питань. Перелік основних та додаткових джерел інформації визначено для кожної теми посібника.

Навчальна дисципліна «Кримінальне право України» посідає чинне місце серед інших юридичних дисциплін в процесі фахової підготовки юриста, що визначається її провідним положенням серед основних галузей права, законодавства та особливого значення для організації, існування і діяльності правової держави.

В зв’язку з вищенаведеним, всі студенти, незалежно від форми навчання та передбачених навчальною програмою форм і методів засвоєння окремих тем повинні мати достатньо повні знання з усіх зазначених робочою навчальною програмою тем та положень кримінального права і законодавства.

Тема 1. ПОНЯТТЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА.

1. Принципи та завдання кримінального права.

2. Метод кримінального права.

3. Система кримінального права.

4. Наука кримінального права.

5. Зв’язок кримінального права з іншими галузями права.

1.1. Методичні вказівки.

1. Предмет та завдання кримінального права.

Починаючи вивчати курс кримінального права, необхідно звернути увагу, що «кримінальне право» походить від латинського слова crimen – злочин. Відповідно кримінальне право – наука про злочини, а Кримінальний кодекс – Кодекс про злочини.

Необхідно зазначити, що поняття кримінального права використовується в двох значеннях:

- галузь законодавства України;

- самостійна галузь права, тобто юридична навчальна дисципліна про історію та теорію кримінального права, чинний кримінальний закон, практику його застосування.

Використання поняття кримінального права як галузі права, науки і навчального курсу базується на єдиній нормативно-правовій базі – системі чинних норм кримінального права, тобто галузі кримінального законодавства України.

Кримінальне право відрізняється від інших галузей права особливими завданнями, своїм предметом охорони, а також специфічним предметом і методом правового регулювання.

Кримінальне право – це одна з галузей права України, яка є сукупністю юридичних норм, встановлених державою і санкціонованих її примусовою силою, що виникають із факту вчинення злочину.

Кримінальне право як сукупність правових норм встановлює:

1) які порушення закону визнаються злочинами;

2) які види покарання призначаються за їх вчинення;

3) що є підставою кримінальної відповідальності;

4) умови, підстави та порядок призначення покарання;

5) умови, підстави та порядок звільнення від покарання.

Особливістю кримінального права, як галузі права є:

- кримінально-правові норми приймаються тільки Верховною Радою України;

- тільки кримінальне законодавство визначає які правопорушення визнаються злочином, та які покарання призначаються за їх вчинення;

- тільки кримінальний закон визначає види та міру покарання за злочин.

Кримінальний закон – це акт вищого органу державної влади, який визначає підстави кримінальної відповідальності, визнає які правопорушення є злочинами і встановлює міри покарання за їх вчинення. Єдиним законодавчим актом України є Кримінальний кодекс України, прийнятий сьомою сесією Верховної Ради України 5 квітня 2001 року і введений в дію з 1вересня 2001 року. КК України складається з Загальної та Особливої частин, 20 розділів, 447 статей.

Тобто, специфічною рисою кримінального права України є те, що його джерела – норми кримінального права формулюються тільки у законах. У п. 2 ст. 92 Конституції вказується, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них. Вони можуть також міститися в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Кримінальний кодекс має своїм завданням, згідно з Конституцією України, охороняти особу, її життя й здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпеку, охороняти права й свободи громадян, державний суверенітет і суспільний лад України, увесь правопорядок від злочинних посягань.

Стаття 1 КК України закріплює своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Виходячи із змісту цієї кримінально-правової норми, ми бачимо, що основним завданням КК України є 1)правове забезпечення охорони певних соціальних відносин і 2) запобігання вчинення злочинам.

Засобом захисту є встановлення вичерпного переліку суспільно небезпечних діянь, які визначаються злочинами, та встановлення відповідних мір кримінального покарання.

Кримінальне право виконуючи певні задачі, які перед ним ставляться, здійснює ряд функцій:

- охоронну – охорона найбільш важливих соціальних цінностей від злочинних посягань;

- попереджувальну – посягання на суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, тягне за собою кримінальну відповідальність;

- виховну – виховує у громадян гідне відношення до суспільних цінностей;

- регулятивну – встановлює види та розміри покарання, зняття та погашення судимості тощо.

Предметомрегулювання кримінального права виступають суспільні відносини, які виникають у зв’язку з вчиненням злочину. Вони носять назву кримінально-правових відносин. Ці відносини виникають з моменту порушення особою норм, які містяться в кримінальному законі в зв’язку з чим, відповідна особа повинна понести кримінальне покарання.

Учасниками кримінально-правових відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а, з іншого – держава, що виступає в особі уповноважених на те органів чи осіб (це органи дізнання, слідства, прокуратури, суду тощо). Зазначені органи мають право і зобов’язані притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин і застосувати до неї покарання чи вжити інші заходи кримінально-правового значення. Особа, яка вчинила злочин, зобов’язана понести покарання та інші обмеження, пов’язані з кримінальною відповідальністю, і має право вимагати, щоб її відповідальність повністю відповідала положенням кримінального закону. Кримінально-правові відношення закінчуються після реалізації кримінального покарання.

2. Метод кримінального права.

Переходячи до розгляду даного питання, необхідно зосередити увагу, що специфічні, притаманні лише кримінальному праву відносини між особою, яка вчинила злочин і державою, яка охороняє суспільні цінності, регламентується притаманним лише кримінальному праву методом – застосуванням з боку держави до особи злочинця санкції кримінально-правової норми, тобто покарання. Вирішення викладених вище завдань здійснюється через застосування специфічного для кримінального права методу правового регулювання.

Метод правового регулювання – це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються стосунки між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою. Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання.

Метод правового регулювання кримінального права має дві складові:

1) визначення того, які суспільне небезпечні діяння є злочинами,

2) які покарання застосовуються до осіб, що вчинили злочини.

Підставою кримінальної відповідальності є наявність у суспільно небезпечному діянні особи складу злочину, визначеного у конкретній статті Особливої частини Кримінального кодексу України. Застосування ж конкретних норм кримінального закону вимагає встановлення відповідності об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинного діяння з ознаками складу злочину, які описані в конкретній нормі закону.

Кримінальна відповідальність – це обов'язок особи, яка винна у вчиненні злочину, зазнавати заходів державного впливу, що полягає в передбаченому законом обмеженні її прав і свобод та реалізується з моменту винесення судом обвинувального вироку.

Реалізація кримінальної відповідальності здійснюється у формі кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих правовідносин. Це, означає, що кримінальна відповідальність із моменту свого виникнення обумовлює, обов'язок особи, яка вчинила злочин, підкорятися вимогам органів розслідування та суду. Покарання виступає однією із форм реалізації кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що норми кримінального права не тільки визначають, які суспільне небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили, а й підставу кримінальної відповідальності, принципи чинності кримінального закону в часі, просторі і по колу осіб, підстави й умови, за яких особа, що вчинила злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності чи від покарання, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх тощо.

3. Система кримінального права.

В даному питанні студенти повинні з’ясувати, що кримінальне право як сукупність юридичних норм складається з цілісної системи, окремі елементи якої взаємопов’язані між собою і знаходяться в нерозривному зв’язку. Кримінальне право України складається із Загальної та Особливої частини.

Загальна частина Кримінального кодексу містить визначальні норми загального значення; їхня дія поширюється на всі приписи Особливої частини Кодексу. Норми Загальної частини розташовані в п’ятнадцяти розділах і складають в сукупності 108 статей. Ці норми визначають:

- завдання Кримінального кодексу;

- підстави кримінальної відповідальності;

- чинність Кримінального кодексу щодо діянь, учинених на території України та за її межами;

- чинність кримінального закону в часі;

- поняття злочину;

- форми вини;

- обставини, що містять суспільну небезпечність або протиправність діяння;

- стадії вчинення злочину;

- співучасть у злочині;

- види покарань,

- загальні засади призначення покарання;

- погашення та зняття судимості тощо.

Сутність і призначення норм Загальної частини Кримінального кодексу виявляються лише в органічній єдності з положеннями його Особливої частини. Остання складається з двадцяти розділів і вміщує 339 статей, в яких міститься:

- конкретні норми, які забороняють вчиняти те чи інше діяння;

- відповідне покарання винної особи за порушення цих норм;

- підстави й умови, за наявності яких особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності (ч. 2 ст.111, ч. 2 ст. 114, ч. 4 ст.289);

- окремі поняття (повторність злочину п. 1 примітки до ст. 185, бюджетні кошти – п. 1 примітки до ст. 210, транспортні засоби – примітка до ст. 286, незаконне заволодіння транспортними засобами – п. 1 примітки до ст. 289 тощо).

Крім Загальної та Особливої частини в КК України містяться Прикінцеві та перехідні положення, які містять два розділи, а також додаток з Переліком майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком.

4. Наука кримінального права.

Наука кримінального права – це система наукових положень і поглядів щодо самого кримінального закону, практики його застосування, підстав і меж кримінальної відповідальності, історії та перспектив розвитку кримінального права в Україні та за кордоном.

Вивчаючи дане питання, студенти повинні науку кримінального права відмежовувати від кримінального права, як системи законодавства. Наука досліджує соціальну обумовленість і сутність кримінального закону, принципи його дії, ефективність застосування, шляхи удосконалення тощо, тому кримінальне право як галузь права виступає для науки як предмет її вивчення. Наука кримінального права розробляє наукові рекомендації щодо удосконалення кримінального законодавства, практики його застосування, має своїм завданням вивчення зарубіжного досвіду законотворення у цій галузі та застосування в нашій державі цього досвіду на практиці.

Наука кримінального права вивчає діяльність правоохоронних органів та суду щодо застосування ними кримінального закону. Вона вивчає та узагальнює практику судів по застосуванню ними законодавства щодо окремих видів злочинів і дає відповідні рекомендації для подальшого удосконалення такої практики.

Наука кримінального права приділяє також увагу вивченню підстав звільнення від покарання, застосування більш м’яких видів покарання, ефективність дії цих інститутів.

Система наукових положень і знань про кримінальний закон знаходиться у постійному розвитку завдяки проведенню нових досліджень в цьому напрямку. В ході проведення таких досліджень в науці застосовуються ряд відповідних методів щодо вивчення кримінального законодавства та практики його застосування.

Метод – з грецької – буквально означає дорогу до чого-небудь, дослідження. У науковому обігу вживаються терміни «методика» і «методи». Методика – це набір, низка методів. Метод – це прийом, спосіб дослідження, якій ґрунтується на методології – вченні про шляхи наукового пізнання світу.

Всі методи знаходяться між собою в тісному зв’язку та доповнюють один одного. Серед основних методів, які використовує наука кримінального права можна виділити:

- Діалектичний метод

- Конкретно-соціологічний метод

- Логіко-юридичний (або догматичний)

- Метод системного аналізу

- Метод порівняльного правознавства

- Історичний метод

Діалектичний метод як загальний метод пізнання полягає в поясненні цілого ряду явищ. Наприклад, такі категорії діалектики, як необхідність і випадковість, причина і наслідок використовуються теорією кримінального права при встановленні причинного зв'язку між злочинним діянням і його наслідками, а такі категорії діалектики, як можливість і дійсність, – при дослідженні стадій злочину.

Конкретно-соціологічний метод передбачає проведення конкретно-соціологічних досліджень (анкетування, інтерв’ювання, аналіз статистичних даних, тощо) для виявлення соціального змісту конкретних злочинів, їх видів, соціальної характеристики суб’єктів різних злочинів, ставлення громадян до тих чи інших злочинних діянь, до практики застосування кримінального закону правоохоронними органами та судом. Цей метод дає можливість оцінити ефективність кримінального закону, розробити пропозиції щодо його удосконалення.

Логіко-юридичний(абодогматичний) метод ґрунтується на використанні правил формальної логіки для пізнання права. Його значення проявляється у формуванні та розкритті юридичних понять, з’ясуванні правових норм шляхом їх тлумачення. За допомогою цього методу коментуються положення кримінального закону, здійснюється кваліфікація злочинів, що передбачає аналіз елементів складу конкретного злочину. Це обумовлюється тим, що правові норми є за суттю системою формалізованих понять, пов’язаних певною логікою, і розкрити їх зміст неможливо без використання логіко-юридичного аналізу.

Необхідно зазначити, що широке використання цього методу в кримінальному праві виробляє також особливий стиль мислення юристів.

Метод системного аналізу передбачає вивчення кримінального права і його інститутів як цілісної системи. В першу чергу, необхідно зазначити. що кримінальне право є однією з галузей законодавства, і має свої особливості, які відрізняють його від інших галузей права. По-друге кримінальне право складається із Загальної та Особливої частин. Спочатку вивчаються норми загальної частини, де сформовані основні положення стосовно злочину, підстав та видів покарання, а потім норми особливої частини, де визначені діяння, що є суспільно-небезпечними, а також види та розмір покарання за ці злочини. Вивчення їх взаємних зв’язків, впливу норм Загальної частини на процес застосування норм Особливої частини являє вияв системного методу. По-третє, кожна з частин кримінального права, у свою чергу, складається з розділів, які також мають певну ієрархію, впливають одна на іншу. Крім того, проводяться дослідження взаємозв’язку окремих норм як у межах одного розділу, так і норм, що розташовані в різних розділах та різних частинах КК.

Метод системного аналізу дає змогу виявити суперечності та прогалини в законодавстві і на цій підставі сформулювати пропозиції щодо його змін і доповнень.

Метод порівняльного правознавства полягає в порівнянні норм кримінального права України з нормами кримінального права інших країн. Цей метод дає можливість дати правову та соціальну оцінку Кримінальному праву України. Значення цього методу полягає в можливості запропонувати напрями використання зарубіжного досвіду кримінального права для удосконалення національного законодавства.

Історичний метод передбачає дослідження історії розвитку кримінального права. Він дозволяє виявити генезис різних видів злочину, їх сутність і значення для правильної кримінально-правової оцінки. Так, на території України після 1917 року в різні періоди приймалися послідовно кримінальні кодекси в 1922, 1927, 1960 і 2001роках.

5. Зв'язок кримінального права з іншими галузями права.

У даному питанні, студентам необхідно звернути увагу, що кримінальне право, як складова частина національного законодавства знаходиться в нерозривному зв’язку з іншими галузями права: конституційним, кримінально-процесуальним, адміністративним, міжнародним тощо.

В першу чергу кримінальне право пов'язане з конституційним правом, норми якого закріплені в Конституції України. У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Законодавство України про кримінальну відповідальність грунтується на Конституції України (ч. 1 ст. 3 КК України). Ряд положень, закріплених у Конституції, безпосередньо стосується кримінального права. Конституційним є положення про те, що «особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду» (ст. 62 Конституції України).

Конституція закріплює положення про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, окрім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (ст. 58 Конституції). У ч. 3 ст. 2 КК закріплений принцип, відповідно до якого ніхто не може бути двічі притягнутий до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Цей принцип базується на положеннях ст. 61 Конституції України.

Як уже зазначалося, функцією кримінального права є також охорона всіх конституційних правовідносин у випадку суспільне небезпечного посягання на них. Тому, важливим для застосування норм кримінального права є конституційне положення, що міститься у ст. 68 Конституції України: «Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності».

Кримінальне право нерозривно пов'язане з міжнародним правом. Частина 5 ст. 3 КК України визначає, що закони України про кримінальну відповідальність повинні відповідати положенням, що містяться в чинних міжнародних договорах, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. У ст. 9 Конституції України вказується, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Основу зв'язку кримінального і міжнародного права складають загальні норми чи положення міжнародного права, що містяться чи прямо випливають із міжнародних договорів, конвенцій, інших міжнародних угод. Це норми, що пов'язані з регулюванням дії закону в просторі, його поширенням на іноземних громадян, осіб без громадянства, які вчинили злочин, щодо видачі злочинців. Це положення щодо відповідальності осіб, які користуються дипломатичною недоторканністю.

Дуже тісно між собою співвідносяться кримінальне (матеріальне) право і кримінально-процесуальне право.Основне призначення норм кримінально-процесуального права полягає у сприянні забезпеченню реалізації норм кримінального права. Кримінально-процесуальне право регламентує порядок порушення, розслідування і розгляду справ про вчинені злочини. Воно також регламентує порядок приведення у виконання вироків та інших рішень судів за кримінальними справами. Кримінальне право обумовлює багато норм і інститутів кримінально-процесуального права. Відсутність кримінально-процесуального права позбавило б кримінальне право процесуальної форми, що призвело б в свою чергу до «безпредела».