Право абсорбції сорому любов’ю

Оскільки любов як справа тіла природно поєднується на зовні (тобто у відношенні до якої-небудь іншої особи поза тією жінкою та чоловіком, котрі спільно її переживають) із соромом, то всередині, тобто між ними, відбувається знаменне явище, яке тут називаємо як “абсорбція сорому через любов”. Сором є немовби поглинутий любов’ю, розтоплений в ній, так що жінка і чоловік перестають взаємно соромитися співпереживання цінностей sexus. Цей процес має величезне значення для сексуальної моральності, міститься в ньому певна глибока вказівка, котру слід використати в етиці, тому що це природний процес, якого неможливо зрозуміти без сприйняття відповідної пропорції між цінністю особи і сексуальними цінностями в людині, а також в любові чоловіка і жінки.

Аналізуючи явище сексуального сорому, ми дійшли до переконання, що йдеться в ньому про факт, що має глибинне особове значення – тому сексуальний сором може існувати лише в світі осіб. Цей факт, зрештою, має подвійне значення: з однієї сторони втеча – стремління до утаєння сексуальних цінностей з тією метою, щоб вони не прикрили цінності самої особи; з другої сторони – бажання любові, її започаткування або її пережиття (любов між жінкою і мужчиною формується, як відомо, на основі цінностей sexus, але остаточно вирішує про неї взаємне відношення до цінності особи, оскільки є вона особовим з’єднанням осіб). Отже, вже з самого аналізу сексуального сорому видно, що він торує шлях до любові.

Коли говоримо про “абсорбцію” сорому через любов - це зовсім не означає, що любов зносить або нищить сексуальний сором, якраз навпаки: ще більш загострює відчуття цього сорому в мужчині і жінці, тому що реалізується у всій повноті, при найповнішому його збереженні. Слово “абсорбція” означає тільки, що любов ґрунтовно використовує для себе ці дані, які знаходяться в явищі сексуального сорому; а саме використовує цю пропорцію між цінністю особи і цінностями sexus, яку вносить сором до взаємного відношення жінки та чоловіка як щось природного, що переживається спонтанно, що однак – недоглянуте належно – може підлягти знищенню зі шкодою для осіб та їхньої взаємної любові.

Отже, на чому полягає ота абсорбція сорому через любов і чим пояснюється? Сором являється якби натуральним самозахистом особи для того, щоб вона не зійшла або не була зіпхнута до позиції предмету сексуального використання. Ця позиція – як це вже багаторазово стверджено – суперечить самій природі особи. Особа не може (не повинна) сама зійти на позицію предмету вжитку для другої особи чи для інших осіб; так наприклад х не може зійти на цю позицію по відношенні до у. Але також не може вона спихати жодної особи другої статі на позицію предмету вжитку; отже, так не може поступати у по відношенні до жодної х. З одного і з другого боку протиставляється цьому сексуальний сором – так сором тіла, як і пережиття. Отже, любов, що ми вже ствердили на початку цієї книжки, є таким відношенням особи до особи (у до х та х до у), яке фундаментально виключає трактування особи як предмету вжитку, категорично не дозволяє особі зійти на позицію предмету вжитку, а також не допускає до того, щоб зіпхнуто її на цю позицію. Саме тому сором так природно відкривається для любові.

Для любові суттєва є насамперед афірмація цінності особи; спираючись на неї воля суб’єкту, який любить стремить до правдивого добра особи, яку любить, і то повного та цілковитого, добра “з усіх мір” – таке добро ототожнюється із щастям. Таке спрямування волі у люблячої особи є цілковито протилежне якому-небудь спрямуванні тієї волі на використання. Любов та відношення до особи як до предмету вжитку взаємно виключаються. Відносно цього також сором як природна форма втечі від такого відношення відступає, бо втрачає свою об’єктивну рацію буття. Відступає однак остільки, оскільки люблена таким чином особа, для прикладу х, сама також відповідає любов’ю особі, яка любить (у), і то – що найважливіше – любов’ю готовою до віддання себе. Випадає в цьому місці пригадати те, що було видобуто в аналізі весільної любові. В кожному разі право абсорбції сорому любов’ю пояснює нам на психологічній площині цілу проблематику чистоти, а швидше подружньої сором’язливості. Адже фактом є, що сексуальне єднання подругів не являється тільки якоюсь формою безсоромності, залегалізованої ззовні, але є внутрішньо погоджене з вимогами сорому (хіба що подруги самі вчинять його безсоромним через сам спосіб його сповнення).

Дивлячись на справу інтегрально (до чого приготував нас вже в попередньому розділі інтегральний аналіз любові), треба ствердити, що тільки правдива любов, а отже любов володіюча повнотою своєї етичної суті, є здатна заабсорбувати сором. Це стає зрозуміле перед лицем факту, що сором являється тенденцією до закриття сексуальних цінностей з тією метою, щоб не прислонити ними цінності особи, але навпаки – тим більше її виділяє. А правдива любов – це така любов, в якій сексуальні цінності є підпорядковані цінності особи. Вона домінує, а афірмація цінності особи проникає всі ті пережиття, які родяться з природної чуттєвості або почуттєвості людини. Відомо, що ці пережиття є природно пов’язані з сексуальними цінностями (чуттєвість з цінністю “тіла і статі”, почуттєвість з цінністю “жіночості” або “чоловічості” в людині другої статі). Отож, завдяки правдивій любові ці пережиття є на стільки проникнуті афірмацією цінності особи, що вилучається відношення волі до другої особи як до предмету вжитку. На цьому практично полягає суттєва сила любові – сама теоретична афірмація цінності особи ще про неї не вирішує.

Отже, при такому спрямуванні немає приводу до сорому, тобто до утаєння цінності sexus як тих, котрі прикривають цінність особи, котрі вдаряють в її невідступальність (alteri incommunicabilis) і недоторканість, зводячи її саму до позиції предмету вжитку. Тоді немає приводу для сорому тіла (наприклад з боку х), тому що позитивна тенденція до викликання любові, яка міститься в цьому соромі, зустрілася з адекватною відповіддю. Немає також приводу для сорому пережиття (наприклад з боку у), тому що не відбувається відношення до особи (х) як до предмету вжитку. Якщо навіть чуттєвість у властивий собі спосіб реагує на “тіло” як на “можливий предмет вжитку”, то однак воля завдяки любові є спрямована на правдиве добро особи, а не на її використання, що ані трохи не виключає факту, що (в подружжі) це є ця особа, ця х, з котрою єднає певного у сексуальне співжиття, а отже також спільне сексуальне використання. Потреба сорому є внутрішньо поглинута через сам факт зрілої любові до особи: у не мусить внутрішньо (і зовнішньо також) таїтися із своїм спрямуванням на використання направленим до х через те, що оте спрямування поглинула правдива любов волі. Потвердження (?афірмація) цінності особи проникає настільки всі чуттєво-емоційні реакції, які посилаються на сексуальні цінності, що волі не загрожує постава використання незгідна з відношенням до особи. Авжеж, потвердження це передається почуттєвості так, що цінність особи є не лише абстрактно зрозуміла, але є також глибоко відчутна. Тоді це є також психологічна повнота любові, в якій відбувається до глибини правильна абсорбція сексуального сорому. Жінка і чоловік можуть бути “одним тілом” – згідно тих добре знаних слів Книги Буття (2, 24), котрими Творець визначив сутність подружжя – і ця єдність не буде жодною формою безсоромності, але повною реалізацією з’єднання осіб, що випливає із взаємної весільної (?подружньої) любові. З цим дуже тісно пов’язується питання відношення до батьківства, але ця справа буде окремо обговорена в ІV розділі.

У зв’язку з цим характерним явищем “абсорбції” сексуального сорому любов’ю треба ще засигналізувати певну небезпеку. Сором має своє коріння глибоко в самому бутті особи, тому треба було власне метафізики особи для повного зрозуміння його суті. Існує однак небезпека дуже поверхневого по трактування так сорому, як і його абсорбції, яка правильно відбувається через любов. Відомо, що сором, дивлячись суб’єктивно, є певним почуттям негативного характеру, дещо схожим до почуття страху. Почуття страху в’яжеться в свідомості із сферою сексуальних цінностей і зникає разом з переконанням, що ці цінності не є імпульсом (?збудником), який викликає лише “сексуальне пожадання”. Це почуття однак також зникає в міру, як родиться почуття любові, так наприклад у х по відношенні до у. Подібним чином також почуття сорому, викликане в у пережиттям сексуального пожадання направленого до х, так якби затирається в свідомості, якщо в’яжеться з ним почуттєве відношення до тієї ж х. Почуття любові, як видно, має силу абсорбування, поглинання почуття сорому, силу звільняння свідомості – і то однаково свідомості у, як і х – від відчуття сорому. І цим емоційно-афективним процесом пояснюється той дуже часто висловлюваний та сугерований погляд, згідно якого саме “почуття (любові) дає право до тілесного зближення, а також до сексуального єднання чоловіка та жінки”.

Такий погляд є хибний, бо само переживання почуття любові, хоч би й двостороннє (тобто одночасне зі сторони у і х), ще зовсім не є рівнозначне із зрілою любов’ю волі, бо ця приймає взаємний вибір осіб (х вибирає у, а у вибирає х), який базує на ґрунтовній афірмації їхньої цінності і прямує до їхнього тривалого з’єднання в подружжі, при чому є ясно вирішене відношення до батьківства. Любов осіб має – і повинна мати – свій вирізний об’єктивний профіль. Любов як емоційно-афективне пережиття має часто тільки суто суб’єктивний характер, бракує їй відповідної зрілості з етичної точки зору. Багаторазово вже було сказано, що не можна плутати самого використання “матеріалу” з творчістю в цій царині, ані ототожнювати тимчасового любовного пережиття з любов’ю.

Тому також ота “абсорбція сорому любов’ю” мусить мати глибше значення, а не тільки емоційно-афективне. Не достатньо самого скасування “пережиття сорому” через яке-небудь “любовне пережиття”, бо це якраз є протилежне до ґрунтовно зрозумілої суті сексуального сорому, авжеж, приховується в цьому завжди якась форма безсоромності. (Безсоромність виграє свої “права” через самі лише тимчасові пережиття). Легкість, з якою почуття відступає перед першим кращим емоційно-афективним пережиттям, є якраз запереченням сорому і сором’язливості. Правдивий сором відступає важко (і завдяки цьому не залишає особу в ситуації остаточно безсоромній). Правдивий сором може бути поглинутий, заабсорбований тільки правдивою любов’ю – любов’ю, яка потверджуючи цінність особи, всіма силами шукає її найповнішого добра. Такий сором є також ретельною моральною силою особи. Оскільки однак існує реальна небезпека вчинення його мілким з різних причин – внутрішніх (є люди наче б то менше соромливі “від природи”), а також зовнішні (різноманітні погляди, стилі життя і поведінки мужчин і жінок відносно себе в різних середовищах або епохах) – існує через те потреба виховання сексуального сорому. А потреба ця тісно пов’язується з вихованням любові, саме тому, що тільки правдивий, чесний сором домагається правдивої, повноцінної любові на основі дослідженого тут “права абсорбції”.

Питання безсоромності

В світлі того, що вище сказано на тему сексуального сорому, а також на тему абсорбції сорому любов’ю, спробуймо розглянути ще проблематику безсоромності. Само слово “безсоромність” говорить просто про брак сорому, або про його заперечення. Практично так воно і є. Зустрічаємося з різними фактами, з різними способами буття і поведінки у осіб обох статей, з різними ситуаціями між ними, які називаємо безсоромними, стверджуючи тим самим, що не має в них того, чого домагається сором, що залишаються вони в протиріччі з вимогами сором’язливості. Існує певна відносність (?релятивність) в самому визначенні того, що безсоромне. Ця відносність пояснюється різними внутрішніми диспозиціями конкретних осіб, так, наприклад, більшою або меншою чуттєвою збудженістю, більшою або меншою моральною культурою даного індивіда, навіть таким або іншим світоглядом. Пояснюється вона також різноманітними зовнішніми умовами, хоча б, для прикладу, кліматом, про що вже йшла мова, а окрім цього пануючими звичаями, колективними навиками ітд.

Однак, ця релятивність у визнанні за безсоромне окремих проявів життя і спілкування осіб різної статі зовсім не доводить, що сама безсоромність є чимось відносним, що не існують якісь чинники або миті в способі буття та поведінці людей, котрі постійно говорять нам про це явище, не дивлячись навіть на те, що ці різноманітні внутрішні та зовнішні обумовлення наказують різним людям або в різних середовищах дещо інше визнати безсоромним (внаслідок цього, звичайно, що іншого також визнається за сором’язливе, тобто згідне з вимогами сексуального сорому). Не йдеться тут про це друге, тобто про порівняння різних поглядів на те, що безсоромне, а що сором’язливе, йдеться натомість про те перше – а саме про зрозуміння спільного моменту. До цього зрештою ведуть попередні етапи аналізу, які містяться в рамках “метафізики сорому”.

Сором – це оте над звичай знаменне стремління людської особи до утаєння сексуальних цінностей пов’язаних з нею до такої міри, щоб вони не прислонили самої цінності особи. Це прямування має на меті своєрідний самозахист особи, яка не хоче бути предметом вжитку ані в учинку, ані навіть в намірі, але прагне бути об’єктом любові. Оскільки предметом вжитку може стати саме з огляду на сексуальні цінності, то виникає стремління до їх утаєння, на стільки однак, щоб могли вони в поєднанні з цінністю особи становити водночас неначе пункт зачеплення для любові. Поруч з тією формою сорому, який можна визначити як “сором тіла”, тому що сексуальні цінності зовнішньо є пов’язані насамперед з чоловічим та жіночим тілом, йде друга форма, котру ми назвали “соромом пережиття” – це є прямування до утаєння тих реакцій та пережиттів, в яких виділяється віднесення до “тіла і статі” як до предмету вжитку, саме з уваги на те, що тіло і стать є особливістю (?властивістю) людської особи, яка не може бути предметом вжитку. Так одну, як і другу форма сорому тільки любов може правильно забсорбувати.

Безсоромність руйнує весь цей порядок. Аналогічно до розрізнення сорому тіла і сорому пережиттів можемо говорити також про безсоромність тіла і пережиттів. Безсоромністю тіла назвемо такий спосіб буття або поведінки певної конкретної особи, в якому вона на перший план висуває цінність sexus до такої міри, що закриває вона суттєву цінність особи. Внаслідок цього вона стає в позиції предмету вжитку, в позиції буття, з яким можна зв’язатись тільки для того, щоб його використати (особливо в другому значенні слова “вживати”), а не любити. Безсоромність пережиття полягає на відкиненні цього здорового устремління до того, що людина соромиться таких реакцій і таких пережиттів, в котрих друга особа виявляється тільки предметом вжитку з огляду на сексуальні цінності, які до неї належать. Отже, наприклад, якийсь конкретний у є безсоромним в своїх пережиттях у відношенні до х, коли внутрішньо не соромиться спрямування на чуттєво-сексуальне використання, коли пропонує його як єдину форму відношення до х, не намагаючись підпорядкувати цього спрямування правдивій любові особи ані правильно включити його до неї.

Отой внутрішній “сором пережиття” немає нічого спільного з удаваною сором’язливістю (pruderia), бо удавана сором’язливість полягає на прихованні властивих намірів по відношенні до осіб другої статі або взагалі до цілої сексуальної царини. Людина, яка піддалася такій сором’язливості, а керується наміром використання, старається створити видимість, що не йдеться їй про використання – є готовою навіть осуджувати всілякі прояви статі і того, що статеве, навіть найприродніше. Дуже часто тут ми маємо справу не з удаваною сором’язливістю, яка є певною формою лицемірства, фальшивого наміру, але з певним упередженням або з переконанням, що те, що статеве, може бути тільки предметом вжитку, що стать дає лише нагоду до сексуального розрядження (wyzywania sie), і жодною мірою не торую шляху любові серед людей. Такий погляд має присмак маніхейства і суперечить такому підходові до справ тіла і статі, який є характерний так для Книги Буття, як і – передовсім – для Євангелії. Тому також правдивий сором пережиття не ототожнюється анітрохи з актом удаваної сором’язливості. Сором пережиття – це здорова реакція всередині особи (наприклад у) на таке відношення до другої особи (х), яке обминає її суттєву цінність, а зводить її до позиції предмету сексуального використання. Проти такого відношення до особи ( до “жінки”) протестував Христос в знаних і наведених вже попередньо словах (Мт 5, 28: “...кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням […]”). Як бачимо, йшлося тут про внутрішній акт. Удавана сором’язливість часто, як правило, пов’язується з безсоромністю наміру. Це є дещо іншого, ніж безсоромність пережиття. Ми вже згадали про відносність в визнанні якогось факту за безсоромний, зокрема зовнішньго факту, якогось зовнішнього стилю буття або поведінки. Окрема проблема виникає, якщо йдеться про визнання безсоромний якогось внутрішнього факту – способу мислення чи відчування цінностей sexus, способу реакції на них. Між конкретними людьми, навіть якщо живуть вони в тій самій епосі і цьому самому суспільстві, під цим поглядом не відбувається чітка погодженість (korelacja). Не має її зокрема між жінками та мужчинами. Дуже часто конкретна х не вважає безсоромним, наприклад, певен стиль вдягання (йдеться про “безсоромність тіла”), який певний мужчина чи навіть багато різних мужчин оцінює як безсоромний. І навпаки – якийсь у може безсоромно переживати своє відношення до жінки чи то до різних жінок (йдеться про безсоромність пережиття), хоча жодна з них не дала приводу для цього безсоромним способом буття чи поведінки, наприклад непристойним нарядом чи танцем.

В загальному, існує тут певна кореляція: сором тіла є потрібний тому, що існує можливість безсоромності пережиттів, зокрема – як здається – в напрямку від х до у. І vice versa – сором пережиттів є необхідний тому, що існує можливість безсоромності тіла (це радше в напрямку від у до х). Однак важко схопити цю кореляцію у всіх конкретних випадках. Але якраз тому слід радше прийняти певні тези розширюючі можливість безсоромності з одного і другого боку. На цьому полягає формування здорових звичаїв в царині співжиття осіб різної статі, а швидше в різних ділянках їхнього співжиття. Не може це однак мати нічого спільного з пуританством в сексуальній царині, бо перебільшення легко веде до удаваної сором’язливості (лжесором’язливості).

Ми вже згадали про справу наряду чи вбрання. Це є одна з цих детальних справ, довкола яких найчастіше наростає проблема сорому та безсоромності. Важко тут проникнути у всю детальну специфіку цієї проблематики, в нюанси жіночої та чоловічої моди. Проблема сорому та безсоромності безсумнівно в’яжеться з тією справою, хоча може не в такий спосіб, як на загал вважається. Відомо, що наряд може по-різному причинитися до виділення цінностей sexus, крім цього: по-різному при різних нагодах, якщо навіть абстрагуємо від вроджених або набутих диспозицій даного індивіда. Підкреслення цінності sexus нарядом є, зрештою, неминуче і зовсім не мусить конфліктувати з соромом. Безсоромне в наряді є те, що виразно сприяє вмисному прикритті найбільш суттєвої цінності особи сексуальними цінностями, що “мусить” будити таку реакцію, начеб то ця особа була лише “можливим способом вжитку” з огляду на sexus, а не “можливим” предметом любові з огляду на свою особисту цінність.

Принцип є простим і очевидним, натомість його застосування в конкретних випадках належить вже окремим індивідам, а також до цілим середовищам і суспільствам. Справа наряду є завжди суспільною справою, є отже, функцією здорового (або нездорового) звичаю. Треба тільки підкреслити, що хоча естетичні чинники здаються тут вирішальними, то однак вони не є і не можуть бути єдиними; крім них та разом з ними існують також чинники етичного характеру. На жаль, людина не є істотою так досконалою, щоб вигляд тіла особи, особливо особи другої статі, збуджував в ній тільки безкорисливе уподобання і пізніше звичайне возлюблення тієї особи. В дійсності збуджує він також “пожадання”, тобто бажання використати, яке зосереджується на цінностях sexus і обминає суттєву цінність особи. І з цим потрібно рахуватися.

Це зовсім не значить, щоб безсоромність тіла просто і виключно ототожнювалась з його цілковитою або частковою наготою. Є обставини, в яких нагота не є безсоромною. Якщо хтось використовує її тоді як нагоду, щоб звести особу до ролі предмету вжитку (хоча б у внутрішніх актах), то тільки він допускається безсоромності (пережиття), а не ця особа. Сама нагота тіла не є ще рівнозначна з безсоромністю тіла; безсоромність має місце тільки тоді, коли нагота сповнює негативну функцію по відношенні до цінності особи, коли метою наготи є збудження пожадливості тіла; через що зводиться особу до ролі предмету вжитку. Відбувається тоді деперсоналізація з приводу сексуалізації. Однак це зовсім не мусить виступити. Навіть тоді, коли нагота поєднується із спільним сексуальним вживанням чоловіка та жінки, може бути цілковито збережена повага до гідності особи. Саме так повинно бути в подружжі, де існують об’єктивні умови для того, щоб відбулася справжня абсорбція сорому любов’ю. Повернемося ще до цієї справи в наступному розділі. В кожному разі, без такого погляду на роль тіла в любові осіб не можна думати і говорити про сором’язливість і чистоту подружнього єднання, що являється постійним мотивом католицького вчення.

Хоча безсоромність тіла не ототожнюється простим чином з самою наготою тіла, тим не менш потрібно дуже ґрунтовних внутрішніх зусиль, щоб не відноситись безсоромно до оголеного тіла. Треба однак додати, що безсоромність пережиття не ототожнюється з мимовільною реакцією чуттєвості, яка спонтанно відноситься до тіла і статі як до “можливого предмету вжитку”. Так як людське тіло само по собі не є безсоромне, так не є сама по собі безсоромна реакція чуттєвості чи взагалі людська чуттєвість. Безсоромність (подібним чином як сором та сором’язливість)є функцією нутра особи, а в ньому функцією волі, яка symplicystycznie приймає реакцію чуттєвості і з приводу “тіла і статі” редукує другу особу до ролі предмету вжитку.

Якщо вже мова про наряд в зв’язку з проблематикою безсоромності і сором’язливості, то вартувало б ще може звернути увагу на певну функціональність різних нарядів. Отож, так як існують певні об’єктивні ситуації, в яких навіть цілковита нагота тіла не є безсоромною тому, що властивою функцією цієї наготи не є започаткування ставлення до особи як до предмету вжитку, так само, з певністю, існують різні функції різних нарядів, різних стилів одягання і пов’язаного з цим часткового оголення тіла, наприклад, при фізичній роботі під час спеки, при купанні, в лікаря. Отже, якщо йдеться про моральну кваліфікацію всіх цих нарядів, то треба вийти з тих різних функцій, які вони повинні виконати. Коли особа використовує такий наряд в рамках його об’єктивної функції, тоді не можна в цьому вбачати безсоромності, хоча це вбрання є пов’язане з частковим оголенням тіла. Безсоромним зате буде використання такого вбрання поза його відповідною функцією, і саме так повинно бути сприйняте. Для прикладу: не є безсоромним використовувати купальник при купанні, натомість його використання на вулиці чи хоча б під час прогулянки не відповідає вимогам сорому.

Важко принаймні побіжно не порушити ще іншої детальної проблематики а саме проблематики порнографії (тобто безсоромності) в мистецтві. Вона є досить широка і деталях досить складна з огляду на дуже різноманітну специфіку різних ділянок мистецтва. Йдеться нам про зрозуміння суті проблематики. Під мистецтвом розуміємо ціле виробництво людини, а зокрема артистичне виробництво, наприклад писарське або різьбярське. Митець передає в своєму творі власні думки, почуття, постави, хоча твір служить не лише для цього. Служить він правді, оскільки має схопити і в гарний спосіб передати якийсь фрагмент дійсності. Артистична краса найбільш знаменною характерністю мистецького твору. Цим фрагментом дійсності, який дуже часто митці стараються схопити, є якраз любов жінки і мужчини, а в образотворчому мистецтві – людське тіло. Це посередньо підтверджує, якою важливою і привабливою є ця тема для людського життя в цілості. В ім’я реалізму мистецтво має право і обов’язок відтворювати людське тіло, має також право і обов’язок відтворювати любові мужчини і жінки такою, якою є в дійсності, виявляючи всю правду про неї. Людське тіло є автентичною частиною правди про людину, так як чуттєво-сексуальний момент є автентичною частиною правди про людську любов. Буде помилкою, якщо ця частина закриє цілість. А інколи саме так діється в мистецтві.

Однак суть того, що називаємо порнографією в мистецтві, лежить глибше. Порнографія є виразною тенденцією до такого наголошення в мистецькій ділянці моменту sexus у відтворенні людського тіла або у відтворенні любові та осіб, котрі її переживають, що ця тенденція веде до викликання в споживача (odbiorcy) цього твору, читача або глядача переконання, що сексуальна цінність є єдиною суттєвою цінністю особи, а любов не є нічим більше, як переживанням або співпереживанням тільки цих цінностей. Така тенденція є шкідливою, бо руйнує цілковитий образ цього важливого фрагменту людської дійсності, яким є любов жінки та чоловіка. Правда про людську любов знаходиться завжди у відтворенні взаємного відношення осіб, не зважаючи на те, на скільки в цьому відношенні домінували б цінності sexus. Так само, як правдою про людину є те, що вона є особою не дивлячись на те, на скільки в її тілі виділяються сексуальні цінності.

Мистецький твір повинен видобути цю правду незалежно від того, в якій мірі приходиться йому торкатися царини sexus, якщо знаходиться в ньому тенденція до її викривлення, деформує він образ дійсності. Але порнографія не є лише помилкою, є тенденцією. Коли здеформований образ є наділений прерогативами артистичної краси, існує тим більша можливість, що він прийметься і прищепиться в свідомості та волі споживачів, бо людська воля виявляє дуже часто велику податливість на прийняття здеформованого образу дійсності.