СПИННИЙ МОЗОК. ГАЛЬМУВАННЯ 3 страница

При всій значущості безумовних рефлексів самі собою вони не змогли б забезпечити нормального існування організму, через те що умови навколишнього середовища безперервно змінюються. Наслідком пристосування організму до умов навколишнього се­редовища е утворення рефлексів іншого виду — умовних.

Умовні рефлекси відрізняються від безумовних тим, що вони індивідуальні і не однакові навіть у двох споріднених особин. Зав­дяки працям І. П. Павлова та його учнів нині відомі основні влас­тивості умовних рефлексів.

Умовні рефлекси не є природженими, вони набуваються про­тягом усього життя, закріплюються або згасають. Тому про них можна сказати, що вони тимчасові й нестійкі. Умовні рефлекси можуть вироблятися тільки на основі безумовних. Утворення їх — одна з головних функцій кори великого мозку.

Учні І. П. Павлова — А. Г. Їванов-Смоленський та М. І. Крас- ногорський — провадили дослідження вищої нервової діяльності дітей і встановили, що умовні рефлекси в них утворюються легко і довго зберігаються. Дитина може порівняно швидко набути пев­них навичок поведінки, певних звичок, які потім залишаються на все життя. Тому дуже важливо правильно виховувати дітей з ран­нього віку. Так, якщо в дитини виробився міцний умовний рефлекс мити руки перед їдою, правильно сидіти за столом, акуратно їсти, то надалі вона вже це робитиме автоматично, рефлекторно..

Біологічне значення умовних рефлексів полягає в тому, що во­ни дають змогу організмові якнайдоцільніше пристосовуватись до навколишнього середовища.

Умови і механізм утворення умовних рефлексів. Щоб утвори­лись умовні рефлекси, необхідні певні умови:

1. Дія індиферентного (нейтрального) подразника, який стане потім умовним.

2. Неодноразове поєднання дії умовного подразника з без­умовним.

Простежимо механізм утворення умовного слиновидільного рефлексу (рис. 21).

Безумовнорефлекторне слиновиділення відбувається в тому ра­зі, коли їжа потрапляє в порожнину рота. При цьому подразнюю­ться смакові рецептори, нервові імпульси по аферентних нервових волокнах досягають слиновидільного центру довгастого мозку, і в ньому виникає збудження. Еферентні нервові імпульси з слинови­дільного центру надходять до слинної залози, яка й починає виді­ляти слину. Це дуга безумовного рефлексу. Проте з надходженням аферентних нервових імпульсів до довгастого мозку центр слино­виділення не обмежується «поданням» еферентних збуджень до слинних залоз. Одночасно він посилає інформацію й до харчового центру кори великого мозку, де також виникає вогнище збуджен­ня (рис. 21, А).

Під час вироблення умовного рефлексу вдаються до подразни­ка, який на початку досліду не має нічого спільного з слиновиді­ленням. Якщо ввімкнути електричну лампочку, то вогнище збу-

Рис. 21. Схема утворення і підкріплення умовного слиновидільного рефлексу:

А — безумовний слиновидільний рефлекс; Б — процес вироблення умовного слиновидільного рефлексу на світловий сигнал; В — вияв умовного слиновидільного рефлексу на світловий сигнал; Г — підкріплення умовного рефлексу їжею; / — їжа; £| — харчовий центр у корі великих півкуль; С — світловий подразник; С\ — зоровий центр у корі великого мозку; я — рецептори язика; СЦ — слиновидільний центр у довгастому мозку; сз — слинна залоза.

дження, що виникло в зоровій зоні кори, не вплине на виділення слини: для цього рефлексу це подразник нейтральний.

Однак якщо ту саму лампочку засвітити і через кілька секунд дати тварині їжу, то в .коді виникне двоє вогнищ збудження, локалізованих у певних зонах: від зорового подразника — в по­тиличній зоні, а від харчового — в харчовому центрі, причому дру­ге вогнище збудження буде сильнішим за перше, оскільки їжа — подразник безумовний, що має величезне значення в житті тва­рини. Сильне вогнище збудження здатне притягувати до себе збудження з слабшого, внаслідок чого між ними виникає зв’язок (рис. 21, Б). Неодноразове поєднання умовного подразника (світ­ло лампочки) з безумовним (їжа) приводить до того, що нервові імпульси із зорової зони по прокладеному вже шляху проходять з кожним разом легше. І, нарешті, настає такий час, коли досить увімкнути електричну лампочку, як нервові імпульси по шляхах, які утворилися в корі великого мозку, із зорового вогнища про­йдуть до харчового, а звідти по еферентних нервових шляхах до слиновидільного центру довгастого мозку. В результаті відбудеться слиновидільна реакція ЇГа світло електричної лампочки, яке тепер перетворилось з нейтрального на умовний подразник (рис. 21, В).

Умовні рефлекси можна виробляти не тільки на основі без­умовних, а й на основі раніш набутих умовних рефлексів, які ста­ли досить міцними. Це умовні рефлекси вищого розряду.

| 39

Різноманітні умовні рефлекси допомагають людині легше при­стосовуватись до безперервно змінних умов зовнішнього середови­ща як природного, так і соціального. Специфічні тимчасові зв’яз­ки лежать в основі таких недоступних для тварин актів, як мов­на і трудова діяльність.

Акцептор дії. При умовних рефлексах, так само як і при без­умовних, буває зворотна аферентація. Інакше кажучи, сигнал про умовно рефлекторну реакцію дає змогу центральній нервовій системі оцінювати акти поведінки. Без такого оцінювання немож­ливе тонке пристосування поведінки до постійно змінних умов зов­нішнього середовища.

Аналізуючи різні мимовільні рухи, П. К. Анохін дійшов виснов­ку, що ще до початку руху виникає умовно-рефлекторне збуджен­ня саме тієї групи клітин кори великого мозку, до яких мають надійти аферентні імпульси, сигналізуючи про результати руху. Такі групи клітин П. К. Анохін назвав акцептором дії. Отже, в центральній нервовій системі виникає ніби «підготовка» до при­йняття інформації про результат майбутнього руху. А коли до ак­цептора дії надходить сигнал про такий результат, в організмі ви­никає емоція задоволення від досягнутої мети.

§ II. ГАЛЬМУВАННЯ УМОВНИХ РЕФЛЕКСІВ

Види гальмування умовних рефлексів. У центральній нервовій системі здійснюється гальмування не тільки безумовних рефлексів. Умовні рефлекси також гальмуються.

І. П. Павлов розмежовував два види гальмування: зовнішнє—- безумовне і внутрішнє — умовне.

Зовнішнє гальмування. Зовнішнє гальмування виникає тоді, коли в корі великого мозку виникає досить сильне збудження, не пов’язане з певним умовним рефлексом. Так, собака, в якого ви­робився стійкий умовний слиновидільний рефлекс на спалахуван­ня електричної лампочки, перестає виділяти слину, якщо під час увімкнення умовного подразнювана різко задзвонить дзвінок. У цьому разі умовнорефлекторне слиновиділення або помітно по­слаблюється, або припиняється зовсім.

У шкільній практиці умовні рефлекси, пов’язані, наприклад, з письмом, гальмуються, якщо на учнів діє який-небудь досить сильний подразник. Таким подразником може бути, наприклад, удар грому, гучний окрик учителя, відчуття голоду, задуха тощо.

До зовнішнього гальмування І. П. Павлов відносив і позамеж­не гальмування. Воно виникає в тому разі, якщо сила дії умовно­го подразника значно збільшується. Так, в уже розглянутому при­кладі слиновидільного рефлексу в собаки на світло електричної лампочки таке гальмування може бути спричинене значним збіль­шенням яскравості світла. В результаті умовнорефлекторне слино­виділення або послаблюється, або не виникає зовсім.

Позамежне гальмування спостерігається в школярів тоді, коли вчитель пояснює дуже голосно. Це набагато знижує засвоєння учнями матеріалу.

При зовнішньому гальмуванні дія факторів, що його спричи­нили (сторонній або надто сильний умовний подразник), відра­зу ж викликає послаблення або зникнення умовнорефлекторної реакції.

Внутрішнє гальмування. На відміну від зовнішнього внутрішнє, або умовне, гальмування настає не відразу під дією фактбрів, що ного спричинили, а виробляється поступово. Так, якщо умовний подразник, наприклад засвічування електричної лампочки, не під­кріплювати багато разів безумовним, тобто годуванням, то кіль­кість виділеної слини поступово зменшується, і, нарешті, слинови­ділення зовсім припиняється. Таке гальмування називають згасан­ням. Якщо умовний подразник не підкріплювати безумовним протягом кількох днів, то він згасає зовсім.

Згасання умовних рефлексів, пов’язаних з навчанням, спосте­рігається в учнів тоді, коли засвоєний ними навчальний матеріал постійно не закріплюється повторенням. В такому разі знання уч­нів неміцні і швидко втрачаються.

До внутрішнього гальмування належить диференціювальне гальмування. Наведемо приклад вироблення такого гальмування в фізіологічній лабораторії. У собаки утворився умовний слинови­дільний рефлекс на звук органної труби. Тварина на початку до­сліду виділяє слину на звук будь-якої висоти. Проте якщо її го­дують тільки при звукові певного тону, не підкріплюючи близькі за висотою звуки безумовним подразником, то з часом тварина починає -тонко розрізняти, диференціювати висоту звуків і слина в неї виділяється тільки на звуки певного тону.

Диференціювання відіграє велику роль у процесі навчання. Воно дає змогу учням, наприклад, засвоювати правильне накрес­лення букв, розрізняти музичні тони під час співу, правильно фік­сувати результати спостережень.

Особливим видом внутрішнього гальмування є вироблення так званого умовного гальма. Припустімо, в собаки виробився умов­ний рефлекс на стукіт метронома. Проте якщо приєднати до цього умовного подразника звук електричного дзвоника і не підкріплю­вати цю комбінацію двох подразників годуванням, то через якийсь час слина не виділятиметься на стукіт метронома, супроводжува­ний електричним дзвінком, який і став у цьому випадку умовним гальмом.

Процес навчання пов’язаний з виробленням в учнів умовних гальм. Таким, наприклад, є слово «не можна», яке гальмує умов­ні рефлекси, небажані на певному етапі навчання.

Ми розглянули лише деякі випадки умовного гальмування, що відіграють найбільшу роль у процесі навчання.

Іррадіація нервових процесів. Нервові процеси — збудження і гальмування — постійно взаємодіють в корі великого мозку. Від перебігу їх, від того, який з них і в якій частці кори переважає, залежать індивідуально-психологічні особливості людини.

Як збудження, так і гальмування не завжди обмежуються ней­ронами певного центру, вони можуть поширюватись по корі, охоп­люючи сусідні ділянки. Такий «розлитий» стан процесу в корі називають іррадіацією (рис. 22). Процес іррадіації — загальна властивість нервової системи. Наприклад, маленька дитина, поба­чивши матір, соває ніжками, махає ручками, голосно сміється, не­терпляче тягнеться до неї.

Ще один приклад: молодший учень після перегляду кінофіль­му, розповідаючи товаришам захоплюючий епізод, мовби виконує ролі його героїв. При цьому швидко змінюється і вираз обличчя оповідача, і його інтонації. Органічною частиною розповіді стає жваве жестикулювання.

Іррадіювати може не тільки збудження, а й гальмування. При­кладом іррадіації гальмування може бути пригнічений стан учня, що дістав двійку. Гальмування, розвинувшись в одній ділянці ко­ри великого мозку, розлилось по корі і спричинило втрату апети­ту, апатію, небажання займатись будь-якими справами.

Прикладом іррадіації гальмування може бути також сонливість учня на уроці під час одноманітної, монотонної розповіді вчителя.

Концентрація нервових процесів. Індукція. Хоч процес іррадіа­ції й охоплює іноді значні ділянки кори, але врешті-решт він по­чинає відступати і концентруватися в якомусь початковому центрі її (рис. 22). Концентроване гальмування сприяє кращому засво­єнню навчального матеріалу. Учні, в яких концентрація процесів збудження й гальмування яскраво виражена, більш стримано ви­являють свою радість або свій поганий настрій.

Концентрування процесів збудження або гальмування пов’яза­не з явищем індукції (рис. 22). І. П. Павлов, спостерігаючи за процесами іррадіації та концентрації збудження і гальмування, встановив, що при локалізації їх у початковому вогнищГІв ^СУ^СЇД~ ніх ділянках кори встановлюється протилежний стацЩДе явище він і назвав індукцією. Індукція може бути одночасною, коли навколо вогнища сильного збудження в корі настає гальмування навко­лишніх ділянок і, навпаки, коли навколо вогнища гальмування ви­никають збуджені ділянки. Індукція може бути й послідовною: збудження, розвинувшись в якому-нєбудь центрі, змінюється галь­муванням, а гальмування — збудженням. Якщо навколо вогнища збудження розвивається гальмування, маємо негативну індукцію і навпаки: якщо навколо вогнища гальмування розвивається збу­дження — позитивну.

Коли учень глибоко зацікавлений розповіддю вчителя, в корі великого мозку його розвивається сильне вогнище збудження. Тоді й сторонні подразники, внаслідок гальмування, що розвинулось

Рис. 22. Схема руху нервових процесів у корі великого мозку:

А, Б — іррадіація процесів збудження і гальмування; В, Г — концентрація процесів збуджен­ня і гальмування; Д. Е — негативна і позитивна індукція.

навколо цього вогнища, не сприймаються дитиною. Захоплена роз­повіддю, вона не фіксує уваги на сторонніх подразниках. Це при­клад негативної індукції. Навпаки, якщо вчитель викладає мате­ріал уроку нудно, в центрах, пов’язаних з розповіддю, розвиває­ться гальмування. Внаслідок цього в навколишніх ділянках кори виникають вогнища збудження — і учень легко відволікається від змісту уроку багатьма сторонніми подразниками. Це приклад позитивної індукції. Позитивна індукція спостерігається й тоді, коли після закінчення уроку в учнів проявляється посилена м’я­зова діяльність В цьому разі індукція буде послідовною. У про­цесі навчання дуже важливу роль відіграє виховання гальмуван­ня, що допомагає концентрувати увагу учнів на матеріалі, який вивчається.

Учні з слабкими гальмівними процесами не володіють витрим­кою, не вміють додержувати етичних норм соціальної поведінки, нездатні цілеспрямовано мислити, не можуть ігнорувати всі сто-

43 у

ронні впливи, що заважають зосередженню уваги і цілеспрямова­ній діяльності. Важливо тренувати гальмування в молодшому шкільному віці, коли збудження легко поширюється в корі. На­слідком такого тренування є дедалі більша концентрація процесів збудження і гальмування, що позитивно позначається як на пізна­вальній діяльності, так і на поведінці учнів.

У корі великого мозку спостерігається постійна зміна вогнищ збудження і гальмування. Таке чергування процесів називається функціональною мозаїкою. До кори безперервно надходять нерво­ві імпульси, що спричинюють утворення численних умовних реф­лексів і гальмування їх.

У зв’язку з цим І. П. Павлов називав кору великого мозку «грандіозною мозаїкою, грандіозною сигнальною дошкою».

Завдяки рухливості і змінності функціональної мозаїки кори великого мозку організм тонко пристосовується до безперервних змін умов навколишнього середовища.

Аналіз і синтез. Важливу роль в організмі відіграє здатність його вирізняти з суми подразнень ті, які в певний момент мають для нього найбільше значення. Таке явище називають аналізом подразнень. Аналіз подразнень починається вже в рецепторах, оскільки кожен вид рецептора сприймає специфічні для нього по­дразнення. Аналіз подразнень відбувається далі в нижчих відділах центральної нервової системи. Проте тонко розрізняти їх — одна з головних функцій кори великого мозку. Відомо, що імпульси від рецепторів кожного виду надходять у певні зони кори. Відповідно до сили подразнення і тривалості його дії буває різною й кількість клітин, що беруть участь в реакції, і частота імпульсів у них. Це сприяє аналізу подразнень. Нарешті, дуже важливим фактором аналізу подразнень є диференціювальне гальмування.

Поряд з аналізом подразнень у корі безперервно відбувається синтез їх, тобто об’єднання збуджень, які виникають у різних ді­лянках кори, завдяки чому нервові процеси в різних її зонах взає­модіють між собою.

Синтетична діяльність кори виявляється у виробленні умовних рефлексів і грунтується на утворенні тимчасових зв’язків між гру­пами клітин у різних зонах кори.

Аналіз і синтез пов’язані між собою нерозривно і становлять фізіологічну основу таких проявів психічної діяльності, як кате­горії логічного мислення.

Домінанта. Принцип домінанти відкрив О. О. Ухтомський. Цей принцип полягає в тому, що в центральній нервовій системі завж­ди є домінуюче панівне вогнище збудження, яке мовби підкоряє собі Діяльність інших нервових центрів, залучаючи імпульси з ін­ших відділів нервової системи і посилюючись завдяки їм. В разі наявності домінуючого вогнища збудження значна частина інших центрів перебуває в загальмованому стані, а нервові імпульси, що надходять до них, спричинюють реакцію-відповідь, адекватну до­мінуючому центрові, а не іншим. Завдяки домінанті здійснюється координована діяльність центральної нервової системи.

' Домінантне вогнище має ряд властивостей: підвищену збудли­вість, стійкість збудження, здатність приєднувати слабкі збуджен­ня з інших вогнищ. Крім того, після закінчення дії подразника, що спричинив домінанту, збудження триває. Особливо міцні домінан­ти, які виникли в стовбурі головного мозку та в інших нижчих відділах центральної нервової системи. Так, якщо в дітей у цих відділах мозку діють домінантні вогнища, вчителеві на уроці бу­ває важко добитись утворення домінанти в корі їхнього головного мозку. Скажімо, коли діти голодні, це стає домінантою, яка й ви­значає перебіг нервових процесів у їхній центральній нервовій системі. Це перешкоджає утворенню інших домінант, необхідних для процесу навчання. Навіть більше, всі спроби вчителя створити такі домінанти тільки посилюють відчуття голоду в дітей. Ось чо­му вчителеві молодших класів важливо стежити, зокрема, за тим, щоб усі учні діставали сніданок у встановлений час.

Динамічний стереотип. Послідовний ланцюг рефлекторних, актів, здійснюваних в суворо визначеному, закріпленому в часі стійкому порядку, називається динамічним стереотипом. Усе життя люди­ни, її поведінка є складною динамічною цілісною системою. Всі навички, звички, емоції, що визначають поведінку людини,—• не що інше, як більш або менш складний динамічний стереотип. При­кладом динамічного стереотипу може бути звичний уклад життя дитини, режим дня, а також набуті навички (катання на ковза­нах, лижах, велосипеді тощо).

Фізіологічну основу динамічного стереотипу становлять зв’язки між корою великого мозку і підпіркою. Чим частіше підкріплює­ться цей зв’язок, тим міцніший динамічний стереотип. Стереотип дуже важко змінюється і залежить від індивідуально-типологіч­них особливостей дитини. Іноді ця зміна настільки непосильна для головного мозку, шо може призвести до «зривів» вищої нервової діяльності. Особливо критичним буває ламання динамічного сте­реотипу для дітей зі слабким типом вищої нервової діяльності. Прикладом перебудови динамічного стереотипу може бути змі­на діяльності дитини після вступу до школи. Цей процес можна полегшити, якщо батьки і вчителі дуже уважно поставляться до дитини.,

§ 13. СОН, СНОВИДІННЯ І ГІПНОЗ

Значення сну. У природі все відбувається ритмічно: пори року змінюють одна одну в певній послідовності, ритмічно скорочуєть­ся серце, неспання змінюється сном і т. ін. Доросла людина спить

7.. .8 год на добу, тобто третину свого життя. Проте без сну саме існування високоорганізованих тварин і людини неможливе. На кінець дня людина особливо відчуває себе втомленою, та після сну вона знову бадьора, сповнена сили, готова виконувати повсяк­денну роботу.

Якщо експериментальних тварин протягом тривалого часу по­збавляти сну, вони загинуть. Так, в результаті дослідів, проведе­

них академіком І. Р. Тархановим над собаками, було встановлено, що вони після 25 діб голодування цілковито одужували, а після

5.. .10 діб без сну —гинули. При розтині цих тварин виявлялось, що гинули їхні нервові клітини. Звідси можна зробити висновок, що сон оберігає нервові клітини від загибелі. Наступні досліди показали, що навіть незначне порушення в механізмі сну призво­дить до перевтоми. Звідси другий висновок: сон оберігає нервову систему від перенапруження. Під час сну організм відпочиває, м’язи розслаблюються, дихання сповільнюється, стає рівнішим, ніж звичайно, глибшим; ритм серцевих скорочень стишується, кро­в’яний тиск знижується, зменшується виділення поту тощо.

Теорії сну. Є різні теорії, які пояснюють настання сну. Францу­зькі вчені Лежандр і П’єррон поставили такий дослід. Одній гру­пі собак тривалий час не давали спати. І коли ті були на крайній межі втоми від безсоння, у них брали кров, вводили її собакам, які щойно виспались,— і ці знов засинали. На підставі дослідів учені дійшли висновку, що в крові у тварин під час безсоння накопи­чуються отруйні речовини — продукти життєдіяльності клітин. Отруюючи організм, ці речовини спричинюють сонний стан. Така отрута, за висновком цих учених, виводиться з організму під час сну. Проте ця теорія не пояснює тривалого безсоння під час сильних хвилювань, цікавої роботи тощо, хоч продукти життє­діяльності, за теорією названих учених, накопичуються на кінець дня.

Те, що нормальний сон не є результатом нагромадження в ор­ганізмі продуктів розпаду, було доведено іншими вченими. В од­ному з пологових будинків Москви народились дві дівчинки, які зрослися тілами-. У них було дві голови, дві пари рук, але тулуб був спільний — з однією парою ніг. По суті, це був один організм із спільним кровообігом. В результаті спостережень над цими й подібними до них близнятами було встановлено, що сон, зокрема, в обох частинах організму наставав не одночасно. Коли спала одна голівка, друга могла не спати. Отже, причина виникнення сну не в самоотруєнні організму, а в чомусь іншому.

Згідно з концепцією І. П. Павлова, сон — це внутрішнє галь- мування кори. Гальмування широко розливається по корі великого мояку у відділи, що лежать нижче. Причини виникнення сну мо­жуть бути різні. Наприклад, дія слабких одноманітних подраз­ників, таких як шум дощу, цокання годинника, перестук коліс у поїзді, погойдування вагона і т. ін. Причиною сну можуть бути й певні умовні рефлекси на встановлені години сну, на підготов­ку до цього, на горизонтальне положення тіла, на темряву тощо.

Нині є додаткові дані, що пояснюють механізм виникнення сну. Неабияка роль тут відводиться ретикулярній формації мозку, її взаємодії з корою великого мозку. Так, розвиток гальмування в ділянках кори великого мозку, які контролюють і регулюють ді­яльність ретикулярної формації, веде до зменшення активності ви­східних шляхів, що йдуть до кори. Це відразу ж спричинює змен­
шення активності кори в цілому. Таким чином, сон виникає за принципом зворотного зв’язку: кора — ретикулярна формація — кора.

До теорії механізму виникнення сну внесено й інші доповнення. Ряд учених твердять, що в головному мозку, в його стовбуровій частині, є гіпногенні, тобто такі, що породжують сой, ділянки. Збудження цих ділянок пригнічує активність висхідних шляхів ре­тикулярної формації, а отже, й кори великого мозку,— настає гальмування, сон.

Крім^Того, за допомогою електроенцефалографа ученим вда­лося встановити, що під час сну деякі структури кори не перебу­вають в с^анггальмування, а, навпаки, виявляються збудженими, причому Часто більше, ніж при неспанні. Отже, під час сну не спостерігається повна загальмованість кори, як вважалось доне­давна, а змінюється тільки характер її діяльності.

Італійський учений Морруці вважає, що під час сну мають від­почивати тільки сцеціалізовані синапси, пов’язані з процесами навчання й запам’ятовування.

Те, що не вся кора великого мозку під час сну буває загаль­мованою, доводив І. П. Павлов. Він вважав, що деякі відділи кори продовжують функціонувати й під час сну. Як приклад він наводив наявність у сплячих незагальмованйх ділянок. Це «сторо­жові пункти» кори. Так, мати, заснувши біля хворої дитини, не просинається від сильних шумів, проте відразу пробуджується, як тільки ворухнеться дитина.

Нині, у зв’язку з введенням поняття про зворотну аферента­цію, можна гадати, що «сторожові пункти»'— не що інше, як ак­цептор дії, «настроєний» на сприйняття окремих подразнень, особ­ливо значущих у певний час. І тільки-но до «сторожового пункту» надходить важливий для суб’єкта сигнал, відбувається розгаль­мовування ділянок кори, що пригнічує діяльність гіпногенних зон — горбів підгорбової частини, ретикулярної формації. Вони загальмовуються, в кору великого мозку могутнім потоком ринуть нервові імпульси з периферії через висхідні шляхи ретикулярної формації,— і людина просинається.

Сновидіння. Через те що в корі великого мозку не всі ділянки під час сну загальмовані, часто виникають сновидіння. Наукове розуміння сновидінь розвивалось поступово. Вже стародавні фі­лософи Греції висловлювали свої здогади про їхню природу. Так, Арістотель не вважав сновидіння проявом надприродного, а пов’я­зував їх із зовнішнім світом і життям тіла. Французький учений Ламетрі і чеський учений Ян Пуркинє вважали, що сновидіння — це ілюзорне відображення життя. Російський учений О. М. Філо- мафітський виникнення сновидінь пов’язував тільки з впливом на людину під час сну різних подразників — світла, шуму, запаху тощо. І. М. Сеченов говорив, що сновидіння є не що інше, як «не­бувала комбінація бувалих вражень». І. П. Павлов сновидіння пояснював активною діяльністю мозку, але в дещо своєрідному вигляді.

Виникнення сновидінь пояснюється тим, що й під час сну до кори великого мозку проникає чимало імпульсів, які спричинюють розгальмовування тієї чи іншої ділянки, причому без контролю кори. Характер сновидінь пов’язаний з індивідуальними особливос­тями кожної людини.

Незагальмовані ділянки кори в ряді випадків продовжують ро­боту, пов’язану з діяльністю протягом дня,— це «творчі сновидін­ня», які підказують правильне вирішення проблем, що хвилюють людину. Іноді сновидіння передують розвитку захворювання: слаб­кі больові подразнення, пригнічувані складною діяльністю кори протягом дня, стають відчутними під час гальмування, розлитого по основній масі її.

Розлади сну. В дітей і дорослих буває кілька видів розладу сну. Запізнілий сон — це порушення механізму засинання. Звичайно цей вид розладу сну спостерігається в дітей, що легко збуджую­ться, вони засинають нешвидко, важко. Безсоння може виникнути у немовлят через біль, свербіння, підвищену температуру, а в дітей старшого віку воно може настати внаслідок, наприклад, перевто­ми навчальними заняттями, порушення домашнього режиму, за­раження глистами, серцевого захворювання. Розлад глибини сну спостерігається в дітей при рахіті та деяких інших захворюван­нях.

Патологічні види сну —це тривалий сон (летаргія), нарколеп- сія, сомнамбулізм (сноходіння), сноговоріння. Тривалий сон мо­же виникнути в людей після психічної травми і спричинюється іноді фізичним або розумовим перенапруженням, перевтомою то­що. Летаргія може тривати години, дні, тижні і навіть роки. ІТар- колепсія — це раптовий, глибокий, короткочасний сон протягом

1.. .2 хв, який може виникнути в людини в будь-якій обстановці: на вулиці, під час роботи, вдома тощо. Сомнамбулізм найчастіше спостерігається в дітей і підлітків. Це особливий стан сну, що супроводжується складними рухами. Будь-яке подразнення з під­пірки спричинює напад сноходіння. Силу і спритність людей під час сноходіння вчені пояснюють несвідомістю їхніх вчинків під час сну і неусвідомленням тієї небезпеки, яка чекає на них. Сно­говоріння звичайно минає само собою, проте якщо воно триває протягом усієї ночі, це може завдати шкоди організмові, позбавив­ши його повноцінного відпочинку.

Гігієна сну. В одному мудрому прислів’ї говориться: «Десять правильно проведених ночей не окуплять однієї безсонної ночі». Справді, шкоду, завдану організмові дитини або дорослої людини хоча б однією погано проведеною ніччю, важко компенсувати. Тому на гігієнічну організацію сну дітей слід звертати особливу увагу. Здоровий соп дитини — це запорука правильного фізичного і психічного розвитку її. Потреба дитини в сні залежить від її віку й індивідуальних особливостей. Так, немовлята сплять майже 22 год на добу, просипаючись тільки під час годування. Діти до­шкільного віку повинні спати не менш ніж 12 год на добу, а діти молодшого шкільного віку —від 10 до 12 год, включаючи сюди й денний сон. Роль денного сну в житті молодшого школяра дуже велика. Денний сон відновлює сили й запобігає перевтомі.

Щоб сон у дітей був повноцінним, треба привчити їх лягати завжди в один і той самий час. Тоді в них утворюються умовні рефлекси на час засинання. Швидкому засинанню дитини сприяє спокійна обстановка, тиша, зручна поза, погашене світло, а також одноманітні подразники. Голосна розмова в кімнаті, де спить дити­на, а також перегляд телепередач, яскраве світло спричинюють не­глибокий, поверховий її сон. Швидкому засинанню сприяють ті дії, які дитина звичайно виконує перед сном. Шумні ж ігри, спори, метушня, розповідання історій, казок, які викликають сильні емо­ції, залишають кору великого мозку й підкірку в збудженому ста­ні. Тому такий сон не відновлює сили дитини.