НЕРВОВА СИСТЕМА І НЕРВОВА ТКАНИНА

Загальний огляд будови і функцій нервової системи. »-Нервова система виконує в організмі ряд функцій.,.Завдяки її діяльності здійснюється зв’язок організму з навколишнім середовищем. Справді, на будь-яке зовнішнє подразнення організм відповідає тією чи іншою рефлекторною реакцією. Так, при опіку рука від­смикується, при дії їжі на слизові оболонки ротової порожнини виділяється слина й шлунковий сік, при наближенні стороннього предмета безпосередньо до ока воно кліпає.

Однією з функцій нервової системи є ^регулювання діяльності органів і систем органів. Так, при збудженні одних нервів діяль­ність серця прискорюється й посилюється, при збудженні інших

сповільнюється й послаблюється. Розширення і звуження зіниці, яке кожен спостерігав у себе, також регулюється нервами двох видів.

Рис. 1. Будова нервової тканини: 1 — нейрон; 2 — нейроглія.

До функцій нервової системи належить також, забезпечення координованої діяльності між органами й системами органів у процесі діяльності організму і відповідно до характеру її. Напри­клад, під час фізичної праці розширюються кровоносні судини

м’язів, що беруть участь у праці, прискорюється дихання, серцева діяльність, посилюється обмін речовин.

' Здатність людини до абстрактного мислення пов’язана з діяль­ністю найвищого відділу нервової системи — кори великих півкуль головного мозку,'

(Нервова система поділяється на центральну і периферичну. До центральної нервової системи належать головний і спинний мозок, до периферичної — соматичні (черепні і спинномозкові) та авто­номні ^[1] (вегетативні — симпатичні і парасимпатичні) нерви (ко- льор. табл. І).?

Будова нервової тканини. Матеріальною основою функціону­вання нервової системи є нервова тканина (рис. 1). Вона утворена нервовими клітинами — нейронами. Форма нейронів дуже різно­манітна (рис. 2). Нейрон складається з тіла й відростків (рис. 3). Як і всі клітини,^нейрони мають мембрану, що вкриває в’язку на­піврідку цитоплазму з різними органоїдами, і ядро. У великих ядрах нейронів добре вирізняється одне, двоє або й кілька яде­рець. Особливо тонкі ниточки в нейронах — це нейрофібрили.

Від тіла нервової клітини відходять відростки — дендрити й аксон. По дендритах нервові імпульси надходять до тіла нейрона, по аксону — від нього. Дуже часто аксон, відійшовши від тіла ней­рона, починає розгалужуватися, простягаючи гілки до однієї або кількох нервових клітин. Завдяки цьому кожна клітина кори вели­ких півкуль зв’язана з багатьма іншими клітинами. Аксони, часто досить довгі, пучками вливаються в нерви. Аксони й дендрити, що входять до складу нервів, називають нервовими волокнами. У нерві можуть бути тисячі нервових волокон. Відростки більшос­ті нейронів вкриті жироподібними мієліновими оболонками, які ізолюють їх від навколишніх клітин. На таких оболонках можна помітити вузли. Нервові волокна, вкриті жироподібними оболон­ками, називають мієліновими, а волокна без цих оболонок — не- мієліновими.

^Нейрони, по яких збудження йде від периферії до спинного або головного мозку, називають аферентними, або доцентровими. Збудження від центральної нервової системи до органів на пери­ферії передається нейронами, які називаються еферентними, або відцентровими. У деяких випадках збудження передається безпо­середньо з аферентних нейронів на еферентні. Такий, наприклад, колінний рефлекс. Проте набагато частіш збудження передається з аферентних нейронів на еферентні через так звані вставні нейро­ни (рис. 4).

^Аферентні нейрони звичайно мають два відростки: довгий ден­дрит, що входить до складу нерва, і короткий аксон, по якому ім­пульс надходить до центральної нервової системи. Еферентні ней­рони мають кілька коротких дендритів і один довгий аксон, що входить до складу нерва.

^Кінцеві розгалуження дендритів чутливих нейронів назива­ють рецепторами. Вони срриймають подразнення. Такі рецептори бувають, наприклад, у шкірі, в стінках кровоносних судин, у м’я­зах. В інших випадках подразнення сприймається спеціалізовани­ми епітеліальними утворами, сполученими із закінченнями афе­рентних нервових волокон. В такому разі рецепторами є ці утвори. Такі рецептори є, наприклад, в органах смаку. Рецептори, що сприймають подразнення із зовнішнього середовища, називають екстерорецепторами. Вони містяться в органах чуттів. Рецептори, що містяться у внутрішніх органах, наприклад, у тканинах легень, у стінках кровоносних судин, і передають від них збудження, на­зиваються інтерорецепторами. Рецептори, розміщені в м’язах, сухожиллях, суглобах, називаються пропріорецепторами. Функ­ції цих рецепторів — сигналізувати про положення тіла в про­сторі.

Місця контактів між двома нейронами або нейроном і робо­чим органом називають синапсами. Це в синапсах

збудження від клітин до клітин передається хімічним способом за допомогою ре­човин, що називаються медіаторами.

Крім нейронів у нервовій системі є клітини нейроглії, які ви­конують опорну й захисну роль, беруть участь у живленні нерво­вих клітин та регенерації нервового волокна і нервів.

Властивості нервової тканини. Основними властивостями ней­ронів є збудливість і провідність. Експериментально доведено дво­сторонній характер проведення збудження в нервових волокнах: воно може поширюватися від місця подразнення в обидва боки. Проте в організмі все це відбувається інакше: завдяки специфіч­ним властивостям синапсів збудження в нервовій системі йде від дендритів до тіла клітини і далі по аксону. Внаслідок цього по аферентних нейронах імпульси передаються від периферії до цент­ральної нервової системи, а по еферентних — від центральної нер­вової системи до робочих органів.

Рис. 2. Різноманітність нейронів.

Рис. 3. Схема будови нейрона: І — тіло; 2 — аксон; 3 — дендрити.