СПИННИЙ МОЗОК. ГАЛЬМУВАННЯ 5 страница

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

1. Гігієнічна оцінка чергування і дозування різних видів діяльності дитини на уроці.

2. Складання орієнтовного добового режиму навчального дня учнів почат­кових класів з урахуванням змінності. Фізіологічне обгрунтування кожного ре­жимного моменту.

3. Гігієнічна оцінка розкладу уроків з урахуванням змінності.

4. Підготовка бесіди для батьків про домашній режим молодших школярів

Розділ V

ОПОРНО-РУХОВА СИСТЕМА ДІТЕЙ

молодшого шкільного ВІКУ

§ 16. СКЕЛЕТ

Функції скелета. Опорно-руховий апарат виконує ряд функцій. Скелет — це остов, до якого прикріплюються м’язи і деякі внут­рішні органи. Отже, скелет виконує опорну функцію. Внутрішні
органи, що містяться в порожнинах, утво­рених кістками скелета, надійно захище­ні від ударів і уражень. У цьому полягає захисна функція скелета. Від скелета за­лежить форма тіла людини. Отже, скелет виконує формотворчу функцію. Кістки відіграють роль важелів при рухах. За­вдяки хрящовим прошаркам у місцях з’єднання кісток під час ходьби, бігу та інших рухів пом’якшуються поштовхи і струси тіла. Це зумовлює амортизацій­ну (ресорну) функцію скелета. В губчас­тій речЬвині кісток міститься червоний кістковий мозок, де утворюються еритро­цити і лейкоцити. Таким чином, кістки скелета беруть участь у кровотворенні.

Властивості, склад і будова кісток. Кістки міцні, пружні й легкі. Міцність і пружність зумовлені поєднанням у кіст­ках органічної речовини осеїну та міне­ральних солей (фосфату й карбонату кальцію). Чим молодша людина, тим більше в її кістках осеїну, який надає їм гнучкості. Чим старша людина, тим біль­ше в її кістках мінеральних солей, які надають кісткам твердості; із зменшен­ням кількості осеїну кістки стають крих­кішими. Найбільша міцність і пружність кісток у дорослої людини спостерігається при наявності в них двох частин міне- Рис. 23. Схема розташував- ральних солей і однієї частини осеїну,

ня кісткових пластинок і Дослідження показують, що при такому

розпил кістки. вмісті цих речовин кістка витримує тиск

до 16 кг/см².

За формою розрізняють плоскі, довгі, короткі та мішані кістки. Прикладом плоских кісток можуть бути кістки черепа, лопаток; довгих — кістки плеча, передпліччя, гомілки, стегна; коротких — кістки зап’ястка, передплесна; мішаних — хребці.

Всі кістки, за винятком місць зчленування їх, вкриті тонкою, але щільною сполучнотканинною оболонкою — окістям. В оболон­ці багато кровоносних судин і нервів. Цим пояснюється її болю­чість при ударах. На внутрішній поверхні окістя розташовані живі / клітини — остеобласти, поділ і збільшення кількості яких забезпе­чують ріст кістки в товщину і зростання її після переломіві Під окістям залягає щільний компактний шар кістки, а глибше — її губчаста речовина. У кістках дітей молодшого шкільного віку ком­пактний шар відносно невеликий. Наростання його починається в період статевого дозрівання і триває інтенсивно до 18 років. Губ­часта речовина кісток утворена тонкими кістковими пластинками.

Рис. 24. Типи з’єднання кісток:

А — безперервне з’єднання кісток за допомогою швів; Б — безперервне з’єднання кісток за допомогою швів і хрящів; В, Г — перервне з’єднання кісток за допомогою суглобів.

Щільна речовина складається з таких самих пластинок, що й губ­часта, тільки розташовані вони компактно. Розглядаючи препара­ти кісток, можна виявити, що кісткові пластинки губчастої речо­вини розташовані в напрямах найбільшого розтягування і стиснен­ня кісток (рис. 23). За таким же принципом розташовані балки в легких і міцних архітектурних спорудах, наприклад залізничних мостах.

Тубчаста речовина кісток добре постачається кров’ю і заповне­на червоним кістковим мозком. У кістках дітей молодшого шкіль­ного віку вона має крупнопористу будову. У маленьких дітей чер­воний кістковий хмозок міститься і в порожнинах довгих трубчастих кісток, але з віком він замінюється жовтим кістковим мозком, в якому переважає жирова тканина. У дорослих червоний кістко­вий мозок в епіфізах (головках) довгих кісток і в деяких плоских кістках (грудині, клубових кістках), а також у хребцях]

На ранніх стадіях розвитку зародка скелет утворений м’якою сполучною тканиною, яка поступово заміщується хрящовою, а згодом кістковою. Тільки в черепі кісткова частина безпосередньо витісняє сполучну. До моменту народження значна частина скеле­та виявляється вже скостенілою. Однак в дуже багатьох кістках зберігаються ще хрящові прошарки, а (між кістками склепіння черепа — ділянки сполучної тканини, так звані тім’ячка. Вони псь ступово заміщуються кістковою тканиною. '

Ріст кісток. Плоскі кістки ростуть нашаруванням кісткової тка­нини по всій поверхні їх. У довгих кістках в дітей на межі між епіфізами і "діафізами (трубчастими частинами кісток) є хрящові

■ прошарки. Внаслідок поділу їхніх клітин кістки подовжуються. ) Згодом у хрящовій тканині утворюються острівці скостеніння, і всГ-'

■ на замінюється хрящовою тканиною. Інтенсивність росту кісток у_: І^дощкину з віком зменшується, і до 18...22 років ріст припиняється^

Ріст кісток у товщину відбувається через розмноження остео­бластів, які є на внутрішній поверхні окістя. У маленьких дітей окістя щільно зрощене з кісткою, в семирічних — окістя вже від­межоване від компактної речовини кістки. Одночасно з наростан­ням іззовні кісткова речовина руйнується зсередини кістки особли­вими клітинами — остеокластами. В дорослих ці два процеси вза­ємно врівноважуються, а в дітей наростання кісток переважає над руйнуванням їх.

Типи з’єднання кісток. Розрізняють два типи з’єднання кісток;:. безперервне у перервне\ (рис. 24).

Прикладом безперервного з’єднання може бути зчленування кісток черепа. Таке з’єднання кісток здійснюється за допомогою швів. Зубчастими швами з’єднуються лобова, тім’яні, потилична кістки, а лускатим швом — скроневі кістки з тім’яними. Нерухомо зрощені кістки крижів, таза.

Безперервне з’єднання кісток здійснюється також за допомогою .хрящів) Таке з’єднання забезпечує обмежені рухи.) Так, кістки хребта з’єднані хрящовими прошарками, що дає змогу прогинати тулуТцвперед, назад, у сторони, повертати його.

(Перервне з’єднання кісток здійснюється за допомогою суглобів.

У суглобах зчленовуються епіфізи кісток, на одному з яких є суг­лобова головка, а на другому — суглобова западина. Кістки з’єд­нуються в суглобі у сполучнотканинній суглобовій сумці і укріпле­ні зв’язками. Внутрішня поверхня суглобової сумки вистелена си­новіальною оболонкою, що виділяє синовіальну рідину. Ця рідина зволожує поверхню кісток і відіграє роль мастила, що забезпечує ковзання головок у западинах. Таке ж значення мають хрящі, які вкривають з’єднувані поверхні. У порожнині суглоба немає повіт­ря, тому тиск у ній від’ємний. Завдяки цьому зчленовувані поверх­ні щільно притиснуті одна до другої.

Особливості рухів у кожному суглобі залежать від форми зчленовуваних поверхонь кісток. Найвільніші рухи спостерігаються в тих суглобах, в яких ці поверхні мають кулясту форму (плечо­вому, кульшовому). При інших зчленуваннях, наприклад еліптич­ному (між кистю і передпліччям), можливий рух у двох взаємно перпендикулярних площинах навколо взаємно перпендикулярних осей. У циліндричному суглобі, наприклад між фалангами паль­ців, можливе тільки згинання й розгинання в одній площині.

У дошкільних і молодших школярів з віком наростає чутли­вість суглобових рецепторів і посилюється кровопостачання сугло­бів. До 20...25 років розвиток суглобів завершується.

Вивихи суглобів. Вивихом називають зміщення кісток і суглобів (рис. 25), викликане неправильним рухом або ударом. При цьому спостерігається розтягнення або розрив зв’язок і суглобових су­мок. Тому вивихи можуть супроводитися крововиливами.

Рис. 25. Суглоб у нормі (А) і при вивиху (Б)

Рис. 26. Відділи хребта:

1 — шийний; 2 — грудний; 3 — поперековий; 4 — крижовий;

5 — куприковий.

Перша допомога при вивихах полягає в тому, щоб забезпечити ушкодженому суглобові спокій, для чого вивихнуту руку підвішу­ють на косинці або бинті. При вивиху стегна або гомілки під ушко­джену ногу підкладають ковдру або подушку. Щоб зменшити біль, на ушкоджений суглоб накладають пузир з льодом. Чим швидше подано допомогу потерпілому, тим легше вправляти вивихи.

Загальний огляд скелета людини. Такий огляд скелета людини пропонуємо зробити за рисунком на передньому форзаці.

Скелет тулуба. Основу скелета тулуба становить хребет. Він утворений шийним відділом (7 хребців), грудним (12), потре­

ковим (5), крижовим (5 хребців, що зрос­лися в одну кістку) і куприковим (4— 5 хребців) (рис, 26).

_у У дорослої людини хребет має чотири вигини. Це два лордози •—• шийний і по­перековий ■— опуклостями наперед і два кіфози — грудний і крижовокуприко- вий — опуклостями назад. У новонаро­дженого хребет прямий, за винятком не­великої крижової, кривизни. Перший вигин хребта, шийний, появляється в ди­тини в грудному віці, коли вона починає тримати голівку. Грудний вигин виникає у шестимісячному віці, коли дитина по­чинає сидіти. Третій вигин, поперековий, появляється з першими спробами до сто- Рис. 27. Грудна клітка: яння й ходьби, тобто на кінець першого

1 — справжні ребра; 2 — не- рОКу ЖИТТЯ. ВИГИНИ Хребта НаПОЧИТКу НЄ- справжш^ рейра^З^хиткі реб- _тр_Ивкі; ШИЙНИЙ І ГруДНИЙ ОСТЯТОЧНО фор-

муються тільки до 7 років, тобто тоді, коли дитина йде до школи; поперековий — до 12 років. Вигини хребта пов’язані з відмітною особливістю людини — вертикаль­ним положенням. Вони дають змогу людині зберігати рівновагу.

Найінтенсивніше хребет росте у перші два роки життя. Друга хвиля посилення росту хребта спостерігається у віці 7...9 років і третя — в період статевого дозрівання. В дальшому ріст хребта не­значний. Розвиток хребтового каналу найінтенсивніший до 5 років і закінчується до 10 років.

Грудна клітка (рис. 27) утворена ребрами, грудиною і хреб­том. 12 пар ребер ззаду з’єднуються з грудними хребцями. Спере­

ду до грудини кріпляться 7 пар ребер, які називаються справжні­ми ребрами. Восьма, дев’ята і десята пари-—це несправжні ребра. Кінці їх за допомогою хрящів з’єднуються один з одним і з сьомим ребром, одинадцята й дванадцята пари ребер, найкоротші, мають назву хистких. У більшості дітей до 3 років хистких ребер налічує­ться не дві, як у дорослих, а три пари.

Грудина, або грудна кістка, складається з трьох частин; ру­коятки. тіла і мечовидного відростка. Окостеніння грудини почи­нається з раннього віку, але аж до 15—16 років вона складається

з трьох окремих частин, які в цьому віці починають зростатися.

Цей процес закінчується після 25 років, коли мечовидний відросток зростається з тілом грудини. Деяке розширення верхньої частини грудної клітки відбувається в хлопчиків у 7—8 років, а в дівчаток дещо раніше. Обхват грудної клітки у хлопчиків до 12 років ста­новить 68 см, у дівчаток — 70...72 см. Процес окостеніння і форму­вання грудної клітки триває до завершення періоду статевого до­зрівання.

Скелет кінцівок. Плечовий пояс, плече, передпліччя і кисть утворюють скелет верхніх кінцівок (рис. 28). Плечовий пояс

складається з двох лопаток і двох ключиць.'У дітей, як і в дорос­лих, ключиці цілком окостенілі, за винятком епіфіза, зверненого до грудини. Окостеніння епіфіза ключиці починається тільки в 16... 18 років і закінчується до 20...25 років. Хрящові частини лопатки костеніють до 16... 18 років. У дітей лопатки не прилягають щільно до ребер і тому іноді випинаються.

Вільна верхня кінцівка утворена плечем, передпліччям і кистю. Плечова кістка трубчаста, довга. Верхня куляста головка її і за­падина лопатки, що відповідає їй за формою, утворюють плечовий суглоб. Суглоб між передпліччям і плечовою кісткою називається ліктьовим. Передпліччя складається з двох кісток —• ліктьової і променевої. Нижнім кінцем променева кістка з’єднується з кистю. Скелет кисті складається з кісток зап’ястка, п’ястка і фаланг паль­ців. Зап’ясток утворений вісьмома кісточками, п’ясток — п’ятьма. Кожен палець має по 3 фаланги, за винятком великого, де тільки 2 фаланги. В дітей плечова кістка більш гладенька, ніж у дорос­лих. Процес окостеніння скелета верхніх кінцівок відбувається нерівномірно у різні вікові періоди і триває від 1 року до 18...20, а в деяких випадках навіть до 25 років. У дівчат процес окостеніння завершується на два роки швидше, ніж у юнаків.

Скелет нижніх кінцівок складаєть­ся з тазового пояса, стегна, гомілки і стопи (рис. 29). Кожна тазова кістка дорослої людини утворена трьома кіст­ками, що зрослися,— клубовою, лобко­вою й сідничному]Зрощення їх почи­нається в семирічних дітей і закінчує­ться до 18...2 і року. Починаючи з де­сятирічного віку ріст таза (тазовий пояс і крижі) у хлопчиків і дівчаток відбувається по-різному. У дівчаток таз стає ширшим. Це дуже важливий період у фізичному розвитку дівчаток, бо від того, наскільки правильно зро­стуться кістки таза, залежатиме зго­дом хід пологів. Тому для дівчаток треба уважно добирати фізичні вправи, не дозволяти їм носити взуття на високому каолуці, оскільки це може призвести до плоскосто­пості (рис. ЗО). До верхнього краю клубової кістки прикріплю­ються м’язи живота. Тазові кістки виконують захисну й опорну функції. Порожнина, утворена тазовими кістками і крижами — таз, має два відділи — великий і малий таз. У верхньому, або ве­ликому, відділі тазової порожнини міститься значна частина ки­шок, а в нижньому, або малому, розташовані сечостатеві органи і пряма кишка. Вертлюжна западина тазової кістки і головка стегна утворюють кульшовий суглоб.

Рис. ЗО. Відбитки слідів нор­мальної (А, Б) і плоскої (В, Г) СТОШІ.

Вільна нижня кінцівка складається із стегна, гомілки й стопи. Стегнова кістка — найбільша в скелеті людини. Гомілка складає­ться з двох кісток — великої і малої гомілкових. Стегнова і велика гомілкова кістки, разом з наколінком, утворюють колінний суглоб. Скелет стопи складається з кісток передплесна, плесна і фаланг пальців. У передплесні 7 кісточок, у плесні — 5. Кожен палець складається з 3 фаланг, за винятком великого, що має 2 фаланги. Гомілка і стопа з’єднані між собою гомілковостопним сугло­бом.

Процес окостеніння нижньої кінцівки в дітей відбувається до­сить інтенсивно. Точки окостеніння з’являються вже на першому році життя. Наколінок розвивається з кількох ядер окостеніння, ялі зливаються в дітей до 3—4 років. Наколінок десятирічної ди­тини вже не відрізняється за формою від наколінка дорослих. Процес окостеніння у стегні й гомілці триває до 20 років. Форму­вання стопи має ряд істотних особливостей. Окостеніння перед­плесна починається ще в зародка і триває в період статевого до­зрівання. Кістки плесна починають костеніти в дошкільному віці і закінчують свій розвиток після статевого дозрівання. У молод­ших школярів спостерігається посилений ріст нижніх кінцівок. У хлопчиків ноги ростуть швидше, ніж у дівчаток, і досягають
найбільшої довжини відносно тулуба до 15 років (у дівчаток до 13 років).

Ч ерепл У черепі розрізняють два відділи — мозковий і лице­вий (рис. 31). Мозкова частина черепа утворена вісьмома плоски­ми кістками: лобовою, двома тім’яними, двома висковими, поти­личною, основною і решітчастою^Через великий отвір у потилич­ній кістці спинний мозок сполучається з головним.

/ Лицева частина черепа утворена верхньою і нижньою щелепа­ми, виличними, піднебінними, носовими кістками, лемешем, ниж­німи носовими раковинами і слізними кістками.

У розвитку черепа дитини спостерігається три хвилі прискорен­ня росту: до 4 років, з 6 до 8 і з 11 до 13 років. Для першої хвилі прискорення характерний посилений ріст потиличної і тім’яної кіс­ток, заростання тім’ячок і заміна їх швами. Відбувається помітне потовщення стінок черепа, особливо протягом першого року жит­тя (у 3 рази).

Під час другої хвилі спостерігається посилений ріст лобової кістки, поява додаткових лобових пазух. Посилюється ріст кісток лицевої частини черепа, що триває і протягом третього періоду. В другому періоді відбувається й повна заміна молочних зубів постійними, що зумовлює зміну форми щелепних дуг. Індивідуалш ні риси обличчя формуються в період статевого дозрівання (у дів­чаток у 12...14, у хлопчиків у 13...15 років). З віком кістки лицево­го черепа набувають більшої масивності завдяки відкладенню кісткової речовини.

Перша допомога при переломах кісток. Причиною перелому кісток можуть бути удар, падіння, захворювання кісток. Переломи бувають відкриті й закриті (рис. 32). При закритих переломах шкіра не пошкоджена, а при відкритих — уламки кісток розрива­ють м’язи і шкіру і утворюється рана. Ознаками закритого пере­лому є припухлість, зміна форми, вкорочення кінцівки і дуже силь­ний біль, який може стати причиною шоку — тяжкого порушення діяльності центральної нервової системи.

ГІри закритих переломах треба накласти шинну пов’язку, обе­режно потягуючи ушкоджену кінцівку. При відкритих переломах передусім на рану накладають стерильну пов’язку, а вже потім шинну — на кінцівку. Потерпілого негайно відправляють у лікар­ню. Піднімати і переносити потерпілого до подання першої допо­моги не рекомендується.

При накладенні шини треба захопити пов’язкою два суглоби — вище і нижче від перелому, а при переломі стегна — три суглоби (кульшовий, колінний і гомілковостопний. Ушкоджену кінцівку обкладають м’якими предметами: ватою, хустками, клоччям та ін. Це захищає кісткові виступи від тиску шини і дає змогу міцніше закріпити кінцівку, не порушуючи кровопостачання. Як шини ви­користовують різні предмети (картон, папки, дошки, парасольки тощо). Замість бинта можна використати хустки, ремені, стьожки матерії і т. ін.

Рис. 31. Череп людини збоку (Л), спереду (Б) і знизу (5):

1—5 — мозковий череп (/ — лобна. 2 — тім’яна, 3 — вискова, 4 — потилична, 5 — основна кістки); 6—11 — лицевий череп (6 — верхня щелепа, 7 — нижня щелепа, 8 — вилична, 9 — піднебінна, 10 — носова кістки, 11 — леміш).

Рис. 32. Відкритий (А) і закри­тий (Б) переломи кісток.

При переломах кісток таза і хребта може настати втрата чут­ливості, параліч ніг, розлади сечовипускання та інші явища, по­в’язані з порушенням діяльності спинного мозку. До місця приго­ди треба негайно викликати швидку медичну допомогу, якщо це неможливо, потерпілого вкладають на живіт на широку дошку, вкриту м’якою ковдрою, пальтом тощо, намагаючись уникнути змі­щення хребців. Піднімати дошку повинні кілька чоловік і одночас­но за командою. Потерпілого треба терміново доставити в лікарню.

'Ті 17. М’ЯЗИ >

Будова м’язів. Рухи нашого тіла і окремих органів забезпечую­ться діяльністю м’язів. За^/будовою у фізіологічними властивостями розрізняють поперечносмугасті і глйденькі': м’язи/До поперечно­смугастих належаїь~скелєтні м’язи, м’язи серця, а до гладень­ких — м’язи інших внутрішніх органів, кровоносних судин. Для всіх видів м’язів характерна властивість — скорочуваність м’язо­вих волокон.

Всі довільні прості й складні рухи здійснюються внаслідок ско­рочення поперечносмугастих м’язів скелета. У тілі людини їх на­лічується близько 400. Кожен м’яз •— це орган, що складається з м’язової і сухожильної частині Скелетні м’язи, стаючи дедалі крупнішими, утворюють пучки першого, другого і третього поряд­ку. Ці пучки відділені один від одного прошарками сполучної тка­нини, а весь м’яз зовні вкритий чохлом, також сполучнотканинним, який називається фасцією.

М’язи кріпляться до кісток за допомогою сухожиль. Сухожилля утворені сполучною тканиною і не мають властивості скорочува-: тися.

Залежно від місця розташування і виконуваної функції розріз­няють м’язи короткі, кругові, широкі й довгі. Короткі м’язи розта­шовані у місцях найменшого розмаху рухів і великого опору. При­кладом можуть бути міжхребцеві й міжреберні м’язи. Кругові м’язи розташовані навколо ока, рота і т. ін. Прикладом широких м’язів є м’язи живота, спини, грудей; довгих — м’язи верхніх і ниж­ніх кінцівок (плеча, передпліччя, гомілки, стегна).

За виконуваною,функцією м’язи поділяються надгинаючі й роз­гинаючі, тобто виступають один відносно одного як антагоністи або синергісти. Наприклад, двоголовий і триголовий м’язи плеча є антагоністами, а м’язи, що забезпечують один певний рух, на­приклад, згинання у ліктьовому суглобі,— синергістами.

Гладенькі м’язи утворюють стінки внутрішніх органів (кишок, стравоходу, шлунка, кровоносних судин, бронхів і т. ін.). На від­міну від поперечносмугастих м’язів вони скорочуються в десятки разів повільніше і без участі волі людини. Скорочення гладеньких м’язів приводять до зміни об’єму внутрішніх органів. М’язам цього типу властиві самозбудливість і здатність до тривалих скорочень.

Розвиток скелетних м’язів у дітей. Дитина появляється на світ, маючи всі скелетні м’язи, але розвиток їх з народженням не

припиняється. Вікові зміни м’язів пов’язані з розвитком нервової системи і скелета. Цим пояснюється черговість появи в дітей різних рухів у різні боки. Маса м’язів у дорослих становить 40...45% маси., .тіла, в дітей — 27,2, а в старих людей — 30%. В процесі росту маса тіла збільшується в основному завдяки зростанню об’єму і маси скелетної мускулатури. Ріст м’язового волокна в товщину в людей спостерігається до ЗО—35 років. Віковою особливістю роз­витку м’язів є нерівномірність росту волокон у м’язах живота, спи­ни, таза, гомілки. В молодших школярів особливо інтенсивно рос­туть і розвиваються м’язи, що забезпечують вертикальне положення тіла, рухи пальців. Глибокі м’язи спини і черевного преса роз­винені відносно слабо. Приріст сили рук відбувається поступово, але особливо посилюється з 10 років. Помітно зростає в дітей мо­лодшого шкільного віку сила м’язів — розгиначів тулуба, стегна, гомілки. Молодший шкільний вік є важливим періодом у станов­ленні довільної рухової функції, яка свідчить про те, що вдоскона­лення центральних і периферичних відділів рухового аналізатора триває.

Основні групи м’язів. З основними м’язами тіла людини можна ознайомитися за рисунком на задньому форзаці. М’язи тулуба по­діляються на м’язи спини, грудей і живота. До м’язів ..спини нале­жать трааецієвидний. найширший м’яз спини, м’яз-піднімач лопат-, ки. ромбовиднута інші м’язи. Всі ці м’язи забезпечують рух і зміц­нення плечового пояса та рук. Вертикальне положення тіла і роз­гинання хребта здійснюють глибокі м’язи спини, які лежать під названими вже м’язами спини.

• До м’язів грудей належать малі та великі грудні, зовнішні і внутрішні міжреберні, передні зубчасті та інші м’язи.

До .м’язів живота належать м’язи, що утворюють черевний прес (прямий, внутрішні й зовнішні косі, поперечні). Деревний прес ви­конує різні, функції: він бере участь в акті дихання (скорочення, м’язів черевного преса підвищує тиск у черевній порожнині і (Сприяє збільшенню кривизни діафрагми під час видиху); перебу­ваючи постійно в деякому напруженні, м’язи черевного преса І сприяють утриманню органів черевної порожнини в нормальному положенні і ..беруть участь у рухові хребта.

Г ~ Діафрагма, або грудочеревна перепона, відділяє черевну по- і рожнину від грудної. Зовні вона куполоподібна, обводом кріпиться ¹ ' до краю нижнього отвору грудної клітки. Беручи участь в акті ди- | хання, діафрагма може змінювати форму — сплощуватися (при.. вдиху)__і.вгинатися всередину грудної порожнини (при видиху).

/М’язи верхньої.кінцівки представлені м’язами плечового пояса і м’язами вільної верхньої кінцівки. .М’язи плечового пояса беруть участь в рухах верхніх., кінцівок. Вони розташовані на спинній і грудній сторонах тулуба. Такими є, наприклад, надосний, підос-. ний, підлопатковий, дельтовидний та інші м’язи. До м’язів вільної верхньої кінцівки належать двоголовий і триголовий м’язи плеча та інші м’язи.

М’язи нижньої кінцівки поділяються на м’язи таза (серед них

Рис. 33. М’язи голови: Рис. 34. М’язи шиї:

1 — висковий; 2 — жувальний; 3 — коловий / — широкий підшкірний; 2 — грудиноключич- м’яз ока; 4 — коловий м’яз рота; 5 — щіч- нососковий; 3 — драбинчасті,

ний м’яз.

клубовопоперековий, великий, середній і малий сідничні м’язи та ін.) та м’язи вільної нижньої кінцівки. До них належать, на­приклад, кравецький м’яз, чотириголовий і двоголовий м’язи стег­на, тонкий, напівсухожильний м’язи та литковий м’яз — згинач колінного і гомілковостопного суглобів.

М’язи голови (рис. 33) утворюють дві групи — жувальній мі­мічні м’язи. До жувальних м’язів, належать висковий, жувальний, два ^криловидні (внутрішній і зовнішній). Всі жувальні м’язи кін­цями кріпляться до нижньощелепної кістки. Мімічні м’язи досягли в людини великого розвитку й досконалості. За допомогою їх змі­нюється вираз обличчя — міміка. На відміну від жувальних міміч­ні м’язи кріпляться до шкіри. До мімічних належать колові м’язи ока й рота, вилицевий і щічний м’язи, м’яз сміху і квадратні м’язи, що беруть участь у підніманні губ і куточків рота.

У ділянці шиї розташовані м’язи, що виконують різні функції: поворот, нахили голови. До .м’язів шиї належать, наприклад, ши­рокий підшкірний, грудинноключичнососковий, драбинчастий м’язи (рис. 34).

Причини підвищеної втомлюваності м’язів у дітей. М’язи дітей молодшого шкільного віку, як і скелет, перебувають у процесі без­перервного росту й розвитку. До цього періоду вони досягають певної «функціональної зрілості». І все ж працездатність у дітей значно нижча, ніж у дорослих, і втома в них розвивається тим швидше, чим менша за віком дитина.

Для вивчення м’язової втоми користуються приладом — ерго­графом, за допомогою якого записують амплітуду рухів, що рит­мічно виконуються групою м’язів. Ознакою втоми є поступове зменшення амплітуди скорочень. Строки настання втоми визна­чаються різними причинами, в тому числі віковими й статевими. При динамічній праці витривалість у хлопчиків і дівчаток 8... 10 ро­ків майже однакова. Тільки після 12 років у хлопчиків спостері­гається різке підвищення витривалості. Найбільша величина ви­тривалості досягається до 25...30 років. Сила й витривалість у дів­чаток нижчі, ніж у хлопчиків, тому слід суворо регламентувати їхню фізичну працю. Внаслідок недосконалості координаційного апарату, недорозвиненості деяких скелетних м’язів статичні зусил­ля дітям молодшого шкільного віку протипоказані. Навіть у віці 12 років втомлюваність у дитини втроє вища, ніж у дорослого. Втома в дітей розвивається швидше ще й тому, що в них ще не сформовані навички трудової діяльності.

Як відомо, правильно підібраним ритмом і достатнім, але не надмірним навантаженням можна запобігти швидкому настанню м’язової втоми. Важливо також добирати оптимальний ритм гім­настичних вправ на уроках фізкультури (вчителеві корисно слу­хати уроки ранкової гімнастики для дітей по радіо, яка проводи­ться в найсприятливішому для дитячого організму ритмі).