СПИННИЙ МОЗОК. ГАЛЬМУВАННЯ 6 страница

Працюючи, м’яз потребує постійного джерела енергії, яка ви­вільнюється завдяки окислювальним процесам. Потрібні для ро­боти м’язів поживні речовини і кисень постачаються кров’ю. Вста­новлено також, що втома передусім розвивається не в м’язі, а у відповідних ділянках центральної нервової системи.

Після припинення роботи настає відновний період. Тривалість відновного періоду залежить від віку, статі і тренованості орга­нізму.

В міру росту й розвитку в дітей збільшуються об’єм і маса м’я­зів, підвищуються їхня сила й витривалість.

.. ЛІ '. -'П// *>/:>

18. ГІГІЄНА ОПОРНО-РУХОВОЇ СИСТЕМИ

Причини порушення постави в дітей. У дітей молодшого шкіль­ного віку триває процес скостеніння скелета і поступового зміц­нення м’язово-зв’язкового апарату. Вся опорно-рухова система ди­тини в цей період інтенсивно пристосовується до нових наванта­жень, нових умов. Дітям доводиться вчитися правильно тримати олівець, ручку, подовгу сидіти за партою в школі, за робочим сто­лом удома. Спосіб життя дитини, її звички накладають відбиток на форму хребта, формують поставу. Під впливом несприятливих умов у дітей відносно легко виникають різні викривлення хребта. Подібні захворювання особливо небезпечні для молодших школя­рів і підлітків, причому вони частіше виявляються в дівчат, ніж у хлопчиків. Це пояснюється більшою рухливістю хлопчиків, яка сприяє збереженню правильної постави і ліквідації викривлень, що виникають.

А ь В ґ А

Рис. 35. Правильна (А) і неправильні (Б—Д) постави:

А—нормальна постава; Б — сутула спина; В — в’яла постава; Г — плоска спина;

Д — сколіоз.

Постава — це звична поза під час сидіння, стояння, ходьби. Правильною вважається постава, при якій всі вигини хребта рівно­мірно й помірно виражені, голова пряма, плечі, лопатки й гребені клубових кісток знаходяться на одній лінії (рис. 35). Постава ви­робляється в процесі росту, фізичного розвитку і виховання в дітей навичок Дотримання правильної пози. Добра постава дитини — це зібраність та підтягнутість без напруження. Манера правильно триматися важлива не тільки з.погляду естетичного. Неправильна постава (рис. 35) негативно впливає на здоров’я дитини: в неї порушуються кровообіг, дихання, травлення. Зігнута спина, запалі груди заважають легеням нормально функціонувати. їхня життє­ва місткість нижча за нормальну. Нестача кисню призводить до порушення окисних процесів, а це, в свою чергу,— до зниження опірності організму несприятливим впливам зовнішнього середо­вища.

Одне з найтяжчих порушень постави — сколіоз. Він пов’язаний не тільки з деформацією скелета, а й з порушеннями розвитку м’я­зів. При сколіозі зміщуються серце, легені, печінка.

До найпоширеніших порушень постави й деформацій хребта слід віднести в’ялу поставу, плоску спину, сутулу спину.

В’яла постава характеризується різко вираженими шийними і грудними вигинами хребта. Голова в дітей опущена, плечі зсуну­ті вперед. Грудна клітка запала, лопатки відстають від спиііи, жи­віт виступає вперед, ноги в колінних суглобах злегка зігнуті.

Плоска спина виявляється у зменшенні всіх вигинів хребта. Плечі опущені вниз і злегка видаються вперед, живіт випнутий (особливо в нижній частині).

При сутулій спині особливо сильно розвинений грудний вигин хребта. Плечі дещо звисають уперед, зменшена поперекова кри­визна, сильно випнутий живіт.

Усі перелічені порушення постави пояснюють слабкістю м’язо­во-зв’язкового апарату, порушенням гармонії м’язів, що утриму­ють хребет у правильному положенні. Школярі з такими деформа­ціями постави швидко втомлюються. Вони неспокійні на уроках, у них часто виникає потреба змінити одне положення тулуба на інше.

Причинами виникнення дефектів постави, сколіозів можуть бу­ти: недостатній розвиток мускулатури; нерівномірність розвитку м’язів, що утримують хребет у правильному положенні; деякі хво­роби, зокрема рахіт, при якому часто деформується грудна клітка; неправильний режим життя дитини; меблі, що не відповідають ростові й пропорціям тіла; недостатня освітленість робочого місця (неправильна поза); незручний одяг (тісні в обхваті ліфчики, що надмірно стягують грудну клітку, тугі або слабкі пояси).

Діти, в яких виявлено дефекти постави, мають перебувати під особливим контролем. Треба постійно стежити за правильністю їхньої пози під час занять у школі і вдома. їх слід садовити за парти середнього, ряду, навчальне приладдя вони повинні носити не в портфелях, а в ранцях. На уроках фізкультури дітей з пору­шеннями постави не слід виділяти в спеціальну групу, але бажано проводити з ними додатково коригуючу гімнастику.

Коригуючі гімнастичні вправи — це система фізичних вправ, що зміцнюють певні групи м’язів і сприяють правильному розвит­кові всього організму. Методика проведення коригуючих вправ має відповідати віковим особливостям організму дітей молодшого шкільного віку. Дуже важливий індивідуальний підхід до дитини.

Коригуючі гімнастичні вправи включають вправи на зміцнення м’язів, на поліпшення координації рухів, на виправлення дефектів постави, на закріплення правильної постави.

Плоскостопість. У зв’язку з прямоходінням стопа людини набу­ла своєрідної конфігурації. Вона має два склепіння: поздовжнє й поперечне. Поздовжнє склепіння спирається на п’яткову кістку і кістки плесна. Поперечне склепіння відіграє роль ресори. Вна­слідок цього хода людини пружна, еластична. Обидва склепіння зміцнені зв’язками і м’язами. В разі ослаблення м’язів маса тіла лягає на зв’язки, склепіння притискується, і стопа стає плоскою. При плоскостопості спостерігається швидка втомлюваність під час ходьби і фізичної праці. Нерідко така дитина навіть нездужає, в неї виникають різні неприємні відчуття.

Причини плоскостопості різні. Вона може бути спричинена вродженою слабкістю м’язового апарату, недостатнім загальним фізичним розвитком, рахітом, надмірною масою (гладкістю) дити­ни, неправильно підібраним взуттям. Не можна дозволяти дівчат­кам носити взуття на високому каблуці, оскільки при цьому центр ваги переноситься вперед, внаслідок чого м’язи і зв’язки стопи пе­ренапружуються. Дітям шкідливо носити взуття «на виріст». Для того щоб запобігти дальшому розвиткові плоскостопості, рекомен­дуються устілки-супінатори і зміцнення м’язового апарату ніг за допомогою гімнастики й масажу. Рекомендується ходьба на нос­ках, ходьба з опорою на зовнішній край стопи, вправи на захоп­лення пальцями ніг плоских предметів (олівця, палички), на за­хоплення стопами м’яча.

Гігієнічні вимоги щодо трудового виховання учнів початкових класів. Крім коригуючих гімнастичних вправ дуже важливо, щоб діти займалися посильною фізичною працею. Праця, виконувана дітьми, може бути різноманітною динамічною, одноманітною ди­намічною і статичною.

У різноманітній динамічній праці беруть участь різні групи м’язів, що спричинює корисні фізіологічні зрушення в роботі внут­рішніх органів (посилюється обмін речовин, прискорюються й по­силюються діяльність серця та дихальні рухи).

В одноманітній динамічній праці бере участь невелика кіль­кість м’язів. Вона звичайно пов’язана із статичними зусиллями, що призводить до швидкого зниження працездатності. Статична праця протипоказана дітям молодшого шкільного віку.

У школі праця є навчальним предметом. У розкладі йому має бути відведено не більш ніж 45 хв на день. Здвоювати уроки праці не можна, щоб не допустити перевантаження дітей. Правильно побудований урок передбачає чергування різних видів діяльності. Учні молодших класів на уроках праці можуть займатися ліплен­ням, вирізуванням фігур із картону, роботою з тканиною, наклею­ванням, обробкою деревини. їхня працездатність при цьому зале­жить багато в чому від умов, в яких відбувається процес праці (від. освітленості, повітряно-теплового режиму, робочої пози). Сприятливою умовою для праці є освітленість робочих місць лю­мінесцентними лампами, які дають розсіяне світло, що за інтен­сивністю наближається до денного. При будь-якій роботі слід уни­кати яскравого блиску, що сліпить дитину.

З огляду на анатомо-фізіологічні особливості дитини молодшо­го шкільного віку учитель повинен приділяти особливу увагу робо­чій позі дітей. Урок треба будувати так, щоб у праці дитини не переважали статичні елементи. Шкільне приладдя має бути під рукою, його слід розкласти так, щоб не треба було часто й низько нахилятися. Меблі слід добирати відповідно до зросту і пропорцій тіла учня.

Робота в незручній позі дуже швидко викликає втому, особливо якщо в ході її дитині доводиться подовгу залишатися у зігнутому або напівзігнутому положенні. Час від часу школярам слід зміню­вати позу, робити 3...5-хвилинні розминки.

§ 19. ШКІЛЬНЕ НАВЧАЛЬНЕ ПРИМІЩЕННЯ І НАВЧАЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ

Гігієнічні вимоги щодо обладнання приміщень початкових кла­сів. Основним предметом обладнання класної кімнати є парта (учнівський стіл, стілець). Бувають різні типи парт, та найбільш поширені парти Ерісмана, які вдало поєднують гігієнічні й педа­гогічні вимоги.

Рис. 36. Основні елементи парти:

А — висота переднього краю кришки над підло­гою; Б — висота заднього краю кришки над під­логою; В — ширина горизонтальної частини криш­ки; Г — ширина похилої частини кришки; Д — ши­рина відкидної частини кришки; Е — ширина по­лички; Є — відстань заднього краю полички від переднього краю сидіння по горизонталі; Ж — ви­сота сидіння над підлогою; 3 — глибина сидіння до стойки; II — глибина всього сидіння; /(-—висота нижнього краю спинного бруска над підлогою; Л — висота спинного бруска; М — дистанція спин­ки (відстань по горизонталі від заднього краю кришки до найбільш опуклої частини спинного бруска); Н — диференціація (відстань по вертика­лі між заднім краєм кришки і площиною сидіння).

Парти в школах звичайно двомісні, рідше одномісні, дерев’яні або металеві, зручні для санітарної обробки. Основною вимогою до шкільної парти є відповідність її розмірів зросту і пропорціям тіла дитини. Висота сидіння лави парти (рис. 36) має відповідати довжині гомілки із ступнею дитини з доданням 2 см на висоту каб­лука. При вищому сидінні ноги не матимуть опори, при нижчому зменшується площа опори стегна. Глибина сидіння парти має ста­новити ²/₃ довжини стегна. При більшій глибині сидіння край його упирається в підколінну ямку ноги і стискує кровоносні судини й нерви. Крім того, сидіння має бути з невеликим похилом назад, щоб дитина не зісковзувала з нього. Гігієнічним вимогам більш відповідає спинка парти, що забезпечує дві площі опори — попере­ково-крижову і підлопаткову.

Відстань від спинки парти до краю кришки її стола (дистанція спинки) має дорівнювати величині передньозаднього діаметра грудної клітки плюс 3...5 см на його зміну при диханні.

Відстань від заднього краю кришки стола до переднього краю сидіння — дистанція сидіння —може бути додатною (між краєм лави і краєм стола відстань кілька сантиметрів), нульовою (край стола і край лави парти розташовані на одній лінії по вертикалі) і від’ємною (лава заходить на 3...5 см за край кришки парти). Від’ємна дистанція найсприятливіша, при відкидній кришці стола вона дає змогу школярам вільно сідати, вставати і працювати за партою на уроках.

Висота стола парти над сидінням (диференціація) може бути великою, малою і нормальною. При великій диференціації (висо­кий стіл) відбувається правостороннє викривлення хребта. При малій диференціації (низький стіл) учні сидять, низько схилив­шись над партою; при цьому розвивається сутулість. Нормальна диференціація забезпечує найкращі фізіологічні і гігієнічні умови для роботи школяра за партою. Ступні спираються на підніжку парти або на підлогу; школяр сидить глибоко на лаві, рівно три­має корпус, лише трохи нахиливши голову вперед; передпліччя і кисті вільно лежать на парті.

Правильна посадка за партою може бути лише в тому разі, як­що парти відповідають зросту дітей.

Учні початкових класів поділяються на 3—4 зростові групи,
тому в кожному класі ставлять парти 3—4 номерів. Для того щоб визначити, який номер парти потрібен учневі, передусім вимірюють його зріст ростоміром або дерев’яною лінійкою 2 м завдовжки з поділками на ній через кожні 10 см, починаючи від 110 см. Для зручності на рейку наносять ще й відповідні номери парт. Так, біля поділки 110... 119 см ставлять номер 6; 120... 129 см — номер 7 і т. д. Користуючись такою рейкою, можна відразу визначити і зріст учня, і номер парти, за яку його слід посадовити.

Парти менших номерів ставлять у класі попереду, ближче до дошки, а парти великих номерів — ззаду. Якщо в класі є учні з ослабленим зором і слухом, то парти, які відповідають їм за зро­стом, ставлять попереду—в першому і третьому рядах. У перших і в других класах звичайно потрібні парти номерів 6, 7 і 8 (у дру­гому класі додають одну парту номера 9); у третіх і четвертих класах — парти номерів 7, 8, 9 (у четвертому класі додають три парти номера 10). Проходи між рядами мають становити 70... 75 см, прохід між внутрішньою стіною класу і першим рядом парт — 50...60, а між зовнішньою стіною і третім рядом парт —

60.. .70 см. Відстань від перших парт до дошки має бути не менш ніж 2,5 м і не більш ніж 3 м. Рекомендується фарбувати столи парт у світлі тони, близькі до натурального кольору дерева, або світло-зелені.

Гігієнічні вимоги щодо шкільно-письмового приладдя. До

шкільно-письмового приладдя належать зошити, підручники, олів­ці, ручки (авторучки), пера, ранці, сумки, портфелі. Ручки й олів­ці надто товсті або надто тонкі збільшують напруження м’язів під час письма, малювання. Для учнів початкових класів рекомендую­ться ручки діаметром 7—8 мм, 155 мм завдовжки і масою не більш ніж 10 г, олівці 7—8 мм завтовшки із стержнями найменшої або середньої твердості. Користування олівцями з надто твердіш стержнем призводить до швидкого втомлення дрібних м’язів паль­ців. Паста для писання рекомендується синя, темно-фіолетова і чорна. Папір у зошитах і підручниках має бути білий і гладень­кий, з матовою поверхнею. Розлініювання в зошитах роблять тон­кими блідими лініями голубого або фіолетового кольору. Нерозлі- ніяними зошитами користуватися не слід.

Носити підручники, зошити та інше шкільне приладдя учням молодших класів рекомендується в ранцях. Носіння ранця за спи­ною сприяє формуванню правильної постави. Він щільно притискує лопатки і рівномірно тисне на плечі зверху вниз. У такому поло­женні дихання дитини вільне. Носіння портфеля, сумки часто при­зводить до-деформації незміцнілого хребта, порушення постави.

Гігієнічні вимоги щодо праці на шкільній навчально-дослідній ділянці. Учнів молодших класів можна залучати до роботи на шкільних навчально-дослідних ділянках та до сільськогосподар­ських робіт. До ділянки можуть входити сад, город, квітники та ін. Вона може становити 1... 10% земельної ділянки школи.

Прищеплюючи дітям різні трудові навички, слід пам’ятати, що процес скостеніння в цьому віці не завершений, дрібні м’язи

пальців рук не зовсім розвинені. Тому, видаючи дітям садово-го­родній інвентар, треба стежити за тим, щоб знаряддя праці відпо­відало розмірам кисті рук, передпліччя, не було надто довгим. Лопати, граблі, поливальниці мають бути невеликі, легкі, зручні й безпечні в користуванні. Категорично забороняється користуватися інструментом для дорослих.

Молодші школярі не повинні піднімати більш ніж 3...4 кг. По­ливальниці і відра мають бути овальної форми, місткістю 4 л, при­чому дітям 7—8 років у поливальниці наливають води на 1,5—...2 л менше, ніж старшим. Скопують грунт лопатами 21 X 14 см. Дов­жина держака лопати має становити 60...65 см, довжина держака грабель — дорівнювати зростові дитини плюс 8... 10 см. Загальна маса важких речей на ношах не має перевищувати 6...8 кг. Поли­ваючи квітники і город, відра і поливальниці треба переносити обома руками (по черзі).

Найкращий час для сільськогосподарських робіт між 9... 11 або

16.. . 18 год. Загальна тривалість сільськогосподарської праці для дітей молодшого шкільного віку не перевищує 2 год на день, при­чому через кожні півгодини треба робити перерви на 5... 10 хв.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Які функції скелета? В чому виявляється відповідність хімічного складу і будови кісток функціям, які вони виконують? 3. Які тиші з’єднання кісток ви знаєте? 4. Що таке вивихи суглобів і які заходи подання першої допомоги при них? 5. Яку будову має череп? 6. Як побудований скелет тулуба? 7. Що спіль­ного і які відмінності в будові скелетів верхніх і нижніх кінцівок? 8. У чому по­лягає перша допомога при переломах кісток? 9. Яку будову мають скелетні м’я­зи і як вони розвиваються в дітей? 10. Які м’язи голови, шиї, тулуба і кінцівок вам відомі? 11. Які причини підвищеної втомлюваності м’язів у дітей? 12. Що таке постава і які порушення її найчастіше трапляються в дітей? 13. Для чого застосовуються коригуючі гімнастичні вправи? 14. Які гігієнічні вимоги став­ляться до трудового виховання школярів? 15. Чим слід керуватися, добираючи парти для учнів? 16. Як організовувати роботу молодших школярів на шкіль­ній навчально-дослідній ділянці?

Розділ VI ’’

КРОВ

§ 20. ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗМУ. КРОВ

Значення внутрішнього середовища організму. Організм може здійснювати свої функції тільки за умови постійного надходження поживних речовин і кисню до всіх клітин і тканин та видалення з них кінцевих продуктів обміну речовин. Ці процеси забезпечують­ся внутрішнім середовищем організму, а саме: кров’ю, тканинною рідиною і лімфою. Внутрішнє середовище створює умови для нор­мальної життєдіяльності всіх клітин організму, що досягається відносною постійністю її складу та фізико-хімічними властивостя­ми. Підтримання постійності внутрішнього середовища організму має назву гомеостазу.

Найменші зміни, що відбуваються в організмі, відразу ж від­биваються на складі і властивостях внутрішнього середовища. Не­дарма французький учений Клод Бернар назвав кров «дзеркалом організму».

Кров. Значення крові в організмі різноманітне. Одна з основних функцій крові — це транспортування кисню, поживних речовин і продуктів життєдіяльності клітин тіла. Поряд з цим кров перено­сить речовини, що утворюються в одних органах і впливають на діяльність інших. Кров виконує, крім того, захисну функцію зав­дяки діяльності лейкоцитів, а також наявності особливих захисних речовин. Через кров, що тече по судинах шкіри, здійснюється від­дача організмом теплоти в навколишнє середовище. В разі підви­щення температури і при інтенсивній м’язовій роботі судини шкіри розширюються. При цьому кров віддає у зовнішнє середовище більше теплоти, що запобігає перегріванню організму. При низь­кій температурі навколишнього середовища судини шкіри звужую­ться, що веде до зменшення віддачі теплоти організмом. Таким чи­ном наше тіло протягом усього життя зберігає постійну темпера­туру.

Кількість крові у людини-відносно постійна і залежить від маси тіла й віку. У новонароджених кров становить 15...20, у немов­лят— 13% маси тіла. У дітей, починаючи з семирічного віку, кіль­кість крові тримається на рівні 7%, так само як і в дорослих.

В організмі дорослої людини масою 70 кг міститься 5...6 л крові.

Коли людина перебуває в стані спокою, лише 40...50% її крові тече по кровоносних судинах, решта крові міститься у кров’яних депо (печінці, селезінці, підшкірній клітковині). Після великих втрат крові, при м’язовій роботі, підвищенні температури тіла, при сходженні на висоту кров з депо надходить до загального кро­в’яного русла. ^.Кров’яні депо забезпечують підтримання постійної кількості крові в організмі.

Кров належить до сполучних тканин. Це в’язка рідина слабко- лужної реакції, що складається з плазми і завислих у ній форме­них елементів — клітин крові — еритроцитів, лейкоцитів і тромбо­цитів (кольор. табл. VI). Якщо наповнити пробірку кров’ю, запобігши перед тим її зсіданню, то при відстоюванні або центри­фугуванні вона розділиться на два шари: нижній —• осад темно-чер­воного кольору, що складається з еритроцитів, верхній — солом’яно- жовта прозора рідина — плазма крові. На межі між плазмою та еритроцитами утворюється дуже тонкий сіруватий шар лейкоцитів.

Плазма крові.' Кров’яна плазма містить усі життєво необхідні речовини: воду, мінеральні солі, білки, жири, вуглеводи, вітаміни, ферменти, захисні речовини — антитіла та деякі інші речовини. Склад солей плазми близький до складу солей морської води. Це свідчить про те, що первісні організми жили у морській воді, яка була для них зовнішнім середовищем.

Води у плазмі 90...92%. Вміст у ній білків коливається від 6,6 до 8%. Основними з них є альбуміни, глобуліни, фібриноген. Одні білки забезпечують в’язкість кровіЦ“цругі запобігають осіданню

пальців рук не зовсім розвинені. Тому, видаючи дітям садово-го­родній інвентар, треба стежити за тим, щоб знаряддя праці відпо­відало розмірам кисті рук, передпліччя, не було надто довгим. Лопати, граблі, поливальниці мають бути невеликі, легкі, зручні й безпечні в користуванні. Категорично забороняється користуватися інструментом для дорослих.

Молодші школярі не повинні піднімати більш ніж 3...4 кг. По­ливальниці і відра мають бути овальної форми, місткістю 4 л, при­чому дітям 7—8 років у поливальниці наливають води на 1,5—...2л менше, ніж старшим. Скопують грунт лопатами 21 X 14 см. Дов­жина держака лопати має становити 60...65 см, довжина держака грабель — дорівнювати зростові дитини плюс 8... 10 см. Загальна маса важких речей на ношах не має перевищувати 6...8 кг. Поли­ваючи квітники і город, відра і поливальниці треба переносити обома руками (по черзі).

Найкращий час для сільськогосподарських робіт між 9... 11 або

16.. . 18 год. Загальна тривалість сільськогосподарської праці для дітей молодшого шкільного віку не перевищує 2 год на день, при-< чому через кожні півгодини треба робити перерви на 5... 10 хв.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Які функції скелета? В чому виявляється відповідність хімічного складу і будови кісток функціям, які вони виконують? 3. Які типи з’єднання кісток ви знаєте? 4. Що таке вивихи суглобів і які заходи подання першої допомоги при них? 5. Яку будову має череп? 6. Як побудований скелет тулуба? 7. Що спіль­ного і які відмінності в будові скелетів верхніх і нижніх кінцівок? 8. У чому по­лягає перша допомога при переломах кісток? 9. Яку будову мають скелетні м’я­зи і як вони розвиваються в дітей? 10. Які м’язи голови, шиї, тулуба і кінцівок вам відомі? 11. Які причини підвищеної втомлюваності м’язів у дітей? 12. Що таке постава і які порушення її найчастіше трапляються в дітей? 13. Для чого застосовуються коригуючі гімнастичні вправи? 14. Які гігієнічні вимоги став­ляться до трудового виховання школярів? 15. Чим слід керуватися, добираючи парти для учнів? 16. Як організовувати роботу молодших школярів на шкіль­ній навчально-дослідній ділянці?

Розділ VI ^

КРОВ

§ 20. ВНУТРІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ ОРГАНІЗМУ. КРОВ

Значення внутрішнього середовища організму. Організм може здійснювати свої функції тільки за умови постійного надходження поживних речовин і кисню до всіх клітин і тканин та видалення з них кінцевих продуктів обміну речовин. Ці процеси забезпечують­ся внутрішнім середовищем організму, а саме: кров’ю, тканинною рідиною і лімфою. Внутрішнє середовище створює умови для нор­мальної життєдіяльності всіх клітин організму, що досягається відносною постійністю її складу та фізико-хімічними властивостя­ми. Підтримання постійності внутрішнього середовища організму має назву гомеостазу.

Найменші зміни, що відбуваються в організмі, відразу ж від­биваються на складі і властивостях внутрішнього середовища. Не­дарма французький учений Клод Бернар назвав кров «дзеркалом організму».

Кров. Значення крові в організмі різноманітне. Одна з основних функцій крові — це транспортування кисню, поживних речовин і продуктів життєдіяльності клітин тіла. Поряд з цим кров перено­сить речовини, що утворюються в одних органах і впливають на діяльність інших. Кров виконує, крім того, захисну функцію зав­дяки діяльності лейкоцитів, а також наявності особливих захисних речовин. Через кров, що тече по судинах шкіри, здійснюється від­дача організмом теплоти в навколишнє середовище. В разі підви­щення температури і при інтенсивній м’язовій роботі судини шкіри розширюються. При цьому кров віддає у зовнішнє середовище більше теплоти, що запобігає перегріванню організму. При низь­кій температурі навколишнього середовища судини шкіри звужую­ться, що веде до зменшення віддачі теплоти організмом. Таким чи­ном наше тіло протягом усього життя зберігає постійну темпера­туру.

Кількість крові у людини-відносно постійна і залежить від маси тіла й віку. У новонароджених кров становить 15...20, у немов­лят— 13% маси тіла. У дітей, починаючи з- семирічного віку, кіль­кість крові тримається на рівні 7%, так само як і в дорослих.

В організмі дорослої людини масою 70 кг міститься 5...6 л крові.

Коли людина перебуває в стані спокою, лише 40...50% її крові тече по кровоносних судинах, решта крові міститься у кров’яних депо (печінці, селезінці, підшкірній клітковині). Після великих втрат крові, при м’язовій роботі, підвищенні температури тіла, при сходженні на висоту кров з депо надходить до загального кро­в’яного русла. ^Кров’яні депо забезпечують підтримання постійної кількості крові в організмі.

Кров належить до сполучних тканин. Це в’язка рідина слабко- лужної реакції, що складається з плазми і завислих у ній форме­них елементів — клітин крові — еритроцитів, лейкоцитів і тромбо­цитів (кольор. табл. VI). Якщо наповнити пробірку кров’ю, запобігши перед тим її зсіданню, то при відстоюванні або центри­фугуванні вона розділиться на два шари: нижній ■— осад темно-чер­воного кольору, що складається з еритроцитів, верхній — солом’яно- жовта прозора рідина — плазма крові. На межі між плазмою та еритроцитами утворюється дуже тонкий сіруватий шар лейкоцитів.

Плазма крові. Кров’яна плазма містить усі життєво необхідні речовини: воду, мінеральні солі, білки, жири, вуглеводи, вітаміни, ферменти, захисні речовини — антитіла та деякі інші речовини. Склад солей плазми близький до складу солей морської води. Це свідчить про те, що первісні організми жили у морській воді, яка була для них зовнішнім середовищем.

Води у плазмі 90...92%. Вміст у ній білків коливається від 6,6 до 8%. Основними з них є альбуміни, глобуліни, фібриноген. Одні білки забезпечують в’язкість крові, другі запобігають осіданню

еритроцитів, треті беруть участь у зсідан­ні крові, четверті виконують захисну функцію, п’яті є поживними речовинами. Особливо важливу роль відіграє гамма- глобулін, що підвищує опірність організ­му інфекційним захворюванням.

Рис. 37. Гемометр.

Крім води і білків плазма крові міс­тить вуглеводи (0,12%), жири (0,8%), мінеральні солі (0,9%). У крові 7...10-річ- них дітей коливання вмісту глюкози значно більші, ніж у крові людей, стар­ших за 17—18 років. Особливо великі ко­ливання вмісту глюкози у крові людини в період статевого дозрівання.

З мінеральних речовин плазми крові особливо важливі хлорид натрію NaCl, хлорид калію КС1, хлорид кальцію СаС1₂, гідрокарбонат натрію NaHC0₃ та деякі інші солі.

Склад плазми крові постійно онов­люється, повне оновлення відбувається протягом двох тижнів.

Еритроцити. Дозрілі еритроцити — це червоні без’ядерні клітини, які мають двовгнуту форму, що значно збільшує їхню поверхню. Основна функція еритро­цитів — транспортування кисню і част­ково вуглецю. В 1 мм³ крові дорослої людини налічується 4,5... 5 мли. еритроцитів, а в дітей молодшого шкільного віку 5...6 мли. Деякі коливання кількості еритроцитів спостерігаються в дітей при різних негативних або позитивних емоціях, при фізичній праці, а також після втрати організмом великої кількості води. Це пов’я­зано з надходженням крові в кров’яне русло із кров’яних депо. Еритроцити дуже дрібні, діаметр їх 7...8 мкм, а товщина 2...2,5 мкм (кольор. табл. VI). У крові постійно циркулює близько 25 трлн. еритроцитів із загальною поверхнею 3800 м². Вона перевищує по- вепхшо шкіри людини в 1500 разів. Еритроцити живуть до 130 діб. Встановлено, що руйнуються вони в печінці і селезінці.

Забарвлення еритроцитів зумовлене наявністю дихального піг­менту червоного кольору — гемоглобіну. Кількість гемоглобіну в крові визначають за допомогою спеціального приладу — гемометра (рис. 37). Здатність крові до транспортування газів зумовлена вла­стивостями гемоглобіну, що утворює нестійкі сполуки з 0₂ і С0₂.

Молекула гемоглобіну має складну будову. Вона складається з молекули білка глобіну і чотирьох молекул гему — барвникової речовини, що містить залізо. У легенях гемоглобін утворює з кис­нем нетривку сполуку — оксигемоглобін. Кров, яка містить окси­гемоглобін, яскраво-пурпурова. Чим більше кисню в крові, тим вона яскравіша. Оксигемоглобін, який віддав кисень, називається
відновленим гемоглобіном. Кров, що містить відновлений гемогло­бін, темно-вишневого кольору. Кількість гемоглобіну в крові є по­казником здоров’я дітей. В організмі дитини молодшого шкільного віку міститься 80—81% гемоглобіну (в дорослих — 85%).

Крім кисню гемоглобін може вступати в сполуки з іншими га­зами, наприклад з чадним газом СО. Така сполука називається карбоксигемоглобіном. Ця сполука тривкіша за оксигемоглобін. Тому отруєння чадним газом небезпечне для життя. Перша допо­мога потерпілому полягає в забезпеченні доступу чистого повітря в легені.