ЗАХВОРЮВАННЯ І ТРАВМИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

До захворювань і травм ЦНС відносять: порушення мозкового кровообігу, травми і пухлини головного та спинного мозку, неврози, інфекційні захворю­вання. Залежно від локалізації і характеру патологічного процесу виникають спастичні і в'ялі паралічі і парези, зміни чутливості, трофічні розлади; пору­шення діяльності серцево-судинної, дихальної, травної систем, дефекації, сечовиділення; можливі втрата слуху, зору, мови, психічні порушення. Біль­шість цих хворих важкі, протягом тривалого часу і досить багато з них стають інвалідами.

7.3.1. Інсульт

Інсульт — гостре порушення мозкового кровообігу. Розрізняють ішемічні інсульти (мозковий інфаркт, розм'якшення мозку), що є наслідком закупорки судин тромбом чи занесеним в них емболом і геморагічні (крововилив). У вог­нищі ураження нервові клітини і їх елементи позбавляються живлення, стис­куються крововиливом, гинуть або функція їх різко порушується. Причинами цього грізного захворювання найчастіше є гіпертонічна хвороба, атеросклероз судин головного мозку, психічні і фізичні перенапруження, інфекція, інтокси­кація.

Починається інсульт гостро. Захворювання характеризується загальним важким станом хворого, розладами свідомості, серцевої діяльності, дихання, мови, парезами і паралічами. Залежно від локалізації, площі і обсягу пошкод­ження рухові розлади розвиваються в одній чи більше кінцівок. Вони виника­ють на протилежному вогнищу боці тіла, що пояснюється перехрещенням пі­рамідних шляхів на межі довгастого і спинного мозку.

Найчастіше спостерігається параліч кінцівок однієї половини тіла (гемі­плегія), який спочатку млявий і незабаром переходить у типовий для інсуль­тів спастичний параліч зі згинальними контрактурами у суглобах руки І роз­гинальними — у нозі. Виникає поза Верніке—Манна: паралізована рука при­ведена до тулуба, пронована і зігнута в ліктьовому, променево-зап'ястковому суглобах, пальці зігнуті в кулак. Одночасно у паралізованій нозі через під­вищення тонусу розгиначів стегна, гомілки і згиначів стопи вона витягнута, ротована назовні, стопа звисає і повернута всередину, пальці підігнуті. Це примушує хворого, коли він починає ходити, робити ногою коловий рух, щоб не зачепити носком за підлогу (ходьба косаря).

Інсульти лікують комплексно. У гострий період проводять невідкладні за­ходи для підтримки життєдіяльності хворого. Після цього застосовують засо­би, спрямовані на усунення причин, що викликали інсульт, та протидіють ус­кладненням захворювання і сприяють одужанню пацієнта. Використовують медикаментозну терапію, ортопедичні і нейрохірургічні методи, дієто- І психо­терапію, призначають засоби фізичної реабілітації.

Реабілітація хворих на інсульт проводиться у три етапи: І — ранній віднов­ний (до 3 міс), II — пізній відновний (до 1 року), III етап — залишкових пору­шень рухових функцій, резідуальний (понад 1 рік). З них І етап проводиться в стаціонарі під час лікарняного періоду реабілітації, II і НІ — у післялікарняний період. Тривалість етапів, як і періодів реабілітації, залежить від клінічного пе­ребігу захворювання і ступеня порушення рухових функцій. Розрізняють п'ять ступенів порушення рухових функцій: 1 — легкий парез, 2 — помірний парез, З — парез, 4 — глибокий парез, 5 — плегія або параліч.

У лікарняний період реабілітаціїпризначають ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.

Лікувальну фізичну культуру призначають у постільному (розширеному постільному) режимі, який поділяється на А (2а) і Б (26). Протипоказана вона у суворо постільному режимі, при серйозних порушеннях серцевої

Фізична реабілітація

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Рис. 7.13. Лікування по­ложенням: укладання уражених кінці­вок, хворий у положенні на спині

Рис. 7.14. Лікування по­ложенням: укладання уражених кінці­вок, хворий у положенні на здоровому боці

діяльності і дихання, коматозному стані. Однак з перших днів, коли тонус м'язів уражених кінцівок не понижений і не перейшов у еластику, застосо­вують лікування положенням, що має велике значення у боротьбі з контрак­турами ноги і руки, що формуються. Паралізованим кінцівкам надають положення, протилежне позі Верніке—Манна. Укладання уражених кінці­вок проводять в положенні лежачи на спині і здоровому боці і через кожні 1,5-2 год змінюють розгинальне положення кінцівки на згинальне і навпа­ки. Лікування положенням переривається під час їди, сну, масажу і лікуваль­ної гімнастики. Його припиняють при появі болю і підвищенні еластичнос­ті м'язів.

Лікування положенням здійснюється так: у положенні лежачи на спині па­ралізовану руку розгинають у ліктьовому суглобі, відводять у горизонтальній площині від тулуба у бік до кута 90° і між нею і грудною кліткою кладуть ва­лик, що запобігає приведенню руки до тулуба. Далі плече повертають назовні, передпліччя — долонею догори, пальці випрямляють і розводять. Для збере­ження цього положення (рис. 7.13) накладають лонгету від пальців до ліктя і на передпліччя кладуть мішечок з піском. Паралізовану ногу згинають під ку­том 15-20° у колінному суглобі, куди підкладають валик. Стопу встановлюють під кутом 90^е і спирають у вертикальний щит або кладуть в опірний ящик. На зовнішній бік стегна кладуть довгий мішечок з піском або ногу вміщують у протиротаційну шину, щоб не підвищувалася еластичність, використовуючи панчохи, ватнички та ін.

В положенні хворого на здоровому боці руку згинають у плечовому і лік­тьовому суглобах І укладають на подушку, а ногу згинають у кульшовому, ко-

лінному і гомілковостопному суглобах і укладають на іншу подушку (рис. 7.14).

Разом з лікуванням положенням на 3-4-й день хвороби у розширеному пос­тільному режимі 2а розпочинають заняття ЛФК. її завдання: підняття психо­емоційного стану хворого; поліпшення функцій серцево-судинної і дихальної систем, рухової діяльності і шлунково-кишкового тракту; попередження зас­тійних пневмоній, контрактур, пролежнів, атрофії м'язів і тугорухливості у суглобах ураженої кінцівки; стимуляція появи в них довільних рухів; підготов­ка до активного повороту на здоровий бік. Використовують лікувальну гімнас­тику, самостійні заняття 5-6 разів на день у вигляді дихальних вправ, а у по­дальшому — пасивних рухів рукою, особливо кистю, які виконують з допомо­гою здорової.

Комплекси лікувальної гімнастики складаються з простих активних і па­сивних вправ для здорових і пасивних — для уражених кінцівок, а також з ди­хальних вправ І на розслаблення, пауз для відпочинку. Пасивні рухи почина­ють з проксимальних відділів кінцівок, поступово переходячи до дистальних (плечовий — ліктьовий — променезап'ястковий суглоби й суглоби пальців; кульшовий — колінний — гомілковостопний суглоби й суглоби пальців). Ви­конують вправи у повільному темпі, плавно з максимально можливою амплі­тудою, суворо ізольовано у кожному суглобі і повторюють спочатку 3-4 рази, а згодом — 6-10 разів.

Особливу увагу звертають на проведення пасивних рухів у плечовому суг­лобі паретичної руки, не допускаючи розтягнення його сумки. Для цього реа-білітолог має фіксувати однією рукою плечовий суглоб хворого, а другою охоплює зігнуту у ліктьовому суглобі уражену руку пацієнта і виконує колові рухи, натискуючи в бік плечового суглоба, ніби вгвинчує головку плечової кістки в суглобову западину (рис. 7.15).

Рис. 7.15. Пасивні рухи

в ураженому плечовому

суглобі

Фізична реабілітація

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Хворого навчають посилати вольові імпульси до активних рухів одночас­но з пасивним розтягненням передпліччя, згинанням гомілки.