Травми спинного мозку

Травми спинного мозкуналежать до числа таких, що часто призводять до стійкої інвалідності. Вони виникають внаслідок різних ушкоджень хребта. Розрізняють струс, забиття, здавлення спинного мозку, крововилив у його ре­човину і оболонки, часткове або повне анатомічне переривання спинного моз­ку. Оскільки спинний мозок є найважливішою ланкою зв'язку вищих відділів ЦНС з ефекторними органами, екстеро-, пропріо- і інтероцептивними апара­тами, то нижче місця ушкодження виникають рухові, чутливі, трофічні й тазо­ві розлади.

Рухові розлади проявляються в'ялими спастичними паралічами і парезами і комбінованими. При ураженні шийних або верхньогрудних сегментів виника­ють в'ялі паралічі верхніх кінцівок і спастичні — нижніх. У випадках травми грудного відділу розвивається спастичний параліч ніг (параплегія), а нижньо-грудного і поперекового —- в'ялі паралічі нижніх кінцівок. Ці рухові порушен­ня ускладнюються міогенними або артрогенними контрактурами, що можуть виникнути на 3—12-й тиждень. У верхніх кінцівках частіше спостерігаються такі контрактури: привідна контрактура плечових суглобів, згинальна контрак­тура ліктьових суглобів, згинально-пронаційна контрактура кисті і пальців, розгинально-пронаційна контрактура кисті і пальців. У суглобах нижніх кінці­вок найбільше виникають параплегічні згинально-привідні контрактури (рис. 7.23), параплегічні розгинально-привідні контрактури, розгинальні або згинальні контрактури гомІлковостопних суглобів, згинальні або розгинальні контрактури пальців стопи.

Випадіння чутливості через відсутність зворотної аферентації характе­ризується втратою м'язово-суглобового відчуття, важкістю кінцівок, від­чуття їх просторового положення, а також відчуття сидіння і стояння при ураженнях відповідних сегментів спинного мозку. У більшості хворих спостерігається постійний біль різної інтенсивності в місці пошкодження і нерідко у сечовому міхурі, нирках, кишечнику, шлунку, а також у ділянці серця.

Трофічні розлади призводять до розвитку м'язових гіпо- і атрофій, про­лежнів, виразок, остеопорозу кісток, дегенерації м'язів, сухожилків і зв'язок, бурситів, дистрофії внутрішніх органів. Пролежні і виразки з'являються після травми не тільки від порушення спинномозкової іннервації та викривлення су­динно-тканинних реакцій, а і від тиску кісткових виступів на м'які тканини. Тому найчастіше утворюються вони на п'ятках, крижах, сідницях, під лопатка­ми, клубовими кістками, великим вертелом стегна і, в свою чергу, є основою

для виникнення більш грізних ускладнень.

Розлади функцій тазових орга­нів проявляються затримкою або нетриманням фізіологічних від­правлень, запальними захворюван­нями сечового міхура, нирок, їх не­достатністю, порушеннями стате­вої функції.

У хворих порушується психое­
моційна сфера І діяльність прак- Р^ис- ⁷-23. Парашіегічна згинально-привідна
тично всіх органів і систем (серце- контрактура ніг

во-судинна, дихальна, ендокринна,

обмін речовин), перебудовуються імунні реакції. Найбільшу загрозу для хво­рих становлять розлади дихання, що найчастіше спостерігаються при ура­женні шийного відділу спинного мозку. Можуть виникати бронхіти, запалення легенів, ателектази і абсцес легенів.

Тяжкість і стійкість наведених розладів залежать від рівня травми, ступе­ня порушення цілісності і поширення патологічного процесу у поперечнику та довжині спинного мозку. Вони визначають клінічний перебіг травматичної хвороби та її наслідки.

У клінічному перебігу травматичної хвороби при ушкодженнях хребта і спинного мозку розрізняють чотири періоди (за І.Я.Роздольським): гострий, ранній, проміжний і пізній.

• І період триває 2-3 доби і характеризується розгорнутою картиною спі-нального шоку;

• II — триває 2-3 тиж, спостерігаються явища спінального шоку, порушен­ня крово- і лімфообігу, набряк і набухання спинного мозку;

• III — триває близько 2-3 міс і характеризується зникненням явищ спінального шоку і виявленням істинного характеру ураження спинного мозку;

• IV — триває 2-3 роки і більше, відбувається відновлення порушених функцій спинного мозку.

При повному перериванні спинного мозку відновлення втрачених функцій нижче місця травми не відбувається.

Лікування хворих з травмами спинного мозку спрямоване на усунення проявів травматичної хвороби і проводиться комплексно протягом тривалого часу. Використовують медикаментозну терапію, лікування положенням, діето-І психотерапію, ортопедичні засоби і засоби фізичної реабілітації. Часто про­водять оперативне усунення компресії спинного мозку при його здавленні фрагментами кісток чи кров'ю, відновлюють анатомічну цілісність каналу хребта, стабілізують хребці.

У лікарняний період реабілітаціїзастосовують ЛФК, лікувальний ма­саж, фізіотерапію.