Р о з л і л 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
детально розроблена В.М. Мошковим (1982), проводиться у воді індиферентної температури — 34-36 °С. Суть її зводиться до такого: хворий адаптується до води 2-3 хв І в наступні 10-20 хв виконує рухи кінцівками з короткими паузами, останні 3-5 хв він теж проводить у спокої; пасивні і активні рухи проводять в проксимальних відділах кінцівок з обмеженою амплітудою і максимально доступною — у дистальних; рухи виконують почергово верхніми і нижніми кінцівками з постійною зміною вихідних положень та послідовним переміщенням корпуса у різних площинах; рухи паретичних м'язів чергують з рухами здорової ланки; паретичні кінцівки тренують кожну окремо, а потім — обидві разом. Заняття закінчують рухами, що активізують функцію хребта і таза. Ванни можна використовувати для розробки суглобів, застосовуючи активно-пасивні рухи з допомогою лямок, блоків, петель.
Наступним кроком у застосуванні ЛФК є підготовка хворих до протезування, вставання і навчання навичок пересування. Хворих готують до переходу у вертикальне положення поступово. Спочатку застосовують вправи для відновлення опороздатності нижніх кінцівок і положення, що будуть зменшувати ортостатичні реакції. У комплекси лікувальної гімнастики включають вправи для зміцнення м'язово-зв'язкового апарату склепіння стопи, виконують осьовий тиск стопою на руки реабілітолога (підстопник різної щільності), перекочування стопою різноманітних предметів (гімнастична палка, ціпок, тенісний м'ячик і ін.), імітація ходьби з допомогою по ліжку. Для зменшення ймовірності появи негативних ортостатичних реакцій (непритомність, втрата слуху, зору, шум у вухах) при переході в положення стоячи рекомендується щоденно опускати почергово ноги з ліжка (починати з 5 хв і поступово довести до 20 хв) 3-4 рази на день; піднімати узговів'я ліжка для надання хворому напівсидячого положення. Потім хворого тренують на ортостенді чи столі Гракха, що повертається. Вони дають можливість у
потрібній межі переводити хворого, фіксованого ременями, з горизонтального положення у вертикальне (рис. 7.25). Зміну положення роблять поступово, протягом кількох днів, після адаптації хворого до кожного підвищення кута нахилу. Ця процедура делікатно тренує серцевий м'яз, сприяє нормалізації центрального і периферичного судинного тонусу, позитивно впливає на ліквороциркуля-цію, роботу вестибулярного апарату, поступово навантажує нижні кінцівки і хребет, готуючи їх до вставання і ходьби. Під час поступової щоденної зміни кута нахилу хворий переносить свою вагу на ліву і праву ноги, робить тиск по осі кінцівки, виконує не-Рис. 7.25. Тренування оргостатич- складні вправи при відсутності негативної них функцій на поворотному столі реакції на зміну положення тіла. Окрім наз-
Рис. 7.26.Ортопедичні
апарати: 1 — розвантажувально-в ідеї дннй апарат на руку; 2 — м'який корсет; 3 — жорсткий фіксуючий розвантажувальний каркасний корсет; 4 — замковий апарат, що застосовується при в'ялому паралічі; 5 — беззамковий апарат для нижньої кінцівки; 6 — апарат на гомілку і стопу
ваних позитивних зрушень, ця процедура має ще великий психологічний ефект. У хворого виникають позитивні емоції у зв'язку з переходом у вертикальне положення після тривалого положення лежачи і з'являється реальна надія на ходьбу. Він тренується на ортостенді приблизно 2-3 тиж на 2-4-й місяці після травми.
Хворих ставлять на ноги в ортопедичній апаратурі (рис. 7.26), що допомагає утримуватись у вертикальному положенні і протидіє ймовірному підвертанню кінцівок. Використовуються корсети, фіксуючі пояси, різної конструкції апарати для ходьби — замкові, беззамкові, шинно-гільзові, а також коригуюче ортопедичне взуття. Так, для переводу в положення стоячи при нижньогрудно-му і поперековому рівнях ушкодження спинного мозку одягають напівкорсет висотою до нижнього кута лопаток з фіксуючими ногу в положенні розгинан-
Фізична реабілітація
Р о з а і л 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
Таблиця 7. 4. Протезно-ортопедичні вироби, що рекомендуються при ураженнях спинного мозку (за О. Г. Коганом, В. Л. Найдіним, 1988)
Рухові порушення | Вироби |
В'ялі паралічі м'язів з рівня Ьз_4 сегмента (нефіксовані паралітичні стопи) В'ялі і спастичні парапарези при м'язовій силі 3-4 бали В'ялі парапарези при м'язовій силі 3 бали В'ялі парапарези при м'язовій силі 1-2 бали Спастичні параплегії м'язів з рівня Db-<, сегмента і спастичні парапарези при м'язовій силі 1-2 бали Спастичні параплегії м'язів з рівня D,_5 сегмента (рідше Сй_7) | Ортопедичне взуття Те саме Беззамкові фіксуючі апарати Фіксуючі апарати з замками у колінних шарнірах Те саме Фіксуючі апарати з замками в колінних і кульшових шарнірах з корсетом |
ня в колінному і кульшовому суглобах апаратами з замками, що не дають кінцівці згинатись у цих зчленуваннях. Перелік ортопедичної апаратури, що рекомендується для використання хворими при інших ураженнях спинного мозку, наведено у табл. 7.4.
Хворого, одягнутого в корсет і фіксуючі апарати, спочатку вчать твердо і впевнено стояти, спираючись на нерухому опору: спинку ліжка, балканську раму, стійку-милиці, бруси. Після адаптації до цього положення починають формування рухових навичок самостійного пересування з поперемінного підтягування ніг, викидання ноги вперед, відставлення у бік, стояння на одній нозі. Далі рекомендують перекочування з п'ятки на носок і навпаки, викидання ноги вперед — крок вперед, відведення ноги убік — крок убік, відведення ноги назад — крок назад, пересування вздовж ліжка, стоячи до нього обличчям та тримаючись за балканську раму.
У подальшому хворого вчать пересуватись між паралельними брусами і з рухомою опорою. Починають навчання з ходьби у манежі, а згодом користуватися милицями, милицями-триніжками, милицями з підлікотника-ми, "ходилками", козелками, чотирьох- і трьохопорними ціпками. Комплекси лікувальної гімнастики доповнюють вправами на координацію, рівновагу, стійкість пози сидячи і стоячи, вправами з предметами. Продовжують зміцнювати м'язи спини, шиї, плечового пояса, виконують ідеомоторні вправи. Схематичне зображення послідовного ускладнення вихідних положень і вправ для поступової підготовки і розвитку опорної функції у хворих з в'ялою параплегією нижніх кінцівок та зі спастичними паралічами і парезами на цьому і наступних етапах реабілітації представлено на рис. 7.27.
Лікувальний масаж застосовують для заспокійливого впливу на ЦНС, зменшення болю, поліпшення нервово-психічного стану хворого;
Фізична реабілітація
Р о з а І л 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
зниження напруженості та розслаблення спастичних м'язів або підвищення тонусу і сили паретичних м'язів при в'ялих формах парезів; попередження пневмонії, пролежнів, виразок, контрактур, м'язових артрофій, тугорухли-вості у суглобах; активізації крово- і лімфообігу в уражених кінцівках, трофічних процесів, функцій тазових органів; стимуляції процесів відновлення активних рухів у паретичних кінцівках і підтримання функції у здорових. Протипоказаний масаж при септичному стані, гнійних ранах, конкрементах у сечових шляхах, гематурії, тазових розладах з нетриманням сечі і калу.
Масаж розпочинають з перших днів після травми чи операції для попередження пролежнів у вигляді погладжувань і розтирань шкіри з камфорним спиртом ділянок крижів, сідниць, кутів лопаток, ліктів та п'яток. Проводять масаж грудної клітки: погладжування, розтирання, постукування по груднині на видиху, рубання на висоті вдиху у момент початку та при продовженні видиху. Останній прийом при шийній локалізації травми краще не застосовувати. У подальшому призначають сегментарно-рефлекторний масаж паравертебраль-них зон іннервації спинно-мозкових сегментів ураженого відділу хребта, використовуючи ніжні погладжування, розтирання, розминання, вібрації поза вогнищем ураження.
Масаж паретичних кінцівок. При спастичних паралічах для зняття високого тонусу м'язів використовують площинне колове погладжування, поверхневі обхоплюючі погладжування, ніжні повздовжні розминання і валяння. Для розтягнутих м'язів-антагоністів застосовують погладжування, розтирання, поперечне розминання, постукування кінцями пальців малої амплітуди. Прийоми масажу слід суворо дозувати, не допускати збудження спастичних м'язів, втомлення паретичних м'язів і появи болючості. При в'ялих паралічах масаж паретичних м'язів складається з прийомів глибокого погладжування і розминання, посмикування і ритмічного зсунення м'язів, ніжних розтирань сухожилків і суглобів.
Лікувальний масаж ефективний і при тазових розладах. При спастичному кишечному синдромі застосовують площинні поверхневі і глибокі колові погладжування живота за годинниковою стрілкою, розтирання його штрихуванням, пилянням, перетинанням. У випадках атонії кишок використовують розминання, вібрацію у вигляді пунктування, стрясання живота у повздовжньому і поперечному напрямку, стрясання таза. При атонії сечового міхура рекомендують вібромасаж надлобкової ділянки. Масаж поєднують з пасивними і активно-пасивними рухами, тепловими процедурами, вправами у воді. Тривалість масажу різна: спочатку 5-10 хв, у подальшому — 15-20 хв, а інколи ще більше. Він проводиться щоденно, а у разі необхідності —- 2-3 рази на день. Окрім сегментарно-рефлекторного і класичного масажу використовують точковий ручний і апаратний масаж, вібромасаж.
Фізіотерапію застосовують з перших днів після травми для протизапальної, дегідратуючої, знеболюючої та розсмоктуючої дії; попередження пневмонії, пролежнів, виразок, контрактур, суглобових деформацій, тазових розладів; стимуляції трофічних і регенеративних процесів у спинному мозку
та прискорення відновної рухової функції кінцівок; активізації захисних сил і поліпшення діяльності ЦНС. Призначають електроаерозольтерапію з антибіотиками, бронхолітичними засобами, фітонцидами, медикаментозний електрофорез, УВЧ, кварц, діадинамотерапію, УФО. В подальшому рекомендують магнітотерапію, дарсонвалізацію, електростимуляцію паретичних м'язів (при в'ялих парезах) та ослаблених м'язів, бІоелектростимуляцію, електростимуляцію сечового міхура і кишок, ультразвук, індуктотермію.
Шслялікарняннн період реабілітаціїпроводиться у реабілітаційному центрі, спеціалізованому санаторії, поліклініці, лікування в яких періодично повторюється. Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію.
Лікувальна фізична культура використовується на всіх етапах реабілітації цього періоду і у різних формах її слід застосовувати протягом всього життя пацієнта. ЛФК призначають диференційовано залежно від групи, до якої входять хворі, що базується на оборотності і необоротності змін після травми хребта і спинного мозку.
У хворих І групи фізична реабілітація спрямована на відновлення працездатності. ЛФК має такі завдання: підтримання впевненості у позитивному результаті лікування і повернення до праці; нормалізація тонусу м'язів, м'язово-суглобового відчуття, координації рухів, відновлення рухових навичок, ходьби без опори; тренування серцево-судинної, дихальної систем; відновлення і підтримання здатності перенесення фізичних навантажень побутового і виробничого характеру. Для реалізації цих завдань застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, гідрокінези-терапію, лікувальну ходьбу, прикладні вправи та ігри. У комплексах лікувальної гімнастики передбачають вправи, що зміцнюють м'язи, поліпшують їх витривалість, удосконалюють координацію рухів, рівновагу, коригують поставу, розвивають і покращують ходу. Тривалість заняття з лікувальної гімнастики разом з іншими формами ЛФК та з урахуванням пауз для відпочинку — від 1,5 до 2,5 год.
Подальше удосконалення ходьби проводять у звичайних умовах і у воді. Хворого вчать ходити з опорою на милиці по рівній площині, слідовій доріжці, переступати через невисокі брусочки, далі — ходити без корсета. Потім йому пропонують ходити з однією милицею і палицею, двома палицями, з милицями без фіксації одного колінного суглоба, а потім двох; ходити без апаратів з палицями і без них. При здатності хворого у положенні стоячи робити махові рухи ногами, згинати їх у колінному і кульшовому суглобах, піднімати над підлогою на 5-7 см починають навчати ходьби по східцях. Реабілітолог має дотримуватись такого правила: при підйомі спершу ставиться на сходинку нога, яка більш рухлива і до неї приставляється друга, тобто та, що має гіршу ступінь рухливості. При спуску, навпаки, спочатку опускається більш паралізована нога. Треба не забувати і про інше — на кожному етапі зміни опори слід оволодіти усіма варіантами ходьби: вперед, назад, вправо, вліво, повороту на одному місці, але тільки в сторону ноги з гіршою рухливістю. При ходьбі, а також при виконанні вправ з опорою на кисті і пальці рук рекомендується
Фізична реабілітація
Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
одягати рукавички для запобігання потертості та інших травм шкіри, сухожиль пальців, променевозап'ясткового суглоба і для попередження сухожильних контрактур.
У воді в кожному занятті для збереження рухів у суглобах проводять пасивні рухи. При паралічі нижніх кінцівок роблять одночасні згинання у кульшовому і колінному суглобах, відведення і приведення у кульшових суглобах, згинання і розгинання, приведення і відведення в гомілковостоп-них суглобах. При появі довільних активних рухів і для подальшого їх розвитку використовують рухи кінцівкою з підтримкою реабілітолога і відповідні вихідні положення. Хворого вчать переносити масу тіла з однієї ноги на Другу, пересуватися. Спочатку ходьбу у воді можна проводити з фіксацією суглобів тутором з поліетилену, гумовими надколінниками. Хворі ходять, тримаючись за поручні, канати, перекладинку, трапецію монорейки та ін. Далі вони намагаються ходити з пінопластовими поплавками, а потім — без них. Заняття у воді проводиться щоденно від 15 до ЗО хв при температурі води 30-33 °С для хворих з в'ялими формами парезів і 35-37 °С — зі спастичними.
У хворих II групи наслідком комплексного лікування ушкодження хребта і спинного мозку будуть залишатись часткові рухові порушення, ЛФК спрямована на максимально можливе відновлення рухових функцій і постійну компенсацію частково втрачених. Завдання її: усвідомлення необхідності і реальності досягнення можливого рівня рухової активності, нормалізація м'язового тонусу і м'язово-суглобового відчуття, поліпшення координації, сили і витривалості м'язів; ліквідація тугорухливості у суглобах і контрактур, розвиток компенсаторних рухів; навчання ходьби з опорою по рівній площині і східцях, користування візком, міським транспортом, керування мотовізком, автомашиною; тренування серцево-судинної і дихальної систем, підготовка і підтримання здатності перенесення побутових і полегшених трудових навантажень, загальне зміцнення організму. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, лікувальну ходьбу, гідрокінезитерапію, рухливі і спортивні ігри за спеціальними правилами.
Заняття лікувальною гімнастикою проводять, переважно, у вертикальному положенні, що сприяє більш швидкому формуванню рухових навичок, розвитку опорної функції, здатності ходити. У комплексах переважають спеціальні вправи, більшість з яких виконують при постійному зоровому контролі, що разом з тактильними відчуттям сприяє правильному виконанню рухів. Для зменшення спастичності продовжуються махові рухи, перекатування кисті чи стопи по обертовому валику, роблять пасивні розгинання і згинання пальців кисті з наступними однонаправленими рухами у полегшених положеннях, вправи з дрібними предметами, пластиліном та у воді. При в'ялих парезах вправи спрямовані, насамперед, на відпрацювання функції хапання ураженою рукою. Включають вправи з рухами стегнами у різних напрямках з максимальною амплітудою, напруженням сідниць, з одночасним втягуванням промежини і заднього проходу, що сприяє нормалізації функції тазових органів, вольовому сечовиділенню чи дефекації.
Великої уваги приділяють розвиткові опороздатності нижніх кінцівок та зміцненню м'язів плечового пояса і рук, що забезпечують ходьбу хворого на милицях або з іншою опорою, переміщення з ліжка на стілець, на крісло-каталку чи візок і користування нею, а у подальшому, при можливості, — мотовізком чи автомашиною з ручним керуванням. Під час занять хворого вчать знімати і одягати ортопедичні апарати на ноги, робити вправи без них, з опорою і без неї, освоювати пересування вперед, убік, назад.
Заняття у воді проводяться, приблизно, так само, як і у попередній групі. Однак при парезі чи паралічі не тільки нижніх, а й верхніх кінцівок, що виникає при ушкодженні шийного відділу спинного мозку, активні рухи починають з піднімання і опускання надпліччя, зведення лопаток, рухів у плечових і ліктьових суглобах, а далі — в нижніх кінцівках. З такими хворими у воді повинні знаходитись два реабілітологи: один з них допомагає пацієнту утримувати голову і верхню частину тулуба, а другий — фіксує ноги. Для полегшення підтримання хворого у вертикальному положенні, а також для безпеки рекомендується на грудну клітку одягати пробковий пояс або гумовий круг.
Хворі III групи, у яких комплексне лікування не спроможне ліквідувати наслідки травми спинного мозку через необоротні зміни в ньому, ЛФК спрямована на розвиток пристосувальних і замісних рухів. її завдання — мобілізація волі на досягнення максимально можливого рівня компенсацій рухових порушень; вироблення нових координаційних зв'язків і замінних рухів, зміцнення здорових м'язів; протидія і боротьба з тугорухливістю і контрактурами, порушеннями функцій тазових органів; оволодіння найпростішими побутовими навичками та здатності самостійно одягати ортопедичні апарати, пересування за допомогою підручних засобів; підвищення загального тонусу організму. Застосовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, гідрокінезитерапію.
Комплекси лікувальної гімнастики складають із загальнорозвиваючих і дихальних вправ, з активних, пасивних і активно-пасивних вправ для кінцівок і тулуба, вправ на розслаблення, посилання імпульсів до руху. Слід застосовувати вправи, що підсилюють збережені рухові функції до рівнів, що перевищують вихідні параметри; навчити нових рухів, що відповідають функції паралізованих м'язів і виконуються м'язами, котрі близько розташовані і за функцією наближаються до них. Застосовують вправи і положення, що спрямовані на перевиховування порочних компенсацій. Так, недостатність пронації передпліччя компенсується внутрішньою ротацією у плечовому суглобі при зігнутій у лікті руці, а його супінація може відбуватися при такому самому положенні руки за рахунок двоголового м'яза.
При здатності хворого сидіти застосовують вправи у воді для окремих кінцівок та їх сегментів у резервуарах малої ємкості. В них виконують рухи у про-менезап'ясткових суглобах, пальцях кисті, гомілковостопних суглобах і пальцях ніг. Використовують ванни, де виконують активно-пасивні вправи з допомогою лямок, петель, блоків, поплавків та інших пристосувань, а також намагаються навчати ходьби у басейні.
V'4,-,
Фізична реабілітація
з д і л 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
Хворих наполегливо і безперервно вчать виконувати різнопланові рухи кистями і пальцями, відпрацьовуючи спочатку важільні і штовхальні рухи ними, а після — хапальні. Оволодіння такими діями дає можливість хворому приступити до тренувань у проведенні туалету — умивання, чищення зубів, причісування, гоління електробритвою.
Всі вправи для оволодіння побутовими рухами хворі мають виконувати багаторазово під час самостійних занять. їх вчать знімати і одягати ортопедичні апарати, пересідати у візок і користуватися ним або пересуватись іншими засобами. Спроможність хворого пересуватися і частково обслуговувати себе зменшує його залежність від сторонньої допомоги і дає йому наснагу у подальшому занятті фізичними вправами. Щоденні заняття різними формами ЛФК тривають 1,5-2,5 год.
Лікувальний масаж проводять щоденно двомісячними курсами з перервами між ними у 2-3 тижні протягом усього пізнього періоду травматичної хвороби спинного мозку. Його мета: нормалізація діяльності ЦНС, поліпшення психоемоційного стану хворого; ліквідація або зменшення еластичності м'язів чи підвищення тонусу і сили в'ялих та ослаблених м'язів; активізація крово- і лІмфообігу, трофічних і обмінних процесів; стимуляція регенеративних процесів у спинному мозку і відновлення функцій паретичних м'язів та діяльності тазових органів; підвищення і підтримання загального тонусу організму. Використовують сегментарно-рефлекторний і класичний масаж, точковий і вібромасаж, масаж ручний та апаратний, пневмомасаж, гідромасаж. Серед різновидів останнього така сильнодіюча і ефективна процедура як душ-масаж має свої особливості у спінальних хворих. Він проводиться струменем води під тиском від 0,5 до 1-2 атм з відстанню для погладжування 25-40 см, розтирання — 10 см, розминання — 15 см, вібрації — 30 см.
Фізіотерапію призначають періодично двомісячними курсами 3-4 рази щорічно у перші 3 роки і не менше 2 курсів у наступні. Завдання: нормалізація діяльності ЦНС і підвищення неспецифічної резистентності організму; покращання крово- і лІмфообігу, трофічних та регенеративних процесів у зоні ураження; стимуляція відновлення функцій паретичних м'язів і поліпшення функцій здорових; ліквідація пролежнів, сприяння усуненню контрактур, тугорухливості у суглобах та їх деформацій; стимуляція адаптаційних і компенсаторних процесів, загартування пацієнта. Використовують медикаментозний електрофорез, УВЧ, діадинамотерапію, УФО, дарсонвалізацію, магнітоте-рапію, електростимуляцію, лазери, ультразвук, озокеритно-парафінові аплікації, пелоїдотерапію, гідрогальванічні ванни, радонові, сульфідні, хлоридно-натрієві ванни, гарячі укутування, обтирання.
Механотерапію застосовують для розтягнення м'яких тканин при м'язовій еластичності, розробки суглобів, підвищення аферентної імпульсації в ушкоджених м'язах, поліпшення місцевої гемодинаміки і трофіки тканин, сили м'язів. Вона протипоказана при значній позиційній патології суглобів, що супроводжується грубою деформацією, масивними параартикулярнимн осси-фікатами і повним замиканням суглоба. Використовують апарати маятниково-
Рис.7.28. Пристосування для розробки суглобів: І — пальців, 2 — промене-зап'ясткового, 3 — гоміл-ковостопного (за Д.О,Марковим, 1973)
го і блокового типів, а також різноманітні портативні (рис. 7.28) механотера-певтичні пристосування для рухів на повітрі і у воді.
Особливо ефективна механотерапія у воді, що визначається поєднанням теплової і болезаспокійливої дії, гідростатичними властивостями водного середовища. Це забезпечує розслаблення м'язів і дає можливість якнайкраще реалізувати рухи та розтягнення ригідних навколо- І внутрішньосуглобових утворень в умовах, що полегшують масу кінцівки. На рис. 7.29 показано портативні апарати, що вироблені з пластмаси або нержавіючої сталі і можуть використовуватись у воді.
При спастичних парезах і контрактурах методика занять на механотера-певтичних апаратах основується на рухах на розтягнення, а при в'ялих — підсилення. В останніх слід обережно використовувати механотерапію, щоб не посилити розхитаність суглобів. Тому амплітуду рухів потрібно збільшувати поступово і чергувати з силовими вправами.
Працетерапію використовують, переважно, як загал ьнотонізуючу і відновну для підняття психоемоційного тонусу пацієнта; збільшення амплітуди рухів в уражених кінцівках; зміцнення м'язів, їх витривалості, покращання координації рухів; відновлення рухових навичок побутового і, при можливості, професійного характеру; навчання самообслуговування і досягнення максимальної незалежності від сторонньої допомоги. Для хворих з в'ялими парезами м'язів кінцівок рекомендовані трудові дії, що основуються на принципах дії механотерапевтичних апаратів маятникоподібного і обертального характеру, робота на ручній і ножній швейній машинці, найпростіші столярні І слюсарні роботи за умови спеціального та надійного кріплення інструмента до руки. Хворим зі спастичними парезами рекомендують дрібні роботи з пластиліном, глиною, гіпсом, плетення, намотування ниток, мотузки, картонажні, палітурні роботи та різноманітні інші трудові
Фізична реабілітація
Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
Рис.7.29. Качалка ручна і ножна для підводної механотерапії (за О.Ф. Кап-теліним, 1986)
Рис. 7.30.Ложки, виделки, олівець з кільцевими фіксаторами для пальців
операції, що виключають статичні навантаження. Працездатність відновлюється повністю або частково лише в 2-Ю % пацієнтів з наслідками травм хребта і спинного мозку. Серед них більшість навчається нових професій, таких, як палітурник, фотограф, бібліотекар, майстер індивідуального пошиття одягу та ін. Особи, які до травми працювали інженерами, конструкторами, програмістами, економістами, викладачами, перекладачами, науковцями, часто повертаються до своєї попередньої роботи з деякими полегшеннями у режимі праці.
Для осіб з порушеннями елементарних функцій кінцівок працетерапію зводять до виховання навичок самообслуговування. Хворого навчають самостійно виконувати туалетні маніпуляції, їсти спочатку тверду їжу, а потім напіврідку, використовуючи ложки та виделки з кільцевими фіксаторами для пальців (рис. 7.30). Подібні фіксатори накладають на ручку, олівець, фломастер при відновленні навички письма. На навчально-тренувальних стендах і макетах відновлюють здатність користуватися предметами, з якими хворий матиме контакт у побуті: крани, замки, телефон, штепсель, засувка, застібка, ґудзики тощо.
Більшість спінальних хворих потребують санаторно-курортного лікування. Цей етап реабілітації проводиться через 4-6 міс після травми і пізніше. Протипоказання до санаторно-курортного лікування: часті загострення пієлонефриту, відносна ниркова недостатність, септичний стан, недостатність дихання і кровообігу, повне порушення провідності на рівні шийних сегментів з анкілозами багатьох суглобів. Лікування хворих проводиться на грязьових курортах в Саках (Крим) і Слов'янську (Донецька область) у спеціалізованих відділеннях з подовженим строком перебування.
Ефективність реабілітації хворих з травмою хребта і спинного мозку визначається після кожного її етапу повнотою відновлення функцій, характером компенсації і обсягом вироблених замісних рухів, силою м'язів і амплітудою рухів (у балах), здатністю виконувати побутові і трудові дії, обслуговувати себе, пересуватися без сторонньої допомоги, пристосовуватися до різних ситуацій, тобто активністю у повсякденному житті (Activity of Daily Living — ADL).
При повторних курсах відновного лікування у реабілітаційних центрах, спеціалізованих санаторіях програми фізичної реабілітації, звичайно, ускладнюються, що забезпечує поступове підвищення або підтримання рівня функціонального відновлення спинного мозку і організму в цілому, збільшення ADL. Вищим проявом ефективності реабілітації, досягнутого рівня рухової активності спінальних хворих є здатність займатися спортом. Залежно від характеру травми, ступеня втрати функцій І рівня компенсації, загального функціонального стану організму рекомендують такі види спорту: настільний теніс, стрільбу з лука, фехтування, плавання, веслування, штовхання ядра, волейбол, баскетбол та ін. Тренування і участь у змаганнях, окрім позитивних емоцій та оволодіння високодиференційованими і складними руховими навичками, покращання функціонального стану організму, самостверджує інваліда, дає йому наснагу до життя, особливо тоді, коли він показує спортивні результати на рівні здорових або перевищує їх.
7.3.4. Неврози
Неврози — це функціональні захворювання нервової системи, що характеризуються розладами вищої нервової діяльності. За І.П. Павловим, в основі розвитку неврозів лежать зрив вищої нервової діяльності, зумовлений перенапруженням подразнюючого або гальмівного процесів, порушення їхньої рухливості. Головною причиною неврозів є гостра або хронічна психічна травма. Вони можуть виникати також внаслідок травми голови, хронічної інтоксикації, тривалих інфекційних захворювань, патології залоз внутрішньої секреції, дефектів виховання.
Перенапруження подразнюючого процесу виникає внаслідок різних тяжких переживань, складних життєвих ситуацій, як результат мікросоціальних конфліктів, постійного почуття страху та небезпеки, безвихідних, на думку пацієнтів, життєвих обставин. Перенапруження гальмівного процесу спричиняє необхідність постійно і тривалий час стримуватись, не виявляти своїх думок, почуттів, бажань.
14 ,-™ т'/,
Фізична реабілітація
Р о з а І л 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
Розрізняють такі основні види неврозів: неврастенію, істерію, невроз нав'язливих станів. У виникненні того чи іншого виду неврозу суттєве значення мас тип нервової діяльності, перевага першої (підкоркової") або другої (коркової) сигнальних систем.
Неврастенія — це нервове виснаження, перевтома, що проявляються одночасно підвищеною дратівливістю і слабкістю. Це найбільш поширений вид неврозу і розвивається він у осіб з урівноваженими сигнальними системами внаслідок надмірного по силі і тривалості перенапруження нервової системи, що перевищує межі її витривалості. Неврастенія проявляється у гіперстеніч-ній, перехідній і гіпостенічній формах.
Гіперстенічна форма спостерігається найчастіше, у клінічній картині переважають емоційні порушення. Хворі на цю недугу дратівливі, рухливі, метушливі, нетерплячі, сердиті, погано володіють собою і часто конфліктують. Вони скаржаться на швидку втому, поганий сон, головний біль, що підсилюється при розумовій роботі, у них часто спостерігається лабільність вазомоторів обличчя, шиї і верхньої частини грудної клітки, тремтіння пальців витягнутих рук, язика, повік, що підсилюється при хвилюванні.
Перехідна форма неврастенії характеризується швидким переходом від стану збудження до апатії, виснаженням хворих. В другій половині дня вони стають непрацездатними, сонливими, з'являється нестійкість настрою, вразливість. Хворі скаржаться на зниження працездатності і швидку втому, підвищене серцебиття, коливання артеріального тиску, аритмію, статеву слабкість, що проявляється у передчасній еякуляції.
При гіпостенічній формі неврастенії працездатність хворих різко знижується, швидко настає розумова і фізична втома. Вони мляві, повільні, уникають оточення, задумливі, вразливі, пригнічені, прислуховуються до своїх почуттів, вважають себе тяжко хворими. У таких осіб вдень помічається сонливість, а вночі безсоння, спостерігаються вегетативні розлади, гіпотензія.
У спортсменів можуть виникати ознаки неврастенії з переважними симптомами гіперстенічної хвороби, особливо у видах спорту, що потребують підвищеної уваги і пильності, постійного зорового напруження та готовності миттєво реагувати на дії суперника чи партнера (воротарі, авто- і мотогонщики та ін.). Провокуючими чинниками можуть бути також часті порушення режиму тренувань і відпочинку, передчасні фізичні навантаження після травм і захворювань та ін.
Істерія — це функціональний розлад вищої нервової діяльності, при якому порушується співвідношення між першою і другою сигнальними системами з перевагою першої. Виникає вона, переважно, в осіб з художнім типом нервової системи, під впливом сильної психічної травми та тривало діючих психотравмуючих чинників. Першопричинами цього виду неврозу може бути неправильне виховання у дитинстві, що сприяє розвитку самолюбства, егоїзму, надмірній думці про свою особистість при відсутності життєвих навичок, працелюбства. Хворим на істерію властиві підвищена емоційна збуд-
ливість, невмотивовані прояви емоцій, вередливість, переоцінка своїх можливостей, конфліктність з оточуючими, легка навіюваність і самонавіюваність, манірність, схильність до перебільшень і обманів, бажання звернути на себе увагу.
Найяскравішим проявом істерії є істеричний напад, що починається з відчуття підкочування клубка до горла, далі — плач з викриками, який переходить у регіт. Емоційна розрядка набирає характеру рухового збудження з судомами, вигинанням тіла дугою та ін. Напад триває 2-3 хв та більше. На відміну від епілептичного нападу особа не втрачає свідомості, тілесних ушкоджень собі не завдає. Напад звичайно має демонстративний характер у відповідь на небажану ситуацію або дію. Істеричний напад виникає в присутності сторонніх осіб і не виникає, коли хворого ніхто не може побачити і почути.
Істерія може симулювати органічні захворювання нервової системи у вигляді парезу або паралічу (моно-, пара- або геміплегії), що супроводжується пониженням або підвищенням тонусу м'язів у паралізованих кінцівках, але рефлекторних порушень при цьому не помічається. Хворі охоче демонструють свою безпорадність і не роблять ніяких спроб подолати цей параліч. Серед рухових проявів істеричного характеру може з'являтися абазІя-астазія, яка проявляється у тому, що при достатньому рівні м'язової сили і повному обсязі активних рухів у ногах в положенні лежачи хворий не може ні стояти, ні ходити.
У період між нападами у хворих не спостерігається ні неврологічних, ні психічних розладів. Істеричні напади частіше спостерігаються у жінок у віці від 15 до 25 років. Вони загострюються несприятливими життєвими ситуаціями, але з віком істеричні риси звичайно згладжуються.
Невроз нав 'язливих станів — це функціональний розлад нервової діяльності, при якому переважає друга сигнальна система. Виникає такий невроз переважно в осіб з мислительним типом нервової системи при зриві вищої нервової діяльності. Провідну роль у захворюванні відіграють нав'язливі стани, що періодично виникають: думки, страхи, рухи. Хворі нерішучі, невпевнені у собі і своїх діях, схильні до постійних вагань і сумнівів, надмірно розсудливі, замкнуті. Відзначаються нав'язливі страхи: боязкість особистого зараження, онкологічного захворювання, серцевого нападу, божевілля, закритих приміщень, висоти, самотності, дрібних звірів та ін. Напади страху можуть супроводжуватися різними вегетативними розладами, тахікардією, пітливістю, зблідненням обличчя. При нав'язливих діях хворий виконує який-небудь стереотипний рух (покашлює, підморгує, кривляється). При клінічному обстеженні об'єктивних суттєвих змін в організмі хворого, що пов'язані з неврозом, не виявляється.
Лікування неврозів комплексне і проводиться в психоневрологічних диспансерах, лікарнях, поліклінічних та санаторно-курортних закладах. Передусім слід усунути несприятливі чинники, що спричинили захворювання. Далі використовують психотерапію, медикаментозні препарати, що нормалізують співвідношення процесів збудження і гальмування, а також застосовують
14* +',,
Фізична реабілітація
Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
фізичну реабілітацію у вигляді ЛФК, лікувального масажу, фізіотерапії і пра-цетерапії.
У лікарняний період реабілітаціївикористовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію.
Лікувальну фізичну культуру використовують диференційовано, залежно від виду неврозу з перших днів перебування хворого у стаціонарі згідно з призначеним постільним або напівпостільним, іноді вільним руховим режимом. її завдання: покращання психоемоційного стану хворого і його вольових якостей; врегулювання співвідношень процесів збудження і гальмування в ЦНС та сприяння вирівнюванню їх динаміки; координація функцій кори і підкірки головного мозку, першої та другої сигнальної систем; покращання діяльності внутрішніх органів. Використовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, прогулянки.
Заняття з ЛФК починають із загальнорозвиваючих і дихальних простих вправ, які виконують в повільному темпі, без напруження, з паузами для відпочинку. Тривалість заняття — 10-15 хв. Вона поступово збільшується до 25-30 хв. У подальшому з метою адаптації хворого до фізичного навантаження вводять вправи з дозованим напруженням, невеликими обтяженнями, більш складною координацією. Заняття проводять індивідуально та з невеликою групою.
Завдання, зміст і методику проведення занять диференціюють залежно від виду неврозу, клінічних проявів захворювання, віку, статі і функціональних можливостей хворого. Хворим на неврастенію та істерію слід у більшій мірі пояснювати, а хворим на невроз нав'язливих станів — показувати. Команди мають бути спокійними, а пояснення — чіткими. Реабілітологу необхідно викликати і підтримувати впевненість хворих у своїх силах, не фіксувати увагу пацієнтів на неправильному виконанні вправ і обов'язково підбадьорювати при вірному виконанні рухів.
При неврастенії головним завданням ЛФК є тренування процесу активного гальмування, відновлення і впорядкування збуджувального процесу. Заняття проводять у ранковий час, тривалість і кількість вправ нарощуються поступово, щоб не втомити хворого. Рекомендується проводити заняття із заспокійливою музикою, помірного і повільного темпу, з поєднанням мажорного та мінорного звучання.
Застосування ЛФК залежно від форми неврастенії наведено в табл. 7.5.
При істерії основними завданнями ЛФК є: зниження емоційної лабільності хворих, підвищення активності вольової діяльності і другої сигнальної системи. Заняття проводять за відсутності сторонніх осіб з кількістю не більше 10 хворих з музичним супроводом у темпі, що поступово сповільнюється. Команди подають повільно, плавно, розмовною мовою. Важливим методичним прийомом є виконання вправ за поясненням реабілітолога без показу, а у наступному — напам'ять. Слід спокійно і наполегливо вимагати точного виконання всіх вправ, помічаючи і виправляючи помилки.
Таблиця 7. 5. Лікувальна фізична культура при неврастенії (за В.М. Мотковим, 1987)
Неврастенія гіпертонічна | Неврастенія перехідна | Неврастенія гі л астенічна |
Завдання | ||
Підсилення процесів | Тренування процесів | Підвищення психофізичного |
гальмування, регламентація | збудження. Вирівнювання | тонусу. Фізичне тренування. |
поведіккових реакцій у | вегетативних відхилень | Психотерапевтична дія |
колективі | ||
Лікувальна гімнастика | ||
Груповий метол ранкової | Малогруповий метод | Індивідуальний метод |
гігієнічної гімнастики, | ранкової гігієнічної | ранкової гігієнічної |
лікувальної гімнастики. | гімнастики, лікувальної | гімнастики, лікувальної |
Різноманітні вправи | гімнастики. Більш помірне | гімнастики. Вправи в |
виконують у спокійному | фізичне навантаження. | положенні лежачи, сидячи і |
темпі. Необхідні точність | Дихальні вправи 1:2. | стоячи. Вправи коригуючого |
виконання вправи на | Вправи на координацію, | характеру з дозованим |
координацію, з | точність, рівновагу і | навантаженням, дихальні |
уповільненням темпу. | уповільнення темпу. | вправи 1:1. Вправи на |
Дисциплінуючі вимоги. | Вправи в ігровій формі, | тренування вестибулярного |
Тривалість 25—30 хв | прості рухливі ігри | апарату. Включають паузи для відпочинку |
Спортивно-прикладні вправи та ігри | ||
Прогулянки, ближній і | Прогулянки дозовані, | Прогулянки дозовані, |
дальній туризм, лижі, | ближній туризм, далекий | обтирання, душ, купання, |
ковзани, плавання, | (на пароплавах). | дозовані прогулянки на |
веслування, ігри — городки, | Прогулянки на лижах, | лижах |
волейбол, теніс, рухливі. | купання, веслування | |
Полювання і рибальство. | дозоване. Ігри: крокет, | |
Дотримання розпорядку дня | кеглі, городки, рухливі ігри. Дотримання режиму праці і відпочинку, харчування і рухового режиму |
Підвищення вольової діяльності досягають виконанням силових вправ на приладах у повільному темпі з навантаженням на великі м'язові групи. Для зниження емоційного тонусу застосовують такий прийом: на початку заняття виконують вправи у прискореному темпі, що поступово знижується, і наприкінці заняття він найменший. Для цього ж у заключній частині заняття рекомендовано вправи на розслаблення і відпочинок у положенні лежачи чи сидячи протягом кількох хвилин при максимальному розслабленні м'язів із заплющеними очима.
У випадках істеричних паралічів, в основі яких лежать функціональні порушення в зоні рухового аналізатора, гальмування його визначених ділянок,
Фізична реабілітація
Р о з а і л 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
слабкість подразнюючого процесу в другій сигнальній системі ЛФК має бути спрямована на ліквідацію цих змін. Лікувальна гімнастика поєднується з дією на хворого через другу сигнальну систему, переконуючи його у необхідності рухатися, допомагати реабілітологу виконувати пасивні рухи, а потім намагатися самостійно їх відтворити. Хворого необхідно переконати у тому, що функції руху у нього збережені і у відсутності паралічу. Пасивні вправи паретич-ними кінцівками викликають потік імпульсів до рухового аналізатора і виводять його зі стану гальмування. Застосовують рухи здоровими кінцівками, що викликають аналогічні зрушення в ЦНС. Доцільно використовувати вправи та ігри, які потребують концентрації уваги, активної роботи м'язів і не втягнуті в контрактури і паралічі. При цьому слід поступово включати рухи паралізованою кінцівкою.
При неврозі нав'язливих станів основні завдання ЛФК такі: відвернути увагу хворого від нав'язливих думок, підвищити психоемоційний тонус, зменшити надмірну перевагу другої сигнальної системи, стимулювати рухливість коркових процесів. Для реалізації цих завдань у комплекси лікувальної гімнастики слід включати емоційні за характером відомі хворим вправи, що виконуються автоматично, без фіксації уваги на точності виконання, у швидкому темпі. Виправляти помилки слід шляхом показу вірного виконання вправ одним із хворих, не роблячи зауважень тим, у кого вправа не вдалась. Тон реабілітоло-га і музичний супровід можуть бути жвавими і бадьорими. Йому потрібно реагувати на позитивні емоції хворих, підбадьорювати їх, сприяти спілкуванню одного з одним.
Заняття проводять за індивідуальним і малогруповим методом. При формуванні груп в них доцільно включати кількох хворих, що вже одужують, добре засвоїли виконання вправ. Це пов'язано з тим, що у більшості невротичних хворих погана координація рухів, вони незграбні і неспритні, соромляться своєї неповноцінності. Для виправлення такого становища після відповідної психотерапевтичної підготовки хворого, роз'яснення важливості виконання конкретних фізичних вправ у прості за змістом комплекси лікувальної гімнастики поступово включають складніші вправи.
Для підвищення емоційного тонусу хворих заняття проводять ігровим методом, застосовують вправи з опором, що виконують у парах. Допомагають перебороти невпевненість у собі, страхи такі вправи, як ходьба по колоді з поступовим підвищенням висоти, стрибки з підвищення, вправи у подоланні перешкод, на приладах, у рівновазі. Для переборення страху серцевого нападу, страху вмерти від інфаркту міокарда (при відсутності органічних передумов для цього) хворим спочатку рекомендують лише бути присутніми на заняттях. Потім їх залучають до нешвидкої ходьби по колу, виконання простих вправ для ніг, тулуба, далі рекомендують ходьбу по рейці, гімнастичній лаві, прості вправи з гімнастичними палицями, згодом — кидання м'яча, підскакування, елементи спортивних вправ, рухливі ігри та інші циклічні вправи. У заключній частині занять не потрібно досягати повного зниження емоційного тонусу, тому що хворий має закінчити заняття у бадьорому, доброму настрої.
Лікувальний масаж застосовують для покращання настрою і самопочуття хворого, підвищення або зменшення процесів збудження і гальмування в ЦНС, її функціональної здатності; підготовки до занять фізичними вправами. Використовують сегментарно-рефлекторний або регіонарний точковий масаж комірцевої чи поперекової зони, класичний масаж. При гіперстеніч-ній формі неврастенії і у разі збудження хворого використовують легкі погладжування і розтирання, а при гіпостенічній — масаж проводять енергійно з використанням всіх прийомів. Масажують голову і потилицю при головному болю. Ослабленим хворим рекомендують 10-хвилинний масаж перед початком занять лікувальною гімнастикою.
Фізіотерапію призначають для покращання психоемоційного стану хворого; зменшення підвищеної нервової збудженості, підсилення процесів гальмування, нормалізації сну, загартування і загального зміцнення організму. Фізіотерапевтичні методи застосовують диференційовано, залежно від виду неврозу, його форми та клінічного перебігу захворювання. Використовують електрофорез медикаментами, що специфічно впливають і регулюють перебіг тих чи інших основних нервових процесів у ЦНС, електросон, УФО. При гІ-перстенічній формі неврастенії застосовують вогкі укутування, повітряні ванни, сон на відкритому повітрі. При гіпостенічній формі неврастенії, неврозі нав'язливих станів рекомендують обтирання водою температурою 34 °С з поступовим зниженням її до 25 °С. Хворим на істерію призначають хвойні ванни, вогкі укутування, аеронізацію (фраклінізація) і симптоматичну фізіотерапію: гальванізацію ділянки хребта, індуктотермію на суглоб при контрактурі і на черевне сплетіння при спазмах кишечнику, електростимуляція м'язів при паралічах і парезах та ін.
У післялікарняннй період реабілітаціївикористовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію, працетерапію.
Лікувальну фізичну культуру слід проводити протягом всього життя пацієнта. її завдання: підтримання інтересу до занять фізичними вправами та впевненості у своїх силах і у можливості протидіяти розвитку і ліквідації неврозу; нормалізація процесів збудження і гальмування в ЦНС та їх динаміки; формування і закріплення психоемоційних реакцій, адекватних життєвим ситуаціям, здатності керувати ними; покращання функцій серцево-судинної І дихальної систем, травної системи; загальне зміцнення організму, удосконалення фізичних якостей, підготовка і підтримання фізичної і професійної працездатності. Використовують ранкову гігієнічну і лікувальну гімнастику, самостійні заняття, гідрокінезитерапію, прогулянки, теренкур, туризм, їзду на велосипеді, ходьбу на лижах, веслування, ігри. Групи доцільно формувати змішаними за видами неврозу, щоб взаємовплив пацієнтів був однотипним, інакше заняття можуть викликати і підсилювати прояви хвороби. З дозволу лікаря пацієнти можуть займатися у групах здоров'я за місцем проживання, відвідувати басейн.
Комплекси лікувальної гімнастики і методику проведення занять складають з урахуванням виду неврозу. У заняття вводять спеціальні вправи, що сприяють покращанню уваги, швидкості і точності рухів, координації, вихову-
Фізична реабілітація
Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи
ють спритність, швидкість реакції, уміння подолати перепону. Використовуються вправи, які викликають різкий гальмівний процес — раптова зупинка або перебудова рухів відповідно до команди під час ходьби, бігу. Для тренування вестибулярного апарату застосовують вправи з заплющеними очима, колові рухи головою, нахили тулуба у різні боки. При позитивній реакції на навантаження додають стрибки, зіскакування, вправи зі скакалкою, рухливі і спортивні ігри.
Хворим на істерію пропонують одночасно виконувати асиметричні вправи (різні завдання для лівої та правої руки, лівої та правої ноги), що активізує побудову диференційованого гальмування в корі великих півкуль. Включення силових вправ на приладах у повільному темпі з навантаженням на великі м'язові групи дає можливість розвивати активно-вольові акти.
Лікувальний масаж застосовують для підтримання доброго настрою і самопочуття пацієнта, збалансування процесів збудження і гальмування у ЦНС. Використовують класичний та точковий масаж, підводний душ-масаж. Методика його проведення, така сама, як І у попередній період реабілітації.
Фізіотерапію застосовують для нормалізації і підтримання функцій ЦНС, позитивного психоемоційного стану, покращання сну, загального тонусу і загартування організму пацієнтів. Використовують повітряні і сонячні ванни, сон на відкритому повітрі, обтирання, обливання, купання у прісній та морській воді. При гіперстенічній формі неврастенії призначають сульфідні, йодобромні, радонові ванни індиферентної температури (35-36 °С), віяловий душ слабкого тиску. При гіпостенічній формі неврастенії, неврозі нав'язливих станів рекомендують вуглекислі і перлинні ванни (33-35 ° С), дощовий або циркулярний душ з поступовим зниженням температури води з 34 °С до 25 °С. Хворим на істерію призначають хвойні, валеріанові, азотно-радонові ванни, інколи використовують душ Шарко середнього тиску з поступовим зниженням температури води з 34 °С до 25 °С.
Працетерапію застосовують для загального зміцнення організму, підтримання фізичної працездатності, самоствердження у можливості ставити собі завдання і виконувати їх. Використовують в'язання, вишивання, шевські, слюсарні і столярні роботи, працю у садку, на присадибній ділянці.
Хворим на невроз показано санаторно-курортне лікування на кліматичних курортах загального профілю. Тих, хто страждає на невроз нав'язливих станів, слід направляти у спеціалізовані місцеві санаторії. При загостреннях неврозу санаторно-курортне лікування протипоказане.
3. Які засоби фізичної реабілітації та з якою метою застосовують при захворюваннях і травмах периферичної нервової системи?
4. Охарактеризувати радикуліт. Як застосовують ЛФК та Інші засоби фізичної реабілітації у лікарняний і післялікарняний періоди реабілітації?
5. Назвати клінічні прояви невриту лицьового нерва. Які пасивно-активні вправи рекомендують для мімічних м'язів?
6. Назвати характерні прояви невритів верхніх і нижніх кінцівок, особливості у підборі спеціальних вправ?
7. Охарактеризувати інсульт. Як укладаються кінцівки при лікуванні положенням і як застосовують ЛФК при постільному режимі?
8. Яким чином готують хворих на інсульт до вставання та ходьби і що застосовують для відновлення функції кисті?
9. Як застосовують лікувальний масаж, фізіотерапію у лікарняний період реабілітації у хворих на Інсульт?
10. Які засоби фізичної реабілітації застосовують у післялікарняний період реабілітації у хворих на інсульт і яка їх мета?
11. Чим проявляються травми спинного мозку? Назвати періоди травматичної хвороби.
12. Як хворих з травмами хребта і спинного мозку готують до переходу у вертикальне положення?
13. Які завдання і як застосовують ЛФК, лікувальний масаж і фізіотерапію у лікарняний період реабілітації при травмах хребта і спинного мозку?
14. Як застосовують засоби фізичної реабілітації після виписки з лікарні у хворих з травмами хребта і спинного мозку?
15. Охарактеризувати неврози. Які засоби фізичної реабілітації використовують у їх комплексному лікуванні?
16. Які особливості методики ЛФК при різних неврозах?
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
1. Назвати захворювання нервової системи. Чим характеризуються розлади рухів, чутливості та трофіки?
2. Обгрунтувати з клініко-фізіологічних позицій необхідність застосування засобів фізичної реабілітації при захворюваннях нервової системи.
РОЗДІЛ 8
Розділ 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами
ЗАНЯТТЯ ФІЗИЧНИМИ ВПРАВАМИ
У СПЕЦІАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ ГРУПАХ
ТА З ОСОБАМИ СЕРЕДНЬОГО
І ПОХИЛОГО ВІКУ
Заняття фізичними вправами у спеціальних медичних групах та з особами середнього і похилого віку є не тільки одним з головних чинників відновлення, зміцнення і підтримання здоров'я, поліпшення та збереження загальної і розумової працездатності, а й могутнім засобом активізації адаптаційно-захисних сил організму, що забезпечують вищий рівень якості життя людини. Тому спеціалісту з вищою фізкультурною освітою слід знати особливості застосування фізичних вправ для цього контингенту осіб.
8.1. ФІЗИЧНА КУЛЬТУРА
У СПЕЦІАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ ГРУПАХ
СЕРЕДНІХ І ВИШИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ
Учнів загальноосвітніх шкіл, студентів навчальних закладів різного ступеня акредитації, які займаються за державними програмами фізичного виховання, обстежують щорічно лікарі. На основі даних про стан здоров'я та фізичний розвиток їх поділяють для занять фізичними вправами на медичні групи: основну, підготовчу і спеціальну.
У спеціальну медичну групу для занять фізичною культурою зараховують осіб, які допущені до виконання учбової програми, але в них є потреба обмеження фізичних навантажень через відхилення у стані здоров'я. Тому заняття фізичною культурою з ними проводять за спеціальними програмами з урахуванням характеру патології, ступеня відхилення у фізичному розвитку і підготовленості, функціонального стану організму. Осіб, стан здоров'я яких не дозволяє справитися з фізичними навантаженнями у спеціальній медичній групі, направляють у поліклініку або лікарсько-фізкультурний диспансер для занять зЛФК.
Таким чином усі, хто навчається і має відхилення у стані здоров'я різного ступеня, займаються фізичними вправами в учбовому або лікувально-профілактичному закладі. Вони можуть звільнитися від занять тільки тимчасово на
період загострення захворювання, під час якого за показаннями призначають ті чи інші форми ЛФК.
Перед фізичним вихованням осіб, зарахованих у спеціальні медичні групи, ставляться такі завдання:
• зміцнення здоров'я, покращання фізичного розвитку і загартування організму;
• формування морально-вольових, фізичних якостей і основних рухових умінь та навичок, підготовка до складання окремих державних тестів фізичної підготовленості;
• усунення або зменшення наслідків захворювань та травм; стимуляція процесів компенсації, попередження патологічного процесу;
• покращання функціональних можливостей органів і систем, фізичної і розумової працездатності, загальне зміцнення організму;
• адаптація організму до навантажень, що поступово збільшуються, сприяння гармонійному фізичному розвитку, виховання правильної постави.
Фізичне виховання здійснюється відповідно до програми з учнями всіх класів і студентами всіх курсів і проводиться у формі учбових занять, ранкової гігієнічної гімнастики, туристичних походів, самостійних занять фізичними вправами, масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів у вихідні дні і канікули. Більшість занять у спеціальній групі має проводитися на відкритому повітрі, що сприяє загартуванню організму.
Групи комплектують з 8-12 осіб з урахуванням віку, захворювання, функціонального і фізичного стану. Якщо немає змоги заповнювати групи особами з однорідними захворюваннями, формують дві групи: одну — з захворюваннями внутрішніх органів, функціональними розладами нервової системи, значними порушеннями зору, і другу — з порушеннями функцій і захворюваннями опорно-рухового апарату, органічними ураженнями нервової системи. У середніх спеціальних і вищих учбових закладах групи формують по курсах, а в школах утворюються групи учнів із врахуванням їх віку: 7-9, 10-12, 13-14, 15-16 років.
В школах заняття проводять поза розкладом уроків два рази на тиждень по 45 хв, або три рази по ЗО хв. Ефективнішими є триразові заняття. У вузах заняття включають в розклад два рази на тиждень по 30 хв; якщо дозволяють місцеві умови і контингент студентів, рекомендується займатися фізичними вправами поза розкладом чотири рази на тиждень по 45 хв.
Урок у спеціальній групі будують за загальновизнаною схемою, але методика його проведення має особливості. Більш тривалий процес впрацьовуван-ня тягне за собою подовження підготовчої частини, а відновлення — збільшення заключної за рахунок зменшення часу основної частини.
В заняттях використовують загальнорозвиваючі, спортивно-прикладні і дихальні вправи, а також вправи на увагу, координацію, рухливі і спортивні ігри, ходьбу, дозований біг, ходьбу на лижах, плавання. Включають спеціальні вправи, що спрямовано впливають на окремі ослаблені системи організму.
На початку занять слід навчити учнів правильно набувати вихідних положень, поєднанню рухів з диханням, навчити гарно ходити, розвивати навички
Фізична реабілітація
Розділ 8. Заняття фізичними вправами зі школярами і студентами
правильної постави під час виконання вправ і відпочинку, добиватися чіткості їх відтворення.
У процесі уроку слід спостерігати за реакцією учнів на фізичне навантаження. Судити про це можна за зовнішніми ознаками утоми: забарвленням обличчя, пітливістю, ходою, поставою, характером дихання і рухів, увагою і активністю. У випадку появи таких ознак слід знизити навантаження, застосувати дихальні вправи і зробити паузу для відпочинку. Важливо підраховувати ЧСС до заняття, у процесі його і після закінчення. Після заключної частини ЧСС повинна наближатися до початкового рівня.
Щільність уроку на початку занять складає 30-40 %, потім по мірі адаптації організму до фізичних навантажень вона поступово збільшується до 60-70 %. Ефективність фізичного виховання учнів буде залежати від того, наскільки правильно враховано їхні індивідуальні особливості і визначено обсяг та характер фізичних прав залежно від захворювання, функціональних можливостей і рівня фізичної підготовленості.
Лікарсько-педагогічні спостереження за тими, хто займається у спеціальних медичних групах слід проводити щомісяця. Вони здійснюються лікарем в тісному контакті з викладачем, який проводить заняття. Головними завданнями цих спостережень є визначення ефективності застосованої організації і методики занять: форм і засобів фізичної культури і внесення корекцій у навчально-педагогічний процес. Після закінчення заняття викреслюють фізіологічну криву, вираховують щільність заняття.
Лікар і викладач мають навчити тих, хто займається, найпростішим методам самоспостереження за результатами занять (особливо в домашніх умовах) і ведення щоденника самоконтролю.
В групах із захворюваннями внутрішніх органів, особливо серцево-судинної системи, протипоказані вправи, виконання яких пов'язане із затримкою дихання і натужуванням, різким прискоренням темпу, із статичним напруженням. Важливо при цьому стежити за ЧСС під час уроку. В перші місяці занять вона не повинна збільшуватись більш ніж на 30 скорочень за хвилину на висоті навантаження, а пізніше — може досягати до 130-150 за хвилину.
Особам із захворюваннями органів дихання також протипоказані вправи з затримкою дихання, натужуванням. На заняттях з ними основну увагу приділяють дихальним вправам, навчанню довільного керування зовнішнім диханням.
При хронічних захворюваннях травної системи, печінки знижується навантаження на м'язи живота, обмежуються стрибки. Останні вправи виключають із занять і в осіб зі значними порушеннями зору, захворюваннями нирок. Зміцнюють м'язи живота, навантажують великі м'язові групи, вправи виконуються інтенсивно з великою амплітудою при екзогенному типі ожиріння.
Учням з функціональними захворюваннями нервової системи не слід застосовувати вправи, шо викликають її перенапруження і негативні емоції. У заключну частину занять обов'язково включають ходьбу, вправи на увагу і розслаблення м'язів. Рекомендують пішохідні і лижні прогулянки, плавання, туристичні походи.
Заняття учнів у групах з порушенням і патологією опорно-рухового апарату мають деякі особливості. Основна частина уроку насичується вправами для зміцнення м'язів тулуба, зміцнення м'язового корсету, коригуючими вправами. У першій частині заняття використовують загальнорозвиваючі вправи, а в основній — вправи з урахуванням індивідуальної патології кожного. Рекомендується включати елементи танцювальних кроків, що підвищують емоційний тонус, сприяють покращанню постави.
Позитивні зрушення, досягнуті на заняттях у розвитку рухових навичок, пристосованості організму до фізіологічних навантажень, слід щодня закріплювати під час самостійних занять вдома. Ці заняття не припиняють в період іспитів і канікул. Комплекс вправ для них добирається індивідуально, застосовують 3-4 тиж з наступною перевіркою і оцінкою їх ефекту. У комплекси включають загальнорозвиваючі і спеціальні вправи, що спрямовані на ліквідацію проявів захворювання або його залишкових проявів. Спочатку комплекси прості, згодом, після засвоєння, їх можна ускладнювати. У домашні завдання слід включати прогулянки, ходьбу на лижах, плавання, туристичні походи, загартовуючі процедури.
В кінці чверті або семестру оцінюють успішність учнів на основі відвідування, перевірки техніки виконання вправ, засвоєння
Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 2737;