Лля хворих на інсульт при розширеному постільному режимі

(за В.М. Максимовою, Т.С. Ананьєвою, 1995)

1. В.п. — лежачи на спині, паретична нога в "коригованому" положенні, а паретична ру­ка, з мішечком піску на долоні, вздовж тулуба. Згинання та розгинання у плечовому суг­лобі випрямленої здорової руки. 6-8 разів, темп середній, амплітуда повна.

2. В.п. -— те саме, тільки паретичну руку хворого інструктор підтримує знизу в ліктьово­му суглобі, а другою рукою фіксує кисть і пальці в положенні розгинання. Пасивне зги­нання та розгинання у плечовому суглобі випрямленої паретичної руки. 8-10 разів, темп повільний, рухи плавні, амплітуду збільшувати поступово.

3. В.п. —- те саме. Пасивне згинання та розгинання у ліктьовому суглобі паретичної руки хворого, зберігаючи розігнуте положення кисті та пальців. 5-6 разів, темп повільний, амплітуда повна, рухи плавні.

4. В.п. — те саме. Пасивна супінація та пронація кисті паретичної руки. 5-6 разів, темп повільний, амплітуда повна, дихання спокійне.

5. В.п. — те саме. Пасивне відведення та приведення у плечовому суглобі випрямленої па­ретичної руки. 6-8 разів.

6. В.п. — те саме, тільки паретична рука трохи відведена, передпліччя в середньому поло­женні. Пасивне згинання в суглобах пальців паретичної руки. Відведення та приведен­ня великого пальця. По 10-12 разів у кожному суглобі, дихання довільне.

7. В.п. — те саме, паретичні кінцівки в "коригуючому" положенні, здорові — випрямлені. Відведення здорової ноги в бік із поверненням у в.п. 5-6 разів, амплітуда рухів повна, темп повільний, дихання не затримувати.

8. В.п. — те саме для паретичної руки. Інструктор рукою фіксує стопу під прямим кутом, а другою знизу підтримує гомілку у верхній третині. Пасивне згинання та розгинання паретичної ноги в колінному та кульшовому суглобах. 8-10 разів, темп повільний, зги­нання з максимально можливою амплітудою, а розгинання — з неповною.

9. В.п. — те саме для паретичної руки, паретична нога на валику. Згинання та розгинання паретичної ноги у колінному та кульшовому суглобах. 8-10 разів, темп повільний, ам­плітуда повна.

10. В.п. — те саме для паретичної руки. Інструктор рукою фіксує стопу паретичної ноги під кутом, другою підтримує знизу гомілку у верхній третині. З допомогою інструктора ви­конати активне згинання та розгинання паретичної ноги в колінному та кульшовому суглобах. 8-Ю разів, темп повільний, амплітуда по можливості, активне згинання не підміняти пасивним рухом.

Розширений постільний режим 26 призначається орієнтовно на третьому тижні захворювання. Завдання ЛФК: поліпшення загального тонусу хворого; розгальмування тимчасово загальмованих нервових клітин, зниження м'язо­вого напруження в паретичних кінцівках, стимуляція відновлення активних рухів в них; протидія патологічним синкінезіям, атрофії м'язів, трофічним по­рушенням, вторинним деформаціям; переведення хворого в положення сидя­чи, підготовка нижніх кінцівок до переходу у положення стоячи.

Комплекси лікувальної гімнастики складають з вправ для здорових частин тіла, пасивних рухів паретичними кінцівками, вправ на розслаблення, дихаль-

них вправ, пауз для відпочинку. Виконують вправи з вихідних положень лежа­чи на спині, животі, боці. Заняття починають з вправ для здорових кінцівок, чергуючи їх з пасивними для паретичних (табл. 7.1). Особливої уваги приділя­ють таким пасивним рухам: згинанню і супінації плеча; розгинанню і супіна­ції передпліччя; розгинанню кисті і пальців; відведенню і протиставленню ве­ликого пальця руки; згинанню і ротації стегна; згинанню гомілки при розігну­тому стегні; тильному згинанню і пронації стопи. Дія пасивних рухів краща, коли окремим сегментам кінцівок надають спеціальних вихідних положень. Так, пальці легше розгинаються, якщо кисть зігнута; розгинання передпліччя ефективніше при приведеному плечі, супінація передпліччя буде повноцінні­шою, якщо лікоть зігнутий, а відведення стегна повнішим у зігнутому поло­женні.

В цьому і наступних режимах слід стежити за тим, щоб під час виконання вправ не виникали патологічні синкінезії. Можуть виникати такі недоцільні порочні співдружні рухи: згинання ліктя і приведення плеча при згинанні кис­ті чи пальців; згинання руки при згинанні ноги; ротація стегна назовні, ви­прямлення коліна і підошовне згинання стопи при ходьбі та Ін. Зрозуміло, що краще попереджати синкінезії, використовуючи ретельне укладання кінцівок і правильне утримання їх при лікуванні положенням.

Хворого потрібно навчити диференційованому напруженню окремих м'язів та м'язових груп, контролю за можливою появою співдружніх напру­жень та рухів у визначених м'язах. У випадках появи синкінезій використову­ють такі методичні прийоми: свідоме пригнічення імпульсів у мязових синкі-незійних групах, загальмовування співдружніх рухів; фіксація лонгетою, елас­тичним бинтом одного або двох суглобів, у яких найбільше виявляються син­кінезії; активне розслаблення синергічних м'язів.

Під час занять слід виявляти початкові довільні рухи. Для цього застосо­вують зручні і полегшені вихідні положення з використанням ліжкових рам, блоків, гамачків для підтримання паретичної кінцівки. Хворого навчають роз­слаблення м'язів здорової ноги і руки, а після засвоєння цієї вправи — ура­жених. Під час заняття здійснюється перехід пацієнта в положення сидячи у бік паретичної кінцівки з допомогою, тому що інакше він може впасти. Реабі-літолог трохи піднімає тулуб хворого під кутом 30° і утримує у такому поло­женні 3-5 хв. Якщо після цього прискорення ЧСС не перевищує 10-20 за хви­лину, то кут протягом трьох днів поступово доводять до 90°, а час сидіння — до 15 хв.

Спочатку хворий сидить у ліжку з обов'язковим забезпеченням упору для спини. Пізніше, коли він починає самостійно сідати у ліжку, йому доз­воляють сидіти на ньому зі спущеними ногами за таких умов (рис. 7.16): уражена рука в лонгеті, зігнута у лікті під тупим кутом, лежить на подуш­ці; стопи спираються на лавочку, стопа ураженої ноги — у спеціальній туфлі.

Напівпостільний режим призначають наприкінці першого місяця і почат­ку другого. Завдання ЛФК: поліпшення загального тонусу хворого; відновлен­ня старих і утворення нових умовно-рефлекторних зв'язків, розвиток тимчасо-

Фізична реабілітація

Розділ 7. Фізична реабілітація при захворюваннях і травмах нервової системи

Таблиця 7. 1. Орієнтовна схема комплексу лікувальної гімнастики {8-12 занять) для хворих з геміпарезому постільному режимі (за В.М. Мотковим, 1982)

Примітка:

1. Тривалість заняття 25-30 хв.

2. Під час заняття робити паузи для відпочинку тривалістю 1-2 хв.

3. Після заняття забезпечити правильне положення паретичних кінцівок

воі компенсації; зниження м язового то­нусу у паретичних м'язах, протидія контрактурам, атрофії м'язів, синкінезі-ям; стимуляція подальшого відновлен­ня активних рухів і навичок самообслу­говування, перехід у положення стоячи і навчання ходьби.

У комплексах застосовують пасив­ні, активно-пасивні, активні вправи, лі­кування положенням. Активні вправи в уражених кінцівках виконують в одній площині і одному напрямку — до опра­цювання якісного руху в окремих сугло­бах, а потім —у різних площинах і нап­рямках. Реабілітологу слід підмічати найменші покращання рухової здатнос­ті хворих, що підбадьорює і підвищує їх психоемоційний стан, сповнює надією на повне одужання і уникнення інвалід­ності та стимулює заняття фізичними вправами.

Серед спеціальних вправ, що готують хворого до вставання і ходьби, вико­ристовують у положенні лежачи на спині поперемінні згинання ніг у колінних суглобах з притисканням підошов до поверхні ліжка. Імпульси від підошов мають визначене значення у відновленні такого складного рефлекторного акту, яким є ходьба. Притискання робить реабілітолог, утримуючи руками ноги за гомілковос-топний суглоб. Для протидії синкінезіям в ураженій руці при виконанні таких вправ кисті з переплетеними пальцями у "замок" підкладають під голову.

З кожним днем збільшується час сидіння і хворому дозволяють перемісти­тися на стілець. Він ураженою рукою опирається на стіл, кисть розпрямлена, здорова нога укладається на уражену, стопа якої всією площиною спирається на підлогу. Після адаптації хворого до положення сидячи його навчають вставати. Найраціональніше це робиться таким чином: хворий нахиляється вперед до по­ложення, коли плечі будуть на лінії колін, стопи посуваються назад за цю лінію. Після цього починається розгинання у колінних і кульшових суглобах та піднят­тя таза і хворий, без особливих витрат сили і енергії, встає. У випадках недостат­ньої сили паретичної ноги або високого тонусу м'язів у ній реабітологу достат­ньо своїм коліном, рукою або будь-яким іншим пасивним упором протидіяти ураженій нозі. Перехід у положення сидячи проводиться в зворотному порядку: спочатку згинаються колінні і кульшові суглоби, а потім корпус і плечі нахиля­ються вперед. Завдяки такій методиці хворий сідає м'яко, без стрясання тіла.

У положенні стоячи хворого вчать розподіляти масу свого тіла рівномірно на обидві ноги. Після того навчають стояти на одній нозі, спочатку на здоро­вій, а потім — на ураженій, допускаючи згинання у коліні (рис. 7.17). У по­дальшому виконують вправи у ходьбі на місці. Основну увагу хворого зосеред-