Поняття про статистику, її значення для педагогічної

Науки

Статистика- це наука про масові явища, за допомогою якої можна отримати узагальнені дані про сукупності, що вивчаються, обчислити показники зв'язків і явищ, відкрити закономірності в розвитку досліджуваних процесів. У педагогіці статистика виконує в основному функцію спеціального наукового методу пізнання й опису педагогічних явищ. Статистичні методи не замінюють педагогічні, але їх доповнюють, збагачують, розширюють, особливо з питань отримання доказових результатів.

Початковим поняттям статистики є поняття сукупності, яка об'єднує будь-яку множину досліджуваних (учнів) за однією чи кількома певними ознаками. Основна вимога до виділення досліджуваної сукупності - це її якісна однорідність, наприклад, за рівнем знань, зростом, вагою й іншими ознаками. Члени сукупності можуть порівнюватися між собою відносно тільки тієї якості, яка є предметом дослідження. При цьому переважно абстрагуються від інших недосліджуваних якостей. Наприклад, якщо педагога цікавить успішність учня, то він не зверне увагу на його зріст, вагу чи інші параметри, які не стосуються безпосередньо досліджуваного питання.

Доцільність використання того чи іншого статистичного методу залежить від рівня освіти досліджуваної сукупності та від кількості досліджуваних. Використання більшості статистичних методів базується на ідеї вибору невеликої випадкової сукупності досліджуваних із великого числа тих, на кого можна було б поширити (генералізувати) висновки, отримані в результаті вивчення сукупності.

Ця невелика сукупність у статистиці називається вибірковою сукупністю (чи простіше - вибіркою). Головний принцип вибірки - це випадковий відбір досліджуваних із численної кількості учнів, яка називається генеральною сукупністю [1, 140]. Так, наприклад, за аналізом елементів краплі крові, лікарі визначають склад всієї крові людини. Таким же чином за вибірковою сукупністю учнів вивчаються явища, характерні для всієї генеральної сукупності. Генеральну сукупність складають ті учні, на яких можна поширити висновки, отримані за вибіркою. Відповідно об'єм генеральної сукупності залежить від рівня бажань дослідника. Однак зі збільшенням обсягу генеральної сукупності виникають труднощі організаційного плану. Для проведення експерименту кожний учень у такому разі повинен мати можливість попасти у вибіркову сукупність експериментатора (в експериментальну чи контрольну групу), що, звичайно, практично важко зробити. Тому генеральна сукупність часто обмежується учнями міста (якщо воно невеличке), чи району. Але тут виникає інша складність: яка користь науці, якщо дані експерименту обмежуються місцевими масштабами? Такі складнощі здебільшого вирішуються збільшенням генеральної сукупності до меж, теоретично допустимих для ймовірного залучення кожного члена генеральної сукупності у вибіркову сукупність.

Шкільний клас, у якому проводиться більшість педагогічних експериментів, не є, у прямому розумінні, випадковою вибірковою сукупністю. Відомо, що є класи з доброю та достатньою підготовкою, а є і з недостатньою. Методи, ефективні, наприклад, у 5-му класі однієї школи, можуть бути неефективними в іншому 5-му класі будь-якої школи того самого чи іншого міста, країни - залежно від якості навчання та виховання, кваліфікації педагогів, якості підручників, стану матеріальної бази школи тощо. Тому специфічною особливістю педагогічних експериментів є те, що в них майже ніколи не витримується вимога випадковості відбору з цілком зрозумілої причини: учні навчаються у класі, й у процесі навчання тяжко відбирати випадковим способом учнів із різних класів і різних шкіл, щоб формувати потім із них експериментальну та контрольну групи. Ця обставина дає певні підстави зарахувати експерименти, що відбуваються у шкільних класах, до числа так званих квазіекспериментів [1, 141], тобто експериментів, які передбачають певну нечіткість. Така реальність, на яку треба зважати, але яка не завжди враховується у статистичному аналізі даних, проведеному зі звичайним припущенням про чисто випадковий відбір досліджуваних. Якщо немає будь-якої можливості відібрати учнів випадковим

способом, потрібно відбирати таким способом принаймні класи учнів і, знову ж таки, дотримуючись принципу випадковості, навчати одні класи за експериментальною програмою, а інші - за традиційною (контрольною).

Вид експерименту, що використовується найчастіше, це дослідження експериментальної та контрольної груп. Із генеральної сукупності випадковим способом формується дві групи учнів. Випадковий відбір краще робити за таблицею випадкових чисел (Додаток 7) у такому порядку:

усім школам міста чи району (генеральна сукупність) надаються

порядкові номери;

за таблицею випадкових чисел (Додаток 7) вибирається будь-який

стовпець чисел;

перше число стовпця, якщо його розглядати згори вниз, яке

збігається з одним із наданим школам номерів, можна взяти як

номер школи, з якої вибираємо експериментальну групу; наступне

число, на таких самих умовах може слугувати номером школи для

вибору контрольної групи.

Наприклад, школам району надано номери 01, 02, 03 ...64. З таблиці випадкових чисел (Додаток 7) обираємо стовпець - нехай це буде стовпець 10. У цьому стовпці, якщо розглядати його згори вниз першим з інтервалу 01...64 є число 03 - це буде номер школи для вибору експериментальної групи; наступне 15 - номер школи для вибору контрольної групи.

Для випадкового вибору експериментальної та контрольної груп можна послуговуватися й іншими методами. Одним з найпростіших може бути такий:

усім школам міста та району (генеральна сукупність) надаються

порядкові номери й записуються на окремих картках, зручних для

перемішування та здійснення відбору;

випадково відбирають одну з карток, номер якої вважають за

номер школи для вибору експериментальної групи; номер так

само відібраної наступної картки вважають за номер школи для

вибору контрольної групи.

На практиці педагогові-досліднику експериментальну групу зручніше вибирати за місцем своєї праці; контрольну групу він може вибирати з будь-якої школи міста чи району за допомогою одного з запропонованих методів. Таким же чином, випадковим способом, відібрані учні діляться на експериментальну та контрольну групи. Якщо вимога випадковості відбору чітко витримана, то, як правило, обидві групи є приблизно однаковими за рівнем початкової

підготовленості та за іншими ознаками досліджуваної якості. Однак до початку експерименту доцільно перевірити, наскільки правомірне це припущення. Ця перевірка проводиться виконанням низки статистичних операцій. Як уже зазначалося, важливою умовою підтвердження ефективності запропонованої дослідником методики є вибір експериментальних і контрольних груп. Тому на початку експерименту проводяться вимірювання рівнів досліджуваних якостей у цих групах- визначальний експеримент (див. Тему 8). Вирішального значення тут набуває порівняння досліджуваних показників, які мають бути у групах (експериментальній і контрольній) на початку дослідження приблизно однаковими. За такої умови, при впровадженні в експериментальній групі нової методики (формувальний експеримент), потім можна буде перевірити ефективність її дії порівняно з ефективністю традиційної методики, за якою навчалася контрольна група.

Щоб оцінювати і порівнювати кількісні та якісні показники своєї роботи, покладаючись не лише на власний досвід та інтуїцію, що, безперечно, є вирішальним у педагогічній практиці, педагог-дослідник повинен володіти основними статистичними методами та послуговуватися ними.

Статистичні методи не втручаються в навчальний процес ані безпосередньо, ані опосередковано, а служать лише для оцінки вірогідності результатів, отриманих педагогом-дослідником.