Надати характеристику поняттю середовище 1 страница

Охарактеризувати поняття панель швидкого доступу

4. Охарактеризувати поняття інтерфейс користувача

АУДИТОРНЕ ЗАНЯТТЯ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.2: ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ.

Лекція №3 -Консольні застосування

План заняття

1. Правила створення консольних застосувань

2. Поняття тіла програми

3. Огляд правил застосування та використання коментарів

4. Поняття форматованого виведення

Створити консольне застосування можна різними способами. Най­простіше так: >File > New >Other... New Console Application.

У консольному застосуванні можуть бути розділи: program (назва програми); uses (підключення модулів); label (оголошення позначок); const (оголошення констант); type (оголошення нових типів); var (оголошення змінних); procedure (опис власних процедур); function (опис власних функцій); begin послідовність_операторів end (тіло програми; після end - крапка).

Обов'язковою частиною є лише тіло програми. Заголовок програми є хоч і необов'язковим, але бажаним елементом. Порядок оголошень і описів не регламентується. Для пояснення окремих частин програми ви­користовують коментарі двох видів:

{ текст, який може бути на місці будь-якого пропуску }

// текст до кінця рядка, на якому він з'явився

Коментарі, які обмежують з обох боків фігурними дужками, можуть займати будь-яку кількість рядків. Коментар ігнорується під час компіля­ції, окрім директив компілятора: {$ директива}.

Введення даних у консольному режимі здійснюють з клавіатури, а ви­ведення - на дисплей. Виклик процедури введення даних:

Read / Readln (список_змінних) | Readln.

Змінні у списку змінних відокремлюють комами; Readln - після введення переводить курсор на новий рядок; Readln (без аргументів) - організація паузи (для продовження - <Enter>).

Виклик процедури виведення даних:

Write / Writeln (список_виведення) | Writeln

У списку виведення крім назв змінних можна писати рядкові констан­ти (послідовність символів в апострофах) і навіть вирази (виводитимугься їхні значення); Writeln - після виведення переводить курсор на новий ря­док; Writeln (без аргументів) - переводить курсор на новий рядок.

Існує форматоване виведення, в якому після виразу або змінної через двокрапку вказують кількість позицій для виведення результату (цілих чисел). Якщо результат є раціональним числом, то додатково через дво­крапку вказують кількість цифр у дробовій частині числа (одночасно від­бувається заокруглення результату).

Контрольні питання

1. Навести правила створення консольних застосувань

2. Надати поняття тіла програми

3. Розглянути правила застосування та використання коментарів

4. Навести поняття форматованого виведення

АУДИТОРНЕ ЗАНЯТТЯ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.2: ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ.

Лекція №4 -Алфавіт мови. ідентифікатори

План заняття

1. Огляд букв, фифр та символів, які застосовуються у алфавіті мови

2. Поняття символа-роздільника

3. Поняття зарезервованого (ключового) слова

Алфавіт мови містить великі та малі латинські букви, _ (символ під­креслення; арабські цифри: 0, 1, ..., 9; спеціальні символи: + - * / < > = ' @ # $ : ;,.()[]{}.

Використання символів кирилиці допускається у коментарях, рядках символів, назвах файлів. Речення (оператори) мови завершують крап­кою з комою. У деяких випадках крапку з комою можна опускати. Зокре­ма, крапку з комою можна не ставити (а можна й ставити) перед ключо­вим словом end.

Символом-роздільником елементів (лексем) мови зазвичай є символ пропуску (код 32), який на екрані не зображується. До роздільників від­носять і символи керування (коди від 0 до ЗІ), зокрема; табуляцію (код 09); складений символ переходу до нового рядка (послідовність кодів 13 -"переведення каретки" і 10 - "переведення рядка"). Між будь-якими дво­ма лексемами можна задавати довільну кількість символів-роздільників. Ідентифікатор - послідовність букв і цифр довільної довжини (зна­чущими є перші 64 символи), перший символ мусить бути буквою. Сим­вол підкреслення '_' вважається буквою. Великі і малі букви в ідентифі­каторах вважають однаковими символами. Тому, наприклад, ідентифіка­тори Suma, suma позначають один і той самий елемент програми.

Деякі ідентифікатори мови зарезервовані для службових цілей і їх не можна використовувати з метою найменування констант, змінних і функцій, наприклад: array, const, do, if тощо. Такі ідентифікатори назива­ють ключовими (зарезервованими) словами і вони входять у алфавіт мови.

У рядку програми можна записати декілька операторів. Однак з по­гляду простоти читання тексту цим не треба зловживати. Рекомендовано виділяти об'єднані одним змістом оператори в групи, використовуючи для цього відступи і коментарі. Операторні дужки begin і end виділя­ють складений оператор. Всі оператори, розміщені між операторними дужками, сприймаються синтаксично як один оператор.

Контрольні питання

1. Характеристика алфавіту

2. Характеристика поняття зарезервоване (ключове) слово

3. Характеристика символа-роздільника лекса

АУДИТОРНЕ ЗАНЯТТЯ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.2: ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ.

Лекція №5 –Операції та вирази

План заняття

1. Характеристика понять операції та виразів

2. Характеристика поняття константа

3. Огляд цілих, раціональних чисел

4. Огляд логічних констант

5. Характеристика поняття рядок символів

6. Характеристика поняття змінна

7. Огляд виклику функції

Операції та вирази задають певну послідовність дій, але не є закінче­ними реченнями мови. Прості вирази містять знак операції та операн-ди, наприклад 3.14+х. Операції можна виконувати з одним або двома операндами. Відповідно до цього розрізняють унарні та бінарні операції. Операндами можуть бути константи, змінні, виклики функцій і вирази.

Константами називають елементи програми, значення яких не змі­нюються в процесі її виконання. Вони бувають або безпосередньо у ви­гляді значення (літерала), або у вигляді ідентифікатора константи, опи­саного в розділі Const. Константами можуть бути числа, логічні кон­станти, символи та рядки символів.

Цілі числа містять лише цифри і знак: -2 4, 73; раціональні - можуть містити також десяткову крапку, показник степеня і символ «є», який за­мінює основу 10 в числі: -0 .5, -1е-5, 7.2е+15. Логічні константи — цс значення False або True. Символьна константа - це символ ANSI, взятий в апострофи.

Рядок символів - це послідовність довільних символів ANSI (окрім символу CR - повернення каретки), взята в апострофи (наприклад: ‘Рядок’). Якщо у рядку символів треба вказати сам символ апострофа, то він подвоюється, наприклад: ім'я.

Змінними називаються елементи програми, які можуть міняти своє значення у процесі її виконання. Всі без винятку змінні мають бути опи­сані в розділі програми var.

Виклик функції- це вказівка назви функції, за якою у круглих дужках записують список аргументів, як-от: F (х+с, у).

Зауважимо, що для роботи з числовими даними (константи, змінні та вирази) є велика кількість вбудованих (стандартних) функцій: abs, sqr, sqrt, sin, cos, exp, In та ін.

Символи: «+», «-» і «*» є знаками бінарних арифметичних опера­цій додавання, віднімання і множення відповідно. Символ ' /' позначає операцію ділення раціональних чисел. Для цілих чисел визначені бінарні операції цілочисельного ділення (div) і знаходження залишку від цілочи-сельного ділення (mod).

Прикладом унарної арифметичної операції є операція зміни знака чис­ла, яка позначається символом "мінус", що стоїть перед одним операндом, як-от: -х+у.

Вираз – це послідовність знаків операцій, операндів і круглих дужок, яка задає обчислювальний процес отримання результату певного типу Найпростішими виразами є константи, змінні та виклики функцій.

Порядок обчислення виразу визначають через розміщення круглих дужок, знаків операцій та пріоритетність операцій. Операції з найви­щим пріоритетом виконують першими. У сумнівних випадках доцільно використовувати круглі дужки.

Окрім арифметичних операцій є ще операції відношення, логічні (бу-лівські) операції, логічні порозрядні операції, операції з рядками, опера­ції з покажчиками, операції з множинами, операції з класами, операція отримання адреси (@).

Контрольні питання

1. Надати характеристику понять операції та виразів

2. Надати характеристику поняттю константа

3. Навести огляд цілих, раціональних чисел

4. Навести огляд логічних констант

5. Надати характеристику поняття рядок символів

6. Надати характеристику поняття змінна

7. Надати огляд виклику функції

АУДИТОРНЕ ЗАНЯТТЯ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.2: ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ.

Лекція №6 –Прості типи даних

План заняття

1. Огляд поняття компілятор

2. Характеристика стандартних типів даних

3. Характеристика типів даних визначених програмістом

4. Характеристика простих, рядків символів, структури, покажчиків (або вказівників) та процедурних типів даних

5. Характеристика порядкових, раціональних та типу даних дата-час

6. Характеристика цілих, символьних, логічних, перелічених та обмежених типів даних

7. Характеристика поняття структур – множини, масиви, записи, файли, класи та інтерфейси

8. Характеристика впорядкованого, переліченого, символьного типу

У програмі оперують зі змінними та константами, для яких поперед­ньо визначають тип даних, щоб повідомити компілятору:

• назву (ідентифікатор) змінної чи константи;

• розмір і спосіб виділення пам'яті для зберігання значень;

• допустимі дії, які можна виконувати зі змінною чи константою.

Типи ділять на стандартні (вбудовані) і типи, визначені програміс­том. Стандартні типи ділять на прості типи, рядки символів, структури, покажчики (або вказівники) та процедурні типи.

Прості типи даних ділять на порядкові, раціональні і типи дати-часу. У свою чергу порядкові типи даних ділять на цілі, символьні, логічні, пе­релічені та обмежені. До структур відносять множини, масиви, записи, файли, класи та інтерфейси.

Програміст може визначити власний тип безпосередньо при описі змінної у розділі var,або, найчастіше, у спеціальному розділі опису ти­пів - type.Після ключового слова typeдля кожного типу слідує кон­струкція, яка має вигляд:

Раціональні числа зберігаються наближено, отож під чає відніманя близьких чисел можлива втрата значущості. Це ж пояснює, чому потріб­но уникати порівняння раціональних величин на точну рівність. Вва­жають, що раціональні числа а і b є рівними, якщо виконується умова abs (a-b) < eps, де eps - мале додатне число.

Раціональні типи є впорядкованими, але не порядковими. Тип відно­сять до впорядкованих, якщо для змінних і виразів цього типу визначені операції відношення (=, <, >, <=, >=). Будь-який порядковий тип є впорядкованим, але ніколи навпаки.

Кожному значенню порядкового типу функція Orel (х) підбирає від­повідне натуральне число - порядковий номер значення виразу х у мно­жині значень цього типу. Для цілих типів повертається саме значення, для логічного 0 або 1, для символьного - значення від 0 до 255. До будь-яких порядкових типів також можна застосовувати функцію Pred(x), яка повергає попереднє значення, і Succ (x) - наступне значення.

Змінні логічного типу Boolean займають у пам'яті один байт і мо­жуть набувати одне з двох значень False(хибне) або True(істинне). Результат будь-яких операцій відношення має логічний тип і може бути привласнений логічній змінній.

Змінні символьного типу Charдають змогу працювати з окремими символами. На відміну від самого тексту програми символи, які відпо­відають малим і великим буквам, розрізняються. Функція Ord видає код відповідного символу (від 0 до 255). Оберненою функцією, яка за кодом видає відповідний символ, є функція Chr.

Перелічений тип (є порядковим; нумерація з нуля) задається множи­ною ідентифікаторів у круглих дужках через кому.

Приклад 5.1.1. Використання перелічених типів:

Тип діапазон також називають обмеженххм або інтервальнгш типом. Він є підмножиною свого базовоготипу, яким може виступати будь-який порядковий тип. Тип діапазон задається межамисвоїх значень у базовому типі (через двокрапку) і успадковує всі властивості цього базового типу.

Є дві стандартні функції, які працюють з типом діапазону: High (x) - повертає максимальне значення діапазону, до якого належить змінна х; Low(х) - повертає мінімальне значення.

Контрольні питання

1. Наведіть огляд поняття компілятор

2. Охарактеризуйте стандартні типи даних

3. Охарактеризуйте типи даних визначені програмістом

4. Наведіть характеристику простих, рядків символів, структури, покажчиків (або вказівників) та процедурних типів даних

5. Наведіть характеристику порядкових, раціональних типів та типу даних дата-час

6. Охарактеризуйте цілі, символьні, логічні, перелічені та обмежені типи даних

7. Охарактеризуйте поняття структур – множини, масиви, записи, файли, класи та інтерфейси

8. Надайте характеристику впорядкованого, переліченого, символьного типу

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.2: ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ

Самостійне заняття №1 -Прості типи даних

План заняття

1. Огляд поняття компілятор

2. Характеристика стандартних типів даних

3. Характеристика типів даних визначених програмістом

4. Характеристика простих, рядків символів, структури, покажчиків (або вказівників) та процедурних типів даних

5. Характеристика порядкових, раціональних та типу даних дата-час

6. Характеристика цілих, символьних, логічних, перелічених та обмежених типів даних

7. Характеристика поняття структур – множини, масиви, записи, файли, класи та інтерфейси

8. Характеристика впорядкованого, переліченого, символьного типу

У програмі оперують зі змінними та константами, для яких поперед­ньо визначають тип даних, щоб повідомити компілятору:

• назву (ідентифікатор) змінної чи константи;

• розмір і спосіб виділення пам'яті для зберігання значень;

• допустимі дії, які можна виконувати зі змінною чи константою.

Типи ділять на стандартні (вбудовані) і типи, визначені програміс­том. Стандартні типи ділять на прості типи, рядки символів, структури, покажчики (або вказівники) та процедурні типи.

Прості типи даних ділять на порядкові, раціональні і типи дати-часу. У свою чергу порядкові типи даних ділять на цілі, символьні, логічні, пе­релічені та обмежені. До структур відносять множини, масиви, записи, файли, класи та інтерфейси.

Програміст може визначити власний тип безпосередньо при описі змінної у розділі var,або, найчастіше, у спеціальному розділі опису ти­пів - type.Після ключового слова typeдля кожного типу слідує кон­струкція, яка має вигляд:

Раціональні числа зберігаються наближено, отож під чає відніманя близьких чисел можлива втрата значущості. Це ж пояснює, чому потріб­но уникати порівняння раціональних величин на точну рівність. Вва­жають, що раціональні числа а і b є рівними, якщо виконується умова abs (a-b) < eps, де eps - мале додатне число.

Раціональні типи є впорядкованими, але не порядковими. Тип відно­сять до впорядкованих, якщо для змінних і виразів цього типу визначені операції відношення (=, <, >, <=, >=). Будь-який порядковий тип є впорядкованим, але ніколи навпаки.

Кожному значенню порядкового типу функція Orel (х) підбирає від­повідне натуральне число - порядковий номер значення виразу х у мно­жині значень цього типу. Для цілих типів повертається саме значення, для логічного 0 або 1, для символьного - значення від 0 до 255. До будь-яких порядкових типів також можна застосовувати функцію Pred(x), яка повергає попереднє значення, і Succ (x) - наступне значення.

Змінні логічного типу Boolean займають у пам'яті один байт і мо­жуть набувати одне з двох значень False(хибне) або True(істинне). Результат будь-яких операцій відношення має логічний тип і може бути привласнений логічній змінній.

Змінні символьного типу Charдають змогу працювати з окремими символами. На відміну від самого тексту програми символи, які відпо­відають малим і великим буквам, розрізняються. Функція Ord видає код відповідного символу (від 0 до 255). Оберненою функцією, яка за кодом видає відповідний символ, є функція Chr.

Перелічений тип (є порядковим; нумерація з нуля) задається множи­ною ідентифікаторів у круглих дужках через кому.

Приклад 5.1.1. Використання перелічених типів:

Тип діапазон також називають обмеженххм або інтервальнгш типом. Він є підмножиною свого базовоготипу, яким може виступати будь-який порядковий тип. Тип діапазон задається межамисвоїх значень у базовому типі (через двокрапку) і успадковує всі властивості цього базового типу.

Є дві стандартні функції, які працюють з типом діапазону: High (x) - повертає максимальне значення діапазону, до якого належить змінна х; Low(х) - повертає мінімальне значення.

Контрольні питання

1. Наведіть огляд поняття компілятор

2. Охарактеризуйте стандартні типи даних

3. Охарактеризуйте типи даних визначені програмістом

4. Наведіть характеристику простих, рядків символів, структури, покажчиків (або вказівників) та процедурних типів даних

5. Наведіть характеристику порядкових, раціональних типів та типу даних дата-час

6. Охарактеризуйте цілі, символьні, логічні, перелічені та обмежені типи даних

7. Охарактеризуйте поняття структур – множини, масиви, записи, файли, класи та інтерфейси

8. Надайте характеристику впорядкованого, переліченого, символьного типу

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.2: ОСНОВНІ КОНСТРУКЦІЇ МОВИ

Самостійне заняття №2 -Оператор присвоєння. Перетворення типів даних

План заняття

1. Огляд процедури роботи оператору присвоєння

2. Огляд процедури перетворення типів даних

Алгоритмічні дії над початковими даними і робочими об'єктами мо­ви, необхідні для розв'язання поставленої задачі, описують за допомогою операторів. Оператори розділяються крапкою з комою. Найпростіший випадок - це лінійні ділянки алгоритмів, у яких оператори виконують по­слідовно один за одним.

У програмі найчастіше трапляється оператор присвоєння, який вико­ристовується для задання значення змінним:

назва_змінної:= вираз;

Під час виконання оператора присвоєння:

• обчислюється вираз, що стоїть у правій частині оператора;

• результат обчислення перетворюється до типу змінної;

• результат присвоюється змінній лівої частини оператора.

У виразах та операторах присвоєння можуть міститися елементи (змінні та константи) різних типів. У цьому випадку здійснюється при­ведення (перетворення) одного типу даного в інший.

Неявне приведення типів автоматично здійснює компілятор Delphi за принципом: якщо операція має операнди різних типів, то тип операнда "молодшого" типу (займає менший обсяг пам'яті) зводиться до типу опе­ранда "старшого" типу (займає більший обсяг пам'яті).

Наприклад, якщо в операції беруть участь коротке ціле і довге ціле, то коротке ціле зводиться до довгого; якщо беруть участь цілий і дійсний операнди, то цілий зводиться до дійсного і т.д. Після зведення типів оби­два операнди виявляються одного типу.

У операторі присвоювання відбувається зведення типу результату обчислення виразу правої частини до типу лівого операнда. Якщо тип лівого операнда "молодший", ніж тип результату, то можливою є втра­та точності чи отримання неправильного результату взагалі, а тому такі перетворення спричиняють помилки компіляції. Наступна послідовність операторів призводить до помилки:

varі:byte; a:real;

begina:=2; і:=а+1; // Помилка приведення типів

Як видно з наведеного прикладу, неявне перетворення типів даних не завжди дає бажаний результат. Це можна виправити, застосувавши опе­рацію явного перетворення типів даних:

ідентифікатор_типу(вираз)

Явне приведення типів даних можна здійснювати для будь-яких типів, що мають однаковий розмір. Водночас не допускається взаємне перетво­рення цілих та дійсних даних. Для перетворення дійсних чисел у цілі ви­користовують функції Іпс і Trunc. А цілі числа перетворюються у дійсні неявно. Так, наприклад, попередній приклад можна модифікувати так:

begina:=2; i:= Trunc(a+1); // Все добре!

Явне приведення типів даних можна використовувати як у лівій, так і правій частині оператора присвоювання.

Контрольні питання

1. Розглянути роботу оператору присвоєння

2. Розглянути процедуру перетворення типів даних

АУДИТОРНЕ ЗАНЯТТЯ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.3: ГАЛУЖЕННЯ І ЦИКЛИ

Лекція №7 –Складений оператор. Оператори галуження та вибору

План заняття

1. Огляд поняття складеного оператору

2. Характеристика оператору галуження та вибору

Складений оператор - послідовність довільних операторів, взята в операторні дужки (слова begin і end). Він застосовується там, де за син­таксичними правилами мови може стояти тільки один оператор, а нам треба виконати декілька дій, наприклад:

begin a:=b+2; b:=b+l end

Оператор галуження (або умовний оператор) забезпечує виконання деякого оператора залежно від виконання певної умови, яку задає логіч­ний вираз:

if логічний_вираз thenоператор;

Якщо значення логічного_виразу істинне, виконується оператор, а інакше виконується наступний за if оператор. Гілка elseє розширен­ням оператора if для виконання альтернативної дії:

логічний_вираз then оператор 1 else оператор 2;

Якщо значення логічного_виразу істинне, виконується операторі, а інакше виконується оператор 2. За правилами кожна з гілок може міс­тити або один оператор, або декілька, об'єднаних у складений оператор. Крапку з комою перед else вважають помилкою. Рекомендуємо у гілці then не використовувати новий оператор if, оскільки це може призвес­ти до важко передбачуваних помилкових результатів. Якщо ж все-таки без цього обійтися не можна, то оператор if після then треба взяти в операторні дужки.

Гілка else не обов'язкова, і на відміну від оператора if перед нею можна ставити крапку з комою. Якщо значення виразу = значеннюі, тоді виконується операторі і виходимо з case і т.д. Якщо значен­ня виразу ні разу не збіглося з заданими значеннями (значенняі, ..., значенням), тоді виконується оператор, що стоїть після else (або наступний оператор за case - за відсутності else). Вираз має бути порядкового типу. Якщо для декількох значень виразу дії збігаються, то ці константи можна перерахувати через кому перед двокрапкою або навіть задати діапазон.

Хоча використання варіанта else є не обов'язковим, досвідчені про­грамісти для пошуку помилок часто включають else, навіть коли врахо­вані всі варіанти.

Контрольні питання

1. Надати огляд поняття складеного оператору

2. Навести характеристику оператору галуження та вибору

АУДИТОРНЕ ЗАНЯТТЯ

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.3: ГАЛУЖЕННЯ І ЦИКЛИ

Лекція №8 –Безумовна передача керування

План заняття

1. Огляд безумовної передачі керування

2. Характеристика та формат запису оператору goto

Оператор безумовної передачі керування має вигляд: goto <позначка>;

Він дає змогу передати керування безпосередньо на потрібний опе­ратор програми. Перед цим оператором має бути розміщена позначка -ідентифікатор, який відокремлено від оператора двокрапкою. Позначки описують у розділі оголошення позначок: label <список_позначок>;

Конкретною позначкою у програмі може бути позначений тільки один оператор. Операторів переходу з однією і тією ж позначкою можна задати будь-яку кількість. Необхідно, щоб розділ оголошення позначок, сама по­значка і оператор переходу з її використанням були розміщені у межах од­ного блоку програми. Крім того, не можна передавати керування всередину операторів галуження і циклу.

Контрольні питання

1. Огляд безумовної передачі керування

2. Характеристика та формат запису оператору goto

САМОСТІЙНА РОБОТА СТУДЕНТА

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1: ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАЧЕННЯ. ЕЛЕМЕНТИ МОВИ. КЕРУВАННЯ ПРОЦЕСОМ ОБЧИСЛЕНЬ

ТЕМА 1.3: ГАЛУЖЕННЯ І ЦИКЛИ

Самостійне заняття №3 -Оператор циклу з параметром

План заняття

1. Огляд поняття оператор циклу з параметром

2. Формат запису оператору циклу з параметром

3. Огляд та характеристика поняття циклу

4. Характеристика поняття тіло циклу

5. Огляд параметру циклу - лічильника

Для виконання програми часто виникає необхідність багаторазово ви­конувати одну і ту ж саму послідовність дій (цикл). Мова Object Pascal має оператор циклу з параметром (for)і два оператори циклу з умовою (whileі repeat).

Оператор forорганізовує виконання деякого оператора певне число разів. Існує дві форми оператора:

forпараметр: = pz tokz do оператор;

forпараметр: = pz downtokz doоператор;

Тут параметр циклу (лічильник) - змінна порядкового типу; pz і kz - вирази, що визначають початкове і кінцеве значення лічильника; оператор - один (можливо складений) оператор, який називають тілом циклу, що повторюється певну кількість разів.