БААЛЬБЕК. ПЕРІОД СТВОРЕННЯ ЗАХІДНОЇ І СХІДНОЇ ІМПЕРІЙ

Святилище в Баальбеку.

Створення Західної і Східної імперій.

В період Імперії великі будівельні роботи проводилися не тільки в містах-центрах провінцій чи в торгових центрах. Великого значення набуває культове будівництво, з'являються міста-святилища. Особливістю провінціальних храмів - особливо у східній частині Імперії - було злиття античних традицій з місцевими: як в архітектурі, так і в релігійному плані.

Місцеві провінційні культи відігравали на Сході значну роль і під час еллінізму зазнали впливу античної релігії. Цей процес взаємовпливу продовжувався до кінця існування Римської імперії.

В Пальмірі і Герасі храмові комплекси домінували в міській структурі, але головними залишались їх торгові функції. Разом з тим в житті провінцій важливу роль відігравали міста-святилища, такі як Баальбек (Геліополь) в Сирії. Сирія і Палестина стали римськими провінціями ще в 63 р. до н.е. Спочатку поряд з римським табором був збудований цілий комплекс храмів, проте відомість цьому поселенню принесло святилище, споруджене між І і II ст.

Святилище в Баальбеку (рис. 157) будувалося впродовж більше двох століть з I по III. Воно розташувалося в живописній місцевості в долині між сніговими гірськими вершинами Ліванського і Антиліванського хребтів на висоті 1150 м над рівнем моря. Долина булла покрита родючим червоноземом, на якому рясно зростають апельсинові і персикові дерева і виноград. Храмовий комплекс, що стоїть на майстерно вирівняному майданчику, домінує над місцевістю і видний здалека. Він складається з величезного храму Юпітера і розташованого поряд з ним, але нижче по рельєфу, храму Бахуса. Протяжність всієї композиції Великого храму наближається 300 м, тобто майже дорівнює протяжності форуму Траяна в Римі.

Великий храм є домінантою всього ансамблю, його умовно називають храмом Юпітера або Сонця(рис. 158). Він розміщувався на дев'ятиметровій штучній платформі, як більшість сирійських храмів. Перед храмом була влаштована парадна система дворів (яка розгорталася з постійним підвищенням до Великого храму), збудована жорстко симетрично. Широкі 22-метрові сходи із 42 східцями вели до пропілеїв, їх 12-колонний портик фланкувався невисокими двоярусними баштами (рис. 160). У Римі храми ніколи не мали башт. Башти Баальбеку були данню традиціям Сходу і своїм корінням сходили до архітектури Єгипту: вхід в староєгипетський храм охороняли дві величезні башні-пілони.

З пропілеїв прохід вів у шестикутний перистильній двір, який - у свою чергу - служив «вестибюлем» для останнього великого прямокутного двору розміром 88x100 м.

Перистильний прямокутний двір являв собою простір в центрі якого підносився вівтар-башта, традиційна для сирійської архітектури - і жертовник. За П-подібними портиками двору йшла галерея з прямокутними і півкруглими екседрами, декорованими архітектурними елементами у вигляді коринфських пілястр і двоярусних едикул.

Анфілада залів позаду галереї оброблена з великою пишністю. Стіни, викладені кольоровим мармуром, були прикрашені незліченим числом ніш. У кожній ніші стояла скульптура. Тут були і шедеври грецького мистецтва, і сухі ремісничі копії з прославлених оригіналів, і творіння єгипетських скульпторів, і бюсти імператорів. Обличчя статуй і бюстів були обернені в центр двору, де підносився величезний кам'яний стіл, такий великий, що на нім без зусиль могло уміщатися декілька бичачих туш.

Двічі в день триста жерців в білих балахонах і загострених шапках по знаку первосвященика в золотій тіарі і одязі пурпурного кольору із співом гімнів обводили довкола вівтаря прикрашених стрічками жертовних кіз, баранів або биків. Потім тварин вели до басейнів, які були вириті по обидві сторони двору. Жертву тричі занурювали в священну воду на знак того, що тварина очищається від земної скверни. Тепер його можна було волочити по рівням вівтаря і під оглушливий шум флейт і сопілок заколювати в ім'я сонячного бога.

Великий храм був збудований в І ст. Храм стояв на величезній платформі, яка у свою чергу розташовувалася на плитах. Платформа була вища за всі останні споруди храму і її грандіозність підкреслювалася величиною каменів, з яких вона складена. Три з них, відомі в давнину під назвою «трілітони» - найбільші на світі, вважалися священними, їм поклонялися, як божествам. Трілітони досягають 20 метрів в довжину і важать по 500 тонн кожен. Щоб їх пересунути, були потрібні зусилля десятків тисяч чоловік.

Храм являв собою псевдопериптер (49x90 м) з кількістю колон 10 х 19, - тобто поступався розмірами тільки Олімпейону в Афінах, та храму Венери і Роми в Римі. Колони - з їх гладким монолітним фустом і багатим антаблементом - вражають своєю грандіозністю: їх висота 19,6 м, діаметр основи - 2 м, а висота антаблемента - 4,5 м.

В Баальбеку , колона набуває космічних масштабів (ріс. 159). Вона лякає, пригнічує, заставляє людину відчути себе нікчемним. Колона, в розумінні архітектора, символ надлюдської сили, якою наділені лише боги та імператори.

Цікаво вирішений фриз, де між осями колон розміщені п'ять кронштейнів, які підтримують, виступаючі вперед фігурки левів і биків, що чергуються та з'єднані гірляндами. Целла храму не збереглася. Можна припустити, що фронтон Великого храму підносився на 40 м над навколишньою територією і підйом до храму, з переходами від одного рівня до іншого, підсилював ефект його величавості. Незважаючи на те, що храм був збудований в І ст., а закінчений весь ансамбль тільки к середини III ст. при Северах, він справляє завершене цільне враження.

Усередині храму стояла золота статуя бога. Античні автори писали, що був він безбородий, юний, одягнений в туніку колісничого, в правій руці тримав бич грому, в лівій — блискавку і сніп пшениці. В дні щорічних свят статую виносили на руках найбільш знатні жителі Геліополіса, які довго готувалися до цього дня, — обголювалися наголо, дотримувалися поста і стриманості.

У скарбниці храму були заховані священні чорні камені, підвали храму були заповнені золотом і коштовностями.

Кам'яна громада, якій, здавалося, немає міри, яка перевершувала всяку уяву і була споруджена посеред міста немов невідомою стихійною силою, служила уособленням Римської імперії. Вона здавалася такою, що також пригнічує, безжалісною і байдужою до доль людей, як Римська держава, що зрівняла підданих в їх безправ'ї перед лицем імператорського свавілля.

Паралельно осі Великого храму - на схід від головного ансамблю - розміщувався Малий храм- коринфський периптер (34х64 м) з кількістю колон 8x15 (ріс. 161). Цей храм зберігся краще, ніж Великий. Збереглися частини целли,що мала проліт 20 м, і - можливо раніше перекритий склепінням, - фрагмент плафона портика. Внутрішні стіни целли розчленовані виступами стін, що закінчувалися коринфськими канелюрованими півколонами, розкрепованими на рівні антаблемента і п’єдесталів. У заглибленнях між півколонами стіна була оформлена арочними нішами внизу і едикулами вгорі, що надавало ордеру вигляд колосального.

Дещо в стороні від Великого і Малого храмів розташований Круглий храм, що має оригінальне композиційне вирішення - кругле внутрішнє приміщення діаметром 8,79 м поєднується з прямокутним чотириколонним коринфським портиком. На зовнішній стороні - навколо целли - п'ять коринфських колон підтримують дугоподібні зломи антаблемента. Між колонами в стіні целли влаштовані ніші, верхня частина яких оброблена у вигляді раковин, можливо, там стояли статуї.

Всі споруди святилища в Баальбеку збудовані з місцевого твердого вапняку високої якості, техніка обробки каменю була успадкована з Єгипту і Фінікії. В значній мірі виразність ансамблю ґрунтується на мистецтві виконання усіх архітектурних елементів і деталей, а також декору, висіченого в самих кам'яних блоках. Порізка, досить глибокого рельєфу під яскравим сонцем Сирії давала виразну гру світлотіні, підсилюючи декоративний ефект мальовничої кам'яної пластики.

Вже в I-му ст. Римська імперія виросла до таких розмірів, що управління віддаленими провінціями з Риму стало практично неможливим. Новини про події (бунти, природні катаклізми, епідемії) доставлялися до Риму кораблями або наземною поштовою службою із великим запізненням. Стільки ж часу потребувало доведення до відома місцевої адміністрації указів із Риму. Тому губернатори провінцій фактично управляли ними самостійно, хоча від імені Риму.

В II-му ст. на Апенинському півострові, в Італії, почався економічний застій, який супроводжувався відтоком виробництва і грошей у провінції.

В III-му ст. Римська імперія пройшла через 50-річний період безладу та громадянської війни. Криза розпочалася із вбивства імператора Олександра Севера. 11 травня 330року римський імператор Констянтин Великий оголосив своєю столицею місто Візантіум, перейменувавши його в Константинополь. Необхідність переносу столиці була викликана насамперед віддаленістю колишньої столиці — Рима — від напружених східних і північно-східних меж імперії. Особливості політичної традиції робили обов'язковим особистий контроль імператора над потужними військовими угрупуваннями, а організувати оборону з Константинополя можна було набагато швидше і при цьому контролювати війська можна було ефективніше ніж з далекого Рима.

Остаточний поділ Римської імперії на Східну і Західну відбулося після смерті в 395 Феодосія Великого.

Західна Римська імперія територіально включала в себе землі заходу Європи та Північної Африки, проіснувала до 476 року, впавши під натиском германських племен. Останнім роком існування Західної Римської імперії вважається 476 рік, в якому германський вождь Одоакр змусив відректися від престолу імператора Ромула Августа. Падіння Західної Римської імперії вважається водночас початком нової ери в історії Європи — Середньовіччя.

Як спадкоємиця Римської імперії Візантійська держава не лише успадкувала його найбагатші провінції та зберігала культурні надбання, тож довгий час являла собою духовний, культурний, економічний і політичний центр Середземномор'я. Її столиця — Константинополь (древній Візантій). Її правителі в часи найбільшої могутності правили землями від африканських пустель до дунайських берегів, від Гібралтарської протоки до хребтів Кавказу.

Головною відмінністю Візантії від Західної Римської імперії було переважання на її території грецької культури на противагу латинізованому заходу. З часом римський спадок усе більше змінювався під місцевим впливом та внаслідок розвитку, втім неможливо провести різку межу між Римом та Візантією, яка завжди самоусвідомлювала себе саме як Східна Римська імперія.

Контрольні питання:

1. Яка соціальна і релігійна роль міст-святилищ в римській імперії?

2. Яка композиційна структура святилища в Баальбеку?

3. Яка роль храму Юпітера в композиції Баальбеку?

4. Які причини розпаду Римської імперії?

БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Античная литература. Греция. Анто­логия. - М.: Высшая школа, 1989. - 4.1. - 512 с. Ч.П. - 383 с.

2. Арган. Дж. К. история итальянского искусства в 2-х томах. Т. 1. Античность, средние века, раннее возрождение. – М.: Радуга, 1990 – 319 с.

3. Антология мировой философии. - К.:УМОВО, 1991. - Т.1.- 4.1. - 291 с.

4. Антонов В.Л. Історія соціального розвитку, мистецтва та архітектури. Стародавня Греція: /Навчальний посібник. - К.: ІСДО, 1993. - 156 с.

5. Боннар А. Греческая цивилизация: В 3 т. Пер. с фр. - М.: Искусство, 1992.

6. Брунов Н.И. Памятники афинского акрополя. Парфенон и Эрехтейон. - Искусство, 1973. - 173 с.

7. Бунин А.В., Саваренская Т.Ф. История градостроительного искусства: В 2-х т. - М.: Стройиздат, 1979. - Т. 1: Градостроительство рабовладельческого строя и феодализма. - 495 с.

8. Вергилий. Энеида // Вергилий. Собр. соч.: Пер. с лат. - Санкт-Петербург: Библ. ин-т «Студиа Биографика», 1994. - С. 121-368.

9. Виппер Б.Р. Искусство древней Греции. - М.: 1972, - 268 с.

10. Витрувий Марк Поллион. Десять книг об архитектуре: Пер. с лат. Ф.А.Петровского. - М.: Изд. Всесоюзной Акад. архитектуры, 1936. - 330 с.

11. Всеобщая история архитектуры: В 12 т. - М.: Стройиздат, 1973. - Т.2: Архитектура античного мира (Греция и Рим). - 712 с.

12. Гомер. Илиада: Пер. с древнегреческого Н.Гнедича. - М.: Художественная литература, 1987. - 384с.

13. Гомер. Одиссея. Пер. с древнегреческого В.Жуковского. –

14. М.: Правда, 1984. - 320 с.

15. Колпинский Ю.Д., Бритова Н.Н. Искусство этрусков и Древнего Рима. - М.: Искусство, - 1982 – 522 с.

16. Лосев А.Ф. Двенадцать тезисов обантичной культуре. /Лосев А.Ф. История античной эстетики. Итоги тысячелетнего развития. - М., 1992, - С. 314-323.

17. Михайлов Б.Н. Витрувий и Эллада. Основы античной теории архитектуры. - М., 1967, - 220 с.

18. Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х тт. /гл. ред. С.А. Токарев. - М.: Сов. энциклопедия, 1991. - Т.1. - 671 с. Т.2. - 719 с.

19. Мусатов А. А. Архитектура античной Греции и античного Рима. Специальность Архитектура - М.: Издательство Архитектура-С, 2008 - 144 стр.

20. Павсаний. Описание Эллады. – М.: Научно-издательский центр «Ладомир», 2002 г. – В 2-х тт. Книга 1- Аттика. - С. 21-110.

21. Панова Л.П.Шубович С.О. Методичні вказівки до вивчення курсу "Архітектурна композиція. Композиція-сприйняття" (частина 1) для ст. 1 курсу денної форми навчання спеціальності 8.120102 - "Містобудування" (експериментальне навчання, підготовка архітектора широкого профілю). - Харків: ХДАМГ, 2001.- 60с.

22. Саваренская Т.Ф. История градостроительного искусства. Рабовладельческий и феодальный периоды: Учебник для вузов. – М.: Архитектура-С, 2004. – 376 с.

23. Соколов Г.И. Искусство древней Греции. - М., 1980, - 301 с.

24. Соколов Г.И. Искусство древнего Рима. - М., 1971, - 231 с.

25. Тахо-Годи А.А. Греческая мифология. - М.: Искусство, 1989. - 304 с.

26. Формирование художественного образа: Курс лекций, модули 1-3 (для студентов 1, 2 курсов дневной формы обучения специальности 6.120100 - «Градостроительство»). - Харьков: ХНАМГ, 2009. – 193 с.

27. Фрагменты ранних греческих фило­софов. Ч.1. - М., 1989, - 575с.

28. Чубова А.П., Конькова Г.И., Давыдова Л.И. Античные мастера. Скульпторы и живописцы. - Л.: Искусство, 1986 - 251с.

29. Шуази О. История архитектуры. В 2-х тт. - Т.1, М., Изд-во В. Шевчук, 2005 г. – Т. 1. – 592 с.

1. Шубович С.О., Вдовицька О.В., Дрьомова Л.В., Панова Л.П. Вступ до архітектурного проектування. Середовищний підхід. Конспект лекцій. Для студ. 1 курсу денної форми на­вчання напряму 1201 -"Архітектура". - Харків: ХДАМГ, 2003. - 78 с.

^[1] Викладено за літ.: Всеобщая история архитектура: В 12 т. - М.: Стройиздат, 1971. - Т.2: Архитектура античного мира (Греция и Рим). - 712 с. С. 9-16.

^[2] Про роль грецької міфології в мистецтві і архітектурі див. курс лекцій: Шубович С.О. Формирование художественного образа: Курс лекций (для студентов 1, 2 курсов дневной формы обучения специальности 6.120100 - «Градостроительство»). - Харьков: ХНАМГ, 2009. -193 с.

[3] Текст даний за літ.: Всеобщая история архитектуры: В 12 т. - М.: Стройиздат, 1973. - Т.2: Архитектура античного мира (Греция и Рим). – С. 33-52.

[4] Ордер- термін нового часу походить від слова «ordo» - порядок, лад; в цій формі (ordo)слово зустрічається у римського архітектора Вітрувія,який писав свої «Десять книг про архітектуру»в 2-й половині І ст. до н. е., але при цьому, як він самстверджує, користувався більш ранніми роботами грецьких авторів (фактично в основномуепохи еллінізму).

^[5] Вітрувій називає стереобатом стіни, що зводяться над фундаментом під колонами, маючи на увазі події давньоримських храмів. Сучасні автори (як, ймовірно, і самі грецькі архітектори) застосовують це слово у вказаному вище значенні.

^[6] Стилобатом називають як весь верхній ступінь уступчастої підстави (стереобата), так і одну тільки поверхню цього ступеня, на якому підносяться колони.

[7] Деревянные прототипы колонн ставились на каменную плиту, являвшуюся примитивной базой.

^[8] Велика кількість тригліфів і метоп в одному прольоті зустрічається рідко і відноситься в основному до епохи еллінізму

[9] Текст лекції даний за літ.: Всеобщая история архитектуры: В 12 т. - М.: Стройиздат, 1973. - Т.2: Архитектура античного мира (Греция и Рим). - 712 с. Антонов В.Л. Історія соціального розвитку, мистецтва та архітектури. Стародавня Греція: /Навчальний посібник. - К.: ІСДО, 1993. - 156 с.

[10] Текст изложен по лит.: Виппер Б.Р. Искусство Древней Греции. -М.: 1972,-268с.

[11]Акроліт (д. грецьк.) -змішана техніка, що використалася в античній скульптурі, при якій оголені частини статуї виготовлялися з мармуру, а одяг -з розфарбованого або позолоченого дерева. Тулуб (основний прихований каркас статуї) також міг бути дерев'яним.Техніка часто використовувалася для колосальних статуй, значно зменшуючи витрати на їх зведення

^[12] Система розуміється як цілісність, що має характеризуючу її закономірність, - структуру, яку, у свою чергу, можна розглядати, розбивши на низку рівнів: від вищого до низького.

[13] Подальший текст викладено за літ. Антонов В.Л. Історія соціального розвитку, мистецтва та арх1тектури. Стародавня Греція: /Навчальний посібник. - К.: ІСДО, 1993. - 156 с.

[14] Боннар А. Греческая цивилизация: В 3 т. Пер. с фр.- М.: Искусство, 1992.

[15] Текст лекції викладено за літ.: Антонов В.Л. Історія соціального розвитку, мистецтва та архітектури. Стародавня Греція: /Навчальний посібник. - К.: ІСДО, 1993. - С. 41-50.

[16] Детальна графічна реконструкція кадрів за шляхом руху процесій дана в літ.: Вступ до архітектурного проектування. Середовищний підхід. Конспект лекцій. Для студ. 1 курсу денної форми на­вчання напряму 1201 -"Архітектура". - Харків: ХДАМГ, 2003. - 78 с.

[17] Павсаній. Описание Эллады – М.: Научно-издательский центр «Ладомир», 2002 г. – В 2-х тт. Книга 1 – Аттика. – С. 21-110.

[18] Шуази О. История архитектуры. В 2-х тт. - Т.1, М., Изд-во В. Шевчук, 2005 г. – Т. 1. – 592 с.

[19] Брунов Н.И. Памятники афинского акрополя. Парфенон и Эрехтейон. - М., 1973, - 173 с.

[20] Слід мати на увазі, що до храму – житла бога - могли заходити лише жерці (С.Ш.)

[21] Павсаний. Описание Эллады. – М.: Научно-издательский центр «Ладомир», 2002 г. – В 2-х тт. Книга 1 – Аттика. – С. 21-110.

[22] Викладено за літ..: Всеобщая история архитектуры в 12 тт. Т. 2

^[23] Більш детально про архітектуру Парфенону див. літ.: Всеобщая история архитектуры: В 12 т. - М.: Стройиздат, 1973. - Т.2: Архитектура античного мира (Греция и Рим). - С. 193-213.

[24] Текст лекції даний за літ.: Шубович С. А. Архитектурная композиция в свете мифопоэтики: - Харьков: «Оригинал», 1999. - 637 с.

Всеобщая история архитектуры: В 12 т. - М.: Стройиздат, 1973. - Т.2: Архитектура античного мира (Греция и Рим). - С. 213-225

^[25] Антонов В.Л. Історія соціального розвитку, мистецтва та архітектури. Стародавня Греція: /Навчальний посібник. - К.: ІСДО, 1993. - С. 148-149.

[26] Павсаний. Описание Эллады. – М.: Н.-изд. центр «Ладомир», 2002 г. – В 2-х тт. Книга 1- Аттика. - С.70.

[27] Мифы народов мира. Энциклопедия: в 2-х тт. - М.: Сов. энциклопедия, 1991. Т. 2. – С. 666-667.

^[28] Там же - с. 667.

^[29] Ксоанон (ксоан) - стародавній ідол божества, вирізаний з дерева. Він нагадував швидше деревний стовбур, ніж антропоморфного олімпійця, і, тим самим, викликав спогади про хтонічних богів і стихії.

[30] Мифы народов мира, т. 2. – С. 126-128.

[31] Брунов Н.И. Памятники Афинского Акрополя. Парфенон и Эрехтейон. – М.: Искусство, 1973. - 173 с.

^[32] Брунов Н.И. Памятники Афинского Акрополя. Парфенон и Эрехтейон. – М.: Искусство, 1973. - С. 89.

[33] Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. - М.: Мысль, 1993. – С. 867.