В розвитку архітектури республіканського Риму простежуються два основні етапи - V-ІІІ ст. до н.е. і з кінця III ст. до н.е. - 30 р. до н.е.

В перший період Республіки місто Рим стихійно розросталось, займаючи інші пагорби лівобережжя Тибру (Квіринал, Вімінал, Есквілін, Целлій, Авентин), але без певного плану його головний форум був просто незамощеним ринковим майданом, а народні збори збиралися за міською межею міста на Марсовому полі. На початку IV ст. до н.е. - після нападу галлів (390 р. до н.е.), що зруйнували місто, - почалося зведення нової стіни, зразком для якої послужили стіни Капітолію (пагорба Юпітера), зведені при царі Сервії Туллії ріс. 67).

В цей же період склалася система римських сухопутних доріг. Вздовж доріг були розставлені дорожні стовпи, - міліарії, - які вказували відстань від капітолійського стовпа в Римі. Особливість конструкції римських доріг полягала в ретельній підготовці їх полотна: траншея по всій її довжині наповнювалась бутом, камінням, потім щебенем і піском, на який укладалися полігональні плити покриття з місцевого каменю або закам'янілої лави.

При перетині дорогами річок і долин - римляни будували мости, спочатку використовуючи в їх конструкції удавані арки, а з II ст. до н.е. клинчасті.

Ранні римські мости були багатоарочними (перша половина II ст. до н.е.), бо не вміли будувати арки з прольотом більше 6 м. Та вже до кінця II ст. до н.е. із застосуванням бетонної технології величина прольотів зросла до 16 м. Найбільш відомими залишаються двопрольотні мости Фабриція і Цестіяв Римі, збудовані в 62 р. до н.е., які з'єднали берега Тибру з островом Ескулапа. Міст Фабриція (ріс. 68,69), що зберігся, має дві величезні арки прольотом 24,5 м, розділені арочним отвором в середньому стояні, що полегшує всю конструкцію.

На початку II ст. до н.е. почалося масове будівництво арочних акведуків, а також реконструкція існуючих. В 144-140 рр. до н.е. був збудований найдавніший акведук Марція(ріс. 71). Його загальна довжина досягала 91 км і проходила по арочних субструкціях з тесаного каменю у вигляді прямокутних стовпів шириною від 2 м до 3,3 м з'єднаних півциркульними арками діаметром 5,55 м. Загальна висота споруди доходила до 15 м від рівня землі.

До ранніх бетонних склепінчастих споруд відноситься величезний склад продуктів у Емпорії - порту Рима на Тибрі. Він називався частіше портиком Еміліїв (II ст. до н.е.),за іменем засновників порту (ріс. 72). Бетонна споруда прямокутна в плані розміром 487x60 м була розділена всередині стовпами, які утворили 49 поперечних рядів. Поперечні нефи ступенями піднімалися від Тибру, перекривались всередині ступінчастими циліндричними склепіннями прольотом 8,3 м і виходили на річковий фасад арочним прольотом.

Вздовж доріг - на відстані денного переходу війська - будувались військові табори, які займали особливе місце в містобудівному мистецтві.

У процесі воєн V-IIІ ст. до н.е. Рим підкорив собі весь Апеннінський півострів, а й у результаті трьох пунічних воєн (з 264 по 146 р. до н.е.) заволодів усім басейном Середземного моря. Завоювання нових земель призвело до утворення в сільському господарстві великих рабовласницьких господарств - латифундій, з якими не могли суперничати вільні землероби. Рух за проведення земельної реформи очолили брати Гракхи, але він - зазнав краху. Класова боротьба ускладнювалася безперервними повстаннями рабів, які врешті-решт призводять до соціальних і політичних змін в державі.

Змінилося і місто Рим - з невеликого міста-поліса воно перетворилося в столицю величезної держави. Римляни знайомляться з античною культурою і архітектурою, з розкішшю побуту елліністичного міста. В цей останній період існування Республіки формується римська архітектура і будівельна техніка.

Найбільшого значення в римській архітектурі набуває бетонна техніка зведення споруд, що склалася до II ст. до н. р. Римський бетон одержували, змішуючи вапно, пісок і щебінь з розчином пуцолану, вулканічного попелу, який у великій кількості знаходився скрізь на території Італії і був гідравлічною добавкою, яка робила римський бетон водонепроникним, простим у виробництві і економічним. Бетонна техніка не вимагала високої кваліфікації будівельників і тому дозволяла широко використовувати працю рабів.

Для облицювання стін римляни використовували місцевий камінь - туф, травертин, вапняк та ін. Пізніше кам'яне облицювання замінилося цегляним.

Одним з найголовніших засобів художньої виразності стає в ІII-ІІ ст. до н.е.ордер, що склався в Римі під впливом етруських і грецьких зразків, перероблених і навіть стандартизованих (ріс. 70). Римська ордерна система включала п'ять ордерів - тосканський, доричний, іонічний, коринфський і композитний (складний), кожний з яких мав варіант у вигляді арочного ордера, де ордер практично не несе конструктивної функції, а стає пластичним засобом розчленування стіни, надання їй ритмічної стрункості і виразності.

Із громадських споруд, що сформувалися в республіканський період, слід виділити видовищні споруди і терми, які відігравали велику роль в житті римського міста. Постійної театральної будівлі в Римі не було аж до середини І ст. до н.е. - проти її спорудження виступав консервативний сенат. Звичайно, для вистави на форумі, споруджувався дерев'яний поміст висотою в половину росту людини. Глядачі сиділи на лавках перед сценою.

Найдавнішими "капітальними" театрами - є Великий і Малий театри в Помпеях(ріс. 74). Великий театр Помпеїв був створений в III ст. до н.е. Цей театр за своєю архітектурно-планувальною організацією близький до грецьких театрів. Півкруглий театрон був врізаний у схил, а сцена підвищувалась над орхестрою. Нижче сцени по рельєфу з'являється чотиристоронній портик, що виконував роль театрального фойє для відпочинку і захисту від сонця і дощу.

Близько 75 року до н.е. театр був перебудований, над театроном була збудована крипта - півкруглий закритий склепінчастий коридор. Театр вміщував до 5000 глядачів. Нововведенням була система евакуації глядачів на верхню частину схилу через "фойє" й три виходи з крипти.

Найбільш ранній замфітеатрів знаходився в Помпеях. Він був призначений для гладіаторських боїв. Амфітеатр(ріс. 75), розрахований на 15000 місць, був збудований в 70 р. до н.е. Це був новий тип видовищної споруди еліптичної у плані форми. Місця для глядачів - були наполовину вриті в землю, а вийнята земля підсипана навколо виїмки, на який були влаштовані верхні місця.

Іншими найважливішими спорудами давньоримських міст стають терми - лазні.Спочатку вони служили своєму прямому призначенню і являли собою ряд скромно опоряджених склепінчастих приміщень, але вже на кінець Республіканського періоду відбулися суттєві зміни у функції і облаштуванні терм.

На II ст. до н.е. в структурі терм виділялись такі основні приміщення: аподитерій (роздягальня), фригідарій (холодна баня) з басейном, тепідарій (тепла баня), калідарій (гаряча баня), до них пізніше добавили лаконик (парильню). До цих основних приміщень прилягали дворики для повітряних і сонячних ванн, палестри для гімнастичних вправ, портики і екседри для бесід і т.п.

Найдавнішими з тих, що дійшли до нас, є Стабіанські терми Помпеїв (II ст. до н.е.). Вони являють собою комплекс в центрі якого трапецієподібний перистильний дворик, оточений приміщеннями лазень (ріс. 77).

З І ст. до н.е. лазні були включені в загальну систему водопостачання і каналізації міста. Спочатку лазні опалювалися бронзовими жаровнями, але в середині I ст. до н.е. Сергій Ората винайшов опалення схованими каналами гарячого повітря, яке подавалося у підлоги, в стіни і в перекриття.

Культова архітектура.Протягом усього республіканського періоду Рим завоював усі середземноморські держави. Внаслідок цього римська культура, насамперед релігія, збагатились грецькими елементами. Примітивна римська релігія з поклонінням безособовим духам, фактично без розвиненої міфології, вже не відповідала інтересам держави та духовним запитам її громадян. Тому поступово утворився пантеон 12 головних божеств: Юпітера — бога неба, дощу, грому, блискавки; Юнони — богині неба і шлюбу; Нептуна — бога морів; Мінерви — богині мудрості та ремесла; Марса — бога війни; Венери — богині плодів і кохання; Аполлона — бога сонця і мистецтв; Діани — богині місяця, покровительки тварин; Вулкана — покровителя ремесла; Вести — богині домашнього вогнища; Меркурія — бога шляхів і торгівлі; Церери — богині землеробства. На їх честь будувались за грецьким зразком храми.

В перші століття Республіки звичне було розташування кількох храмів (двох, трьох) паралельно і дуже близько один до одного. Такі групи храмів у самому Римі збереглися лише у вигляді фундаментів: три на овочевому ринку (форум Голіторіум) і чотири на сучасному Ларго Арджентіна(ріс. 76).

Найдавнішим (III або початок II ст. до н.е.) - є храм зі священною ділянкою в Габіях(ріс. 80). Він розташовувався в центрі святилища на підвищеному майданчику, обнесеному стіною. Передню південно-східну частину ділянки займав театр із східцями, вирубаними в скелі. Храм був за етруською традицією піднятий на подій 23,9x17,8 м у плані і висотою 1,79 м і сприймався на фоні доричного портика, що завершував з трьох сторін священну ділянку. Храм мав невелику целу (13,52x8,37 м), оточену з трьох сторін портиками з широкою розстановкою колон (6x7x7); вхід і сходи, розміщені по основній осі святилища.

В Стародавньому Римі, - крім Юпітера, - велику популярність мав культ Геркулеса, покровителя перемог. Одним з найбільш значимих було святилище і храм Геркулеса Переможця в Тиволі на Тибуртинський дорозі (ріс. 78). Храм розміщувався на вершині ділянки, а на осі з ним - нижче по схилу - були врізані театральні місця, ще нижче проходила Тибуртинська дорога берегом річки Аніо.

В І ст. до н.е. святилище було розширено. Для цієї мети - весь простір між пагорбом і берегом Аніо було заповнено величезними склепінчастими субструкціями, в яких проходила існуюча дорога. Проліт склепінь над нею досягав 9 м, а для її освітлення були влаштовані світлові люки. Терасований майданчик перед ним був одним з найкрасивіших в античному світі. Він з трьох сторін був оточений двоповерховими арковими галереями, причому нижня була в два рази менша верхньої, що підкреслювало значимість і масштаб храму Геркулеса.

Одним з найбільш пишних храмових комплексів першої половини І ст. до н.е. є святилище і храм Фортуни в Пренесті(ріс. 79). Храмові споруди розташовувались на схилі пагорба на терасах, що здіймались одна над одною. Тераси з'єднувались могутніми пандусами і сходами, які підкреслювали загальну строгу симетричність просторової композиції. Колонні портики вздовж пандусів, ніші в стінах терас із статуями, аркади і німфеї, фонтани створювали відчуття розкоші і свята. Композиція завершувалась храмом-ротондою Фортуни, який не зберігся, але загальна спрямованість вгору, до храму була закладена в характері оформлення терас: від масивних стін і простих глибоких арок на нижній терасі - до більш багатих ордерних аркад середньої тераси і, нарешті, - до ажурної верхньої колонади і завінчуючої ротонди.

Житлова архітектура.В Республіканський період складається тип атріумно-перистильного житлового будинку, який втілив національні традиції як етруського (італійського), так і грецького житла. Римляни надавали великого значення благоустрою, опорядженню свого міського будинку (домуса), який включав різні за призначенням приміщення (ріс. 81, 82). Вхідне - вестибуль, як правило, було відкрите в головне внутрішнє приміщення - атріум. Воно освітлювалося через верхній отвір в покрівлі, що мав назву комплювій, під яким в підлозі був зроблений невеликий басейн - імплювій для збирання дощових вод. Вода з імплювію надходила в систему стічних вод будинку.

Атрій був з'єднаний з відкритим в нього приміщенням - таблінумом, де зберігались документи і реліквії сім'ї. Це було одне з найголовніших і багато оформлених приміщень, з якого йшов вихід у двір, оточений колонами - перистиль. З перистилю і атріуму були виходи в інші приміщення: кубикули (кімнати), лари, де зберігались зображення предків та ін.

Кращі зразки атріумно-перистильних будинків, що відносяться до II ст. до н.е., були знайдені в Помпеях. Вони одержали умовну назву за фрагментами розписів стін, знайденими предметами або скульптурою. До найбільш ранніх житлових будинків відносять Будинок хірурга (IV ст. до н.е.), Будинок Саллюстія (початок II ст. до н.е.), де більш позначаються етрусько-італійські риси. Тут атрії - центри композиції, а замість перистилю з'являються лише портики, що виходять до внутрішнього простору садиби.

Та вже з II ст. до н.е. перистиль стає обов'язковим атрибутом патриціанського будинку. Такими є в Помпеях будинок Фавна (ріс. 83), будинок Срібного весілля, та ін., що відносяться до кінця II - початку I ст. до н. е.

Мистецтво.Опорядження внутрішніх приміщень помпейських будинків було класифіковане як чотири стилі помпейського стінного живопису.

Перший стиль, - інкрустаційний, - найбільш ранній, описаний по обробці атрію в Будинку Саллюстія (III-II ст. до н.е.), найпростіший. По поверхні стіни нанесено шар стука. Стіна "поділялась на цоколь (ортостати), власне стіну і верхню увінчуючу частину. Цоколь фарбувався в один колір, а малюнок стіни імітував різнокольорові мармурові плити "облицювання" (ріс. 84).

Другий стиль, що відноситься до І ст. до н.е., за характером малюнків почали називати архітектурним. На стіні, як і раніше, виділявся цоколь, але розписи відтворювали архітектурні деталі членування площини стін (пілястри, колони, п'єдестали, профілі горизонтальних тяг та ін.), між якими розкривались багаті архітектурні перспективи, пейзажі та ін. (ріс. 85, 86).

Третій стиль, - названий канделябрним, - одержав розвиток на рубежі кінця І ст. до н.е. і початку І ст. н.е. Площина стіни членувалась не архітектурними деталями, а витонченими орнаментальними композиціями - світлими на темному фоні, і навпаки (ріс. 87). Поле між орнаментальними "рамками" фарбувалося однотонне, і на ньому малювалась, як картина, невелика живописна вставка (Будинок Мозаїчного атрію в Помпеях).

Четвертий стиль - живописний - майже повністю "знищував" стіну, відтворюючи або складні перспективні зображення витончених споруд (Стабіанські терми), або - грандіозних арок, через які розкриваються далекі пейзажі. Іноді стіна повністю заповнювалася сценами на міфологічні, історичні і т.п. сюжети (Будинок Веттіїв, Будинок Трагічного поета) (ріс. 88, 89, 40).

Поряд з розписами стін - широкого розповсюдження набула мозаїка, якою прикрашали вхідні ґанки, підлоги, дно імплювію. Найбільш незвичайною - є мозаїка екседри, на якій зображена битва Олександра Македонського з Дарієм.Складена вона - з найдрібніших шматочків мармуру (2-3 мм в діаметрі) коричнюватих відтінків і вражає майстерністю виконання (ріс. 91).

З настінним монументальним живописом, скульптурним і мальовничим портретом. познайомили римлян етруски. Але після завоювання Римом Греції почалося більш тісне знайомство з грецьким мистецтвом, яке римляни вважали за зразок. Твори грецького мистецтва, прекрасні грецькі статуї заповнили громадські та житлові будівлі Риму. Тоді й з'явилося крім оригіналів багато копій з прославлених грецьких творів Мирона, Фідія, Поліклета, Праксителя, Скопаса, Лісиппа. Але поетичного натхнення грецького мистецтва, самого ставлення до художника як обранцеві богів, що наділили його талантом, в Римі не було ніколи. Римське мистецтво завжди було більш утилітарним.

Не менше значення пізніше придбало для римської культури і елліністичне мистецтво, схильне до грандіозністі і масштабністі. Вбираючи різноманітні і найбільш цінні для нього елементи римська художня культура зберігала, проте свою самобутність і оригінальність.

За переказами, перші скульптури в Римі з'явилися при Тарквинії Гордому, який прикрасив глиняними статуями за етруським звичаєм дах побудованого їм храму Юпітера на Капітолії. Першою бронзовою скульптурою була статуя богині родючості Церери, відлита на початку V ст. до н. е.. З IV ст. до н. е. починають ставити статуї римським магістратам і навіть приватним особам.

При всій безумовній різноманітності пам'ятників скульптурного портрета часу Республіки їх можна розділити в основному на два напрямку. Один з них –

"староримський", продовжує традиції етруської портретній пластиці, і характеризується прагненням можливо точніше передати індивідуальні особливості.

Другий напрям, елліністичній, відмічений проникненням в скульптурний портрет Риму традицій грецького і елліністичного портрету. Це характерно для першої половини століття, аж до часу I тріумвірату і правління Цезаря.

До "староримському" напряму відноситься похоронна скульптура — надгробні статуї і рельєфи. Ці досить скромні пам'ятники відзначали поховання переважно рядових представників римського плебсу. Така одна з прадавніх статуй, що дійшли до нас, — статуя з вілли Челімонтана в Римі, що служила надгробним пам'ятником і що датується початком I століття до н.е. Поза традиційна — тогатус стоїть прямо, з правою рукою, закладеною за край тоги. Сухе, графічне лінійне трактування складок короткої тоги і особливо тип голови з різкими рисами обличчя, не позбавленого відомій експресії, нагадують етруські надгробні скульптури.

Портрети померлих на надгробках будуються за одним типом: різкі складки в крил носа і куточків губ, вертикальні зморшки на переніссі і горизонтальні на лобі передають похилий вік і повідомляють їм особливо суворий характер (надгробок Рупілієв) (ріс. 93). Одним з кращих пам'ятників римської похоронної скульптури, що збереглися до наших днів — надгробок подружжя, знайдений на Віа Статіліа в Римі. Типовим зразком портрета є голова старика в покривалі(ріс. 92). Трактування цього портрета гранично жорстка, абсолютно позбавлена м'якості і пластичності моделювання.

У портретному мистецтві I ст. до н.е. розвивається інший - елліністичній напрям.Найбільш яскравим зразком є так звана статуя "полководця"(ріс. 94) знайдена в Тіволі. Напіводягнений атлетичний торс, живописно перекинутий через ліву руку плащ, вся декілька театральна поза оратора нагадують твори скульпторів еллінізму. Панцир в ніг героя вказує на його професію. У особі відсутні сухість — воно дуже пластичне, приголомшує складним ліпленням форми, грою світлотіні.

У цих творах вже закладені всі передумови створення справжнього портретного мистецтва, що поєднує з правдивим, життєво вірним зображенням зовнішнього вигляду людини й передачу його характеру (ріс. 95). Такі портрети виникають в Римі в середині I ст. до н.е., у них майстерність еллінізму з'єднується

з римською тверезістю в передачі деталей. (Помпей гліптотеця Копенгаген) (ріс. 96).

Збереглися портрети і грізного противника Помпея, Юлія Цезаря. Цезарь змальований не як божественний Юлій, великий полководець і державний діяч, яким ми його бачимо на інших портретах, але як проста людина останніх днів життя, втомлена і постаріла, стомлена безперестанними державними турботами, виконана якогось внутрішнього занепокоєння і печалі.

Голова Цезаря з музею Торлоніа(ріс. 97) — один з найпізніших і завершує довгу дорогу розвитку римського республіканського портрета, що привела від похоронної скульптури до значніших зображень, що розкривають внутрішній світ людини.

В області монументальної скульптури римляни не створили пам'ятників таких значних, як грецькі. Однак, вони збагатили пластику розкриттям нових сторін життя, розробили побутовйї та історичний рельєф(ріс. 98) з характерним для нього документально точним розповідним початком. Рельєф складав невід'ємну частину архітектурного декору.

Контрольні питання:

1. Які особливості в розвитку республіканського Риму?

2. Які римські споруди характерні для республіканського періоду?

3. Які боги входили в пантеон римських богів?

4. Яка архітектура святилища Геркулеса Переможця і храма Фортуни в Пренесті?

5. Які особливості атріумно-перистильного житлового будинку Риму?

6. Які чотири стилі помпейського стінного живопису та які їх характеристики?

7. Які напрями були в римському скульптурному портреті?

ЛекціяСОЦІАЛЬНО-ВИРОБНИЧІ ТА МІФОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ПРОСТОРОВОЇ СТРУКТУРИ РИМУ (I ст. до н.е. – III ст. н.е.)

Композиційно-просторова структура древнього Риму

Зміна розташування міських домінант від царського періоду до періоду пізньої імперії.

Композиційно-просторова структура древнього Риму складалась впродовж чотирьох століть. Вона пройшла еволюцію від першого поселення, закладеного в етрусько-царський період до столичного міста величезної Римської імперії. Її формування завершилося в першій половині III ст. в правління Династії Северов.

Виникнення першого укріпленого поселення пов'язують з ім'ям легендарного царя Ромула, який заклав місто на Палатинськом пагорбі у IX ст. до н. є., згодом названий «Квадратним Римом».

В царський період Палатинський пагорб був релігійним центром і головною домінантою міської структури Риму. За переказами на Палатині були вигодувані вовчицею і виховані Ромул і Рем. Назва Palatium пов'язано з ім'ям богині Pales, охоронниці худоби. Очевидно, Палатинський пагорб спочатку служив вигоном для худоби, а коли у італійців з'явилися перші релігійні уявлення і виник культ богині Палес, то Палатин став релігійним центром пастухів, які здійснювали тут жертвопринесення. Тут знаходилися: священна печера вовчиці з джерелом і смоківницею, під якою, за переказами, був знайдений кошик з немовлятами-близнюками; Mundus, тобто яма, куди поселенці кидали первородні плоди, предмети домашнього вжитку, доки яма не наповнилась; храм Юпітера статора, заснований Ромулом, та ін.

Територія усередині стенів називалася власне городом-урбсом, а смуга землі довкола стенів була зовнішнім кордоном міста — померіумом. Прадавнє міське поселення Риму займало територію Палатинського пагорба, а померіум опоясував його підніжжя (ріс. 99).

У IV ст., після того, як територія в долині між Палатином та Капітолієм була осушена шляхом прокладки прадавнього гідротехнічного спорудження Риму - клоаки Максима, місто починає поширюватися на інші пагорби і стало можливим виникнення нового суспільного центру.

При царі Сервії Тулії (578-533 рр. до н.е. ) місто було обнесене стінами, які оточили значну територію, включаючи велику частину пагорбів. Капітолійський пагорб увійшов у кріпасні стіни як додаткова фортеця. Стіни Сервія Тулія неодноразово перебудовувалися і прийшли в непридатність вже в республіканський період, коли їх спорудили заново.

Палатинський пагорб залишається місцем резиденції патриціїв. На Капітолійському пагорбі будується великий Капітолійський храм,присвячений - за етруською традицією - головній тріаді богів(ріс.100). Роль загальноміської домінанти переходить до Капіталійського пагорба.В царський період виникає система радіальних доріг, яка досягає свого максимального розвитку в період республіки.

Аппієва дорога, збудована в кінці IV ст. до н. е., - зв'язувала Рим з південними портовими містами - Брундизієм і Тарентом. В північному напрямку йшла інша важлива для Рима дорога, названа на честь Гая Фламінія, воєначальника і державного діяча (ріс. 99).

Наступний етап розвитку древнього Риму пов'язаний з перетворенням його з міста-поліса в столицю величезної Римської імперії.Цей процес в значній мірі був пов'язаний із завойовною політикою римлян, що виразилася в декількох війнах, що отримали назву пунічних. Пунічні війни велися між Римом і сильною середземноморською державою Карфагеном в III ст. до н.е. і привели до перетворення Риму на столицю величезної Римської імперії з розвиненою системою сухопутних доріг.

Окрім Аппієвой і Фламінієвой доріг, що починалися в Римі і про-должавшихся за його межами на великих відстанях, слід назвати щеОстійськую і Портовудороги, а також дорогу Аврелія, які прямували убік Тірренського моря, де знаходилися головні римські морські порти. Крім того, з Риму дороги прямували в східному напрямі в інші міста Лациума - Тібур, Пренесту, а також в каменоломні і лісові райони центральної Італії, звідки до Риму поставлялися будівельні матеріали. Це були Номентанська, Тібуртінська, Лабіканська і Пренестінськадороги (ріс. 103).

Ландшафт є основою композиційної структури Риму. Він формується витягнутими пагорбами, розділеними долинами, що формують радіальну просторово-вісьову структуру. Всі вісі долин замикаються статичними Палатинським і Капітолійським пагорбами, що стали центром цієї природної композиції. Найбільш могутній динамічний простір, т. зв. Марсове поле, утворене долиною Тибру. Різко звужуючись, воно входить з півночі в цю композицію вузькою долиною, що обтікає підніжжя Капітолійського пагорба. Інші долини вливаються в неї. Тут формується перетинання всіх головних просторових осей.

Головний храм Рима був поставлений на Капітолійському пагорбі. На Капітолії розташовувався і Капітолійський мундус - ритуальна модель всесвіту. Ці споруди підсилили ландшафтну домінанту, зафіксувавши і просторово, і ідеологічно центр Рима.

По долинах сходилися до підніжжя Капітолія дороги, головна з яких, що веде з півночі на південь, утворила головну міську вулицю віа Сакра - священну дорогу процесій. Вона обгинала Капітолійський пагорб у місці перетинання ландшафтних вісей. Тут сформувалися головні римські форуми(ріс. 101).

У 30 р. до н.е. влада переходить в руки Октавіана, який стає фактично одноосібним правителем Риму. У 27 р. до н.е. сенат закріплює за ним верховну владу і титул Августа (священний), що вживався лише по відношенню до богів. Він отримує право називатися імператором і одночасно довічним народним трибуном, цензором, понтифіком (жерцем) і верховним головнокомандуючим. У правління Августа, яке було досить спокійним, Рим формально проголошувався республікою, оскільки існував сенат і народне зібрання. Але фактично в цей період республіканський лад поступається місцем імперії.

В період Ранньої Римської імперії виникає нова композиційна домінанта на Палатинському і Капітолійському пагорбах, які відображають силу і потужність нового ладу, що народився в боротьбі і громадянських війнах республіканського періоду. Особливу увагу Август приділяв благоустрою і забудові Па

латинського пагорба. Тут їм був споруджений палац, влаштований сад, в якому розміщувалися окремо покої його дружини Лівії, побудована велика екседра з виглядом на Великий цирк, зведений на схилах Палатинського і Авентінського холмов. На Капітолійському пагорбі на місці більш древніх споруд їм були побудовані храми Юпітера і Аполлона.

У правління династії Флавієв (69-96 рр.) будівельна діяльність в Римі пожвавилася. Перш за все місто було розчищене, ліквідовані сліди пожежі і руйнувань. Головною спорудою Флавіїв вважається Колізей (75-80 рр.) - гігантська статична чаша, яка прийняла на себе роль домінанти і тим самим ознаменувала прихід нової римської ідеології - епохи "хліба і видовищ"(ріс. 104).

Колізей був одним з найбільших амфітеатрів свого часу. Містобудівне значення Колізею було величезним. Донині важко сказати, яка з будівель Риму була головною з об'ємно-просторової точки зору. Колізей став саме таким. Коли його гігантський об'єм був завершений і верхній ярус побудований, то він став підноситися навіть над пагорбами Риму, оскільки його висота досягала 48, 5 м, а максимальне перевищення пагорбів над долиною було близько 36 м.Віднині величезна чаша Колізею зайняла центральне становище в місті і перетворилася на своєрідне статичне ядро. По своїх габаритах амфітеатр Флавієв конкурував з Капітолійським пагорбом і знаходився з ним на одній композиційній осі, що проходила через форум Романум. Незабаром на цьому напрямі була побудована арка Тіта, споруджена в ознаменування перемоги Риму в іудейській війні. Арка була сполучною ланкою між Колізеєм і форумом. Вона розташовувалася на переломі рельєфу і фіксувала напрям Священної вулиці (віа Сакра), що проходила по форуму (ріс. 105, 106).

Однією з пізніх споруд Флавієв був палац на Палатинському пагорбі. Так само, як і арка Тіта, він був побудований архітектором Рабірієм. Палац мав великий комплекс приміщень, що групувалися довкола перистиля. Серед них особливо виділявся тронний зал розміром 29 х 35м. Споруди Флавієв в Римі, здійснені головним чином в центрі міста, мали ще крупніший масштаб, ніж споруди початку століття, і цей масштаб більш відповідав Риму як столиці Римської імперії.

Розквіт Римської імперії настав в другому столітті. При імператорові династії Антонінов - Публії Елії Адріане (117-138 рр. ) в Римі з'явилися нові монументальні споруди. У Римі в цей період був побудований величезнийхрам Венери і Роми,авторство якого приписують Адріану. У містобудівному від-

ношенні роль цієї будівлі була досить важлива, оскільки вона була споруджена між Колізеєм і форумом Романум на одній композиційній вісі з останнім, і його масштаб служив як би перехідним рівнем між крупним масштабом Колізею і дрібнішою масштабною структурою древнього форуму (ріс. 107).

Кращим твором цього періоду по праву вважається будівляПантеону,зведена на останках терм Агріппи на Марсовому полі. Величезний простір Пантеону, перекритий куполом, був не лише дивом інженерного мистецтва того часу, але і певним етапом розвитку міських просторів, оскільки ця споруда була відповідна римським форумам і в нім могли сповна розміститися близько 2 тис. чоловік (ріс. 110).

Останньою спорудою Адріана в Римі був йогомавзолей,будівництво якого почате було за декілька років до його смерті (ріс. 108). До мавзолею, розташованому на правому березі Тібру, з Марсова поля вів міст, прикрашений статуями. Цей меморіальний ансамбль, закінчений вже після смерті Адріана, був останньою крупною містобудівною роботою в столиці імперії.

Процвітання римської імперії було недовговічним. У III ст. це стає все більш очевидним. Повстання селян в провінціях, мятежи солдатів, вторгнення варварських племен, все це було лише зовнішнім проявом глибинних процесів, пов'язаних із загальною кризою і деградацією римського рабовласницького ладу. Не допомогло і встановлення імператором Діоклетіаном (284-305 рр.) нової форми державного управління імперією, так званого домінанта, тобто визнання абсолютної влади імператора.

Всі ці події не могли не відбитися на будівельній діяльності в столиці Римської імперії. У Римі вже не будувалися крупні комплекси імператорських форумів, стадіонів, амфітеатрів, не зводилися нові палаци і храми. Виключення складали лише терми, які в значній мірі об'єднали в собі майже всі розважальні і видовищні функції. Такими були терми Каракалли(211-217 рр.)і терми Діоклетіана.Терми Каракалли розташовувалися на Аппієвой дорозі і примикали одній своєю стороною до Авентінському пагорбу (ріс. 111).

Терми Діоклетіана (ріс. 111), побудовані на 90 років пізніше, по своїх розмірах і композиції були близькі до термів Каракалли з тією лише різницею, що в них головна будівля була значно більш, але не мала настільки ясно вираженого центру у вигляді ротонди.

У цей період остаточно склалася композиційна структура Риму. Динаміка природних вісей, спрямованих до домінант міського центру, була підкріплена розташуванням на пагорбах у зовнішніх доріг терм і палаців. Ці великі споруди, розташовувані на в'їздах у місто, ''кадрували" домінанту як об'єкти першого плану, підсилюючи динаміку природних осей (ріс. 109).

Відповідність композиційної структури Рима і структури його ландшафту надало можливість для створення унікального по силі впливу, цілісного архітектурного твору.

Контрольні питання:

1. Які особливості розвитку древнього Риму в царський період?

2. Як ландшафт впливав на формування композиції ансамблю Риму?

3. Які міські домінанти Риму характерні для царського періоду?

4. Яка роль Колізею в структурі композиції Риму?

5. Яка роль споруд періоду пізньої імперії в композиції Риму?

6. Яка функціональна та композиційна роль Палатинського пагорба в композиції Риму?

7. Яка роль доріг в композиційній структурі Риму?

ЛекціяІМПЕРАТОРСЬКИЙ ПЕРІОД. ФОРМУВАННЯ