СОЦІАЛЬНО-ВИРОБНИЧІ І МІФОЛОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ КОМПОЗИЦІЇ

Соціальне становлення Афін в період класики.

Взаємозв'язана композиційної структури Аттики – Афін.

Роль міфу в композиції Аттики – Афін.

Період 480 - 400 рр. до н.е. в історії грецької культури і мистецтв називають класичним. Його початок був ознаменований боротьбою грецьких полісів, що об'єдналися, із зовнішніми ворогами (Персією - на сході, Карфагеном - на західному Середземномор'ї). Кінець - пов'язаний з суперництвом двох протилежних за розвитком і суспільним устроєм міст-держав Еллади - ремісничо-торговельних Афін і землеробської Спарти.

До кінця VI ст. до н.е. Спарта була єдиною політичною силою в Греції. В ній порівняно рано склалася рабовласницька держава і довго зберігалися пережитки общинного побуту: по-перше сумісне для всіх спартанців володіння землею громади і по-друге, військову організацію, обумовлену необхідністю постійної боротьби з ілотами, місцевим населенням, поневоленим спартанцями.

З початкуV ст. до н.е. поряд зі Спартою виступає нова могутня держава - Афіни. Це відбулося завдяки швидкому розвитку ремесел і розгалуженим торговельним зв'язкам з іншими державами Середземномор’я. Афінська демократична держава складалася в постійній боротьбі з тими грецькими полісами, в яких ще панувала стара землеробська військова аристократія і які знаходилися під гегемонією Спарти, і утворювали Пелопоннеський союз.

Проведені ще на початку VI ст. до н.е. реформи Солона і Клісфена, завершили боротьбу з пережитками родового устрою, остаточно встановили форми демократичної держави в Афінах і забезпечили їх швидке зростання в V ст. до н.е. В Аттиці розцвітають ремесла, зокрема художнє виробництво; розвивається торгівля. Афіни успішно конкурують з доричним Коринфом і значною мірою успадковують торговельні шляхи іонічного Мілета, зруйнованого персами в 494 р. до н. е.

В першій четверті V ст. до н.е. могутня персидська держава, під владою якої знаходилися вся Передня Азія і Єгипет, прагнучи панування на Егейському морі, неодноразово обрушувалася на Грецію. Особливо грізними для Афін були напади персів в 490 і 480-479 рр. до н.е. Ці війни були успішно виграні еллінами. Найбільш важкою була друга війна. В 480 р. до н.е. Афіни були захоплені і зруйновані персами; проте, не дивлячись на руйнування свого міста, афіняни, що мали великий флот, продовжували брати участь у війні і очолили сили морських грецьких держав. Це об'єднання отримало назву Афінського морського союзу. Вирішальною в греко-перських війнах стала морська битва при о. Саломін, де флот Афінського морського союзу під керівництвом афінського воєначальника Фемістокла розгромив флот Персії.

Результатом греко-перських воєн було звільнення від перської влади малоазійських центрів (Мілета, Ефеса, Галікарнасу й ін.) з їх грецькою культурою. Перемога греків над персами забезпечила подальший розвиток рабовласницького господарства в Греції взагалі, а в Афінах особливо. Очолюючи морський союз Афіни отримали можливість безконтрольно розпоряджатися величезними внесками союзників, що дозволяло їм мати великий військовий флот і розвивати інтенсивну будівельну діяльність.

Підйом Афінської держави відбувався в умовах гострої політичної боротьби між двома партіями - аристократичної і демократичної. Спираючись на підтримку народу, глава демократів Ефіальт добився позбавлення політичних прав оплоту аристократії - ареопагу. Вбивство Ефіальта не зупинило подальшого зростання демократії, на чолі якої став Перикл.

Час Перикла - середина сорокових і тридцяті роки V в. до н.е.- знаменує собою найвищий розквіт Афін. В епоху Перикла до участі в управлінні державою притягувалися широкі шари вільних громадян. Розвиток рабовласницької демократії створив виключно сприятливі умови для культурного розквіту Афін. Величезні кошти витрачалися на прикрасу Афін, які стали «школою всієї Еллади». Квінтесенцією культурного і економічного зльоту Афін стала реконструкція Афінського Акрополя. Композиційним і ідейним центром Акрополя стали два об'єкти: 14-ти метрова статуя Афіни Воїтельки (Промахос) скульптора Фідія і храм Афіни Діви (Партенос) Парфенон архітекторів Іктіна і Каллікрата. Завдяки розташуванню на високій скелі і точно знайденим пропорціям, новий композиційний вузол «працював» на величезні простори – сушу і море, об'єднуючи в ціле не тільки Афіни, але і весь простір Аттики.

Враховуючи складність композиційної побудови такої великої території, має сенс розглянути її як систему^[12], розділивши на ряд «структурних рівнів» відповідно до ступеню їх деталізації. Першим або вищим рівнем даної структури буде найбільш загальний, «глобальний» рівень, що охоплює простір всієї Аттики як цілого. Другим, більш низьким рівнем буде більш локальний і більш деталізований простір власне міста Афіни і т.д.

Оскільки композиція в архітектурі визначається в першу чергу рухом, заданим прагматичними цілями, то і структурні рівні при оцінці композиційної системи також обумовлені рухом[13].

Перший (глобальний) структурний рівень композиційної системи Аттики визначається двома шляхами руху: функція першого, морем - від мису Суній до Пірея – торговельно-економіна (торговельні зв’язки), функція другого, суходолом – з Елевсина в Афіни – ритуально-міфологічна. Об’єднуючою домінантою композиії цих двох шляхів виступає акропольська скеля зі статуєю Афіни-Промахос, яку спорудив скульптор Фідій ще до будівництва храмів. Це не випадково, бо Афіни після перської війни «обернулися» до моря. Перемож­на війна зробила Афіни могутньою морською державою й піднесла роль зовнішньої торгівлі. Зерно з колоній доставлялося в Афіни у значних об’ємах - до 34 тисяч тонн на рік. Для його транспортування потрібні були сотні рейсів суден. Поворот Афін до моря став визначальним фактором у реконструкції Акрополя. Міфологія дає зодчим і скульпторам найактуаль­ніші сюжети, в яких нa перший план виступають морські функції богині Афіни. Це зближує її з Посейдоном, і його храм споруджується на скелі мису Суній. Кораблі, що йдуть з колоній, огинають мис, і тут перед море­плавцями відкривається Аттика. Храм Посейдона на скелі виступає як фрагмент першого плану. Він ніби «кадрує» панораму, в глибині якої ви­блискує золотий спис Афіни-Промахос. Павсаній у 1 ст. н.е. яскраво описує золотий блиск творіння Фідія, який бачили мореплавці майже за 30 км.

Торговельний шлях повз мис Суній за значенням дорівнював шляху ритуальних Елевсінських процесій. В цьому разі Акрополь взаємодіяв з Елевсином. Наявність долинних прос­торів давала прекрасні візуальні можливості: з акропольської скелі та Елевсінського пагорба відкриваються ефектні панорами. Елевсін розташований на 10 км ближче до Акрополя, ніж мис Суній, тому з Елевсінсь­кого пагорба в прозорому повітрі Аттики можна було бачити не лише золотий блиск як знак Акрополя, але й розрізняти частини ансамблю: статую Афіни-Промахос і Парфенон. У Парфеноні Афіна (Партенос) виступає в іншій ролі - як богиня природи і буття. Отже, в одному кадрі поєднуються дві Афіни і, відповідно, два значення - актуальне й родове.

Містеріальним центром святилища Деметри в Елевсині був телестеріон, який у період класики перебудував Іктін. Його стіну прикрашало рельєф­не зображення Деметри й Персефони-Кори. Культи Деметри й Кори, які спочатку мали аграрну основу, символізували в цей період «вічність життя» взагалі. Афіна і богині природи мали спільність за цією функцією. Посейдон, чий храм на мисі Суній кадрував морську панораму Афін, - це чоловік (?) і брат Деметри і дядько Афіни. Потім грек бачив Посейдона на фронтоні Парфенона, знов-таки поряд з Афіною.

У цих зв’язках незримо присутній ще один член космічної сутності - богиня Гестія. Центральна Гестія об’єднувалася з Афіною-Промахос за фізичною подібністю: статуя, вертикально спрямована до неба, символізувала стовп вогню. «Земні» взаємозв'язки Афіни й Гестії відображували єдність видів діяльності - громадського життя і торгів­лі, - які здійснювалися на Акрополі й агорі. Ці зв’язки діставали космогонічну санкцію. Центральна Гестія «проникала» в поліс у Пританеї на агорі, де зберігався вогонь полісної Гестії. Семантична єдність підкріплювалася візуальними зв’язками. Агора й Акрополь оглядалися з пагорба Пнікса і контрастуючи і взаємодоповнюючись. Агора була кадруючим фрагментом для Акропольської скелі. Скеля завершувала панораму, що від­кривалася перед Елевсінськими процесіями під час входу на агору. Агора прикривалася від нижнього майданчика тієї самої Акрополоської скелі. коли елевсінсько-панафінійські процесії повертали від одеону до Пропілеїв. Агора з’являлася в момент кульмінаційного розкриття на море й Елевсинський пагорб - для погляду з верхнього майданчика Ерехтейона бі­ля східного портика. Тут зв’язки всебічні, багаторазові, зверху і знизу, ззовні й із середини.

На другому рівні структура домінант деталізується й розгалужується. Між Акрополем і Елевсіном, між Акрополем і мисом Суній проявля­ються проміжні акценти - соціальні, міфологічні й візуально-просторові. На шляху з Елевсіна - це сад Академа, на шляху від миса Суній - Фалерська затока. У саду височіла статуя Гефеста - бога ковальського ремесла й вогню. Вона «кадрувала» панораму, що завершувалася ансамблем Акрополя: статуєю Афіни-Промахос, Парфеноном і храмом Афіни-Ергани (робітниці). В пірейському порту акропольські домінанти «кадрувала» статуя Афіни - покровительки мореплавства. На цьому рівні зростала домінуюча роль Парфенона. Він, як крупніший за статую Афіни, панував у композиції, а Афіна-Промахос фланкувала його могутній об»єм. Західний фронтон Парфенона звернений до Пірея й до мису Суній. На фронтоні увіч­нено суперечку Афіни і Посейдона. Не випадково під час реконструкції Акрополя новий храм було пе­ресунуто з попереднього місця - біля північного боку скелі, де він відігравав інтер’єрну роль, – в бік моря, на її південний край. Він ніби стикував на новому місці зовнішні і внутрішні огляди, зовнішні й внут­рішні функції поліса.

На третьому стукурному рівні композиційної системи Аттики проявлялись агора і пагорб Пнікс. Агора - торговий і громадський майдан, на пагорб підіймалася дорога з Пірея в Афіни. Агора приймала ритуальні процесії та товари з Пірейського порту. Космос проникав у поліс насамперед через агору. Центр всесвіту - вогонь Гестії (вогнище, або дім Зевса) - моделювався в Пританеї у вогні полі­са – Гестії Агорас. З Прітанеєм сусідив храм Гефестейон, споруджений над агорою, на пагорбі Тезея. У ньому було дві статуї - Гефеста й Афіни, які «співробіт­ничали» по лінії вогню і праці.

Так матеріалізувалися міфологічні зв’язки між Афіною, Гестією, Гефестом, Деметрою і Корою.

На четвертому структурному рівні проявляються взаємозв’язки Акрополя й агори. Смислова основа Акрополя – «багатоликість» Афіни та зв’язки за кожною з її функцій з іншими богами. Усі Афіни - Афіна-Промахос, Афіна-Ергана, Афіна-Партенос, Афіна-Поліада (стародавній ксоан), жертовне вогнище на вівтарі Афі­ни - уособлювали в сукупності всі види діяльності. Кожна з них моделювала певне коло понять.

Стародавній ксоан Афіни Поліади уособлю­вав творчі сили природи, як Деметра і Кора. Відповідно дерев’яна статуя-ксоан у наосі Ерехтейона, портик Кор і печерний храм Деметри, вибитий у скелі, розташовувались у північно-східній частині Акрополя, їх «приземлювало» священне дерево маслини, що росло в дворі Ерехтейона. Кора перебувала в хтонічному царстві, і слід тризуба Посейдона сусідив з портиком Кор. Цей сектор від наосу з ксоаном Афіни Поліади візуально відкривався на агору й Елевсін. Афіна-Партенос творчими функціями співвідносилася з Діонісом, а в ролі упорядниці міського життя - з богинею праці Афіною-Ерганою. Наос Афіни-Партенос, театр і храм Ергани зайняли південний сектор, причому храм Ергани розташовувався ближче до агори. Вони виражали діяльність поліса і в цій ролі співвідносилися з Афіною в Гефестейоні та з Гестією - вогни­щем поліса. Для того, хто дивився на агору від південного сектора храм Ергани «кадрував» панораму.

Південно-західний сектор Акрополя присвячував­ся військовій славі. При погляді від нього статуя Афіни Промахос і винесений зовні храм Ніке Аптерос (богині перемоги) візу­ально сприймались на фоні моря, підкреслюючи його значущість як кінцевої мети.

Таким чином усі акропольські Афіни групувалися навколо Афі­ни-Промахос. Вона представляла їх зовнішньому світові й через них світові представав багатогранний поліс. За словами А.Боннара, Афіна, «беручи участь у повсякденному житті свого народу, ... якнайкраще ві­дображує його властивості: на Акрополі вона захищає місто, стоячи на весь зріст із списом у руці й шоломом на голові; на вуличках нижнього міста і в передмістях вона уособлює в собі для бідного люду розум і віру, вільну від таємниць і містики й дуже здорову для свого часу»[14].

Смислове верховенство Афіни-Промахос втілене в її композицій­ній ролі візуального фокусу. Вона панує в панорамі Акрополя, коли ди­витися від Пропілеїв, причому храм Афіни-Ергани поєднується з нею в одному кадр. Вона візуально поєднувалася зі скульптурою Афіни на захід­ному фронтоні Парфенона як фрагмент першого плану, що кадрує цей храм. Афіна Промахос виникала в глибині на фоні морських просторів, коли панафінейські процесії повертали біля східних сторін Парфенону й Ерехтейону. Там були наоси: Афіни Партенос і Афіни Поліади з стародавнім ксоаном. Після повороту біля вівтаря Афіни погляд грека спрямовувався до моря, і Афіна-Промахос, залита сонцем, персоніфікувала й цей вогняний ефект.

Ця складна медіативна система проникала і в житлові будинки греків. Вогонь Г'естії потрапляв в домівки як хатнє вогнище (Гестія домашня). Він відсилав до вогню Космосу - до Центральної Гестії. Біля входу в дім стояв Гермес - її вічний супутник, так само як він стояв біля агори, біля Акрополя та біля входу в поліс.

Афінська архітектура епохи Перікла втілювала оптимістичну просторову метафору. Ісономія, соціальна впевненість, єднання з природою гармонізували відноси­ни людини і всесвіту, вели до олюднення богів. У міфах акпентувались гармонійні відносини між богами. Навіть суперечності не антагоністичні; вони нагадують родинні суперечки дорогою з Олімпу на Землю. Суперечка Афіни й Посейдона за головну роль у заснуванні поліса - це ско­рішіе змагання, ніж смертельна сутичка. Адже вони соратники за «морсь­кою лінією» й навіть родичі. Перемога Афіни в цій суперечці, що зображена на західному фронтоні Парфенона, не порушує спокою картини: Посейдон присутній у центрі тимпана нарівні з переможницею. Просторова структура храму виражає ту саму гармонію; простір м’яко огортає периптер, обнімає барабани колон, проникає до цели. Власні тіні на барабанах кругляться півтонами, падаючі тіні розчленовуються в глибині. Так само м’яко проникає світло в наос Афіни-Партенос. На м’якому проник­ненні ранкового сонця ґрунтується ідейний ефект Парфенона – «враження могутності, миру, урочистості». Храм, у свою чергу, «випромінює» світ­ло: його простір через периптер «розтікається» в навколишній світ.

Класичний період для Афін закінчився епохою Пелопоннеської війн, що була позначена вже іншими соціальними умовами, іншим сприйняттям світу. Вони проявились особливо яскраво в трагедіях Еврипіда і в архітектурі Ерехтейона. Економічний крах Афін викликав класове розшарування, виділення еліти, індивідуалізацію й витонченість у філософії та мистецтві. Загальний світ стає ілюзорним.

Контрольні питання

1. Яким чином Афіни набули загальногрецького соціального статусу?

2. Як міфологічні уявлення греків відбилися у загальній композиції Аттики?

3. Яким чином сформована смислова і композиційна цілісність Аттики – Афін?

4. Як «функції» Афін на Акрополі відбили на його багатогранні смисли?

Рис. 10 - Композиційна структура Аттики. Перший структурний рівень

Лекція 7.ПРОСТОРОВО-ЧАСОВА СТРУКТУРА АФІН У НАПРЯМКУ ЕЛЕВСИНСЬКО-ПАНАФІНЕЙСЬКИХ ХОДІВ

Соціальна та міфологічна єдність домінуючих вузлів регіону, полісу, акрополя та її відображення у композиції[15]

Міфо-ритуальна основа структури Аттики.

Просторово-часова композиція Афін.

Просторово-часова композиція Аттики-Афін-Акрополя

Архітектура розкривається глядачеві в процесі руху. Цього правила прадавні греки додержувались завжди, бо відчували світ і його втілення в архітектурі безпосередньо, так же як вони відчували міф. Архітектурна композиція Афін розкривається вздовж основних шляхів руху, про що йшлося у попередній лекції. Важливим є і міфологічний контекст цих шляхів. Особливо важливу роль у поєднанні обох цих факторів відігравали елевсинсько-панафінійські процесії. Архітектор Е. Бекон писав, що композиція Афін не розшифровується поза цим маршрутом.

Як вже було зазначено, в Афінах здавна проводились свята на честь Афіни – Панафінеї. Раз на чотири роки проводились Великі Панафінеї в яких Афіні підносилось нове вбрання – пеплос, витканий руками афінських дівчат у Парфеноні. Після включення до складу полісу Елевсина, святкові ходи стали зв’язувати два загальногрецьких ритуальних центра – Акрополь в Афінах, присвячений покровительці поліса Афіні, і святилище Деметри (богині плодючої землі) і Кори-Персефони (діви Зерна і дружини бога підземного світу Аіда) в Елевині. Свята на честь Афіни поєднались з святами на честь землі і врожаю. Тема врожаю пов’язувалась також з Діонісом – богом виноградної лози і потойбічних культів (в останніх Діоніс поєднувався з Аідом і виступав чоловіком Кори-Персефони).

Двічі на рік – весною і восени – з Афін в Елевсин йшли святкові процесії для проведення містичних ритуалів посвячення, які розігрували зникнення і повернення на землю Кори-Персефони. Священні ходи починались з театру Діоніса в Афінах. В Елевсині дійство розігрувалось у спеціальній будівлі - телестеріоні, яку перебудував Іктін. Після закінчення містерії її учасники повертались у Афіни. Закінчувались святкові ходи на Акрополі, де Афіні приносили жертви на вівтарі біля Парфенону.

Шлях між Елевсином і Афінами складав приблизно 20 км, тож процесія, що вирушала з Елевсина у ранці завершувала свято увечері.

Між Елевсином і Акрополем виділялися сім акцентів: майданчик у саду Академа біля статуї Гефеста, некрополь біля Діпілонських воріт, агора, театр Діоніса, майданчик біля входу на Акрополь, верхній майданчик біля Пропілеїв, верхній східний майданчик. Вони, як акценти, відбивали певний ритм[16].

Сад Академа поблизу Афін був антиподом передуючого спекотного плато. За Павсанієм «Духмяний прохолодний зелений гай» протиставлявся «запорошеній дорозі під сонцем»[17].

Відкритий заміський простір локалізувався біля міських Діпілонських воріт. Перехід був розміреним і гармонійним: спочатку процесію зустрічав квартал Зовнішнього Кераміка і некрополь з мідними статуями марафонсь­ких бійців. Стіни й вежі міста напливали поступово, простір ліворуч не об­межувався нічим. Крізь стулки воріт відкривалася вулиця Дромос. Але простір і тут не звужувався різко - вулиця була досить широкою. Вона не мала жорсткої лінії забудови, у глибокі портики будинків проникав вуличний простір. Вулиця була наповнена зеленню і тим схожа на попередній сад Академа. Темп руху сповільнювався. Потім у полі зору з’являвся Гефестейон, що височив на пагорбі. Він поступово піднімався над забудовою у міру наближення мандрівників до агори, акцентуючи глибинну просторову вісь. При наближенні процесії до агори Гефестейон «провалювався» за забудову.

Агора становить інтерес як найсильніший акцент на шляху до Акрополя. Біля входу на агору роль Гефестейону грав межовий камінь Гермеса. Камінь позначав перехід у якісно інший простір. Праворуч з’являвся Вівтар дванадцяти богів, і погляд спрямову­вався вправо. Це підготовляло учасників процесії до діагонального пе­реміщення просторової осі, і розвиток агори в цьому напрямку здавав­ся таким же закономірним, як і поява Акрополя - завершення нової осі. Принцип кутових просторових зв’язок дістав тут яскраве втілення. Пізніше південна стоя й стоя Аталла завершили забудову агори, прочертивши її межі.

Далі ритм змін частішав, вони ставали контрастнішими. Процесія вступала на вулицю Триніг, найошатнішу вулицю Афін. Простір звужував­ся: вигнута вулиця, оббудована портиками різної глибини, створювала химерну гру тіней. Процесія огинала схили Акрополя й наближа­лася до театру Діоніса. З його амфітеатру від­кривався вид на південну частину міста. Під ногами глядача - розверзнутий кратер амфітеатру; з право­го боку наближається Акрополь. Південно-західний ріг Парфенону ніби випливає із-за скелі, і погляд різко злітає вгору - в блакитне небо.

Далі перед глядачем постає нова мета: пагорби Пнікс і Ареопаг. Природа знову вторгається в місто, простір струмує між пагорбами. У II ст. до н.е., коли періклівський «золотий вік» уже не хвилював людей, біля повороту до входу в Акрополь була споруджена стоя Евмена. Простір між нею і скелею звужується й стає видовженим. Цей «коридор» не пом’якшується портиками, як на вулиці Дромос. Тут панують маса і тінь. Тепер контраст між розкритою панорамою і попереднім «коридором» створює відчуття напруженості. Коли було збудовано нову споруду - Одеон Герода Аттика, - простір було «стиснуто» ще більше. Притаманний цьому місцю вид ландшафту був закритий. Ритм ще почастішав. Горловина між стоєю і скелею перетворилась біля Одеона в вузьку «щілину», після якої подальша широка панорама викликала відчуття шоку. Виникав просторово-світловий контраст, властивий Єгиптові. Він був немислимий в епоху Перикла. Характерно, що майже в той самий час аналогічний прийом було застосовано в римському фору­мі Траяна (див. лекцію 15).

Далі на шляху руху в полі зору виникав новий акцент - храм Ніки Аптерос - своєрідний візуальний шарнір. Навколо нього розгортався новий сюжет. Процесія повертає на північ. Картина Пнікса й Ареопагу змінюється новою, насиченішою й глибшою. Її глибинну композицію завершують храм І'ефестейон і Діпілонські ворота, які вже виникали в інших поєднаннях на шляху. Картину «кадрують» схили Ареопагу й стіни нижнього входу в Акрополь. Відбувається нове замикання асоціативного ланцюга. Але на цей раз Акрополь - уже не візуальна мета, він - фрагмент першого плану. З продовженням повороту простір візуально звужується вододілом північного плато й зрештою локалізується в межах нижнього майданчика. Поле зору заповнюють вежі головного входу в Акрополь.

Тут починається відрізок шляху, описаний французьким дослідником О.Шуазі[18]. Простір «вхідного холу» не сприймається замкнутим через різкий злет угору - до Пропілеїв. Ріг храму Ніке Аптерос привертає погляд і збільшує ефект злету. Вертикальний кут огляду зменшується під час виходу з Пропілей на верхній майданчик, але збільшуються можливості візуального охоплення вшир. Зміна просторових вражень гармонійна.

Перше враження від верхнього майданчика ґрунтувалося на контрасті із «сходовим холом», затиснутим між боковими стінами. Простір за Пропілеями «розливався» вшир і вглиб, «обтікав» домінуючу статую Афіни Промахос. Об’єми, які обмежували простір праворуч, передбачали розвиток у цьому напрямі. На цю просторову ідею «працювала» й діаго­нальна побудова Ерехтейона - спрямованість уліво та вглиб.

Далі в процесі руху знову змінювалася мета. Статуя Афіни візуально змі­щувалась уліво, й видовий кадр заповнював Парфенон. «м’якість» переходу зберігалася і тут: простір «обтікав» колони периптера так само, як Афіну Промахос у попередній картині. Важливу роль у композиції віді­гравало скульптурне вбрання храму. Скульптор Фідій із своїми учнями створив скульптурне обрамлення Парфенону: метопи з кентаврами й амазонками, фриз, що відтворював панафінейські процесії, та групи в тимпанах фрон­тонів. У центрі східного тимпана зображувалося народження Афіни з го­лови Зевса. На кутах тимпану було зображено Геліоса, який піднімаєть­ся з океану на колісниці, та богиню ночі, що йде за горизонт. Західний тимпан присвячувався суперечці Афіни й Посейдона за панування в Аттиці.

У скульптурних групах Парфенона співіснували два принципи: статичний і динамічний. Перший панує у фронтонах, другий - у фризах цели; метопи пропонують проміжну тему, як посередництво між першим і другим принципами. Цей поділ відповідає основному сюжетові Акрополя: фризи повторюють динаміку процесій, які огинають Парфенон, а фронтон­ні групи фіксують зупинки - виразні просторові акценти на шляху панафінейських процесій.

Щодалі все більше проявлялась глибинна вісь між Парфеноном і Ерехтейоном, і погляд спрямовувався до скелі Лікабетас. Потім відбувався поворот до східного портика Ерехтейона. Він ставав у цьому місці візуальним шарніром, аналогічно храму Ніке Аптерос на попередньому етапі.

На завершальному етапі відкривається ши­рокі панорама, фланкована північним фасадом Ерехтейона. Ефект польоту над простором[19], аналогічний тому, що переживався в театрі Діоніса. Очевидно, цей збіг має семантичний підтекст. І Діоніс, і Посейдон - господарі нижнього наоса Ерехтейона - носії хтонічної стихійності, буйної плоті землі й води. Але тут, у кульмінації, ефект польоту набував більшої сили. По-перше, майданчик розташований вище, і значно далі відсувається обрій. По-друге, значно різкіші тут просторові контрасти. Північний затінений фасад Ерехтейона «підходить» упритул до глядача. Створюється граничний контраст між темним фрагментом першого плану і залитим світлом повітряним пейзажем, який тягнеться вдалечінь. Місто, яке простягається внизу, виблискує під сонячним промінням, і щілини вулиць стікаються до агори й храму Гефестейон. Агора з'являється втретє, в найефектнішому вигляді. Ця панорама простягається далеко на захід, у бік моря й Елевсина. У цьому кульмінаційному розкритті зверху заглиблення північного портика Ерехтейону має особливий сенс. Бо в космічному сюжеті, який веде в повітряні далі, головний не він. Він є проміжною ланкою в спадаючих уступах акропольської скелі - моделі Всесвіту. На фоні цього космічного пейзажу північний портик різко окреслюється. Темні колони з яскравими полисками врізуються в м"яке світло далини, і світлові контрасти створюють майже містичний ефект.

Композиція Ерехтейону – це заключна фаза гармонії класичних Афін, створена у час, коли посилюється напружене протистояння конфліктуючих сил.

Аналогічна тема панує в західній частині Ерехтейона. На всьому шляху від північного портика Ерехтейону до Парфенону простір долається важко, з безперервними поворотами і різкими змінами світла і темряви. На вході в західну частину Ерехтейона перед греком поставала дилема: куди увійти? Два входи поряд - вхід до святилища Посейдона і вхід у дворик із священною маслиною. Перший - парадніший, розміщений по осі портика Другий скромно врізаний у мур. Та саме він веде до маслини, яка в суперечці Посейдона з Афіною дала перемогу останній. Велика значущість цього входу підкреслена світловим контрастом: проріз в огорожі приваблює відвідувача, світячись у темному мурі.

Простір дворика після темного муру видається особливо світлим, але тут же наос занурює в темряву. У наосі виділяється дверний отвір, який веде в портик Кор, а в щілину портика зверху проникає тривожно-метехтлияв світло. Звідси починається підняття на світлий верхній майданчик[20]. У міру підняття крутими сходами світло стає яскравішим і різкіше відчувається контраст між густими тінями і небом. Від архітрава і капітелей падають тіні на скульптури Кор. На них падає й верхнє світло. У виразних складках одягу виникає химерна гра світла. Скульптури оглядаються з близької відстані, в різкому ракурсі - знизу вгору – на фоні темного покриття. Від вузьких сонячних полисків виникає тривожне відчуття. Але на виході із затемненої щілини портика людина потрапляє в залитий сонцем простір із вівтарем Афіни на першому плані. Погляд спрямовується до вівтаря праворуч і із-за стіни портика Кор «випли­ває» периптер Парфенону. В цей момент стикаються Афіна і Посейдон - розум і стихія. Тут міфологічна тема Акрополя набирає найбільшої сили.

Просторово-світлову основу композиції доповнюють твори приклад­ного мистецтва. Вони розташовані в певних місцях уздовж основних шля­хів руху і мають просторове середовище, яке відповідає їхнім значу­щості та масштабові. Їх розміщення старанно перераховує мандрівник Павсаній в своєму «Описі Еллади»[21]

Отже, для архітектури класичних Афін характерне м’яке «перетікання» просторів. Простір долається легко при плавній зміні контрастних якос­тей. Цим реалізується метафора соціальної гармонії, що властива цій епосі. У період Пелопоннеської війни просторова метафора кардинально зміню­ється. Мотив напруженості стає пануючим у темі подолання просторів. Посилюються світлові контрасти, повороти стають частішими й різкіши­ми, частішає пульсуючий ритм.

Контрольні питання

1. Скільки просторових акцентів було на шляху елевсинських процесій?

2. Яким чином поєднувався міф і архітектурна композиція Афін?

3. Як формується відчуття цілісності в структурі Аттики-Афін?

4. В чому різниця в архітектурній композиції Афін в період високої класики (за часів Перикла) і періоду Пелопоннеських війн?

Рис. 11 - Структура Афін і фрагменти шляху Елевсинсько-Панафінейських ходів (реконструкція В. Л. Антонова - О. В. Вдовицької)

Лекція 8.КЛАСИЧНИЙ ПЕРІОД.