Соціальні і міфологічні передумови

В другій половині V ст. до н.е. в Афінах змінилися соціальні умови. У зв'язку з агресією Спарти виникла реальна небезпека для Афін втратити незалежність. Усобиці Пелопоннеських воєн принесли з собою «моральне здичавіння» суспільства. Посилилася соціальна роз'єднаність, ослабіли кровні зв'язки^[25]. Проінформоване суспільство захопилося софістикою. В драматургії замість гармонії Софокла з’являються драматичні сюжети Еврипіда. Актуальними стають архаїчні міфи, які в цей смутний період підтверджували божественне право Афін на незалежність.

В Ерехтейоні актуалізуються аграрно-хтонічні міфи з Деметрою, Корою, Землею-Геєю; актуальною стає властивість Посейдона – Ерехтевса, «того, що стрясає землю». Актуалізується міф про Еріхтонія – напівлюдину-напівзмія, вихованого Афіною. Еріхтоній, як і міфічний афінський цар Кекроп, був народжений Землею. Кекроп був свідком суперечки між Афіною і Посейдоном. В його присутності Афіна виростила оливу, «дерево долі», що визначило першість Афіни в спорі з Посейдоном. «Її і тепер показують в Пандросії»[26] - садочку при Ерехтейоні. В назві садочка звучить архаїчне ім'я дочки Кекропа Пандроси. Їй Афіна віддала на «зберігання» скриньку з яйцем, з якого згодом народився Еріхтоній. Еріхтоній вигнав з країни загарбників і став царем Афін. Він встановив на Акрополі дерев'яну статую Афіни і заснував Панафінейські святкування в її честь. Його спадкоємець Ерехтей за допомогою Посейдона (Ерехтевса) приєднав до Афін Елевсин, чим посилив сакральну могутність поліса[27].

Всі боги приведеного циклу міфів виражають одне - праматір-землю. Відсилання до Землі, до світу «Низу», світу стихій як продуктивного принципу, що забезпечує процвітання Афін, була і гарантією стійкості поліса. Ці архаїчні аспекти відобразили думку про вікову владу аттичних царів, що отримали цю владу від Землі і Афіни^[28].

В архітектурі на зміну гармонії і врівноваженості приходять «стихійні» напружені зчленовування - різкі зміни просторових ритмів, миготіння світла й тьми, перепади по вертикалі і горизонталі. Все це відобразив Ерехтейон.

Храм зайняв місце на північній стороні скелі, нижче за майданчик Парфенону. Ця сторона скелі звернута у бік Елевсина. В її товщі, нижче храму, приховано дві печери - святилища Деметри і Кори. Вони просторово взаємодіють з святилищем Деметри в Елевсині. Ерехтейон, звернутий в ту ж сторону, займає сакральне місце: саме тут відбувалося відоме змагання Афіни і Посейдона за володіння Аттикою.