Медико-біологічні засоби відновлення

До цієї групи засобів відновлення належить багато різних за своєю дією засобів. Механізм їх дії пов'язаний з поліпшенням обміну речовин та енергії у стомлених м'язах і нервових центрах, підвищенням адапта­ційних можливостей організму, а також із усуненням загальної і локаль­ної втоми. На відміну від стимулюючих допінгових препаратів, відновні медико-біологічні засоби не тільки не порушують нормальних фізіологічних ме­ханізмів регуляції функцій, а, навпаки, поліпшують діяльність цих меха­нізмів, прискорюючи відновлення їх після навантаження та усуваючи можливість перенапруження, пов'язаного з інтенсивними м'язовими зу­силлями. Дія медико-біологічних засобів спрямована на: поповнення витрачених при навантаженні енергетичних і пластичних ресурсів; врівноваження нервового стану; відновлення балансу вітамінів й мікроелементів; покращення терморегуляції і кровопостачання; стимуляція ферментативної та імунної активності, підвищення захисних сил та стійкості до впливу несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища.

До медико-біологічних засобів відносять: адекватне поповнення дефіциту рідини та електролітів; повноцінне й збалансоване харчування; раціональний режим праці та відпочинку; застосування фармакологічних препаратів (які не вважаються допінгом), вітамінів та біологічно активних речовин, використання природних і преформованих фізичних чинників.

Поповнення дефіциту рідини й електролітів в організмі під час занять фізичними вправами – є одним з основних факторів, які підтримують необхідний рівень фізичної працездатності. Крім того, втрата значної кількості рідини, внаслідок збільшеного потовиділення при навантаженнях, може спричиняти негативні явища в організмі. Насамперед, з рідиною втрачається певна кількість електролітів (Nа⁺, К⁺ і Са⁺⁺), що може викликати порушення електролітного балансу. Дефіцит рідини по закінченні навантаження може призводити до викиду антидіуретичного гормону, внаслідок чого може зменшуватись виділення сечі, підвищуватись в ній концентрація різних солей та розвиватись сечокислий діатез, що небезпечно в плані утворення каменів у нирках і розвитку сечокам’яної хвороби. Недостатня кількість рідини в організмі може також бути причиною запорів.

Існує чимало різних рекомендацій щодо регідратації безпосередньо в процесі тривалої м’язової діяльності, а також після неї. Зокрема, до тренування та під час його рекомендується вживання спеціально розроблених напоїв, збагачених солями (натрієм хлоридом й ін.) і глюкозою або сахарозою. Після тренувань доцільно вживати підсолену їжу, томатний та фруктові соки. При цьому кількість рідини не повинна перевищувати 1 л за годину. Напої бажано вживати у прохолодному вигляді (температура не вище 8-13⁰С), що також позитивно впливає на терморегуляцію.

Орієнтовно додатково до загальноприйнятих добових нормативів рідини, що рекомендується вживати в звичайних умовах (зазвичай це біля 2 л), при інтенсивних навантаженнях слід додавати об’єм рідини, який відповідає втраті маси тіла на тренуванні мінус 1 кг (Макарова Г.О., 2003).

Раціональне харчування. Харчування з використанням вітамінів та біологічно активних речо­вин є природним стимулятором процесів відновлення після значних фі­зичних навантажень. Кількість, склад та енергетична цінність їжі повин­ні повністю задовольняти енергетичні та пластичні потреби стомленого організму. Для найбільш повноцінного і швидкого відновлення праце­здатності в процесі тренування з великими навантаженнями, особливо в період змагань, доцільно збільшити енергетичну цінність їжі на 7–10 %. У відновний період після значних навантажень необхідно за­безпечити отримання з їжею достатньої кількості білка, як основного джерела пластичних процесів у організмі. Не менше, ніж 50–60 % білків їжі повинні становити повноцінні білки тваринного походження (м'ясо, риба, печінка, сир, молоко та ін.). Безпосередньо після навантаження м'ясо і рибу слід давати відвареними, щоб полегшити їх засвоєння.

Відновні процеси стимулюють амінокислоти, що входять до складу білків (їх містить білок молока, вівса і пшениці), а також ліпопротеїни – метіонін (він входить до складу молока, вівса, печінки, телятини) і холін (він міститься у яєчних жовтках, печінці і язиці телят, сої, горі­хах). Оскільки жир гальмує випорожнення шлунка, раціон спортсменів у відновний період не повинен містити більше ніж 20-25 % жирів. Кіль­кість рослинних жирів в раціоні у цей період бажано збільшити до 20-25 % відносно загальної кількості жиру,

Досить важливим є прискорення відновлення запасів глікогену у м’язах, яке може затягуватись до 48 годин і більше. Задля цього слід збагачувати їжу продуктами з високим глікемічним індексом та починати їх прийом відразу після закінчення роботи. В перші 24-48 годин після значного фізичного навантаження, не менше ніж 60 % добової енергетичної цінності, має припадати на вуглеводи (на 36% вони можуть складатися з простого, легко засвоюваного цукру і на 64 % – із крохмалю і борошняних виробів). Найкраще засвоюються мед, ізюм, свіжі овочі та фрукти, тому вміст їх у їжі мусить бути не меншим, ніж 15-20 % добового раціону. Для терміно­вого відновлення вичерпаних в значній мірі вуглеводних запасів орга­нізму після тривалих і важких навантажень, на фініші змагань або в про­цесі долання дистанції застосовують глюкозу, розчин інвертованого цукру, фруктові соки, а також спеціальні суміші з біологічно активними ре­човинами. Досить високою популярністю серед вуглеводних продуктів сьогодні користуються мальтодекстрини, оскільки вони є не дуже солодкими.

Для повноцінного відновлення важливо забезпечити організм міне­ральними речовинами, які необхідні для засвоєння білків, транспорту кисню, а також для регуляції процесів обміну речовин у м'язах, голов­ному мозку та міокарді. Середньодобова потреба в них у осіб, які займаються фізичними вправами, значно більша.

Безпосередньо після фізичних навантажень, зважаючи на «закислен­ня» організму, доцільно вживати їжу та напої, які здатні нейтралізувати надлишок кислот. Для цього рекомендують мінеральні води (типу боржомі), а також свіжі овочі та фрукти.

Зважаючи на великі витрати вітамінів в умовах значних фізичних навантажень, кількість їх у їжі треба підвищити. Для цього проводять активну вітамінізацію організму, значення якої особливо зростає в зи­мово-весняний період, коли вміст вітамінів у продуктах харчування зменшується.

На особову увагу заслуговують заходи, спрямовані на усунення факторів, що створюють несприятливі умови для функціонування печінки і жовчовивідних шляхів – органів, які відіграють основну роль у процесах детоксикації. Насамперед, це стосується профілактики холестазу. Для цього потрібно: часте (не менш 4-5 раз на добу) харчування, вживання продуктів, які містять велику кількість харчових волокон, мають жовчогінну дію та посилюють відтік жовчі, а також періодичне проведення беззондового дренажу.

Оптимізація режиму передбачає, перш за все, забезпечення достатнього і глибокого сну – не менш 8-10 годин на добу. Повноцінний сон сприяє природному прискоренню процесів відновлення завдяки покращенню функціонального стану не тільки ЦНС і аналізаторів, а й органів детоксикації, зокрема нирок. В період напружених навантажень, як відомо, кровопостачання їх значно зменшується, однак, у горизонтальному положенні воно швидко відновлюється. Для забезпечення глибокого і тривало сну, необхідно, насамперед, дотримуватись адекватності навантажень (запобігати перевтоми та перенапруження). Крім того, важливо створити сприятливі гігієнічні умови; виключити зловживання тонізуючих напоїв типу чаю та кави; дуже обережно використовувати лікарські препарати (якщо вони взагалі доцільні), що стимулюють центральну нервову систему, регламентувати перебування у сауні та ін.

Фармакологічні засоби відновлення застосовуються для поліпшення обміну речовин, поповнення енергетично важливих речовин, а також стимулювання перебігу відновних біохімічних реакцій у м'язах і нервових центрах. Фармакологічна підтримка найбільш важлива в спорті вищих досягнень, де навантаження нерідко знаходяться на межі людських можливостей и досягти нових рекордів без зовнішнього втручання стає все більш складним.

Лише лікар, знаючи особливості дії фармакологічних засобів і по­требу організму у певних стимулюючих впливах, може їх призначати. Важливо знати, що в спортивній меди­цині застосовують тільки ті медикаменти, які беруть участь у нормальних процесах метаболізму і забезпечують енергетичні й пластичні процеси. Це принципово відрізняє їх від допінгів, які здатні стимулювати праце­здатність, порушуючи нормальну регуляцію функцій організму. Кожний із препаратів, особливо новий, можна використовувати, лише переконавшись, що він – відповідно до сучасних положень Міжнародно­го олімпійського комітету – не належить до класу допінгів і, разом з тим, дозволений до вживання органами охорони здоров'я. Якщо для ліку­вання спортсмена треба застосувати речовину, яка є допінгом (напри­клад, ефедрин), то участь його в змаганнях виключається. Будь-який фармакологічний засіб можна призначати лише індивідуально і лише за наявності чітко обґрунтованих показань. Особливо обережними треба бути в рекомендаціях щодо застосування фармакологічних засобів у ді­тей і підлітків, зважаючи на незрілість регуляторних механізмів орга­нізму, який росте, і підвищену чутливість його до хімічних речовин.

До фармакологічних засобів, які найчастіше використовують у спортивній практиці, належать: коферменти і вітаміни, препарати пластич­ної дії, ерготропні речовини, адаптогени, імуномодулятори, антиоксиданти. Окрему групу фармакологічних засобів відновлення становлять препарати, які поліп­шують функцію окремих органів: головного мозку (ноотропи), печінки (гепатопротектори), органів кровотворення (стимулятори кровотворення).

До коферментів – похідних вітамінів – належать: кокарбоксилаза (по­хідна вітаміну В₁), перидоксальфосфат (похідний вітаміну В₆), кобамамід (похідний вітаміну В₁₂) та ін. Вони мають високу біологічну активність (навіть вищу, ніж деякі вітаміни) і стимулюють обмін речовин. До ко­ферментів належать також препарати, які не є похідними вітамінів (каротин, ліпоєва кислота).

Потреба у вітамінах залежить від типу навантажень, при­таманних тому чи іншому виду тренувань. При цьому важливо пам’ятати, що на функціональний стан організму шкідливо впливає, як вітамінна недостатність, так і вітамінна перенасиченість (що, навіть, гірше), а також вітамін­ний дисбаланс. Зокрема, призначення високих доз одного з вітамінів може призводити до порушення обміну інших. Наприклад, великі дозі вітаміну В₁ спричиняють порушення обміну вітамінів В₂, В₆, С, РР; передозування вітаміну В₁₂ – порушення обміну вітамінів В₁, В₂, фолієвої кислоти і т.д. Саме тому, при проведенні додаткової вітамінізації, найчастіше застосовують збалансовані полівітамінні комплекси з макро- і мікроелементами, в яких окремі вітаміни містяться в оптимальному співвідношенні: «Глутамевіт», «Компливіт», «Квадевіт», «Дуовіт», «Супрадин», «Юнікап» та ін. Крім полівітамінних комплексів, рекомендується також додатковий прийом вітаміну С, фолієвої кислота та вітаміну Е (особливо під час тренувань, спрямованих на розвиток витривалості). Крім того, слід враховувати, що необхідною умовою для кращого засвоєння вітамінів є достатня кількість в добовому раціоні білків (Г.О. Макарова, 2010).

Препарати пластичної дії стимулюють відновлення структур клітин і перебіг у них процесів репарації. Особливо ефективні препарати цієї групи у лікуванні та профілактиці дистрофії міокарда, яка виникає внаслідок фізичного перенапруження. До препаратів цієї групи належать: оротат калію, інозин, аденозинтрифосфорна кислота (АТФ), аденілова кис­лота, метилурацил, рибоксин, фосфаден та ін. Разом з цими препарата­ми до групи стимуляторів пластичних процесів відносять білкові суміші.

Ерготропні речовини стимулюють енергетичні процеси в організмі, сприяють накопиченню запасів енергії та підвищують стійкість організму до гіпоксії. До препаратів цієї групи належать карнітин, ліпоєва, глюта­мінова і бурштинова кислоти, панангін, гліцерофосфат, лецитин.

Адаптогени підвищують стійкість організму до різних екстремальних впливів, поліпшують відновні процеси і допомагають запобігти перена­пруженню організму. До адаптогенів відносять: біостимулятори, головним чином, рослинного (елеутерокок, женьшень, китайський лимонник, левзея, родіола рожева, заманиха, ескузан й ін.) та тваринного (пантокрин – екстракт із рогів оленя, ліпоцеребрин – препарат з мозкової тканини крупного рогатого скота, пилок, сотовий мед й ін.) походження. Цінність препаратів цієї групи визначається їх нетоксичністю, м'якою дією і нездатністю кумулюватися в організмі.

Імуномодулятори (цернелтон, політабс, Т-активін, левамізол, морестерол та ін.) нетоксичні, обладають мякою дією і майже не спричиняють побічні ефекти.

Антиоксиданти, до яких належить токоферолу ацетат, а-токоферол, убінон та інші, нейтралізують речовини, що утворюються внаслідок надмірного окислення ліпідів, які організм використовує, як джерело енергії під час тривалих та значних навантажень.

До гепатопротекторів відносять препарати, які поліпшують дезінтоксикаційну функцію печінки, звільнюючи її від шлаків, що накопичуються під час значних фізичних навантажень. Типовими представниками цієї групи препаратів є алохол, есенціале, легалон, кукурудзяні стовпчики та ін.

Стимулятори кровотворення застосовують тоді, коли ця функція зазнає підвищених запитів (наприклад, в умовах тренування в середньогір'ї) або пригнічується (в разі перевтоми чи з інших причин). До стимуляторів кровотворен­ня належать препарати заліза, гемостимулін, кобамамід та ін.

Ноотропи – стимулятори функції головного мозку – поліпшу­ють обмін речовин та відновлення енергії в клітинах головного мозку. Результатом їх застосування є підвищення розумової і фізичної працездатності, а та­кож стимуляція регулюючої та координуючої функції ЦНС. Показаннями до вживання ноотропів (аміналону, пірацетаму, церебролізину, пиридітолу та ін.) є перевтома, перетренування, а також вегетосудинна дистонія, неврози, пов'язані з великими тренувальними навантаженнями та, особливо, зі змаганнями.

Фізичні чинники – поділяють на ме­ханічні (масаж, гідропроцедури, негативний тиск), температурні (лазні) та фізіотерапев­тичні (апаратна фізіотерапія). Фізичні чинники посідають важливе місце у відновленні загальної і спортивної працездатності, завдяки притаманним їм можливостям стимулювати кровообіг, об­мін речовин і репаративні процеси у стомлених м'язах.

Масажє досить простим, але дуже ефективним відновним засобом. Усуваючи відчуття втоми і нервового напруження, болю у м'язах, він поліпшує кровообіг, сприяє видаленню продуктів обміну речовин, що накопичую­ться у стомлених тканинах після інтенсивної м’язової діяльності, і, тим самим, прискорює відновлення праце­здатності.Під час занять фізичною культурою і спортом найчастіше застосовують гігієнічний та спортивний види масажу.

Гігієнічний (профілактичний) масаж рекомендується для мобілізації і підвищення тонусу організму, особливо після сну. Проводять його зазвичай зранку, у формі загального самомасажу, в поєднанні з ранковою гігієнічною гімнастикою та водними процедурами.

Спортивний масаж застосовується для поліпшення функціонального стану організму, підвищення фізичної працездатності та спортивної форми, зняття втоми, профілактики травм і захворювань опорно-рухового апарату під час занять фізичними вправами. Його поділяють на попередній і відновний. Попередній спортивний масаж проводять безпосередньо перед тренуванням (чи змаганням) для «розігріву» м'язів, зв’язок та сухожиль, підвищення лімфо- і кровообігу в них, що дозволяє краще підготувати руховий апарат до фізичних навантажень та забезпечити профілактику спортивного травматизму. Залежно від задач, характеру майбутньої роботи, виду спорту та психічного стану спортсмена розрізняють декілька видів попереднього масажу: розминочний, зігріваючий, мобілізуючий, тонізуючий (збуджуючий) та заспокійливий (седативний).

Відновний спортивний масаж проводять з метою більш швидкого зняття втоми, фізичного й психічного перенапруження, а також відновлення працездатності після значних фізичних навантажень. Цей вид масажу є, як правило, локальним і дія його скеровується переважно на стомлені м'язи. Після великих фізичних навантажень він повинен бути більш ощадливим, а в дні відпочинку – більш глибоким, але безболісним. Частота застосування відновного масажу залежить, насамперед, від ступеня стомлення, особливостей тренування та деяких інших факторів. Проводити масаж слід у теплому приміщенні, перед цим рекомендують прийняти теплий душ, а після масажу – гарячий душ або ванну (сауну).

Останнім часом все ширше в спортивній практиці застосовують сегментарний масаж, основою якого є наявність рефлекторних зв'язків між певними ділянками шкіри і внутрішніми органами. Цей вид масажу ре­комендують, як ефективний відновний засіб після значних фізичних на­вантажень, а також для лікування спортивних травм і різних захворювань.

Поряд із масажем, який здійснює фахівець-масажист, рекомендується застосовувати самомасаж. Для його проведення спортсмен має бути обі­знаний з певними прийомами і технікою їх виконання.

Ефективність масажу підвищується, якщо його застосовують з мазя­ми (гелями, кремами), що містять у собі біологічно активні речовини. За спеціальним призначенням лікаря використовують засоби, які здійснюють знеболюючу дію, або такі, що посилю­ють кровообіг, містять біологічно активні речовини тваринного походження або синтетичні препарати (віпратокс, віралін, фіналгон, апізартрон та багато інших).

Гідротерапія (бальнеотерапія).Серед фізичних процедур досить часто застосовують гідропроцедури – душі, ванни, лазні, плавання та фізичні вправи в басейні та ін. Регулюючи температуру і тиск води, можна досягати різного відновного ефекту. За температурою розрізняють душі і ванни холодні (до 20°С), прохолодні (21-33°С), індиферентні (34-36°С), теплі (37-38°С) і гарячі (40°С і вище). Душі, в яких тиск води можна регулювати, за своєю інтенсивністю розміщуються у такому порядку: пи­ловий, голковий, віяловий, циркулярний, струменевий (Шарко, шотланд­ський). Для відновлення працездатності використовують звичайні (безсольові), газові, ароматичні та мінерально-хлоридні ванни. Теплі ванни (37-38 °С) заспокоюють і розслаблюють, тому їх призначають перед сном, піс­ля тренувань або змагань. Індиферентна (34-36 °С) і прохолодна (21-33°С) ванни, які призначають на короткий час (1-1,5 хв.), тонізують організм і підвищують обмін речовин. Гарячі ванни, які сильно розслаб­ляють організм, можна рекомендувати лише після завершення змагань, коли у наступні 1-2 дні не передбачається навантажень.

Більш виражений ефект притаманний контрастним гідропроцедурам (при цьому різниця в температурі води становить від 5 до 20 °С) і вібра­ційним ваннам. Вони добре знімають втому, поліпшують функціональний стан організму, його працездатність. Вібраційні ванни, крім того, мають знеболюючу дію.

В спортивній практиці широко застосовують мінеральні ванни. В таких ваннах, поряд із температурним, механічним та гідростатичним впливом, на орга­нізм діє хімічний чинник. Серед мінеральних ванн найбільшого поширення набули вуглекислі ванни, які поліпшують функцію серця і судин, підвищують тонус нервової системи, сприяють виведен­ню молочної кислоти із тканин. Прискорення процесів відновлення у нервово-м’язовому апараті забезпечують переважно сіроводородні й радонові ванни, а покращення стану ЦНС – хлоридно-натрієві, йодобромні та хвойні ванни. Вібраційні та мінеральні ванни призна­чають не раніше ніж через 1 год. і не пізніше ніж через 3 год. після тренувань (змагань). Після ванни рекомендується відпочинок протягом 30-60 хв. Курсовий прийом таких ванн передбачає їх призначення 2-4 рази на тиждень, усього 10-12 ванн.

Оздоровче та спортивне саунування. Парові та сухоповітряні лазні широко застосовують для віднов­лення працездатності в оздоровчому тренуванні та спорті. Парова (ро­сійська) і сухоповітряна (фінська, сауна) лазні розрізняють за темпера­турою і вологістю повітря. Парова характеризується значною вологістю (до 70-100 %) і порівняно низькою температурою повітря (40-65 °С), а сухоповітряна – навпаки, високою температурою (до 70-100°С, іноді ви­щою) і невеликою вологістю (в межах 5-15 %). Теплове навантаження в сауні переноситься легше, ніж у паровій бані, тому сауною можна ко­ристуватися людям різного віку, які займаються оздоровчою фізкульту­рою, а не тільки спортсменам.

З оздоровчою метою саунування проводять після тренувального занят­тя. Час перебування у сауні для тих, хто починає оздоровчі процедури, поділяють на 1-2 короткочасні (тривалістю по 5-10 хв.) адаптаційні перебування у сауні на 1-й полиці з перервою 10-15 хв. Температура повітря в сауні 50-60 °С. Після перебування в кімнаті для відпочинку (15-20 хв.), де людина охолоджується, здійснюють перше основне прогріван­ня, також на 1-й полиці (температура повітря 50-60 °С, тривалість 7-10 хв.). Після охолодження і відпочинку (15-20 хв.) здійснюють другий захід у термокамеру (1-ша полиця, температура 50-60 °С, тривалість 5-7 хв.). Відпочинок після цього становить 10-15 хв. Третій захід у термокамеру триває 5-7 хв. (3-тя полиця, температура 60-80°С). Охо­лодження після цього здійснюють у басейні з температурою води 28-32 °С протягом 2-3 хв. Далі рекомендується відпочити у кімнаті для відпо­чинку (15-20 хв.), випити 200-300 мл води або вітамінного напою. У разі доброго самопочуття можна здійснити четвертий захід у термо­камеру (1-ша полиця, температура 50-60°С, 3-5 хв.). Охолоджуються у басейні або під душем (температура 28-32 °С, 2-3 хв), після чого рекомендується відпочити 15-20 хв. і випити вітамінного напою або води (150-200 мл). Загальна тривалість саунування досягає 1-1,5 год. Для осіб з добрим фізичним станом та спортсменів час перебування в термокамері подовжують, використовуючи інтенсивніші температури (2-га і 3-тя полиці з температурою відповідно 60-70°С і 80-95°С). Кількість заходів збільшують до 6-7. Загальна тривалість саунування при цьому сягає 2-2,5 год. Призначають оздоровче та спортивне саунування не частіше ніж 1-2-х разів на тиждень.

Негативний тиск – локальна декомпресія – є засобом локальної дії, який застосовують на стомлені м'язи за допомогою апарата Кравченка та інших його модифікацій. Окрему групу відновних засобів скла­дають процедури зі зміною барометричного тиску. У разі значної втоми м'язів кінцівок, а також у процесі реабілітації після травм і захворю­вань з успіхом використовують локальний негативний тиск, здійснюваний у барокамері конструкції Кравченка. Сприяючи посиленому припливу крові до кінцівки, ця процедура стимулює окислювально-відновні проце­си у стомлених м'язах. Оптимальним режимом декомпресії є зниження тиску до рівня, який відповідає висоті 1200-1500 м над рівнем моря, протягом 2-3 хв., після чого здійснюють короткочасну (5-10 с) компре­сію (0,3-0,5 атм). Потім знову повторюють період декомпресії.

Значний ефект стимуляції відновних процесів реалізується також за допо­могою методу гіпербаричної оксигенації в спеціальних барокамерах, в яких створюється можливість дихання кисневими сумішами під тиском, що перевищує атмосферний. Найбільш ефективною є така методика гіпер­баричної оксигенації: тиск кисню 0,9-1 атм, тривалість сеансу – 45-60 хв., кількість сеансів на курс – 6-9.

Фізіотерапевтичні чин­ники відновлення поділяють на: природні (сонце, повітря, вода) і преформовані за допомогою спеціальної апаратури. У спортивній медицині використовують головним чи­ном преформовані фізичні чинники: тепло-, електро- і світлолікування, баропроцедури, кисневі процедури, аероіонізацію та ін. Серед них найбільш часто застосовуються: електромагнітні коливання дециметрового діапазону, електростимуляція м’язів, електросон, баромасаж та ін. Реалізуючі свою дію через рецептори шкіри і органів дихання, фі­зіотерапевтичні чинники спричиняють в організмі значну кількість стимулюючих реакцій, поліпшують захисні сили, крово- і лімфообіг, нервову і гумо­ральну регуляцію функцій, сприяють виведенню з тканин зайвих, шкід­ливих продуктів розпаду. Застосування фізіотерапевтичних процедур стимулює про­цес функціонального і структурного відновлення, прискорює загоєння піс­ля ушкоджень.

Комплексне застосування різних фізичних чинників під час оздоровчих і спортивних тренувань є більш корисним і ефективним. Але при цьому доцільно дотримуватись певної послідовності процедур: гідротерапію слід застосовувати до масажу і електропроцедур; локальний негативний тиск – до застосування діадинамічних та синусоїдально-модульованих токів. Позитивний вплив здійснює спільна дія гідроелектричної ванни та підводно-струйного масажу.

Вибір засобів відновлення, їх поєднання, дозування, тривалість і тактика використання завжди потребують консультації лікаря. Оскільки при неправильному застосуванні вони можуть бути не тільки не ефективними, а й спричиняти небажані, побічні впливи та парадоксальні реакції, які є небезпечними для здоров’я і працездатності тих, хто займається.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Белая Н. А. Лечебная физкультура и массаж : учебно-методическое пособие для медицинских работников / Белая Н. А. – М. : Советский спорт, 2001. – 272 с.

2. Белоцерковский З. Б. Эргометрические и кардиологические критерии физической работоспособности у спортсменов / Белоцерковский З. Б. – М. : Советский спорт, 2005. – 312 с.

3. Волков Л. В. Теория и методика детского и юношеского спорта / Волков Л. В. – К. : Олимпийская литература, 2002. – 293 с.

4. Гольберг Н. Д. Питание юных спортсменов / Н. Д. Гольберг, Р. Р. Дондуковская. – М. : Советский спорт, 2007. – 240 с.

5. Граевская Н. Д. Спортивная медицина: курс лекций и практические занятия. Учебное пособие / Граевская Н. Д., Долматова Т. И. – М. : Советский спорт, 2004. – 304 с.

6. Диференційна діагностика синдромів порушень фізичного та статевого розвитку у дітей / О. П. Волосовець, О. Є Абатуров, С. П. Кривокустов [та ін.]. – Т. : ТДМУ «Укрмедкнига», 2006. – 352 с.

7. Допинг и эргогенные средства в спорте / М. М. Булатова, Н. И. Волков, Н. А. Горчакова [и др.] ; под ред. В.Н. Платонова. – К. : Олимпийская литература, 2003. – 576 с.

8. Дубровский В. И. Спортивная медицина : [учебник для ВУЗов] / Дубровский В. И. – М. : Владос, 2002. – 512 с.

9. Евтушенко С. К. Дисплазия соединительной ткани в неврологии и педиатрии (клиника, диагностика и лечение). Руководство для врачей / С. К. Евтушенко, Е. В. Лисовский, О. С. Евтушенко. – Донецк : Издатель Заславский А. Ю., 2009. – 372 с.

10. Епифанов В. А. Лечебная физическая культура : учебное пособие / В. А. Епифанов. – М. : ГЄОТАР-Медиа, 2006. – 568 с.

11. Земцовский Э. В. Аналитический обзор «Диспластические синдромы и фенотипы. Диспластическое сердце» / Э. В. Земцовский. – СПб., 2007. – 80 с.

12. Кадурина Т. И. Дисплазия соединительной ткани. Руководство для врачей / Т. И. Кадурина, В. Н. Горбунова. – СПб. : ЭЛБИ. – 2008 г. – 714 с.

13. Клініко-ЕКГ синдроми : Навчальний посібник / Г. В. Дзяк, Т. О. Перцева, А. М. Василенко [та ін.] ; за ред. академіка Г. В. Дзяка. – Дніпропетровськ : «Пороги», 2008. – 202 с.

14. Ланда Б. Х. Методика комплексной оценки физического развития и физической подготовленности : [учебное пособие; 3 изд-е] / Ланда Б. Х. – М. : Советский спорт, 2006. – 208 с.

15. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина : підручник / Клапчук В. В., Дзяк Г. В., Муравов І. В. [та ін.] ; за ред. В. В. Клапчука, Г. В. Дзяка. – К. : Здоров’я, 1995. – 312 с.

16. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина : вибрані лекції для студентів / Абрамов В. В., Клапчук В. В., Смирнова О. Л. [та ін.] ; за ред. проф. В. В. Клапчука. – Дніпропетровськ : Медакадемія, 2006. – 179 с.

17. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина : тестові завдання для контролю знань студентів медичного та стоматологічного факультетів вищих медичних навчальних закладів ІУ рівнів акредитації : навчальний посібник / Абрамов В. В., Клапчук В. В., Магльований А. В. [та ін.] ; за ред. проф. В. В. Клапчука та проф. А. В. Магльованого. – Дніпропетровськ : Медакадемія, 2006. – 124 с.

18. Макарова Г. А. Лабораторные показатели в практике спортивного врача : [справочное руководство] / Г. А. Макарова, Ю. А. Холявко. – М. : Советский спорт, 2006. – 200 с.

19. Макарова Г. А. Спортивная медицина : [учебник] / Макарова Г. А. – М. : Советский спорт, 2003. – 480 с.

20. Мартиросов Э. Г. Технологии и методы определения состава тела человека / Мартиросов Э. Г. – М. : Наука, 2006. – 248 с.

21. Марченко О. К. Фізична реабілітація хворих із травмами й захворюваннями нервової системи : [навчальний посібник] / Марченко О. К. – Київ : Олімпійська література, 2006. – 196 с.

22. Медицинская реабилитация в спорте: руководство для студентов и врачей / Сокрут В. Н., Казаков В. Н., Поважнеая Е. С. [и др.] ; под ред. В. Н. Сокрута, В. Н. Казакова. – Донецк : «Каштан», 2011. – 620 с.

23. Мухін В. М. Фізична реабілітація / Мухін В. М. – Видання третє, перероблене та доповнене. – К. : Олімпійська література, 2009. – 488 с.

24. Настанова з кардіології / В. М. Коваленко, М. І. Лутай, В. В. Братусь [та ін.] ; за ред. В. М. Коваленка. – К. : МОРІОН, 2009. – 1368 с.

25. Пєшкова О. В. Фізична реабілітація при захворюваннях внутрішніх органів : [навчальний посібник] / О. В. Пєшкова. – Харків : СПДФО, 2011. – 312 с.

26. Питание спортсменов / Берн Дж. Х., Билз К. А., Бонси Л. Дж. [и др.] ; под ред. К. А. Розенблюм ; пер. с англ. Н. Воронина. – К. : Олимпийская литература, 2006. – 535 с.

27. Полянська О. С. Основи реабілітації, фізіотерапії, лікувальної фізичної культури і масажу / За ред. В. В. Клапчука, О. С. Полянської. – Чернівці : Прут, 2006. – 208 с.

28. Репродуктивное здоровье женщин в спорте / Д. А. Ниаури, Т. А. Евдокимова, Е. И. Сазыкина [и др.]. – СПб. : ООО «Издательство Н – Л», 2003. – 28 с.

29. Романчук О. П. Лікарсько-педагогічний контроль в оздоровчій фізичній культурі : навч.-метод. посібник / О. П. Романчук. – Одеса : видавець Букаєв Вадим Вікторович, 2010. – 206 с.

30. Соколовський В. С. Лікувальна фізична культура : [підручник] / В. С. Соколовський, Н. О. Романова, О. П. Юшковська. – Одесса : Одес. держ. мед. ун-т, 2005. – 234 с. – (Бібліотека студента-медика).

31. Спортивная медицина : практические рекомендации / Г. Дуглас Белл, В. Лан, Д. Линдсей [и др.] ; пер с англ. Г. Гончаренко ; под ред. Р. Джексона. – К. : Олимпийская литература, 2003. – 383 с.

32. Спортивная метрология : [учебное пособие] / [В. В. Афанасьев, А. В. Муравьёв, И. А. Осетров, П. В. Михайлов]; под. ред. В. В. Афанасьева. – Ярославль : Изд-во ЯГПУ, 2009. – 242 с.

33. Уилмор Дж. Х. Физиология спорта / Дж. Х. Уилмор, Д. Л. Костилл. – К. : Олимпийская литература, 2005. – 502 с.

34. Эндокринная система, спорт и двигательная активность / Дешене М. Р., Дохи К., Луис А. Б. [и др.] ; под ред. У. Дж. Кремера и А. Д. Рогола ; пер. с англ. И. Андреев. – К. : Олимпийская литература, 2008. – 600 с.

35. ACC/AHA 2006 Guideline for the Management of Patient with Valvular Heart Disease / Bonow R. O. [et al.] // Circulation. – 2006. – № 1. – 148 р.

36. Ades L. Cardiovascular Genetics Working Group. Guidelines for the diagnosis and management of Marfan syndrome / Ades L. // Heart Lung Circ. – 2007. – № 16. – Р. 28-30.

37. Chevalier L. Sudden unexpected death in young athletes: reconsidering „hypertrophic cardiomyopathy“ / Chevalier L. // Eur. J. Cardiovasc. Prev. Rehabil. – 2009. – №3. – Р. 23.

38. Exercises: friend or foe? / [F. J. Dangardt, W. J. McKenna, T. F. Lusher, J. E. Deanfield] // Nature reviews cardiology. – 2013. – V. 10. – P. 495-507.

39. Guidelines for the management of grown-up congenital heart disease / [Baumgartner H., Bonhoeffer P., De Groot N. M. et al.] // Eur. Heart Journal. – 2010. – P. 249.

40. HCM and other cardiomyopathies / Maron B. J., Ackerman M. J., Nishimura R. A. [et al.] / JACC. – 2005. – 45 (8). – P. 1340-1345.

41. Highlights of the American Heart Association: Guidelines for CPR and ECC / Michael R. Sayre, Marc D. Berg, Robert A. Berg [et al.]; Editor Mary Fran Hazinski. – American Heart Association, 2010. – 28 p.

42. Keer R. Hypermobility syndrome: Recognition and management for physiotherapists / Keer R., Grahame R. – Harley Street, 2003. – 234 р.

43. Maron B. J. The heart of trained athletes: cardiac remodeling and the risks of sports, including sudden death / Maron B. J., Pelliccia A. // Circulation. – 2006. – V. 114., № 15. – Р. 1633–1644.

44. Recommendations and considerations related to preparticipation screening for cardiovascular abnormalities in competitive athletes / Maron B. J., Thompson P. D., Ackerman M. J. [et. al.] // Circulation. – 2007. – № 115. – Р. 1643–1655.

45. Recommendations for physical activity and recreational sports participation for young patients with genetic cardiovascular diseases / Maron B. J., Chaitman B. R., Ackerman M. J. [et. al.] // Circulation. – 2004. – № 109 (22). – Р. 2807–16.

46. Sports cardiology essentials / C. E. Lawless, M. J. Ackerman, Ahmed S. [et al.]. – New York : Springer, 2011. – 412 p.

47. Sudden cardiac death in athletes: the Lusanne recommendations / K. Bille, D. Figueiras, P. Schamasch [et al.] // European journal of cardiovascular prevention and rehabilitation. – 2006. – V. 13. – P. 859-875.

48. Trends in sudden cardiovascular death in young competitive athletes after implementation of a preparticipation screening program / Corrado D., Basso C., Pavei A. [et al.] // JAMA. – 2006. – V. 296, № 13. – P.1593–601.