Фізіологічні механізми процесів відновлення

Практично любе фізичне навантаження завжди супроводжується таким явищем, як втома. Втома – це закономірний фізіологічний процес, який розвивається після виконаної роботи і характеризується відчуттям стомленості, тимчасовими змінами обміну, регуляції та функціонування основних фізіологічних систем, зменшенням енергетичних запасів, погіршенням реакції на навантаження, зниженням загальної і спортивної працездатності. При цьому слідові явища навантаження стимулюють розвиток процесів адаптації та сприяють досягненню нового, більш високого рівня функціональних можливостей. Водночас, втома має певне охоронне значення, оскільки сигналізує про напруження в діяльності організму і попереджає тим самим виникнення перевтоми та перенапруження. Після закінчення роботи втома поступово проходить і відбувається відновлення. Відновлення – це повернення працездатності та рівня функціонування організму до вихідного рівня або навіть його перевищення. Оптимальне поєднання процесів втоми та відновлення – є фізіологічною основою довготривалої адаптації організму до фізичних навантажень (Н.Д. Граєвська, 2004).

Процес втоми є стимулятором відновних процесів. Саме на цьому по­ложенні, яке було визначено науковими розробками академіка Г. В. Фольборта та його співробітників, ґрунтується вся теорія і методика досяг­нення росту працездатності, що використовується у фізичному вихованні та спорті. Систематичні дослідження взаємозв'язку між процесами втоми і відновлення, а також залежності цих процесів від стану ЦНС показали, що збудником процесів відновлення є процес втоми і найефективніша стимуляція відновних процесів відбувається тоді, коли процес втоми не перевищує, як за своєю інтенсивністю, так і глибиною, можливостей організму.

Було з'ясовано також, що в процесі відновлення, якщо попередня вто­ма була значною, але не перевищувала можливостей організму, праце­здатність його не лише повертається до вихідного рівня, а й підвищуєть­ся над ним і деякий час утримується на такому підвищеному рівні. Пе­ріод відновного процесу, коли працездатність перевищує вихідний рівень і організм функціонує найбільш ефективно, отримав назву періоду суперкомпенсації. Саме цей період створює най­сприятливіші умови для повторного навантаження, адже підвищена пра­цездатність дозволяє без шкоди для організму використати збільшені на­вантаження.

Види відновних засобів