Види, рівні та механізми научіння.
Існують різні види учіння та научіння, що здійснюються на різних рівнях (сенсорному, сенсомоторному, когнітивному) та реалізуються через різні навчально-інтелектуальні та соціальні механізми.
Людині притаманні такі види научіння.
1) научіння за механізмом імпринтингу — швидкого, автоматичного, майже миттєвого пристосування організму до умов його життя з використанням готових під народження форм поведінки. Властиве воно всім істотам, що мають розвинуту центральну нервову систему. Так, достатньо каченяті, яке щойно вилупилося з яйця, помітити матір-качку, що рухається у певному напрямку, воно що починає іти за нею. Це відбулося б і тоді, коли каченя побачило б інший предмет, який рухається. Або якщо торкнутися твердим предметом до внутрішньої поверхні долоні новонародженого, у нього автоматично стискаються пальчики руки. Як тільки немовля торкається губами грудей мами, у нього відразу спрацьовує ссальний рефлекс. Завдяки цьому механізму формуються численні вроджені інстинкти (рухові, сенсорні та ін.). Такі форми поведінки генетично запрограмовані і мало піддаються змінам. Однак для включення інстинктів потрібне елементарне зовнішнє научіння, яке б виконувало функцію «пускового» сигналу. Крім того, як свідчать дослідження, багато інстинктивних форм поведінки самі по собі достатньо пластичні;
2) умовно-рефлекторне научіння — виникнення нових форм поведінки як умовних реакцій на нейтральний стимул, який раніше специфічної реакції не викликав. Щоб спричинити умовно-рефлекторну реакцію організму, стимул повинен бути сприйнятий організмом, в якому запрограмовані основні елементи майбутньої реакції. Завдяки умовнорефлекторному научінню реакції поєднуються у нову систему, що забезпечує реалізацію складнішої форми поведінки, ніж елементарні вроджені реакції. Засвоюючись, вони стають основою для становлення нових форм поведінки;
3) метод проб і помилок (оперантне научіння). Ситуації, в яких опиняється людина, породжують у неї інстинктивні, безумовні, умовні реакції. Організм послідовно випробовує кожну з них й автоматично оцінює досягнутий результат. Реакція чи їх поєднання, що забезпечує найкращий результат (оптимальне пристосування організму до ситуації), виокремлюється серед інших і закріплюється у досвіді. Таким шляхом людина часто виробляє досить складні вміння та навички.
Описані вище види научіння є основними способами набуття життєвого досвіду живими істотами. Людині доступні й особливі, вищі способи научіння. Такими є:
а) вікарне учіння — учіння через пряме спостереження за поведінкою і діяльністю інших людей, в результаті чого людина переймає і засвоює форми поведінки тих, за ким спостерігає. За способом функціонування та його результатами воно нагадує імпринтінг у сфері вироблення людиною соціальних умінь і навичок;
б) вербальне учіння та научіння — набування людиною нового досвіду через засвоєння мови та спілкування. Завдяки йому людина має змогу передати знання, навички іншим людям, одержати необхідні знання, оволодіти уміннями і навичками на основі їх словесного представлення. Таке научіння здійснюється у символічній формі через різноманітні знакові системи, однією з яких є мова (научіння через засоби масової інформації, телебачення, з використанням комп'ютера).
За характером того, чому навчається дитина, виокремлюють рефлекторний (сенсорне, моторне, сенсомоторне), когнітивний та інтелектуальний рівні научіння.
Рефлекторне научіння характеризується засвоєнням певних стимулів і відповідних на них реакцій. Маючи неусвідомлюваний або малоусвідомлюваний характер, воно здійснюється через пошуки, спроби і помилки. У його основі — генералізація, диференціація і систематизація чуттєвих сигналів рухів і дій через підкріплення та винагороду.
Уже у ранньому віці дитина оволодіває здатністю розрізняти звуки, кольори, форми предметів, запахи, смакові властивості їжі тощо. Це — сенсорне научіння, внаслідок якого вона ознайомлюється із властивостями речей. У ньому відбувається формування розрізнень чуттєвих сигналів та сприймання й розвиваються процеси спостереження, узнавання і впізнавання. Водночас у дитини розвивається моторне научіння: вона навчається схоплювати предмет, здійснювати з ним різні маніпулятивні дії, повзати, ходити, координувати рухи й орієнтуватися у навколишньому середовищі, оволодівати суспільно виробленими способами застосування предметів (користуватися ложкою, чашкою, тарілкою, зубною щіткою, з часом — володіти пензликом, писати літери тощо). При моторному научінню відбуваються відбір і об'єднання способів виконання рухів, освоєння доцільних рухових програм, їх розрізнення та об'єднання в певні системи. На пізніших етапах розвитку дитини виникає сенсомоторне научіння як синтез сенсорного і моторного научіння (читання вголос, гра на музичних інструментах), яке триває протягом усього життя людини.
Когнітивне научіння характеризується засвоєнням дитиною певних знань і дій. На цьому рівні якісно змінюється характер умов научіння. Крім реальних сигналів, тобто впливу самих речей, на вищу нервову діяльність людини впливають уже і сигнали другої сигнальної системи — слова, які заміняють дію речей. Слово стає і засобом підкріплення.
Найвищим рівнем розвитку научіння єінтелектуальне научіння— рівень когнітивного научіння, за якого людина відображає не певні чуттєві конкретні відношення речей і дій, а власне загальні об'єктивні зв'язки, структури і відношення реальності. Відношення такого типу не є чуттєвими, для їх відображення людство створило нову особливу форму — поняття, що не притаманно тваринам. Засобом реалізації понять є мова — система словесних знаків, яка звільняє пізнання від прив'язаності до реальних речей і дає змогу віддзеркалювати загальні зв'язки, структури та відношення речей безпосередньо. Слова утворює суспільство, тому в них сконцентровано його досвід і знання. Отже, освоєння понять, виражених словами, є одночасно й освоєнням знань. Научіння знанням на цьому рівні є научінням понять.
Із появою слова реальні дії з предметами поступово замінюються ідеальними діями з поняттями — розумовими діями, або мисленнєвими операціями. Перенесення реальних дій і операцій у внутрішній ідеальний план та оперування в ньому уявленнями і поняттями називають мисленням. Отже, на цьому рівні є необхідним ще один вид научіння — научіння мисленню.
Оскільки кінцевою метою інтелектуальної діяльності є успішне розв'язання різних складних практичних завдань, то для її досягнення ідеальні рішення, одержані через оперування знаннями, прийнято реалізовувати у практичних діях над конкретними предметами або ситуаціями. Для цього слід володіти певними уміннями. Це означає, що інтелектуальне научіння у вищій формі можна вважати повним, якщо воно містить і научіння вмінням.
Отже, інтелектуальний рівень научіння проявляється у здатності дитини оволодівати поняттями, оперувати ними, розвивати увагу, уяву і мислення.
Штучно виокремлені дослідниками види і рівні научіння у людини не існують ізольовано. У процесі научіння вони взаємодіють і перебувають у певній взаємозалежності. Сенсорне, моторне і сенсомоторне научіння є генетичними етапами у розвитку научіння. Однак із переходом дитини в іншу вікову категорію не відбувається заміни одного етапу іншим. Попередні рівні научіння не зникають безслідно і навіть не втрачають свого значення, а тільки перебудовуються і входять у структуру наступного рівня. Так, на інтелектуальному рівні научіння у старшокласників також спостерігаються відображення певних властивостей предметів і явищ, формування нових образів сприймання (сенсорне научіння) і вироблення нових моторних диференціювань у вигляді креслення графіків, вправляння у складанні різних електро- і радіосхем (моторне і сенсомоторне научіння) тощо.
Процеси учіння та научіння реалізуються через такі пізнавально-інтелектуальні та соціальні механізми:
1. формування асоціацій (встановлення тимчасових звязків між окремими фрагментами знання чи досвіду);
2. наслідування (відтворення рухів, вчинків інших людей);
3. розрізнення і узагальнення (об'єднання предметів і пнищ за їх спільними істотними ознаками), що пов'язані переважно з формуванням понять;
4. здогад (безпосереднє сприймання нової інформації, чогось невідомого в уже відомому, знайомому з минулого досвіду). Він (інсайт) є раціональною основою для розвитку інтелекту дитини;
5. творчість (створення нових знань, нових предметів, вироблення умінь і навичок, не представлених у готовому вигляді для засвоєння через наслідування);
6. зворотний зв'язок (зворотна інформація про учіння і навченість: діагностика і самодіагностика);
7. підкріплення (фіксування індивідом своїх успіхів і невдач, створення різних видів мотивацій учіння);
8. закріплення (фіксація досвіду).
Для ефективного учіння та научіння важливо задіяти всі механізми. їх успіх залежить від багатьох факторів, передусім від психологічних. Ними є: мотивація учіння, довільність пізнавальних процесів, сприймання, пам'яті, мислення, уяви, довільність уваги і мовлення, володіння необхідними вольовими та іншими якостями особистості (наполегливість, цілеспрямованість, відповідальність, дисциплінованість, свідомість, акуратність та ін.), вміння взаємодіяти з людьми у спільній діяльності.
Дата добавления: 2016-11-28; просмотров: 4964;