Функціональні проби на відновлення

В якості стандартного фізичного навантаження при проведенні функціональних проб на відновлення у малотренованих осіб найчастіше застосовують пробу Мартіне-Кушелевського (20 присідань за 30 сек.), у тренованих осіб та спортсменів-розрядників – комбіновану пробу Летунова.

Проба Мартіне-Кушелевського (20 присідань за 30 сек.).Після відпочинку, протягом не менше 3-5 хв., у обстежуваного в положенні сидячи визначають вихідний рівень пульсу та артеріального тиску. Для цього накладають манжету тонометра на ліве плече і через 1-1,5 хв. (час, необхідний для зникнення рефлексу, що може з’явитися при накладанні манжети) вимірюють спочатку пульс, а потім артеріальний тиск. Частоту пульсу підраховують за 10-ти сек. інтервали часу до тих пір, поки не буде отримано дві-три однакові цифри підряд (наприклад, 12-12-12). Інколи, за наявності дихальної аритмії, тобто почастішання ЧСС під час вдиху та порідшання під час видиху, пульс може бути неритмічним (наприклад, 10,11,12,11,12,11), внаслідок чого не можливо зафіксувати підряд дві-три однакові цифри. В таких випадках обстежуваного просять затримати дихання (після звичайного видиху) на 10-20 сек. і в цей час підраховують частоту пульсу. Нерідко після функціональної проби цього явища не реєструється.

Потім, не знімаючи манжети, обстежуваному пропонують виконати 20 глибоких присідань за 30 сек. Дуже важливим при проведенні даної функціональної проби є правильність її виконання: присідання повинні бути достатньо глибокими, виконуватись в помірному темпі, при кожному присіданні обстежуваний повинен витягувати руки вперед, при вставанні – опускати. Під час виконання проби необхідно стежити за зовнішніми ознаками перевтоми чи несприятливої реакції на фізичне навантаження, у разі виникнення яких пробу припиняють.

По закінченні присідань, обстежуваний сідає, лікар включає секундомір і проводить підрахунок пульсу за перші 10 сек. 1-ї хв. відновлюваного періоду, далі, протягом останніх 50 сек. 1-ї хв., вимірює артеріальний тиск; а с початку 2-ї хв. знову підраховує частоту пульсу за 10-ти сек. інтервали часу до троєкратного повторення вихідної частоти пульсу. Проте, навіть, якщо пульс відновився вже на 2-й хв. відновлювального періоду, рекомендується не припиняти, а продовжувати рахувати його до кінця 3-ї хв. По закінченні 3-ї хвилини вимірюють в останнє АТ.

Частоту пульсу доцільно рахувати до кінця 3-ї хв. у зв’язку з тим, що існує ймовірність виникнення так званої «негативної фази пульсу», тобто зменшення його величини нижче від вихідного рівня більше ніж на 2-3 і більше ударів за 10 сек. Таке порідшання пульсу, як правило, триває не менше трьох 10-секундних відрізків, а потім пульс знову частішає і поступово повертається до норми. «Негативну фазу» пульсу пов’язуютьз розбалансованістю в діяльності симпатичного та парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи, що призводить до зміни послідовності процесів відновлення. Такі відхилення реєструються у осіб з лабільною нервовою системою, при нейроциркуляторній дистонії, у спортсменів при перетренованості, після нервово-психічних перенапружень. Якщо після навантаження негативна фаза пульсу утримується більше 3 хв., то така реакція оцінюється як незадовільна.

Під час проведення проби, до та після навантаження, необхідно звертати увагу на характер пульсу (задовільного наповнення, ритмічний чи аритмічний), а також проводити аускультацію серця (в положенні стоячи, а за необхідності – лежачи).

Оцінка результатів функціональної проби здійснюється шляхом визначення типу реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження. Для визначення типу реакції серцево-судинної системи на фізичне навантаження враховують наступні параметри:

1.Збудливість пульсу – збільшення частоти пульсу по відношенню до початкового значення, відзначене у відсотках;

2.Характер змін артеріального тиску (АТ) – окремо систолічного, діастолічного і пульсового;

3.Період відновлення – час повернення показників пульсу і АТ до початкового рівня.

Виникнення того чи іншого типу реакції пов’язано зі змінами гемодинаміки, які відбуваються в організмі при виконанні м’язової роботи.

Суть фізіологічних змін гемодинаміки при фізичних навантаженнях полягає в наступному. Фізичне навантаження потребує суттєвого підвищення функції серцево-судинної системи, від якої в значній мірі залежить забезпечення працюючих м’язів достатньою кількістю кисню та видалення із тканин вуглекислоти й інших продуктів тканинного метаболізму. Саме тому з початком м’язової роботи в організмі відбувається складний комплекс нейрогуморальних процесів, які призводять, з одного боку, до активізації симпатоадреналової системи, що зумовлює підвищення основних показників системи кровообігу – частоти серцевих скорочень, ударного та хвилинного обсягів крові, системного артеріального тиску, об’єму циркулюючої крові та ін., а з другого боку – викликає зміни тонусу судин периферичного судинного русла, що забезпечує раціональний перерозподіл регіонального кровотоку між функціонально активними й неактивними при навантаженні органами. Зокрема, знижується тонус й відбувається розширення периферичних судин (насамперед, гемокапілярів) у функціонально активних органах – в скелетних м’язах, міокарді, шкірі та легенях. Завдяки чому кровообіг в них суттєво збільшується. Наприклад, в скелетних м’язах під час м’язової роботи кровообіг підвищується в 15-20 разів (при цьому кількість функціонуючих гемокапілярів може зростати в 50 разів), в міокарді – в 5 разів, в шкірі (для забезпечення адекватної тепловіддачі) – в 3-4 рази, в легенях – майже в 2-3 рази. Водночас, дещо підвищується тонус й відбувається звуження мілких судин у функціонально неактивних при навантаженні органах – печінці, нирках, мозку та ін., внаслідок чого кровообіг в них значно зменшується та здійснюється у більшості минаючи капіляри (тобто по шунтуючим судинам). Наприклад, якщо в стані фізіологічного спокою кровообіг у внутрішніх органах складає біля 50% хвилинного обсягу серця (ХОС), то при максимальному фізичному навантаженні він може знижатися до 3-4% від ХОС.

Адаптація до навантаження серця тренованих осіб більшою мірою відбувається за рахунок збільшення ударного об’єму і меншою – за рахунок почастішання серцевих скорочень, а нетренованих чи недостатньо тренованих – переважно за рахунок збільшення ЧСС і меншою мірою – за рахунок збільшення ударного об’єму.