Велика рівнинна фізико-географічна країна

Сусідами країни є Лаврентійська височина на півночі, Центрально-рівнинна країна – на сході, Берегова рівнинна країна – на півдні і субконтинент Кордильєрський Захід – на заході. До складу країни входить лише одна, але дуже значна за площею орографічна одиниця – Великі рівнини. Вони простягнулися з півночі на південь на 3500 км вздовж східних схилів Кордильєр і є системою високих передгірних пластових плато, що широкими східцями знижуються у бік Атлантичного океану та обмежені добре помітним уступом.

У геологічному відношенні Великі рівнини близькі до Центральних рівнин, оскільки їх фундаментом є докембрійські кристалічні породи, перекриті 1000-метровою товщею верхньопалеозойських, переважно вапнякових осадових порід. Проте, на відміну від Центральних рівнин, верхньопалеозойські відклади на Великих рівнинах перекриті плащем мезозойських і кайнозойських порід, що є переважно продуктами руйнування схилів Кордильєр. Найбільш характерними рисами рельєфу Великих рівнин є значна, порівняно із Лаврентійською височиною і Центральними рівнинами, висота – від 500 до 1500 м, східчастий характер поверхні, сильне і глибоке ерозійне розчленування, сухість клімату, великі температурні контрасти і значна мінливість погоди. Великі, зовсім плоскі поверхні вододільних ділянок чергуються тут з глибокими урвистими долинами річок і яружними придолинними землями. Місцями глибина і густота розчленування земної поверхні ярами так великі, що територія набуває гірського вигляду і стає непридатною для землеробства. Такі землі називають «дурними» або «бедлендами» і вони є однією із найяскравіших особливостей рельєфу Великих рівнин.

Континентальність і сухість клімату, яка пояснюється розташуванням країни у дощовій тіні Кордильєр, призводить до формування на півдні Великих рівнин зони сухих степів з глибокими долинами маловодних каламутних річок. Великі температурні контрасти між північною і південною частинами країни пояснюються значною протяжністю країни з півночі на південь і обумовлюють значну різноманітність природи: країну перетинають зони тайги, лісостепів і степів помірного і субтропічного географічних поясів. Значна мінливість погоди обумовлена дією холодних північних вітрів, що мають назву “близердс” (“бурани), і теплих західних вітрів, які називають “чинуками” – “пожирателями снігів”. Перші виникають при вторгненні холодного арктичного повітря, знижують температуру повітря до – 35⁰С і супроводжуються хуртовинами. Другі зв’язані з приходом теплого тихоокеанського повітря з боку Кордильєр і викликають різке підвищення температури повітря, іноді на 10-15⁰ на протязі 10-15 хвилин, яке призводить до миттєвого випаровування снігу. Чинук дме із швидкістю 15-17 м/сек, але рідко буває тривалим: зазвичай він дме лише декілька годин. Завдяки чинуку сніговий покрив Великих рівнин такий тонкий і нестійкий, що худоба цілий рік може добувати собі корм на пасовищах. Інший характер мають північні вітри «близердс». Вони нерідко досягають ураганної сіли (20-27 м/сек), піднімають у повітря маси снігу і тривають іноді по декілька днів, зупиняючі рух транспорту і паралізуючі життя невеликих населених пунктів.

Ще на початку ХІХ століття природа Великих рівнин була майже первісною. По безкраїх степових просторах бродили великі стада бізонів, полювання на яких давало їжу і одяг численним індіанським племенам. Поселення європейців почали з’являтися головним чином із 20-х років ХІХ століття і довгий час заселення йшло повільними темпами, оскільки посушлива територія рівнин здавалася менш привабливою порівняно із сусідніми преріями Центральних рівнин. Положення змінилося у середині століття, коли зі сходу підвели залізні дороги. Численні мисливці знищили багатомільйонні стада бізонів, а нерозорані степові рівнини почали використовувати для пасовищного скотарства. Випас худоби значним чином змінив структуру рослинного покриву. Цим пояснюють порівняно незначну участь у видовому складі степових рослин Великих рівнин ковили, яка є звичайною для степових просторів Євразії, і навпаки, значне поширення таких представників місцевої флори, як грамова і бізонова трави. Процент розораних земель тут більш низький, ніж на Центральних рівнинах. Посушливий і непостійний клімат супроводжується численними посухами, які можуть тривати по кілька років підряд і середня врожайність таких культур, як пшениця, майже вдвічі нижча, ніж на Центральних рівнинах. Внаслідок цього деякі фермери збільшували площі розораних земель, у тому числі і небезпечних в ерозійному відношенні, що і призвело до дефляції і ерозії земель. Дефляція супроводжувалася небаченими раніше у Північній Америці пиловими бурями, а ерозія поглиблювала і розширювала площі непридатних для землеробства.

Найбільш яскравими особливостями клімату Великих рівнин, крім його сухості, є значні відмінності теплових умов між північними і південними районами внаслідок значної розтягнутості країни за меридіаном. Особливо помітно це проявляється взимку, коли на півночі Великих рівнин стоять морози з температурою до – 35… – 45⁰С, а на півдні денні температури частіше за все бувають позитивними. На півночі по декілька днів лютують снігові буревії, а на півдні тепле сонечко зігріває листя екзотичних, схожих на пальми юкк.

Весна наступає швидко. Степи вкриваються ковдрою зелених трав. У квітні-травні розквітають ефемери: пасхальна квітка (Pulsatilla hirsutissima), гірська лілея (Leucocrinum montanum), флокс (Phlox hoodii), дика цибуля (Allium textile), маргаритка (Townsenda exscapa) та ін. Проте вони швидко відмирають, оскільки опади випадають нерегулярно. У червні-серпні на рівнинах вегетують лише засухостійкі види злаків: на півночі – грама (Bouteloua gracilis), на півдні – бізонова трава (Bulbilis dactyloides). Вони утворюють скудний низький травостій, який щодня стає все більш рідким і чахлим внаслідок сухості і безперервного випасу худоби. Іноді засуха набуває катастрофічного характеру: трав’яний покрив вигоряє, посіви зернових гинуть, вітри піднімають сотні тон пилу з оголеної поверхні землі і уносить їх на Центральні рівнини і навіть Атлантичне узбережжя. Якщо така посуха триває декілька років, характер рослинного покриву змінюється: степові злаки уступають своє місце полину і лебеді – типовим представникам рослинності пустельних плоскогір’їв Кордильєр. У сухе літо навіть у великих річках течія припиняється, і на дні долин залишаються лише відокремлені водойми із мутною стоячою водою. Проте після сильних злив відбуваються сильні паводки, які спричиняють значний ущерб господарству. Загроза паводків, а також нестача води для зрошення полів стали стимулом для створення водосховищ на річках, що перетинають плато Великих рівнин.

Для літа, як і для зими, характерні сильні вітри. Часто дмуть суховії південних румбів. При цьому температура підвищується до + 40⁰С, а відносна вологість повітря падає до 10-15 %. Південні частини Великих рівнин частіше, ніж інші частини материка, відвідують торнадо. Навіть осінь не приносить вологи. Теплі дні змінюються морозними при ясному небі. У жовтні на півночі рівнини вже бувають сильні морози.

Широкі і глибокі долини, що течуть з Кордильєр, ділять Великі рівнини на низьку східчастих плато, які відрізняються природними особливостями і змінюють одне одного з півночі на південь: плато Альберта, плато Міссурі, плато Високі рівнини, плато Льяно-Естакадо і плато Едуардс.