Лаврентійська височинна фізико-географічна країна

До складу країни входять Лаврентійська височина, що приурочена до Канадського кристалічного щита і займає більшу частину території, у тому числі півострів Лабрадор, низовина Маккензі і Пригудзонова низовина, які приурочені до плити давньої Північноамериканської платформи. На заході країна межує із субконтинентом Кордильєрський Захід, на південному заході – із Великою рівнинною країною, на півдні – із Центральною рівнинною країною. Лаврентійська височина має форму півкруглого валу. Її поверхня поступово підвищується від країв Канадського щита у напрямі Гудзонової затоки і, досягнувши висоти 300-400 м, починає поступово знижуватися у тому ж напрямі. Цей загальний малюнок порушують значні підняття у південні і східній частинах півострова Лабрадор.

Найбільш характерними рисами країни є горбиста припіднята поверхня (за виключенням низовини Маккензі і Пригудзонової низовини), широке поширення багаторічної мерзлоти, значна заболоченість, величезна кількість озер і переважання хвойних лісів у рослинному покриві. Припіднятий і горбистий характер поверхні Лаврентійської височини обумовлений її приуроченістю до кристалічного щита. На 70 % поверхні височини давні кристалічні породи щита перекриті тонким покривалом четвертинних відкладів переважно льодовикового і водно-льодовикового походження. Проте, за метким висловом Г.М.Ігнатьєва (1965), це покривало нагадує ветху ковдру, крізь яку у багатьох місцях безпосередньо на денну поверхню виходять докембрійські кристалічні породи. Внаслідок цього вся територія височини усіяна валунами та ускладнена численними кряжами у місцях виходу кристалічних порід щита на денну поверхню. До них у першу чергу відносяться гірські підняття на півострові Лабрадор: Лаврентійські гори (800 м), гори Мілі (1200 м) і гори Торнгат (1600 м). Їх утворення пов’язують із руйнуванням Канадського щита наприкінці крейдового періоду і здійманням окремих ділянок суходолу.

Рельєф височини також характеризується широким поширенням форм льодовикової екзарації і акумуляції. До перших відносяться численні баранячі лоби, кучеряві скелі, улоговини озер тощо, до других – друмліни і ози. Друмліни за формою нагадують столову ложку без ручки, що перевернута вниз черпаком. Їх довжина сягає 100 м, а висота – 10-15 м. Нерідко вони сильно витягнуті вздовж осі і нагадують олівець або сигару. Такі утворення, на відміну від типових друмлін, канадські геоморфологи називають друмліноїдами. Друмліни рідко зустрічаються поодинці і, чергуючись один з одним, утворюють монотонний хвилястий рельєф. Складені вини рихлим або уламковим матеріалом, який обволікає кам’яне ядро. Проте трапляються друмліни, що не мають кам’яних ядер і складаються виключно із пісків і суглинків. Інші форми мають ози. Це вузькі, звивисті горби висотою до 50 м і довжиною від декількох десятків метрів до сотень кілометрів. Найчастіше ози зустрічаються на захід від Гудзонової затоки. На відміну від друмлінів, ози завжди складені рихлим матеріалом. Їх походження найчастіше пояснюють як відклади річок, що протікали біля краю або у тріщинах льодяного щита. За зовнішнім виглядом ози нагадують насипи, що простягаються через горби, долини, озера, не рахуючись із рельєфом місцевості. Поверхня оз завжди сухіше території, що їх оточує. Тому навесні або на початку літа, коли грунт насичений вологою і переміщення по тундрі або тайзі вкрай утруднене, мандрівники намагаються прокласти свій маршрут по озах, які у таких випадках слугують немов би природними дорогами. Зовсім іншим рельєфом характеризуються низовина Маккензі, що прилягає до Лаврентійської височини на північному заході, і Пригудзонова низовина, яка різко відрізняються низовинним рельєфом і плоскою, сильно заболоченою поверхнею. Це пояснюється тим, що у геологічному відношенні ці території відрізняються від Лаврентійської височини, оскільки докембрійський кристалічний фундамент там похований під потужними пластами осадових відкладів, головним чином палеозойських вапняків. У зв’язку із широким поширенням багаторічної мерзлоти і пухких відкладів на цих низовинах поширені термокарстові форми рельєфу.

Клімат Лаврентійського плоскогір’я формується під сильним впливом Арктики. Сприяє цьому і вплив Гудзонової затоки, яка далеко вдається в материк, має низьку температуру води і більшу частину року вкрита льодом. Завдяки цьому влітку арктичні повітряні маси, які, проходять над затокою, не піддаються значній трансформації і далеко поширюються на південь. В зимовий час суходіл сильно охолоджується і часто стоїть морозна погода з температурами більш низькими, ніж в Арктиці. Існують значні відмінності між кліматичними умовами півночі і півдня, сходу і заходу Лаврентійської височини. Так, тривалість вегетаційного періоду на узбережжі Північного Льодовитого океану складає 40-50 днів, а на півдні – 160 днів. На сході країни, на півострові Лабрадор, клімат має виразні океанічні риси. Тут вісь рік волого, взимку випадає до 2-3 м снігу. Влітку часто йдуть дощі, а на узбережжі, біля якого навіть в липні багато айсбергів, постійні холодні тумани, що пояснюється потужним впливом холодної Лабрадорської течії.

Напроти, райони західніше Гудзонової затоки мають різко континентальний клімат з морозною зимою, відносно теплим літом і незначною кількістю опадів. Взимку на північному заході Лаврентійської височини випадає менше 100 мм опадів, а товщина снігового покриву не перевищує 30-50 см. Із-за малої товщини снігового покриву зимовий холод глибоко проникає у грунт, слідством чого є широке поширення багаторічної мерзлоти. Межа суцільної мерзлоти захоплює всю територію на північ від 58-60⁰ пв. ш. Завдяки цьому Лаврентійська височина характеризується значною заболоченістю, великою кількістю термокарстових озер, полігональними ґрунтами, гідролаколітами та іншими формами кріогенного рельєфу.

Внутрішні води країни представлені численними річками переважно снігового живлення (Маккензі, Невільнича, Черчілл, Нельсон, Олбані та ін.) і озерами термокарстового, та льодовиково-тектонічного походження, деякі з яких мають дуже значні розміри (Велике Ведмеже, Велике Невільниче, Атабаска, Оленяче, Вінніпег, Вінніпегосіс, Манітоба та ін.). За кількістю озер і площею, що вони займають, Лаврентійська височина знаходиться на одному із перших місць у світі.

Рослинний покрив Лаврентійської височини представлений тундровими, лісотундровими і хвойно-лісовими асоціаціями. У зоні тундри для більш сухих ділянок звичайні асоціації із голубики (Vaccinium uliginosum), брусниці (Vaccinium vitis-idaea), водянці (Empetrum nigrum) кущиків. На виходах скельних порід або кам’янистих поверхнях друмлінів ці асоціації змінюються розрідженим покривом із ломикаменю та інших трав. Біля підніжжя схилів ростуть кущі верби (Salix sp.) і вільхи (Alnus sp.). У найбільш сухих місцях – на піщаних терасах і на схилах озів – серед тундрової рослинності можна побачити одинокі стовбури чорної ялини (Picea mariana). Перехід від тундри до лісотундри відбувається непомітно. Ознакою лісотундри є збільшення одиноких дерев на підвищених ділянках території і поява справжніх високостовбурних хвойних лісів у долинах річок. Нечітким є і перехід від лісотундри до тайги. Поступово ліси із річкових долин виходять на вододіли і займають всю територію, крім ділянок, що зайняті торф’яниками. Головними лісоутворюючими породами є чорна ялина (Picea mariana), туя західна (Thuja occidentalis) і бальзамічна ялиця (Abies balsamea). На низовині Маккензі головними лісоутворюючими породою є біла ялина (Picea glauca) і банксова сосна (Pinus banksiana).Природне багатство тваринного світу складають хутрові тварини – бобер, куниця, норка, ондатра, лиса та ін.

Відмінності кліматичних умов всередині країни знаходять відбиток в усіх компонентах, особливо в рослинності. Несприятливі умови літніх місяців на півострові Лабрадор викликають помітний зсув природних зон на південь. Тундра, яка панує на півночі і північному сході півострова Лабрадор, навіть в порівнянні з більш північними варіантами, здається досить бідною. Чагарникові асоціації зустрічаються здебільшого в укритих місцях, повсюдно переважають мохи і лишайники. Лісова рослинність з’являється лише на півдні півострова, де зустрічаються бальзамічна ялиця, сосни біла, червона і чорна, східний гемлок або канадська тсуга, різні види клену.