Становлення, сутність і методичні основи екологічного менеджменту

Екологічний менеджмент зорієнтований на регулювання взаємодії суспільства і природного се­редовища.

Екологічний менеджмент (керування, організація) — цілеспрямована, свідома діяльність, повʼязана з розробкою, запровадженням, реалізацією, контролюванням різноманітних заходів природоохоронного характеру, які повинні забезпечити раціональне використання і збереження природних ресурсів, дотримання екологічної безпеки.

Він є складовою загальної системи менеджменту, яка на основі системно-екологічного підходу забезпечує екологізацію всіх функцій менеджменту з дотриманням концепції сталого розвитку та принципів екологічної справедливості. Екологічний менеджмент як міждисциплінарна наука досліджує пробле­матику комплексного управління екологічною діяльністю в різнопланових організаціях на основі системно-еко­логічного підходу і спрямований на вирішення екологічних питань у всіх галузях економіки (народного господарства).

Метою екологічного менеджменту є науково обґрунто­вана діяльність безпосередньо на обʼєкті менеджменту: підприємстві, фірмі, природному обʼєкті (заказник, озеро, басейн річки) з питань бережливого та раціонального ви­користання довкілля, впровадження ефективних управ­лінських рішень, контролювання діяльності суб'єктів гос­подарювання, формування екологічного світогляду тощо.Ця мета менедж­менту безпосередньо повʼязана та випливає з мети та завдань роботи Міністерства екології і природних ресурсів (Мінпри­роди), Державних управлінь екології і природних ресурсів в областях (Держуправління екоресурсів), громадських природо­охоронних організацій щодо впровадження ефективних управ­лінських рішень, формування екологічного світогляду як ідеології управління природоохоронною діяльністю.

Екологічний менеджмент як вид діяльності охоплює виробничі процеси, законодавчі, нормативні та соціально-еконо­мічні аспекти діяльності суспільства, методи управління якістю навколишнього природного середовища тощо.

Елементи, на які спрямована така діяльність, є обʼєктами менеджменту, що мають просторові та часові межі.

Об'єкти екологічного менеджменту — виробничо-господарські організації різних форм власності, державні та приватні структу­ри, діяльність яких безпосередньо пов'язана з використанням, охороною та іншими формами взаємодії з довкіллям.

До об'єктів екологічного менеджменту (об'єктів управ­ління) належать організації з питань дотримання природо­охоро­нного законодавства, розроблення екологічної про­дукції; приро­доохоронні організації; екологічний марке­тинг, сертифікація та аудит тощо.

Здійснює процеси управління суб'єкт менеджменту, яким може бути як одна людина, так і організація.

Суб'єкт екологічного менеджменту (субʼєкт управління) — скеровувач управлінських дій; особа (група осіб), що реалізує управлінські відносини в галузі охорони і раціонального вико рис­тання довкілля.

Між субʼєктами і обʼєктами менеджменту формується певна система відносин, що є його предметом.

Предмет екологічного менеджменту — система відносин між організацією та контролюючими природоохоронними структурами, яка виникає і формується у процесі викорис­тання методів впливу (управління і стимулювання) на природо­охоронну діяльність, екологічні несприятливі ситуації.

Екологічний менеджмент оснований на дотриманні та­ких принципів: попередження та своєчасність вирішення проблем, недопущення критичних подій, відповідальність за завдану шко­ду, інтеграція зусиль для впровадження екологічних програм на різних рівнях та в галузях знань, формування екологічної свідомості людей, системність, послідовність вирішення еко­логічних проблем тощо.

Отже, екологічний менеджмент передбачає:

Ø включення природоохоронних вимог в комплекс тра­диційних господарських цілей організації;

узгодження між виробничими функціями, інфра­струк­турою виробництва і екологічною безпекою;

Функції екологічного менеджменту поділяють на за­гальні, які здійснюють законодавчі, виконавчі і правові органи, та спеціальні, котрі здійснюються суб'єктами, що мають спеціальні повноваження відповідно до чинного за­конодавства.

До загальнихналежать такі функції:

Ø законодавчого нормативного регулювання (форму­вання й розвиток законодавчо-правової, нормативної сфер у галузі охорони довкілля; використання ресурсів навко­лишнього природного середовища; регулювання антропо­генної діяль­ності тощо);

Ø планування і прогнозування (розроблення, затвер­дження, впровадження на практиці природоохоронних програм і проектів на основі системно-екологічного підходу; передба­чення негативних та кризових ситуацій, плануван­ня природоохоронних заходів у всіх галузях економіки);

Ø організація і координування (організація всіх видів робіт з екологічного менеджменту на різних рівнях та в ор­ганізаціях; організація виконання запланованих природо­охоронних рішень та дотримання екологічних нормативів; погодження інтересів держави і бізнесу в галузі);

Ø контролювання (проведення контролю за дотриман­ням природоохоронного законодавства організаціями не­залежно від форми власності та на всіх рівнях).

Спеціальні функції поділяють на такі:

Ø розподіл і впорядкування навколишнього природно­го середовища та його ресурсів (планування, організація та контроль просторово-територіального устрою довкілля; виокремлення територій з особливим статусом охорони; надання об'єктів довкілля в оренду; лісовідновлення);

Ø облік та статична звітність (планування, ведення, оновлення, використання кадастрів природних ресурсів (сукупності кількісних, якісних та інших характеристик господарського, екологічного, правового стану природ­них ресурсів), наприклад водного, земельного, лісового фондів; формування і аналіз екологічної статистичної звітності);

Ø нормування (розроблення нормативів граничне до­пустимих викидів і скидів та інших видів шкідливого впливу, у т. ч. забруднюючих речовин у навколишнє при­родне середовище; обґрунтування значень гранично допус­тимої концентрації (ГДК) для об'єктів довкілля);

Ø моніторинг (проведення спостережень, збирання та оброблення інформації про стан довкілля такими органі­заціями, як Міністерство охорони природи, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет водного господарс­тва та ін.);

Ø інформування (інформування громадськості, органів влади, суб'єктів бізнесу про стан навколишнього при­родного середовища, можливі ризики і загрози);

Ø ліцензування (видання дозволів на здійснення певної діяльності: розвідка та експлуатація корисних копалин, економічно небезпечні види діяльності тощо);

стандартизація (розроблення, затвердження, гармонізація всіх видів нормативних документів, методик, термінології, значень ГДК тощо);