Введення в основи медичної етики та деонтології.

Важливою стороною взаємодії медичного працівника й пацієнта є етика й деонтологія - вчення про моральні основи поведінки людини, у тому числі в умовах діагностичної й лікувальної взаємодії. Крім того, найбільш важливими проблемами вважаються проблеми лікарської таємниці, эвтаназії, повідомлення пацієнтові щирого діагнозу його захворювання, реконструкції особистості при психотерапії й інші. Деякі з перерахованих проблем можна віднести до сфери правового регулювання діагностичного й лікувального процесу. Однак традиції, що існують у суспільстві, нерідко приводять до їхнього зіткнення. Приміром, необхідність інформувати онкологічного хворого про діагноз його захворювання, обумовлена правовим принципом, часто заходить у суперечність із точкою зору лікаря або співтовариства лікарів про негуманність даного дійства, про необхідність використання для підтримки психологічно комфортного стану пацієнта принципу «святої неправди».

Кваліфікація медичного працівника містить у собі такі якості, як рівень знань і навичок, якими він володіє, і використання ним у професійній діяльності моральних принципів. Ні в якій іншій спеціальності немає такої взаємозумовленості етичних і професійних якостей людини.

Медична етика й деонтологія - це сукупність етичних норм і принципів поведінки медичного працівника при виконанні ним своїх професійних обов'язків. Етика визначає закони моралі й моральності, порушення яких найчастіше не веде до карної або адміністративної відповідальності, але призводить до морального суду, «суду честі». Етичні норми поведінки досить динамічні. У першу чергу, вони піддані впливу суспільних факторів і норм суспільної моралі.

У теоретичному плані завданнями медичної етики стає виявлення етичної виправданості й обґрунтованості моральних норм. В області медичної етики домінують дві теорії моралі: деонтологічна й утилітарна. Перша вважає основою морального життя обов’язок, виконання якого пов'язане із внутрішнім велінням. Відштовхуючись від обов’язк у, людина відмовляється від корисливого інтересу й залишається вірною самій собі (І. Кант). Основним критерієм моральності виступає чесність. Друга теорія моралі виходить із переконання про те, що критерієм оцінки вчинків людини є корисливість.

Принципи неспричинення шкоди, благодіяння й справедливості випливають із клятви Гіппократа й відповідним чином націлюють медичного працівника.

Конкретні етичні норми, застосовувані в медицині, включають правдивість, приватність, конфіденційність, лояльність і компетентність. Етичні норми поведінки лікаря, розроблені ще Гіппократом, у цей час все частіше піддаються критичному аналізу.

Складною етичною ситуацією вважається інформування хворого про діагноз його хвороби (приміром, в онкологічній практиці). Проблема інформування хворих у питанні діагнозу їхнього онкологічного захворювання у вітчизняній медицині стоїть досить гостро. Як правило, робиться спроба дозволити її на основі не стільки медичних, скільки деонтологічних або юридичних принципів (А.Я. Іванюшкін, Т.І. Хмєлєвська, Г.В. Малежко), Мається на увазі, що знання хворим діагнозу свого онкологічного захворювання перешкодить адекватному проведенню необхідної терапії внаслідок можливої й «високо ймовірної» негативної емоційної реакції пацієнта (аж до суїцидних спроб). У той же час невизначеність може нести захисні психологічні функції (В.Н. Герасименко, А,Ш. Тхостов). З метою твердження правоти тієї або іншої позиції вживали спроби статистичних досліджень. Однак, невизначеність може нести й захисні функції. «По суті, повідомлення хворому діагнозу не знімає невизначеності, а переносить її в іншу, ще більш важливу сферу: у невизначеність прогнозу, що в онкології не може бути остаточним і досить певним» (А.Ш. Тхостов). І в такій ситуації краще, якщо хворий буде не до кінця знати, що з ним, чим знаючи це, буде думати про те, скільки йому залишилося жити.