Раціональне природокористування та шляхи його удосконалення.

Екологічний менеджмент є складовою загальної сис­теми управління і тому має притаманні їй теоретико-методологічні основи. Водночас екологічні проблеми роз­глядають у причинно-наслідковому взаємозв'язку, при­чому екологічні аспекти взаємозв'язку набувають дедалі більшого значення. Тому роль системно-екологічного підходу зростає адекватно до реалій сьогодення: мас­штабності техногенних і екологічних загроз; швидких змін середовища існування людини і суспільства; ігнору­вання транснаціональними корпораціями національних чи регіональних проблем тощо. Формування методології систем­ного підходу ґрунтується на використанні знань про системи: їх класифікацію, загальні системні власти­вості, природу і види їх поведінки. Основою методології системного підходу є системне бачення світу та системне мислення.

У загально понятійному розумінні системний підхід як нормативна методологія прийняття управлінських рішень означає процес підготовки і прийняття рішень на основі системного аналізу елементів будь-якої системи, що пере­бувають у взаємозв'язку і взаємодії, а також факторів зов­нішнього, в т. ч. природного впливу на ефективність взає­модії складових системи як цілісного явища і впливу сис­теми на середовище інших систем.

Системно-екологічний підхід — врахування всієї сукупності еко­логічних аспектів, їх системних властивостей, екологічних харак­теристик досліджуваних систем, методів і методик, що використо­вуються для їх дослідження.

Основою системно-екологічного підходу є системно-екологічне бачення світу як єдиного і цілісного середовища.

Методологічне підґрунтя системно-екологічного підходу формується на таких основних постулатах: «усе залежить від усього»; «будь-яка зміна породжує ланцюгову ре­акцію наслідків»; «будь-яка частка є частиною цілого, а ціле — частиною більш цілого»; «усе має свої закони існу­вання і змін».

Технологія системного управління формується з двох рівнів:

· процесного

· функціонального.

Провідним є процес підготовки, прийняття і реалізації рішень, який обслуговують обліковий, аналітичний та інформа­ційний процеси. Характерним для системного менеджменту є напівформалізований процес, коли аналітична підготовка рішень формалізується, а прийняття рішень здійснюється з використанням досвіду управлінського персоналу.

На кожному етапі системного підходу до процесу прий­няття стратегічних рішень обирають можливі шляхи вирі­шення та методи підготовки і прийняття рішень.

Структура типового процесу прийняття стратегічних рішень (з урахуванням взаємодії з довкіллям)

1. Постановка завдання. Суть цього етапу зводиться до визначення проблеми, умов і часу її вирішення, засобів та необхідної інформації тощо.

2. Усвідомлення проблеми в цілому та окремих питань у взаємозалежності, постановка цілей, визначення пріоритетів.

Необхідно усвідомити мету діяльності, її проблематику, узгодженість із загальною стратегією, структуризацію мети та ймовірність її реалізації. Вдаються до таких методів підготовки і прийняття рішень: структурування ситуації, з'ясування зв'язків із зовнішнім середовищем, створення моделей перспективних систем.

3. Опис і оцінювання можливих станів навколишнього середовища. Слід зʼясувати умови, за яких доведеться до­сягати мети. Використовують методи факторного і струк­турного аналізу зовнішнього середовища, прогнозування рівня впливу, нормативні документи, маркетингові дос­лідження та ін.

4. Виявлення або розроблення альтернативних моде­лей (способів) досягнення цілей. Передусім необхідно визначити альтернативи з урахуванням шляхів і засобів конкретної організації. Складність полягає у виявленні або напрацюванні повної сукупності альтернатив, які містять можливі варіанти дій для досягнення мети.

5. Виявлення результатів, наслідків за всіма можливи­ми варіантами, вибір оптимального. Зʼясовують усі мож­ливі наслідки, перевіряють шляхи досягнення цілей та прямі і побічні результати, що виникають при проведені заходів. Для цього слід використовувати «ділові ігри», аналіз виробничо-господарських ситуацій, моделювання, ран жування природоохоронних заходів.

6. Вибір критеріїв оцінювання відповідності результа­тів дій поставленим цілям з урахуванням вимог навколишнього середовища. Тільки знаючи якісні властивості об'єкта, можна обрати критерії відповідності його стану поставленій меті. Багато недоліків управління пов'язані з тим, що критерії оцінки недостатні для всебічного опису явища, довкілля, недостатньо напрацьовані, немає доско­налих методик, засобів вимірювальної техніки тощо.

7.Оцінювання відповідності результатів діяльності (перспективної моделі). На цьому етапі роблять висновок щодо корисності дій та імовірності досягнення результатів на основі екологічного аналізу.

8. Оцінювання та розрахунки очікуваних ефектів у ра­зі практичної реалізації. На цьому етапі треба зʼясувати, який інтегрований ефект забезпечить корисна дія. Оцінка відповідності результатів дій поставленим цілям не може бути основним критерієм вибору оптимального варіанта, тому що при цьому не врахована невизначеність стану зов­нішнього середовища. Для оцінювання сукупного ефекту використовують методи визначення економічної, природо­охоронної, соціальної ефективності на основі даних вироб­ничого аналізу (екологіч­ного аудиту).

9. Порівняння альтернатив за очікуваними ефектами від їх реалізації та вибір оптимальної. У разі багатомірності системи цілей і критеріїв оцінки її спрощують, викорис­товуючи методики комплексної оцінки діяльності.

10. Прийняття рішень і затвердження стратегічного плану розв'язання проблеми. На цьому етапі необхідно комплексно використовувати підготовку, досвід, знання, інтуїцію управляючого. Рішення формулюється у вигляді стратегічного плану, програми.

Отже, підприємство як суб'єкт ринкової системи змушене здійснювати свою діяльність за законами ринкової системи і законами екології: законом внутрішньої динамічної рівноваги; законом сукупної (сумісної) дії факторів; законом бумеранга; законом обмеженості природних ресурсів; пра­вилом регіо­нальної екологічної рівноваги та ін.

Діяльність підприємства буде збалансованою за таких умов:

1) підприємство розглядається як складова загальної діяльності людства у взаємозв'язку з навколишнім середо­вищем;

2) враховуються загальнодержавні природоохоронні інтереси через ринкові важелі: податки, мотиваційні стимули, прибутки, кредити, штрафи;

3) розвиток підприємства здійснюється з урахуванням сукупної взаємодії зовнішніх і внутрішніх факторів;

4) береться до уваги внутрішня динамічна рівновага технологічних, господарських, екологічних-економічних систем;

5) ефективно діють системи і структури екоменеджменту, екологічні експертиза, аудит, сертифікація, маркетинг тощо; 6) регулярно здійснюється навчання, підвищення кваліфікації працівників;

7) впроваджуються і використовуються світові, загальноєвропейські державні екологічні стандарти, новітні способи виробництва, системи менеджменту якості, екологічного менеджменту та безпеки життєдіяльності.