Загальні риси розвитку економіки України у 50 – 60 р.р.

Господарська система СРСР, до складу якої входила економіка України, розвивалась у складних та дуже суперечливих умовах. У 50-60-ті рр. на темпи і результати її розвитку суттєво впливали такі основні фактори, як ідеологічна і воєнна конфронтація з країнами Західної Європи і США, що обернулась гонкою озброєнь та багатомільярдними витратами з бюджету. В цьому ж напрямку діяли широка матеріальна і фінансова допомога країнам соціалістичної співдружності та утримання частин Радянської Армії на територіях колишніх країн так званої соціалістичної співдружності – Східної Німеччини, Польщі, Румунії, Угорщини. Значні фінансові та матеріальні ресурси відволікала також економічна допомога режимам дружніх несоціалістичних країн. Так, тільки в Єменській Арабській Республіці був побудований морський порт у Ходейді, завод залізобетонних виробів, цементний завод у Баджелі, зразкове господарство по вирощуванню бавовни, дві середні школи, шпиталь у Сані та ін. Крім того, для республіканської армії постачали озброєння та військова техніка.

Негативні зовнішні фактори не тільки утруднювали розвиток господарської системи, та й консервували цілий ряд застарілих негативних тенденцій внутрішньоекономічного характеру. Питома вага предметів широкого народного вжитку у структурі промислового виробництва, яка ще у 1928 році склала 60%, знизилась до 21%. Дефіцит товарів став постійним явищем. Перевага надавалась галузям важкої індустрії. Розвиток економіки, як і в попередні періоди, здійснювався шляхом кількісного росту. При цьому рівень господарського використання новобудов залишався низьким. Відстало сільське господарство. У 1950 р. довоєнний рівень виробництва зерна, поголів’я худоби і свиней не був досягнутий. Оплата праці сільських трудівників була мізерною, а основою їх виживання стали присадибні ділянки. Майже 40% робіт у сільському господарстві та промисловості виконувались вручну. Жінки складали 52 % всього зайнятого в господарстві населення.

Усе це посилювало протиріччя в соціальній сфері. З однієї сторони, держава виступила ініціатором широкого житлового будівництва. Мільйони сімей одержали нові квартири. Зменшилась тривалість робочого дня. Підвищилась заробітна плата в окремих галузях промисловості. Знизились податки з селян. Крім того, вони одержали паспорти і міра їх своєрідного колгоспного закріпачення послабилась. З другої сторони, зарплата значної частини робітників залишалась на межі прожиткового мінімуму, а житлово-побутові умови – незадовільними. Ситуацію ускладнювало незадовільне постачання міст продовольством. На початку 60-х років ці обставини викликали робітничі хвилювання в 16-ти містах Союзу. Найбільший виступ був у Новочеркаську. Він почався з мирного страйку робітників електровозобудівного заводу, які вимагали підвищення заробітної плати і покращення постачання, який переріс у бунт, підтриманий міським населенням. Уряд кинув проти повсталих мирних людей танки і під час розправи було вбито 22 і поранено 39 осіб. Тих офіцерів, які відмовились стріляти у народ, командування звільнило з армії.

Своєрідна криза мала місце і в системі духовних виробничих сил. Певні успіхи були досягнуті в області освіти населення і особливо значні в галузі розвитку науки. Це був період творців ядерної зброї і космічної техніки академіків І. Курчатова і С. Корольова, винахідників лазера А. Прохорова і Н.Басова, конструкторів нових типів авіалайнерів та авіаційних двигунів О. Туполєва, О. Антонова, А. Люльки.

Та в галузі гуманітарних, зокрема, економічних наук, панувала, в основному, тиранія догматизму та лицемірства. Бажане часто видавалось за дійсне, а негативні явища довго замовчувались. Одночасно підвищення загальної освіти населення і значний ріст кількості вчених викликали все більшу недовіру до існуючої ідеології і її економічного механізму.

Почався дисидентський рух. У 1968 р. у період вводу військ країн Варшавського договору в охоплену повстанням Прагу група невдоволених вийшла на Лобне місце Красної площі в Москві з лозунгами «Руки геть від Чехословаччини». Сміливців схопили і посадили в тюрму. Як стало відомо, в 60-і роки в ув’язненні за політичні погляди перебували тисячі політв’язнів. Демократія, на яку сподівалися після ХХ з’їзду, не відбулась. Повстання в трудових таборах у 1953-1954р. були придушені. А одне з них, де національні групи діяли особливо скоординовано і активно, було стерто танками з лиця землі.

Та в перелічених умовах криза поширилась і на саму командно-адміністративну систему, її примусово-мобілізаційні методи сформувались у 20-30 роках. В умовах НТР, нових масштабів та технологій виробництва, освіченості більшості виробників, багатомільйонної інтелігенції та зростаючої зневіри в комуністичне майбутнє, - наказ і примус уже не могли виконувати свої традиційні функції. Бюрократична піраміда, що нараховувала 10 млн. одних плановиків і економістів, діяла малоефективно. Підбір кадрів здійснювався, в основному, з огляду на партійність, а не професіоналізм, а незалежно та нестандартно мислячі особи викликали підозру, їх, як правило, відтісняли з владних та наукових структур. Якість кадрів, вихованих у командно-адміністративній системі, з роками знижувалась і особливо негативно проявлялась у роботі вищих ешелонів управління промисловістю та сільським господарством Перестав бути центром наукової думки Держплан, зорієнтований в «комуністичне майбутнє». Посилились самоуправство, безвідповідальність, економічний розбій і безкарність окремих відомств. Явні утруднення в розвитку промисловості та сільського господарства змусили управлінську еліту розпочати господарські реформи. Змістом їх був перехід від адміністративних до економічних методів господарювання. Реформи були половинчастими, не торкались соціально-політичних основ суспільства і вже з цих причин були приречені на невдачу. Після них криза всієї соціально-економічної системи значно посилилась.