Розвиток внутрішньої та зовнішньої торгівлі

У структурі внутрішнього товарообороту України сут­тєву роль відігравали кооперативна торгівля, матері­ально-технічна база якої у ці роки суттєво розширилась. На будівницт­во торговельної мережі, складів, підприємств громадського харчування направлялись значні кошти. Так, у 1961-1965 рр. вони становили 355 млн. крб, а у 1966-1970 рр. вже 773 млн. крб. За станом на 1971 рік споживча кооперація України налічувала 84,7 тис. торговельних підприємств та 21,7 тис. підприємств громадського харчування. Зна­чно збільшився обсяг товарообігу. Суттєво зросла питома вага про­довольчих товарів, розширився продаж промислових то­варів: пральних машин, телевізорів, холодильників, тка­нин. Посилились спеціалізація торговельної мережі та впровадження прогресивних форм торгівлі самообслуго­вування, продажу товарів за зразками. Підвищився і рі­вень концентрації.

Переважало будівництво великих універсальних мага­зинів. Позитивним явищем стало мобільне обслуговуван­ня виробників у період польових сільськогосподарських робіт. Разом з тим, у сфері споживчої кооперації мали місце і суттєві недоліки. У 425 дрібних населених пунктах стаціонарних торговельних закладів не було. В 1694 се­лах пункти продажу існували в непристосованих, малих приміщеннях. Зберігалась значна кількість торгових па­латок. Будівництво нових магазинів не завжди здійсню­валось з урахуванням перспектив розвитку товарообігу та населених пунктів, а кількість і якість продукції підприємств гро­мадського харчування часто залишалась низькою. Нарі­кання споживачів нерідко викликала і якість промисло­вих товарів. Малораціональним було складське господар­ство. Відсталою залишалась і організація закупки сільсь­когосподарської продукції у населення. Ціни, як правило, були низькими і мало стимулювали виробника. Крім то­го, у процесі заготівель зберігання та транспортування про­дукції певна частина її псувалась, а решта втрачала то­варний вигляд. Негативним явищем у сфері організації кооперативної торгівлі були своєкорисливість та бюро­кратизм її управлінських ланок.

Суперечливі тенденції мали місце також у сфері пла­тоспроможності населення та урядової політики цін. Гро­шова реформа 1961 року та обмін грошей у пропорції 10 до 1 не підвищили купівельну спроможність карбованця. Майже одночасно з реформою на 30% були зни­жені тарифні розцінки в промисловості. Підвищились ці­ни на м’ясо, м’ясні продукти, масло.

Менш суперечливими порівняно з внутрішньою тор­гівлею були економічні зв’язки України з іншими рес­публіками СРСР. Її головним партнером була Російська Федерація. Туди направлялось 60% вантажів. Друге міс­це за обсягом споживання українських товарів займала Білорусія, третє – країни Прибалтики. З України вивози­лись кам’яне вугілля, залізна руда, сільськогосподарські машини, тепловози, трактори, станки, цукор. Російська Федерадія постачала ліс і лісоматеріали, нафту, мазут, ди­зельне паливо, тканини, автомашини, з Білорусії ввози­лось радіотехнічне устаткування, трактори, папір, з При­балтики – радіотехнічне устаткування, залізнич­ні вагони, доїльні апарати, рибопродукти. Казахстан і республіки Середньої Азії постачали кольорові метали, поліметалеві руди, шкірсировину. Із Закавказзя йшла мар­ганцева руда, нафта і нафтопродукти, трансформатори, пе­ресувні електростанції. Україна була великим спожива­чем хімічних товарів, льняних, бавовняних та шерстяних тканин. Питома вага імпорту останніх складали 75-95%. Одним з суттєвих напрямків міжреспубліканських зв’яз­ків залишалось кооперування. Особливо активно воно роз­вивалось у галузі машинобудування, зокрема, в автомобіль­ній та авіаційній промисловості. У виробництві автомобі­лів Кременчуцького автозаводу брали безпосередню участь 120 підприємств Союзу.

Разом з тим, Україна відігравала суттєву роль у роз­витку зовнішньої торгівлі СРСР. В 1955 р. вона вивозила продукцію у 50, а в 1968 р. у 90 зарубіжних країн. Одно­часно імпортерами продукції в Україну були 63 держа­ви. Україна вивозила, в основному, сировинні матеріали: кам’яне вугілля, залізну і марганцеву руду, прокат, чавун. Майже 90% експорту направлялось у країни соціалістич­ного табору, решта – в капіталістичні та малорозвинуті країни. Головними імпортерами були Німецька Демок­ратична Республіка (металорізальні верстати, оптика, устаткування), Чехословаччина (обладнання для хімічної промисловості, транспорт, ковальсько-пресове устаткуван­ня, станки), Польща (обладнання для цукрових заводів), Болгарія (електрокари, електромотори), Румунія (нафто­переробне устаткування). Україна приймала участь і в такій важливій нормі економічних зв’язків, як надання технічної допомоги в будівництві промислових об’єктів. Так, її спеціалісти брали участь у будівництві 375 великих новобудов у 35 країнах світу. Серед них, наприклад, Бхілайський ме­талургійний комбінат в Індії, Асуанська гребля та мета­лургійний завод в Єгипті, Кремніковський металургійний комбінат у Болгарії, металургійний комплекс Фюс-Сюр- Мер у Франції та багато інших.

Разом з тим, вищі навчальні заклади України брали участь у підготовці кваліфікованих кадрів для країн со­ціалістичного табору та народів, що звільнились від колоніальної залежності.