В кримінальному процесі України

Справедливе правосуддя, повне, всебічне та об’єктивне дослідження обставин кримінальної правопорушення, а, отже, і встановлення істини у справі залежить не тільки від якості діяльності правоохоронних органів, але й від діяльності сторони захисту. Як стверджували ще радянські вчені-процесуалісти, діяльність захисника носить не приватний, а публічний характер. Допомога захисника необхідна не тільки обвинуваченому, але й органам правосуддя, які прагнуть встановити істину. Надання захисту широких прав не може заважати досягненню завдань кримінального провадження. Навпаки, звуження прав підозрюваного (обвинуваченого) і його захисника може призвести до необґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності та засудженню невинуватого, до помилок застосування кримінального закону, призначення несправедливого покарання.

Використовуючи всі вказані в законі засоби і способи захисту з метою з’ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого, виключають чи пом’якшують його відповідальність, надаючи обвинуваченому юридичну допомогу, захисник сприяє виконанню завдань кримінального судочинства. Отже, захисник, захищаючи обвинуваченого, з одного боку допомагає йому протидіяти обвинуваченню, а з іншого - сприяє дотриманню законності і здійснення правосуддя. Важко не погодитись з таким висновком, бо дійсно, яким би не був об’єктивним слідчий у дослідженні обставин кримінального провадження, він все ж діє з боку обвинувачення і не в змозі забезпечити абсолютної об’єктивності. Наявність захисту забезпечує повноту та всебічність дослідження обставин провадження, є гарантією правосуддя.

З впевненістю можна сказати, що з допомогою захисту встановлюється істина. Вона народжується у протиборстві протилежних суджень. Тому правосуддю рівною мірою необхідні і обвинувачення, і захист. Як кажуть, у суперечці народжується істина. Недооцінка необхідності існування захисту, нерозуміння її місця й ролі в кримінальному процесі неминуче ведуть до ухилення від дійсного шляху до істини, завдання шкоди інтересам держави, правам та інтересам громадян.

Обвинувач та захисник є процесуальними супротивниками, але протилежність їх процесуальних функцій не виключає того, що захисник та обвинувач мають загальну мету - встановлення істини та сприяння у правильному вирішення судом кримінального провадження, у винесенні обґрунтованого, справедливого та законного рішення.

Із наведеного випливає висновок про важливість існування захисту у кримінальному процесі, але не менш важливим питанням є з’ясування сутності захисту.

Слово «захист» відповідно до тлумачного словника української мови має шість значень:

1. Дія за значенням захищати, захистити і захищатися, захиститися.

2. Заступництво, охорона, підтримка, брати під захист.

3. Місце, притулок, де можна захиститись, заховатися від когось, чого-небудь, укриття // Споруда, пристосування і т.ін., що захищає від кого, чого-небудь // рідко житло.

4. Сторона, яка захищає обвинуваченого під час суду; оборона.

5. Ті, хто у складі спортивної команди захищають якусь ділянку ігрового поля під час гри у футбол, хокей і т. ін.; проти нападу.

6. Прийом гри у шахи[1].

Всі шість його значень хоч і не стосуються того поняття, що розглядаються у даному питанні і лише одне з них дає відповідь на поставлене питання у заголовку, але вони дають повною мірою зрозуміти його суть.

На відміну від словника сучасної української мови вітчизняна юридична енциклопедія взагалі не містить такого визначення. Вона містить лише близьке за змістом визначення: захист цивільних справ - застосування цив.-правових засобів з метою забезпечення цив. прав. Здійснення за допомогою заходів матеріально-правового і процесуально-правового характеру[2]. Російські видання юридичного словника також не дають конкретної відповіді на це питання, а лише містять визначення загального поняття: «Захист судовий - право громадян, а також сукупність процесуальних дій, направлених на захист честі і гідності, життя і здоров’я, особистої свободи і майна від злочинних посягань, на спростування обвинувачення або пом’якшення відповідальності обвинуваченого (підсудного). Це право забезпечується участю захисника (адвоката) у судочинстві по цивільних чи кримінальних справах»[3].

Така ситуація, на нашу думку, пов’язана з тривалим негативним ставленням радянських, частиною сучасних процесуалістів до такого роду кримінальної процесуальної діяльності. Але таке ставлення, на щастя, змінюється. Підтвердженням цьому є зміна державної політики до підготовки юристів, зокрема, введення в навчальні програми їх підготовки такої навчальної дисципліни як „Захист у кримінальному процесі України”, „Тактичні засади адвокатської діяльності” тощо. Не стоять осторонь цього важливого питання й багато науковців, які темами дисертаційних досліджень обирають питання, пов’язані із захисною діяльністю в кримінальному процесі.

Захист слід розглядати у трьох його значеннях:

- захист як вид кримінальної процесуальної діяльності;

- захист як кримінальна процесуальна функція;

- захист як інститут кримінального процесуального права.

На нашу думку, під захистому першому його значенніслід розуміти кримінальну процесуальну діяльність учасників кримінального процесу - представників сторони захисту, направлену на повне або часткове спростування підозри (обвинувачення), а також на виявлення обставин, що пом’якшують відповідальність чи можуть бути використані на користь підозрюваного (обвинуваченого). Слід зазначити, що ця позиція знаходить своє повне підтвердження у визначенні поняття захисту, що здійснено в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012 року. Так, у п. 5 ст. 1 цього Закону зазначено: «Захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення».

Захист як вид кримінальної процесуальної діяльності є, по суті, певним напрямком такої діяльності чітко визначених кримінальним процесуальним законом суб’єктів. У цьому розумінні захист і функцію захисту слід розуміти як тотожні поняття.

Функція захистув кримінальному процесі - це основний напрямок діяльності підозрюваних (обвинувачених) і їхніх захисників, а також інших представників сторони захисту, спрямованих на повне або часткове спростування підозри чи обвинувачення, виявлення обставин, що можуть бути використані на користь підозрюваного (обвинуваченого).

Зміст функції захисту утворюють:

- заперечення по суті підозри і обвинувачення в цілому;

- заперечення окремих пунктів підозри і обвинувачення;

- заперечення кваліфікації;

- давання іншого трактування дій підзахисного, не заперечуючи обвинувачення;

- звернення органів досудового розслідування, прокуратури і суду на обставини, що пом’якшують вину;

- наполягання на недостатності доказів, якими обґрунтовується підозра (обвинувачення).

Поняття захисту і поняття функції захисту нерозривно пов’язується з поняттям сторін у кримінальному провадженні. Термін «сторони» здебільшого вживається до учасників судового розгляду, які мають протилежні інтереси. На цьому етапі кримінальної процесуальної діяльності (стадії) суть цього терміну проявляється найяскравіше, але його суть, на наш погляд, хоч і виглядає менш переконливо, але все ж існує і на досудовій стадії. Так, дійсно, на стадії досудового розслідування, особливо до повідомлення про підозру, ознаки сторін проявляються приховано, менш яскраво.

Поняттям сторінохоплюються парні суб’єкти кримінального процесу, які переслідують в справі протилежні по своїй спрямованості інтереси, виконують згідно з ними протилежні за своїм характером процесуальні функції й для успішного здійснення їх користуються рівними процесуальними правами.

До учасників кримінального процесу, які виконують функцію захисту, відносяться: підозрюваний, обвинувачений (підсудний), засуджений, виправданий, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішувалося питання про їх застосування, а також особи, стосовно якої передбачається розгляд питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), їхні захисники та законні представники.

Захист здійснюється у двох смислах:

- в матеріально-правовому. Захист у матеріально-правовому смислі, у свою чергу, поділяється на кримінальний матеріальний і цивільний матеріальний смисли (заперечення кваліфікації злочину або окремих кваліфікуючих ознак - захист у кримінально-матеріальному смислі, а заперечення суми цивільного позову ‑ цивільно-матеріальному смислі);

- в кримінальному процесуальному(здійснення сукупності кримінальних процесуальних дій, направлених на досягнення мети захисту у матеріально-правовому смислі, які іменуються засобами захисту).

Захист, як інститут кримінального процесуального права являє собою сукупність кримінальних процесуальних норм, що регулюють кримінальні процесуальні відносини, пов’язані із спростуванням або з пом’якшенням підозри (обвинувачення). Інститут захисту регулює кримінальну процесуальну діяльність всіх суб’єктів захисту і є частиною кримінального процесуального права.

Значення захисту слід розглядати у двох аспектах:

- державно-політичному і;

- кримінально процесуальному.

Державно-політичне значення захисту проявляється, перш за все, у державницькому началі захисту, зацікавленості в ньому суспільства в цілому. Захист у кримінальному процесі - це функція державного значення. Захист у своїй діяльності по дослідженню всіх обставин кримінальної провадження допомагає встановленню істини, ставить за мету, щоб жоден невинуватий не був притягнутий до кримінальної відповідальності та покараний. Тому не лише обвинувачений, а й все суспільство зацікавлене у наявності кваліфікованого та рівноправного захисту. Саме завдяки цьому суспільство зацікавлене у наявності захисту, який у такому смислі має публічний характер.

Політичне значення захисту проявляється в його виховній ролі. Захист, досягаючи своєї мети, - виправдання невинуватого, або, якнайменше, правильної кваліфікації злочинних дій обвинуваченого, здійснює виховний вплив на суспільство в цілому, утверджує віру в справедливість правоохоронної діяльності держави, є кримінально-процесуальною гарантією.

Кримінальне процесуальне значення захисту проявляється в тому, що він, перш за все, є засобом захисту прав і законних інтересів обвинуваченого, засобом і, певною мірою, способом реалізації конституційного права на захист.

До засад захисту або до загальних положень захисту слід віднести такі положення:

1. Забороняються будь-які дії чи рішення, що обмежують право особи, переслідуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на захист.

2. Підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений є вільним у виборі захисника, засобів та способів захисту.

3. Особа, переслідувана у вчиненні кримінального правопорушення, є вільною у виборі засобів та способів захисту.

4. Особа, переслідувана у вчиненні кримінального правопорушення, має право як активно, так і пасивно захищатись від підозріння (обвинувачення).

5. Особа, переслідувана у вчиненні кримінального правопорушення, має право обрати як одного, так і двох або більше захисників.

6. Особа, переслідувана у вчиненні кримінального правопорушення, має право в будь-який момент відмовитись від захисника або замінити його іншим.

7. Державні органи і посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження, зобов’язані роз’яснити особі, переслідуваній у вчиненні кримінального правопорушення, право на захист та забезпечити його реалізацію.

8. Державні органи і посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження, перед призначенням захисника, участь якого є обов’язковою, зобов’язані згідно з законом з’ясувати в особи, переслідуваної у вчиненні кримінального правопорушення, питання чи не бажає вона обрати захисника на власний розсуд і забезпечити участь саме цього захисника.

9. Захисник не вправі відмовитись від надання особі, переслідуваній у вчиненні кримінального правопорушення, необхідної юридичної допомоги та від виконання обов’язків захисника (за винятком випадків, передбачених законом).

10. Захисник не вправі вчиняти дій, які б могли зашкодити інтересам особи, переслідуваної у вчиненні кримінального правопорушення, або так чи інакше розцінені останнім, як дії, що слугують на користь сторони обвинувачення.