ІІІ. Адвокат - представник потерпілого у кримінальному провадженні

Укримінальному провадженні адвокат відіграє важливу роль у забезпеченні прав і законних інтересів не лише підозрюваного, обвинуваченого, а й потерпілого. На це звертається увага на міжнародному рівні, зокрема, у документі «Основні принципи стосовно ролі юристів», прийнятому УІІІ Конгресом ООН із попередження злочинності і поводження з правопорушниками від 1990 р., Преамбула якого вказує, що одним із стимулів для розробки цього документа слугувала необхідність надання кваліфікованої допомоги жертвам злочинів. Надання належної допомоги жертвам під час кримінального провадження також розглядається як один із принципів забезпечення прав і законних інтересів потерпілого на міжнародному рівні. Більшість міжнародних актів по цьому питанню наголошують на необхідності надання потерпілим різних видів допомоги: соціальної, медичної, правової.

Серед видів допомоги, якої потребують потерпілі, особливе значення має правова. Це обумовлюється тим, що зміст кримінального процесу вимагає від його учасників відповідної правової підготовки: потерпілий, який у абсолютній більшості випадків не є професійним юристом, повинен отримувати її, щоб мати змогу відстояти у сфері кримінального судочинства свої права і законні інтереси, бо в іншому випадку вони можуть залишитися декларативними. Тому проблема надання потерпілому правової допомоги є однією з найбільш гострих на сьогоднішній день.

При розгляді цих питань треба виходити із того, що, відповідно до ст. 59 Конституції України, кожен має право на правовому допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Закріплення вказаного права породжує відповідне зобов’язання держави забезпечувати потерпілого правовою допомогою, що реалізується як безпосередньо державними органами і посадовими особами (зокрема, прокуратурою), так і через механізми залучення до надання правової допомоги потерпілим адвокатів чи інших фахівців у галузі права. Відповідно право потерпілого на правову допомогу можна визначити як його гарантовану законом можливість одержання фахових консультацій, допомоги у складанні процесуальних документів та представництва інтересів під час участі у кримінальному провадженні, що здійснюється уповноваженими на те органами і посадовими особами, з метою забезпечення всіх інших прав і законних інтересів потерпілого.

Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода, і у зв’язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства.

У більшості випадків потерпілий реалізує своє право на отримання правової допомоги шляхом залучення представника. Відповідно до ч. 1 ст. 58 КПК України потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником, тобто адвокат, відомості про якого внесено до Єдиного реєстру адвокатів України. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 58 КПК України повноваження адвоката-представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджується документами, передбаченими ст. 50 КПК України для підтвердження повноважень захисника, тобто: 1) свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю; 2) ордером, договором із адвокатом або дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Інститут представництва в літературі розглядають як одну із важливих процесуальних гарантій права на судовий захист, що разом з іншими засобами забезпечує потерпілому доступ до правосуддя. За усталеною в літературі думкою, право мати захисника у потерпілого виникає у зв’язку із прийняттям процесуального рішення про визнання його учасником кримінального процесу і в цей же момент є моментом допуску представника до участі у кримінальному провадженні. Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 55 КПК України права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого, то з цього ж моменту у неї з’являється і право мати представника.

Участь у справі адвоката-представника потерпілого дозволяє не лише більш повно і всебічно захистити і гарантувати права останнього, а й сприяє виконанню завдань кримінального провадження. Це зумовлено тим, що він, як правило, реалізує функцію обвинувачення, допомагаючи органам досудового розслідування і прокурору встановити істину у кримінальному провадженні. Участь представника потерпілого у слідчих (розшукових) діях дозволяє органу досудового розслідування швидше та ефективніше провести ці дії; краще виявити мотиви, передумови й умови вчиненого кримінального правопорушення; уникнути упущень при розслідуванні; активізувати роботу із захисту інтересів потерпілого і відшкодування заподіяної йому шкоди; доповнити наявні докази обвинувачення. Сприяє вона також реалізації принципу законності, оскільки адвокат-представник потерпілого є додатковим контролем діяльності прокурора й органу досудового розслідування, стимулюючи їх до повного, всебічного та об’єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження. Участь у кримінальному провадженні адвоката-представника потерпілого сприяє також більш повній реалізації принципу змагальності, забезпечуючи рівні можливості для потерпілого відстоювати свої права у змаганні зі стороною захисту тощо.

Необхідно відзначити, що специфіка участі адвокатури в забезпеченні прав потерпілого обумовлюється кількома чинниками. За радянських часів і дотепер усталеною є думка, відповідно до якої права і законні інтереси потерпілого повинні захищати посадові особи, які ведуть процес, і для цього немає необхідності обов’язково залучати адвоката. З іншого боку, участь адвоката у кримінальному провадженні додатково гарантує права потерпілого, навіть за умов активного сприяння реалізації цих прав прокурором. Таким чином, діяльність адвокатури можна розглядати як допоміжну відносно діяльності державних органів і посадових осіб, зокрема прокурора, за допомогою залучення якої потерпілий набуває додаткових можливостей для впливу на хід кримінального провадження і його результати, захисту своїх прав і законних інтересів. Загалом же проблема забезпечення прав потерпілого адвокатурою нерозривно пов’язана із проблемою надання потерпілому правової допомоги.

Поряд із цим специфіка участі адвоката в забезпеченні прав потерпілого полягає у тому, що вона не є обов’язковою, повністю залежить від розсуду потерпілого, його взаємної домовленості з адвокатом. Тобто підставою для виникнення правовідносин з реалізації права потерпілого на правову допомогу є не кореспондуючі права й обов’язки людини і держави, а договір про надання правової допомоги. Важливо враховувати і той факт, що, на відміну від діяльності державних органів, залучення потерпілим адвоката завжди є оплатним, що в ряді випадків становить самостійну проблему. Важливим є і те, що адвокат з огляду на «близькість» до потерпілого під час надання йому правової допомоги, особливі довірливі відносини, що при цьому виникають, здатний краще і повніше визначити потреби потерпілого. Усе це ставить адвокатуру на особливе місце у механізмі забезпечення прав жертв кримінальних правопорушень, дозволяє визначити її як основного суб’єкта із надання правової допомоги потерпілому у кримінальному провадженні.

Правова допомога, що надається потерпілому адвокатом-представником у кримінальному провадженні, повинна включати:

1) фахові консультації з питань застосування матеріальних норм права (сутність підозри та обвинувачення, кваліфікація злочину тощо) та процесуальних норм, а також тактико-методичних аспектів участі у справі як на досудових, так і судових стадіях;

2) складання від імені і в інтересах потерпілого процесуальних та інших документів (заяв, клопотань, скарг, апеляцій тощо);

3) представництво інтересів потерпілого у судових стадіях процесу.

Реалізуючи вказані форми правової допомоги, адвокат-представник потерпілого може діяти в кримінальному процесі як поряд з потерпілим, так і замінюючи його, відповідно до ч. 4 ст. 58 КПК України користуючись процесуальними правами, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику. Це зумовлено тим, що права адвоката-представника є похідним від прав особи, яку він представляє, і їх обсяг не може бути ширшим, ніж у самого потерпілого. Повноваження представника обумовлені згодою потерпілого і повністю від нього залежать, вони визначені в законі і розширеному тлумаченню не підлягають, у той час як потерпілий, маючи представника, зберігає всі процесуальні права.

Перелік прав потерпілого передбачений ст. 56 КПК України. При цьому до числа прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику, належить право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати; мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг; на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом; на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим та ін. Разом із тим, не здійснюючи ці права безпосередньо, адвокат-представник потерпілого зобов’язаний сприяти своєму клієнту в їх реалізації.

Інші процесуальні права потерпілого за погодженням з ним та в його інтересах адвокат має право реалізувати, зокрема: бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені КПК України; знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміни чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування; подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду; заявляти відводи та клопотання; оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому КПК України; знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо потерпілого кримінального правопорушення; застосовувати з додержанням вимог КПК України технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь; одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених КПК України; брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі; бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду; брати участь у судовому провадженні; брати участь у безпосередній перевірці доказів; підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення; висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру; знайомитися із судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді; оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому КПК України, тощо.

Адвокат-представник потерпілого повинен діяти виключно в інтересах свого клієнта. Тому в разі невиконання або неналежного виконання ним свої обов’язків, а також в усіх інших випадках, передбачених договором про надання правової допомоги, потерпілий має право відмовитися від його послуг, залучити іншого представника або взагалі відмовитися від представника.

Також важливе значення має налагодження адвокатом-представником потерпілого взаємодії з іншими учасниками сторони обвинувачення, насамперед прокурором на засадах взаємної поваги і додержання їхніх процесуальних прав, оскільки від цього безпосередньо залежить забезпечення прав потерпілого. Тобто адвокат-представник потерпілого і прокурор мають виступати як союзники у справі забезпечення прав і законних інтересів потерпілого, надаючи один одному максимально можливу допомогу.

Критеріями ефективності діяльності адвоката-представника потерпілого у кримінальному провадженні є:

1) забезпечення повноцінної реалізації завдань кримінального провадження і додержання основних його засад;

2) реальне поновлення порушених кримінальним правопорушенням прав потерпілого, встановлення і стягнення заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди у повному розмірі;

3) попередження та/або скасування необґрунтованих, незаконних і несправедливих рішень, дій слідчих і судових органів;

4) забезпечення повноцінної реалізації процесуальних прав потерпілого, максимальне задоволення у кримінальному провадженні його законних інтересів.