В ОКРЕМОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Особливості окремого провадження проявляються щодо дії таких принципів цивільного процесуального права, як принципи диспозитивності, змагальності, одноособовості та колегіальності розгляду справ та ін.

У ряді випадків справи окремого провадження розглядаються колегіально у складі професійного судді та двох народних засідателів (ч. 4 ст. 234 ЦПК).

У ч. 3 ст. 235 ЦПК йдеться про особливості застосування в окремому провадженні принципу змагальності.

У такій категорії справ окремого провадження як встановлення фактів, що мають юридичне значення, сам заявник повинен довести перед судом наявність або відсутність певного факту, з яким він пов’язує виникнення, зміну або припинення певних прав та обов’язків. Тобто якщо він не доведе свої вимоги, а заінтересовані особи – свої можливі заперечення, тобто не подадуть відповідні докази, суд відмовить заявнику у встановленні факту або залишить заяву без розгляду у разі виникнення спору про право. Саме такі дії заінтересованих осіб можуть спричинити виникнення спору про право між заявником та заінтересованими особами.

Проте не будь-який спір потягне за собою наслідки, передбачені ч. 6 ст. 235 ЦПК щодо залишення заяви без розгляду, а тільки спір про суб’єктивне матеріальне право. Щодо процесуального спору, який полягатиме у дослідженні доказів, виявлятиметься у міркуваннях заявника та заінтересованих осіб про доведеність вимог, то він і є вираженням принципу змагальності.

В окремому провадженні проявляються також особливості реалізації принципу диспозитивності. При цьому судочинство в кожній цивільній справі являє собою послідовне виконання процесуальних дій, які здійснюються судом та іншими учасниками процесу у встановленому процесуальному порядку, визначеному нормами цивільного процесуального права. В окремому провадженні застосування принципу диспозитивності є обмеженим, оскільки щодо певної категорії справ процесуальним законом встановлено вичерпний перелік осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження (справи про усиновлення, про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання особи недієздатною).

Диспозитивні права осіб, які беруть участь у справі, зазначені у ст. 27 ЦПК, реалізуються і в окремому провадженні. Так, заявники та заінтересовані особи мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом.

Диспозитивність має місце у процедурі судового розгляду справи. Суддя роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їхні процесуальні права і обов’язки, розглядає їх заяви і клопотання. Принцип диспозитивності проявляється також в суворому додержанні порядку дослідження доказів, забезпеченні особам, які беруть участь у справі, права ставити запитання про обставини, що мають значення для справи, висловлювати свої міркування щодо кожного з досліджуваних доказів тощо.