ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 234 ЦПК).

У порядку окремого провадження, відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦПК, суд розглядає справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника та векселі;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;

10) обов’язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження вирішуються також справи, зазначені ч. 3 ст. 234 ЦПК, особливості розгляду яких визначені іншими актами законодавства. Такими є справи про:

1) надання права на шлюб;

2) розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, яке має дітей. У рішенні суду про розірвання шлюбу зазначається про вибір прізвища тим з подружжя, який змінив прізвище під час державної реєстрації шлюбу, що розривається;

3) за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі. Справа про розірвання шлюбу за заявою особи, засудженої до позбавлення волі, може бути розглянута судом за участю представника такої особи;

4) встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя;

5) інші справи, якщо вони віднесені актами законодавства до цивільної юрисдикції суду.

Окреме провадження має свої характерні риси і особливості.

Окреме провадження є процесуальною формою, у якій відсутній спір про право, тобто у якій суд вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а підтверджує право, що ніким не оспорюється.

В окремому провадженні немає сторін з протилежними інтересами і спору про право між ними. Відтак, окреме провадження – це непозовне провадження, оскільки в ньому відсутня матеріально-правова вимога до протилежної сторони.

В основу порядку розгляду і вирішення справ окремого провадження покладені загальні правила судочинства. Під час розгляду справ суд зобов’язаний роз’яснити особам, які беруть участь у справі, їх права і обов’язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи.

Справи окремого провадження проходять обов’язкові стадії процесу (відкриття провадження, підготовки справи до судового розгляду, судовий розгляд); на них поширюються правила доказування; ведення журналу судового засідання з фіксацією процесу технічними засобами; рішення у справах мають бути законними і обгрунтованими. Загальними є вимоги щодо ухвалюваного рішення, яке має загальнообов’язковий характер, а також щодо перегляду рішень в апеляційному чи касаційному порядку.

Разом з тим, справам окремого провадження притаманні певні особливості. У цих справах не застосовуються такі інститути цивільного процесу, як сторони, треті особи, позов, відмова від позову, визнання позову, зміна предмета та підстав позову, зустрічний позов, укладення мирової угоди. Справи окремого провадження не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв’язку з укладенням мирової угоди.

Особливості проявляються щодо дії таких принципів цивільного процесу, як принципи диспозитивності, змагальності, одноособовості та колегіальності розгляду справ, процесуальної рівності та ін. В окремому провадженні обмежено застосування принципу диспозитивності, оскільки щодо певної категорії справ встановлено вичерпний перелік осіб, за заявою яких може бути відкрито провадження; не застосовуються положення принципу змагальності, оскільки в ньому немає сторін з протилежними інтересами і спору про право між ними. Разом з тим збільшено активну роль суду, який може за власною ініціативою витребувати необхідні докази з метою всебічного, повного і об’єктивного з’ясування обставин справи. У ряді випадків справи окремого провадження розглядаються колегіально у складі професійного судді та двох народних засідателів. Рішення суду у справах окремого провадження не підлягають примусовому виконанню. Вони реалізуються шляхом оформлення у встановленому законом порядку майнових або особистих немайнових прав, наприклад, виправленням, поновленням чи анулюванням запису актів цивільного стану тощо.

Процесуальними засобами відкриття в суді справ окремого провадження є: 1) звернена до суду вимога про встановлення певних обставин, юридичного стану фізичної особи чи її майна; 2) процесуальна форма втілення вимоги – письмова заява; 3) процесуальна дія з пред’явлення вимоги до суду; 4) процесуальна форма забезпечення виконання вимоги – звернення до суду особисто або через представника з поданням заяви.

Підсудність справ окремого провадження визначається з урахуванням вимог розділу ІУ ЦПК для кожної категорії справ предметно.