Глава 13. Договір про надання послуг
ський рахунок, банківський вклад, управління майном, оплатне надання інших послуг, тощо.
Загальним для всіх договірних зобов'язань з надання послуг є те, що об'єктом їх є послуги нематеріального характеру. У цьому полягає основна відмінність їх від договорів підряду, де об'єктом є результат діяльності виконавця, тобто матеріальний об'єкт.
Російські вчені, вивчаючи зобов'язання з надання послуг, зазначали, що у римському праві надання послуг поділялося на дві великі групи — надання фізичної праці за гроші та надання духовної діяльності1. У російській дореволюційній літературі відокремлення договорів про надання послуг не здійснювалось. Так, Г. Ф. ІПерше-невич, проводячи класифікацію договорів, в основу поділу закладає, наприклад, мету договору. Однією із груп за цією ознакою він визначає надання користування чужими послугами2.
У радянській літературі питанню виділення окремо договорів про надання послуг приділялася значна увага. Треба зазначити, що як ЦК УРСР 1922 р., так і ЦК УРСР 1964 р. не розглядали договір послуг окремо як такий. Але в науковій літературі це питання навіть викликало дискусію. Деякі автори вважали, що робота підрядника може полягати і в наданні послуг3, інші — навпаки, розширювали поняття послуг до включення у них підрядних робіт4.
Особливу позицію займав А. Ю. Кабалкін. Поділивши всі договори на дванадцять груп, окремо договір про надання послуг він не виділяв, а договори, що належать до договорів послуг, назвав договорами про здійснення юридичних чи фактичних послуг5. Проте будь-який інший договір також передбачає виконання юридичних або фактичних дій, і ця ознака є не особливою для певного виду договорів, а може належати і до будь-якого іншого.
Найбільш поширеною була позиція щодо відокремлення договорів послуг від договорів підряду, якої дотримувались О. С. Іоффе, Ю. X. Калмиков, В. Ф. Яковлєв, О. А. Пушкін6.
1 Гражданское право // Под ред. Е. А. Суханова. — М., 2000. — Том II, полутом 2.
— С. 1-2.
2 Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права. — М., 1995. —
С. 315-316.
3 Шешенин Е. Д. Общие проблеми обязательств по оказанию услуг // Антология
уральской цивилистики. 1925-1989.— М., 2001.— С. 346-349.
4 Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья: Договори о
вьшолнении работ и оказании услуг. — М., 2002. — С. 201-212.
5 КабалкинА. Ю. Гражданско-правовой договор в сфере обслуживания. — М., 1980.
— С. 39.
6 На цю позицію вказували також Брагинський М. І., Вітрянський В. В. (Цит.
праця. — С. 211). У даній книзі подано аналіз зазначених точок зору.
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).
Договір послуг, як правило, є платним. Замовник зобов'язаний оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не передбачено договором.
За загальним правилом виконавець має надати послугу особисто.
Якщо за договором підряду основною метою є результат діяльності підрядника, тобто матеріальний об'єкт, то за договором надання послуг результат здійснення діяльності виконавця має нематеріальний характер, послуга споживається отримувачем у процесі її надання.
У деяких випадках, якщо це випливає з умов договору або замовник висловив свій намір чи бажання, або відсутність заперечень, виконавець може покласти виконання умов договору на іншу особу.
Вибір особи у цьому випадку та відповідальність за її добросовісність, рівень кваліфікації та наслідки дій несе виконавець, який може передати іншій особі як весь обсяг робіт щодо виконання послуги, так і окремі повноваження або окремі дії. Так, беручи на себе виконання договору перевезення, перевізник може доручити охорону вантажу на шляху слідування іншій особі. При цьому відповідальність за збереження вантажу залишається за перевізником. Замовник, як правило, навіть не знає, хто і в якій частині здійснює охорону.
Цивільним законодавством радянського періоду не виділялися окремо договори надання послуг, але в науці цивільного права давно робилися спроби провести систематизацію окремих видів зобов'язань. Так, окремо досліджувалися зобов'язання з передачі майна, зобов'язання на виконання робіт та зобов'язання про надання послуг.
З огляду на стан сучасного законодавства можна відокремити певні види договорів про надання послуг. В юридичній літературі, з огляду на характер діяльності надавача послуг, їх поділяють на послуги фактичного характеру — перевезення, зберігання, оплатне надання послуг; послуги юридичного характеру — доручення, комісія; комплексно юридичного та фактичного характеру — транспортне експедирування, управління майном, послуги фінансового характеру — позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, страхування.
Однією з істотних умов договору про оплатне надання послуг є оплата, тобто її розмір, терміни та порядок внесення.
Глава 13. Договір про надання послуг
у разі, якщо виконавець не може виконати умови договору не з власй°ї вини, замовник зобов'язаний виплатити йому розумну плату- Якщо неможливість виконання договору виникла з вини замовника» він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі» якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 903 ЦК України). Ця норма має диспозитивний характер. Сторони можуть пом'якшити наслідки для замовника, якщо договір про надання послУг неможливо виконати з його вини, або передбачити інший варіаЗт перебігу подій.
Закон передбачає обов'язок замовника відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати за договором безоплатного надання послуг (ст. 904 ЦК України). Причому цей обов'язок зберігає свою силу у разі, коли такий договір неможливо виконати внаслідок винних дій замо^ника або внаслідок дії непереборної сили.
Сторонами договору про надання послуг виступають: особа, яка надає послуги, — виконавець та особа, яка отримує послугу, — замовні* На них поширюються загальні правила щодо участі осіб у цивільному обігу.
у зв'язку з тим, що послуги переважно пов'язуються з особою, яка їх наДає> Д° неї ставляться певні підвищені вимоги. Це значить, що здебільшого виконавець має отримати спеціальний дозвіл — ліцензію для здійснення своєї діяльності; мати певну кваліфікацію, освіту, стаж роботи. Ця вимога стосується юридичної, туристичної, медичної, аудиторської діяльності, послуг страхування тощо.
Основним обов'язком виконавця є надання послуг або послуги за завд3яням замовника. Ризик неможливості виконання договору, що в#ник внаслідок обставин, за які жодна зі сторін не відповідає, несе замовник. Тому за договором про безоплатне надання послуг замо£яик зобов'язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні витраті! » необхідні для виконання договору.
Ріізик втрати майна, що використовувалось у процесі виконання догой°РУ> оскільки про це ніде окремо не йдеться, несе, за загальним правилом, його власник.
Однією з істотних умов договору надання послуг є якість виконання роботи. Якщо послуги надані з відступом від умов договору або іншими явними недоліками, що роблять результат надання такої послуги неіїРиДатним> а^° виконавець своїми діями при виконанні договору спри<Іинив шкоду замовникові, то сторони мають у договорі передбачити наслідки такого неналежного виконання або керуватися загальними правилами про відповідальність, передбаченими законом.
договір надання послуг, як і договір підряду, є двостороннім, тобто права й обов'язки за ним має кожна сторона.
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...
У ЦК України договір про надання послуг дістав своє врегулювання у главі 63, але кілька статей, що дають визначення цього виду договору та описують його істотні ознаки, не дають належного уявлення про таку важливу групу договорів, що їх об'єднують послуги. Тому при укладенні та виконанні договору про надання послуг сторони мають відобразити усі особливості своїх відносин та їх специфічні риси.
Рекомендована література:
Зобов'язальне право / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998.
Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга третья:
Договори о вьіполнении работ и оказании услуг. — М., 2001. —
С. 201-237.
ПІешенин Е.Д. Общие проблеми обязательств по оказанию услуг // Ан-
тология уральской цивилистики. 1925-1989. — М., 2001.
ПІешенин Е. Д. Классификация гражданско-правовьіх обязательств по
оказанию услуг // Антология уральской цивилистики. 1925-1989. —
М., 2001.
Кротов М. В. Обязательства по оказанию услуг в советском гражданс-
ком праве. — Ленинград, 1990.
К понятию обязательства по оказанию услуг в гражданском праве //
Калмьїков Ю. X. Избранное: Трудьі. Статьи. Вьіступления. — М., 1998.
Глава 14
Перевезення. Договір перевезення та договір
транспортного експедирування
Перевезенню та договору перевезення присвячені статті 908-928 ЦК України та норми, які регулюють порядок здійснення перевезення, що мають місце у ряді законодавчих актів — Повітряному кодексі України, Кодексі торговельного мореплавства України, Статуті залізниць України та ін.
До революції 1917 р. договір перевезення існував як один із видів договору підряду, причому значна увага приділялася лише залізничним та морським перевезенням, інші види (наприклад річкове сполучення у межах країни) не регулювалися. Але доктрина виходила з того, що це є самостійний договір, який вимагає детального регулювання. Так, Г. Ф. Шершеневич при класифікації цивільно-правових договорів виділяв перевезення як самостійний вид договору в групі договорів на надання користування чужими послугами нарівні з підрядом, дорученням, комісією та ін.1
1 Витрянский В. В. Договор перевозки. — М., 2001. — С. 6.
Глава 14. Перевезення. Договір перевезення ...
У ЦК України, де містяться істотні умови, приводяться їх визначення та класифікація, договори перевезення та транспортного експедирування відображені узагальнено.
Договір перевезення за об'єктами поділяється на такі види: 1) перевезення вантажу; 2) перевезення багажу; 3) перевезення пасажирів.
Залежно від виду транспорту існують такі види перевезення транспортом: залізничним; внутрішньоводним; повітряним; морським (міжнародні морські перевезення та перевезення всередині країни (каботажні перевезення: малий каботаж — між портами одного моря, великий каботаж — між портами різних морів), автомобільним (міські перевезення, що здійснюються у межах міста, приміські — за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань 50 кілометрів включно; міжміські — перевезення, що здійснюються за межі міста (іншого населеного пункту) на відстань більше 50 кілометрів; міжобласні — перевезення, що здійснюються на території двох та більше областей; міжнародні — за межі України).
За кількістю транспортних організацій, що виступають на стороні перевізника, договір може бути: договором перевезення лише одним видом транспорту, що називається перевезенням у місцевому сполученні; при перевезенні вантажу за одним транспортним документом різними транспортними організаціями одного виду транспорту — договором перевезення у прямому сполученні; коли перевезення здійснюється за одним транспортним документом різними транспортними організаціями різних видів транспорту, його називають перевезенням у прямому змішаному сполученні (комбінованим перевезенням).
На залізничному транспорті залежно від кількості вантажу розрізняють: дрібні перевезення; повагонні перевезення; помаршрутні перевезення (перевезення цілими составами).
На морському транспорті існують: лінійні регулярні перевезення (здійснюються на певних напрямках за твердим розкладом); трам-пові (нерегулярні) перевезення (здійснюються на основі вільної домовленості сторін).
У системі транспортних договорів особливе місце займає договір на перевезення вантажів, оскільки є найбільш поширеним.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, оскільки перевізник зобов'язаний скласти та видати відправнику
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...
відповідний документ про прийняття вантажу до перевезення. Цим документом може бути транспортна накладна, коносамент або інший документ, передбачений транспортним статутом або кодексом.
Цей договір є реальним, оскільки відправник передає вантаж перевізнику, а останній видає документ, що підтверджує цей факт.
Предметом договору є послуги з доставки, зберігання, видачі, завантаження-розвантаження вантажів.
Договір перевезення має оплатний характер. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування встановлюється за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими в установленому порядку (ст. 916 ЦК України).
Договір перевезення укладається на певні терміни, за порушення яких встановлюються штрафи, обумовлені, як правило, статутами чи кодексами. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не встановлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).
Договір перевезення — двосторонній.
Сторонами договору виступають перевізник та відправник вантажів. Перевізник — транспортна організація, що здійснює функції громадського візника і зобов'язана здійснювати перевезення на вимогу будь-кого, хто до неї звернеться. Відправник — будь-який суб'єкт цивільного права1. У договорі може брати участь третя особа —■ вантажоотримувач, який не брав участі в укладенні договору, але наділений певним обсягом прав — зокрема правом вимагати від перевізника видачі вантажу, а також певними обов'язками — наприклад, доплатити провізну плату та отримати вантаж. Завдяки цьому договір схиляється за ознаками до договорів на користь третьої особи.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору на перевезення вантажу. Договір перевезення є публічним договором.
Договір перевезення пасажира та багажу. За договором перевезення пасажира перевізник зобов'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання багажу — також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а при здаванні багажу — також за його провезення (ст. 910 ЦК України).
1 Голованов Н. М. Обязательственное право. — СПб., 2002. — С. 227.
Глава 14. Перевезення. Договір перевезення...
Хоча ці два види договорів об'єднані однією статтею кодексу, це не дає права говорити про їх правову єдність. Деякі ознаки цих договорів дещо відрізняються. Так, договір перевезення пасажира — консенсуальний, а багажу — реальний.
Письмове оформлення цих двох видів договорів також різне. Укладення договору перевезення пасажира посвідчується проїзними документами — квитками, а здача пасажирами багажу, відправниками вантажобагажу — багажними або вантажобагажними квитанціями відповідно1.
Стаття 911 ЦК України встановлює мінімальний обсяг прав пасажира, що має бути забезпечений транспортною організацією, яка здійснює перевезення. Так, пасажир має право:
1) одержати місце у транспортному засобі згідно з придбаним квитком;
2) провозити з собою безоплатно одну дитину віком до шести років, якщо вона не займає окремого місця;
3) купувати для дітей віком від 6 до 14 років дитячі квитки зі сплатою в пільговому порядку;
4) перевозити з собою безоплатно ручну поклажу в межах норм, встановлених транспортними статутами (кодексами);
5) зробити не більше однієї зупинки в дорозі з подовженням строку чинності проїзних документів не більше ніж на 10 діб, а в разі хвороби — на весь час хвороби;
6) відмовитися від поїздки з поверненням вартості або частини вартості квитка — залежно від строку здавання квитка згідно з правилами, встановленими транспортними кодексами (статутами);
7) отримувати повну та своєчасну інформацію про час та місце відправлення транспортного засобу за вказаним у квитку маршрутом;
8) інші права, встановлені транспортними статутами (кодексами).
У разі порушення зобов'язання, що випливає із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та кодексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира та порушення строку доста-влення пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти (ст. 924).
1 Гражданское право / Под ред. Е. А. Суханова. — М., 2000. — Том. II, полу-том 2. — С. 43.
Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...
Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини (ст. 924 ЦК України).
Відповідальність перевізника та іншої сторони договору перевезення, як правило, врегульована транспортним законодавством. Крім того, законодавство встановлює скорочені строки позовної давності для притягнення до відповідальності за порушення зобов'язання щодо перевезення.
Організацію транспортних перевезень не завжди бере на себе безпосередній перевізник. У деяких випадках, особливо коли здійснюється комплексне перевезення, його організацію виконує професійна особа на ринку перевезень — експедитор.
Договір транспортного експедирування
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із доставкою вантажу (ст. 929 ЦК України).
Цей договір є оплатним — взаємним (реальним, якщо виконуються послуги, і консенсуальним, якщо організовується виконання послуг).
Сторонами договору є клієнт та експедитор. Клієнтами є будь-які особи, зацікавлені в отриманні експедиційних послуг, експедитором може виступати лише особа, яка має ліцензію на здійснення транспортно-експедиційних послуг.
Предметом договору є послуги, пов'язані з перевезенням вантажу.
Форма договору — проста письмова.
Клієнт зобов'язаний надати експедитору доручення для підтвердження його повноважень, якщо це необхідно, оскільки транспортно-експедиційна угода є різновидом угод про представництво інтересів.
Для виконання договору експедитор може залучати третіх осіб, залишаючись при цьому відповідальним перед клієнтом за належне та своєчасне виконання транспортно-експедиційного договору.
Для виконання договору клієнт зобов'язаний надати експедитору інформацію про вантаж, його властивості та умови здійснення перевезення. Це необхідно для того, щоб експедитор належним чином організував перевезення — отримав передбачені законодавством дозвільні документи, вибрав оптимальний маршрут та виконав усі інші взяті на себе зобов'язання (ст. 933 ЦК України).
Невиконання цього обов'язку клієнтом надає експедиторові право відкласти термін виконання перевезення, запросити додаткову
Глава 15. Договір зберігання
інформацію, вимагати від клієнта надання інформації при її нена-данні, а також відшкодувати збитки, завдані експедиторові таким неналежним виконанням.
Клієнт або експедитор мають право відмовитися від договору транспортного експедирування, попередивши про це другу сторону в розумний строк. Сторона, яка заявила про таку відмову, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки, завдані їй у зв'язку з розірванням договору (ст. 935 ЦК України).
Рекомендована література:
Витрянский В. В. Договор перевозки. — М., 2001.
Статут залізниць України, затверджений постановою Кабінету Міністрів
України від 6 квітня 1998 р. № 457 // ОВУ. — 1998. — № 14. — Ст. 548.
Кодекс торговельного мореплавства України, прийнятий Верховною
Радою України 23 травня 1995 р. // Кодекси України. — К., 2000. —
№ 5.
Повітряний кодекс України, прийнятий Верховною Радою України
4 травня 1993 р. // Кодекси України. — К., 2001. — № 5.
Закон України «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР
// ВВР. — 1994. — № 51. — Ст. 446.
Глава 15 Договір зберігання
Дата добавления: 2016-08-07; просмотров: 901;