Глава 15. Договір зберігання

До спеціальних видів зберігання слід відносити зберігання речі у ломбарді (ст. 967 ЦК України), зберігання цінностей у банку (ст. 969 ЦК України), зберігання речей у камерах схову організацій, підпри­ємств транспорту (ст. 972 ЦК України), зберігання речей у гардеробі організації (ст. 973 ЦК України), зберігання речей пасажира під час його перевезення (ст. 974 ЦК України), зберігання речей у готелі (ст. 975 ЦК України), зберігання речей, що є предметом спору (ст. 976 ЦК України), зберігання автотранспортних засобів (ст. 977 ЦК України), договір охорони (ст. 978 ЦК України) та ін. Більш де­тально всі спеціальні види зберігання будуть проаналізовані в по­дальшому.

Залежно від виду речей, що передаються на зберігання, слід ви­діляти регулярне (коли зберігають речі індивідуально визначені) та іррегулярне (коли об'єктом зберігання є родові речі). При цьому, у разі іррегулярного зберігання відбувається змішування речей, пе­реданих на зберігання, з іншими речами одного роду та однієї якос­ті (ст. 941 ЦК України). Особа, яка передала речі для іррегулярного зберігання, наділяється правом спільної власності разом з іншими поклажодавцями щодо всього майна, переданого на зберігання збе-рігачеві.

Якщо за кваліфікаційний критерій брати особу зберігача, то слід виділяти професійне (коли воно здійснюється на засадах підприєм­ницької діяльності (ч. 2 ст. 936 ЦК України) та непрофесійне (коли воно здійснюється, як правило, юридичними або фізичними особа­ми, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 936 ЦК України) зберігання.

З даною класифікацією тісно пов'язаний поділ зберігання на безоплатне та оплатне. У науковій літературі немає єдиної точ­ки зору щодо того, який вид договору зберігання є домінуючим. Окремі автори вважають, що хоча в законі чітко й не вказана оплатність даного договору, однак системне тлумачення законо­давства дає підстави зробити висновок про оплатність договору зберігання¹.

Інші автори вважають, що оскільки в загальній нормі відсутня будь-яка вказівка на оплатність даного договору, тому говорити про презумпцію оплатності недоцільно². Даний договір може бути оплатним лише у випадках, коли це передбачено законом чи домов­леністю між сторонами.

¹ Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — СПб.:
Проспект, 1997. — Ч. 2. — С. 604.

² Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации / Под ред. О. Н. Са-
дикова. — М., 1966.— Ч. 2. — С. 468, 478; Брагинский М. И. Цит. праця. — С. 44.

9*3-290

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

Аналіз законодавства дає підстави виділити звичайне (таке, що укладається за звичайних умов, коли можливим є нормальне осмис­лення всіх умов договору) та надзвичайне (таке, що укладається за надзвичайних умов, наприклад, пожежа, повінь тощо) зберігання (ч. 2 ст. 937 ЦК України). І нарешті виділяють зберігання, що вини­кає з договору (глава 66 ЦК України), та таке, що виникає із закону (наприклад зберігання знахідки (ч. 2 ст. 337 ЦК України), бездогля­дних домашніх тварин тощо (ч. 2 ст. 340 ЦК України). При цьому до відносин зі зберігання, що виникають із закону, застосовується положення договірного регулювання зберігання, якщо інше не пе­редбачено законом (ст. 954 ЦК України).

Сторонами (контрагентами) за даним договором є поклажо-давець та зберігач. Поклажодавцем є особа, яка передала річ на збе­рігання. Поклажодавцем може бути фізична чи юридична особа, яка є власником речі, або інша особа, уповноважена для передання речі на зберігання. Щодо спеціальних видів зберігання можуть ви­різнятися і певні вимоги до поклажодавця. Так, у разі зберігання речей пасажира поклажодавцем може бути лише пасажир. Що сто­сується зберігача, то ним слід визнавати особу, яка зобов'язана прийняти річ на зберігання, утримувати її впродовж певного строку і повернути у цілісності та схоронності. Зберігачем також може бу­ти, як правило, право- та дієздатна фізична або юридична особа, од­нак в окремих випадках до особи — зберігача також можуть стави­тися певні умови. Наприклад, у разі встановлення обов'язку збе­рігати майно у майбутньому зберігач має бути професійним зберігачем, тобто повинен здійснювати свою діяльність на засадах підприємницької діяльності.

Предметом договору зберігання є послуга, що полягає в сукуп­ності корисних дій, спрямованих на прийняття, зберігання та по­дальше повернення зберігачем певного об'єкта.

Об'єктом зберігання, як правило, є рухома річ. При цьому вона може бути як індивідуально визначена, так і визначена родовими ознаками, наприклад, у разі зберігання речей, що є предметом спо­ру (секвестр).

Іншою істотною обставиною даного договору є строк (термін) даного договору, тобто період часу, впродовж якого (чи до досягнен­ня якого) зберігач зобов'язаний зберігати передану йому річ. При цьому договір зберігання може бути строковим (тобто укладеним на певний визначений у договорі строк) і безстроковим (тобто таким, що припиняється вимогою повернути майно, яке знаходиться на зберіганні).

Глава 15. Договір зберігання

У разі, коли строк передбачено у договорі, виконання за даним договором повинно бути проведено в даний строк або з досяг­ненням відповідного терміну. Однак при строковому зберіганні зберігач має право вимагати дострокової передачі речі навіть у разі, якщо строк зберігання за даним договором не закінчився (ст. 953 ЦК України).

При безстроковому зберіганні, якщо строк зберігання у договорі не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення (ч. 2 ст. 938 ЦК України).

Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ у розумний строк (ч. З ст. 938 ЦК України).

Професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої мож­ливості (ст. 940 ЦК України).

У разі, коли поклажодавець не передав річ на зберігання, він по­винен відшкодувати зберігачеві усі збитки, пов'язані з тим, що збе­рігання не відбулося (ч. 2 ст. 939 ЦК України), якщо він у розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору зберігання.

Особливим аспектом договору зберігання є можливість встанов­лення його оплатності за згодою сторін, тому окрема роль при цьому відводиться ціні договору.

Як уже зазначалось, у класичному розумінні договір зберігання є безоплатним, оскільки має фідуціарний характер. Однак навіть у разі безоплатності даного договору зберігач має гарантовану можли­вість вимагати відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням, якщо інше не передбачено законом або договором (ч. З ст. 947 ЦК України). Проте розмір відшкодовуваних у цьому випадку витрат не повинен перевищувати фактичних затрат зберігача, оскільки в іншому разі він буде визнаватись оплатним.

Окрім відшкодування фактичних витрат зберігача, сторони мо­жуть за взаємною домовленістю встановлювати певну плату (ціну) за здійснення зберігання та строк її внесення. Відмінність цієї плати від суми відшкодування фактичних витрат зберігача полягає в тому, що вона має характер винагороди, тобто позитивну різницю між су­мою оплати послуг зберігання та фактичних затрат зберігача. Сума цієї плати встановлюється у договорі зберігання або на підставі від­повідних тарифів та ставок. При цьому у разі, коли зберігання при-

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

пинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати (ч. 2 ст. 946 ЦК Украї­ни). І навпаки, якщо поклажодавець після закінчення строку догово­ру зберігання своєчасно не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання (ч. З ст. 946 ЦК України).

Інша сума, про яку може йтися при оплаті за договором зберіган­ня, — це надзвичайні витрати, під якими слід розуміти витрати, яких сторони не могли передбачити при укладенні договору збе­рігання. Правовий режим надзвичайних витрат полягає в тому, що вони відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві (ч. 2 ст. 947 ЦК України).

Форма договору зберігання залежить від різних обставин. Так, якщо сторонами договору є фізичні особи, то договір укладається, як правило, в усній формі. При цьому окремі різновиди договорів зберігання можуть укладатися вчиненням конклюдентних дій, на­приклад, під час зберігання речей у камерах схову.

Письмова форма вимагається у разі, коли договір укладається між двома юридичними особами, між фізичною та юридичною осо­бами або коли сума оплати перевищує у двадцять і більше разів роз­мір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ст. 208 ЦК України).

Крім загальних підстав, письмова форма для договору зберігання є обов'язковою у разі, коли зберігач зобов'язується взяти річ, незале­жно від її вартості, на зберігання у майбутньому (ст. 937 ЦК Украї­ни). До простої письмової форми договору зберігання прирівнюються документи (розписка, квитанція та ін.), підписані зберігачем.

Підтвердженням наявності між особами договірних відносин, а також того, що річ була передана на зберігання, крім письмового договору може бути наявність у поклажодавця легітимаційного зна­ка (номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання), якщо це встановлено законом, іншими актами цивільно­го законодавства або є звичним для цього виду зберігання. При цьо­му утримувач даного легітимаційного знака презюмується належним поклажодавцем, тому зберігач зобов'язується виконати свої зобов'я­зання зі зберігання перед пред'явником легітимаційного знака.

За загальним правилом недодержання сторонами простої пись­мової форми договору не спричиняє його недійсності, а лише забо­роняє посилатися на свідчення свідків (ч. 1 ст. 218 ЦК України). Однак у разі пожежі, повені, раптового захворювання чи інших надзвичайних обставин¹ законодавець дозволяє як підтвердження

¹ Цей вид зобов'язання відомий з часів римського права як сіезрозіит тізегаЬіІе — зберігання з горя.

Глава 15. Договір зберігання

наявності між особами договірних відносин, а також того, що річ була передана на зберігання, брати до уваги свідчення свідків (ч. 2 ст. 937 ЦК України).