Відповідальність сторін за договором зберігання

За порушення своїх обов'язків сторони зобов'язані нести цивіль­но-правову відповідальність. Слід вирізняти відповідальність по­клажодавця та відповідальність зберігача за невиконання покладе­них на них згідно з договором зберігання обов'язків.

Так, поклажодавець відповідає перед контрагентом за договором:

1)за збитки, заподіяні зберігачеві внаслідок того, що зберігання не відбулося (ч. 2 ст. 939 ЦК України). Дана відповідальність настає у

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

разі, коли договір зберігання має консенсуальний характер. Підста­вою звільнення від даного виду відповідальності може бути те, що по-клажодавець у розумний строк попередив зберігача про відмову від договору зберігання. Поняття «розумний строк» є оціночною катего­рію. Проте слід погодитися з авторами, які вважають, що воно має тлумачитися з урахуванням того, чи міг зберігач уникнути втрат у своїй сфері у разі вжитих належних заходів¹;

2) за несвоєчасність чи неповноту сплати винагороди за збе рігання та за відшкодування витрат на зберігання. Дана відпо­відальність має бути передбачена у договорі. Якщо вона не передба­чена, тоді застосовуються загальні правила, згідно з якими покла-жодавець зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України);

3) за несвоєчасне отримання речі зі зберігання (ст. 948 ЦК Украї­ни) поклажодавець зобов'язаний не лише внести плату за весь фак­тичний час її зберігання (ч. З ст. 946 ЦК України), а й відшкодувати всі збитки, пов'язані з тим, що він не забрав річ після закінчення строку договору зберігання;

4) за збитки, заподіяні властивостями речі, переданої на збе­рігання (ст. 952 ЦК України). Дана відповідальність настає лише у разі, коли поклажодавець не попередив про ці властивості зберіга­ча або коли зберігач знав чи повинен був знати про ці властивості речі.

Що стосується зберігача, то його відповідальність настає:

1) за відмову від прийняття речей на зберігання. Зберігач звіль­няється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності (ст. 940 ЦК України);

2) за втрату (нестачу) або пошкодження речей, прийнятих на зберігання (ст. 950 ЦК України). Дана відповідальність диферен­ціюється залежно від того, яка особа є зберігачем. Так, коли збе-рігачем є непрофесійний зберігач, то і відповідатиме він лише у разі своєї вини, тоді як професійний зберігач відповідатиме незалежно від вини. Однак законодавець встановлює також і умови звільнення професійного зберігача від даної відповідальності, до яких слід від­носити випадки, коли втрата (нестача) або пошкодження речей ста-

¹ Гражданское право: Учебник / Под ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергеева. — СПб.: Проспект, 1997. — Часть 2. — С. 618.

Глава 15. Договір зберігання

лися внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ч. 2 ст. 950 ЦК України). Окремо слід відмежовувати випадок, коли втрата (нестача) або пошкодження речі відбулися після закінчення строку зберігання. У цьому разі зберігач відповідає за втрату або пошкодження речі після закінчення строку зберігання лише за на­явності його умислу чи грубої необережності (ч. З ст. 950 ЦК Украї­ни). Слід зазначити, що зберігач має відшкодувати у разі втрати (нестачі) речі розмір її вартості, а в разі пошкодження речі — розмір суми, на яку знизилася її вартість (ч. 1 ст. 951 ЦК України).

Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настіль­ки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Відповідальність настає також і за невиконання інших обов'яз­ків сторін, однак оскільки спеціальними нормами вони не передба­чені, то і порядок та підстави цієї відповідальності є загальними або такими, що встановлені у договорі самими сторонами.

Виявивши усі загальні особливості договору зберігання, слід відмежувати його від суміжних за конструкцією договорів. Так, наприклад, договір зберігання за тією ознакою, що річ передається у тимчасове володіння, слід відмежовувати від договору оренди та позички. Основною відмінністю між цими договорами є їх мета: при зберіганні — це схоронність цілісності речі та її споживацьких властивостей, а при оренді та позичці — використання даної речі.

Договір зберігання за своїм змістом (особливо іррегулярний) є досить близьким до договору позики, оскільки за ними отримують не ту річ, що передають, а речі тієї самої кількості та якості. Відмін­ність між ними полягає у тому, що позичальник наділяється пра­вом власності на передані йому речі, а зберігач зобов'язаний збе­рігати ці речі і не має права розпоряджатися ними.

Крім того, зберігання часто виступає складовою частиною іншого договору, наприклад підряду, перевезення, комісії тощо. Тому в цьому разі, крім застосування положень основного зобов'язання, слід дотримуватися положень глави 66 ЦК України.

§ 2. Зберігання на товарному складі

У ЦК України вперше дістає своє місце договір зберігання на то­варному складі (складське зберігання).

За договором складського зберігання товарний склад зобов'я­зується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем,

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

і повернути його у схоронності (ч. 1 ст. 957 ЦК України). Даний до­говір слід охарактеризувати як двосторонній, консенсуальний та оплатний.

Особливим суб'єктом даного договору є зберігач, яким виступає товарний склад. Товарним складом згідно з ч. 1 ст. 956 ЦК Украї­ни є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. При цьому за­конодавець розрізняє два види товарних складів: власне товарний склад і товарний склад загального користування. Суттєва відмін­ність між ними полягає у тому, що товарний склад загального кори­стування здійснює свою діяльність на підставі публічного договору (ч. 2 ст. 957 ЦК України), тобто на підставі закону, інших норма­тивно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний при­ймати на зберігання товари від будь-якої особи (ч. 2 ст. 956 ЦК України). Є також певна специфіка у визначенні поклажодавця за договором складського зберігання. За даним договором поклажода-вець конкретизується, як правило, коли він передає товар для збе­рігання на склад.

Крім особливостей суб'єкта даного договору, певними особливос­тями наділений і об'єкт договору складського зберігання. На від­міну від загальних положень зберігання, де об'єктом є річ мате­ріального світу, об'єктом договору складського зберігання є товар, який з точки зору економічної теорії розуміється як результат пра­ці, що призначений для подальшої реалізації, а не для споживання.

Певною специфікою наділені права та обов'язки сторін.

По-перше, товарний склад зобов'язаний за свій рахунок оглянути товар при прийнятті його на зберігання для визначення його кількос­ті та зовнішнього стану (ч. 1 ст. 959 ЦК України). Отримані дані фік­суються у відповідних документах, що мають назву складських.

По-друге, товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавце-ві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання. У разі іррегулярного зберігання товарний склад зобов'я­зується надавати поклажодавцю можливість взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності (ч. 2 ст. 959 ЦК України).

По-третє, товарний склад у разі, якщо для здійснення належного забезпечення схоронності товару потрібна негайна зміна умов його зберігання, зобов'язаний негайно вжити відповідних невідкладних за­ходів та повідомити про них поклажодавця (ч. 1 ст. 960 ЦК України).

По-четверте, товарний склад у разі виявлення пошкоджень това­ру зобов'язаний негайно скласти акт і того самого дня повідомити про це поклажодавця (ч. 2 ст. 960 ЦК України).

Глава 15. Договір зберігання

Особлива роль відводиться повноваженням сторін при повернен­ні товару. У цьому разі кожна зі сторін, тобто як поклажодавець, так і товарний склад, має право вимагати огляду товару та перевір­ки його якості (ч. З ст. 959 ЦК України). При цьому на ініціатора огляду та перевірки законодавець покладає і відшкодування пов'я­заних з ними витрат.

Якщо при поверненні товару огляд та перевірка товару не були проведені, поклажодавець має заявити про нестачу або пошко­дження товару у письмовій формі одночасно з його одержанням. Коли нестача або пошкодження не могли бути виявлені при зви­чайному способі прийняття товару, то законодавець відводить три дні з моменту одержання товару, протягом яких поклажодавець може заявити про нестачу чи пошкодження товару. В іншому разі вважається, що поклажодавець повернув товар відповідно до умов договору.

Іншою суттєвою відмінністю даного договору від загальних умов договору зберігання є порядок оформлення складського зберігання. Договір складського зберігання має бути укладений у письмовій формі. Однак на практиці між контрагентами інколи укладаються письмові договори складського зберігання, в яких зазначається не лише факт передачі товару на склад, а мають місце і чітко зазначені права й обов'язки сторін та інші істотні умови. Тому законодавець вважає, що письмова форма даного договору дотримується у разі, коли товарний склад видав поклажодавцю складський документ. До складських документів належать: складська квитанція, просте складське свідоцтво та подвійне складське свідоцтво.

Під поняттям «складська квитанція» слід розуміти документ, яким засвідчується факт прийняття товару на товарний склад, ос­новні показники товару (кількість, якість, асортимент тощо), а та­кож посвідчено права поклажодавця вимагати повернення товару. При цьому товар, прийнятий на складське зберігання за складсь­кою квитанцією, не може зазнавати розпорядчого впливу з боку по­клажодавця впродовж усього строку складського зберігання.

Просте складське свідоцтво — це єдиний документ, виданий на пред'явника, що підтверджує передачу товару на зберігання. Це свідоцтво є цінним папером на пред'явника та має обов'язково міс­тити такі відомості:

1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що
прийняв товар на зберігання;

2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару — чи­сло одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) товару;

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО ...

4) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

5) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

6) дата видачі свідоцтва;

7) підпис особи, яка видала свідоцтво, та печатка товарного складу;

8) вказівка на те, що воно видане на пред'явника (ч. 2 ст. 965 ЦК України).

Недотримання принаймні одного з цих обов'язкових атрибутів спричиняє недійсність простого складського свідоцтва (ч. З ст. 965 ЦК України).

Товар, прийнятий на зберігання за простим складським свідоц­твом, може бути предметом застави протягом строку зберігання то­вару на підставі застави цього свідоцтва (ч. 2 ст. 961 ЦК України).

Подвійне складське свідоцтво складається з двох частин — складського та заставного свідоцтва (варанта), які можуть бути як поєднані, так і відокремлені одне від одного. Однак у будь-якому разі кожна з цих частин є ордерним цінним папером та має містити такі відомості:

1) найменування та місцезнаходження товарного складу, що
прийняв товар на зберігання;

2) номер свідоцтва за реєстром товарного складу;

3) найменування юридичної особи або ім'я фізичної особи, від якої прийнято товар на зберігання, її місцезнаходження або місце проживання;

4) найменування і кількість прийнятого на зберігання товару — число одиниць та (або) товарних місць та (або) міра (вага, об'єм) то­вару;

5) строк, на який прийнято товар на зберігання, або вказівка на те, що товар прийнято на зберігання до запитання;

6) розмір плати за зберігання або тарифи, на підставі яких вона обчислюється, та порядок її сплати;

7) дата видачі свідоцтва;

8) підпис особи, яка видала свідоцтво, та печатка товарного складу.
Наявність усіх зазначених атрибутів є обов'язковою як для по­
двійного, так і для простого складського свідоцтва.

Як зазначалося вище, законодавець у ст. 964 ЦК України визна­чає подвійне складське свідоцтво, як і його складові частини, ордер­ними цінними паперами, тому вони можуть передаватися разом або окремо вчиненням індосаменту (передавального напису).

Глава 15. Договір зберігання

Однак для визначення сутності таких цінних паперів слід визначи­ти права, що витікають з них. Насамперед володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися товаром, що зберіга­ється на товарному складі. Однак володілець лише заставного свідоцт­ва має право застави на товар на суму відповідно до суми кредиту та відсотків за користування ним (ч. З ст. 963 ЦК України). У разі заста­ви товару відмітка про це робиться на складському свідоцтві.

У свою чергу, володілець лише складського свідоцтва має право розпоряджатися товаром, але цей товар не може бути взятий зі складу до погашення кредиту, виданого за заставним свідоцтвом (ч. 2 ст. 963 ЦК України).

Особливе регулювання має порядок видачі товару за подвійним складським свідоцтвом. За загальним правилом товарний склад ви­дає товари володільцеві подвійного складського свідоцтва, тобто од­ночасно складського та заставного свідоцтва лише в обмін на обидва свідоцтва разом (ч. 1 ст. 966 ЦК України).

Володілець подвійного складського свідоцтва має право вимага­ти видачі товару частинами. При цьому в обмін на первісні свідоцт­ва йому видаються нові свідоцтва на товар, що залишився на складі.

Однак товар може забрати також і особа, яка не має подвійного складського свідоцтва. Так, наприклад, якщо особа є володільцем лише складського свідоцтва, але вона сплатила суму боргу за ним, склад видає товар лише в обмін на складське свідоцтво та за умови надання разом із ним квитанції про сплату всієї суми боргу за заставним свідоцтвом. В іншому разі товарний склад відповідає пе­ред володільцем заставного свідоцтва за платіж усієї суми, забезпе­ченої за ним (ч. 2 ст. 966 ЦК України).