Поняття та значення договору

Договір — одна з центральних категорій цивільного права. У ши­рокому значенні його можна розглядати в трьох аспектах: як під­ставу виникнення правовідносин, як власне правовідношення, що виникло з цієї підстави, і як форму, що приймає відповідне право­відношення¹. У даному випадку договір — це підстава виникнення правовідносин, тобто юридичний факт, що лежить в основі зобов'я­зання і відповідно до ст. 11 ЦК України є підставою виникнення ци­вільних прав та обов'язків. У цьому значенні згідно зі ст. 626 ЦК України договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямо­вана на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обо­в'язків.

Договір — найбільш поширений вид правочинів. Лише незначна кількість односторонніх правочинів не входить до числа договорів (наприклад, заповіт). До зобов'язань, що виникають з договорів, за­стосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не витікає з закону або самого договору. Як і будь-який правочин, до­говір є вольовим актом, причому в даному випадку слід говорити про спільну волю сторін договору, їх спільне волевиявлення, що втілюється у договорі.

Втілення спільного волевиявлення сторін договору можливе ли­ше за умови забезпечення свободи договору як принципу, що гаран­тує відсутність зовнішнього впливу на його учасників. ЦК України закріпив принцип свободи договору, що був відсутній у цивільному

¹ Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая: Общие по­ложения. — М.: Статут, 1999. — С. 13.

.№•3-285

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 33. Цивільно-правовий договір

праві за радянських часів, оскільки тоді більшість договорів між підприємствами не мали характеру вільного волевиявлення, а базу­валися на адміністративних актах, актах планування тощо. Прин­цип свободи договору, закріплений ст. 627 ЦК України, означає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та ви­значенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог ро­зумності та справедливості. Відповідно до положень ст. 6 ЦК Украї­ни, яка визначає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає за­гальним засадам цивільного законодавства; вони мають право вре­гулювати у договорі, передбаченому актами цивільного законодавс­тва, свої відносини, не врегульовані цими актами; сторони у догово­рі можуть також відступити від положень актів цивільного законо­давства і врегулювати відносини на свій розсуд; сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обо­в'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства ви­пливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Слід зазначити, що свободу договору не можна ототожнювати з уседозволеністю, з правом вважати себе вільним від зобов'язань, на­кладених договором. ЦК України у ст. 629 встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Важко переоцінити значення договору, оскільки через нього за­безпечується цивільний, товарно-грошовий оборот у суспільстві, він втілює у собі динаміку цивільно-правових відносин. Через договір забезпечується задоволення інтересів учасників обороту, оскільки економічний інтерес однієї сторони може бути забезпечений задово­ленням інтересу другої сторони. Саме тому договір, що базується на взаємній зацікавленості сторін, забезпечує розвиток цивільного обороту та економіки, що виявилось не під силу командно-адмініст­ративній економіці. Унікальність договору як правового явища по­лягає у тому, що договір як спільне волевиявлення сторін, домовле­ність власне приватних осіб набуває характеру норми права, що за­безпечується примусовою силою держави, і всвою чергу надає організованості, порядку і сталості економічним відносинам.

Види договорів

Різноманітність форм та видів договорів вимагає їх певного впо­рядкування і, отже, класифікації, що здійснюється за різними ознаками. Найважливішою є класифікація за такими ознаками: розподіл обов'язків між сторонами (односторонні та двосторонні); наявність зустрічного відшкодування (відплатні та безоплатні);

момент виникнення договору (реальні та консенсуальні). Розрізня­ють також: договори основні і додаткові; основні та попередні; до­говори, укладені на користь контрагентів та на користь третіх осіб; договори речові та зобов'язальні тощо. Певна класифікація за пра­вовими наслідками здійснюється на такі групи договорів, як: дого­вори про передачу майна у власність чи інше речове право (купів-ля-продаж, міна, дарування тощо); договори про передачу майна у тимчасове користування (оренда, лізинг, прокат тощо); договори про надання послуг (доручення, комісія, перевезення тощо); дого­вори на виконання робіт (зокрема підряд); договори на передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні тощо); дого­вори про спільну діяльність (установчий договір тощо), інші групи договорів, виділені за окремими критеріями.

Договори односторонні та двосторонні. Договір є односторон­нім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою сторо­ною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона на­діляється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обо­в'язку щодо першої сторони. До односторонніх договорів можна, зокрема, віднести договори доручення, дарування, займу.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Двосторонніми є більшість цивільно-пра­вових договорів. До договорів, що укладаються більш як двома сто­ронами (багатосторонні договори), застосовуються загальні поло­ження про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому ха­рактеру цих договорів.

Договори відплатні та безоплатні. До відплатних належать договори, за якими кожна зі сторін має отримати від контрагента певне відшкодування (наприклад, при купівлі-продажу, підряді то­що). Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, за­коном або не випливає із суті договору. Більшість цивільно-право­вих договорів є відплатними. До безоплатних треба віднести догово­ри безоплатного користування, дарування, у деяких випадках — до­ручення (коли воно здійснюється безоплатно).

Договори реальні та консенсуальні. Консенсуальними є дого­вори, що набувають сили з моменту досягнення сторонами згоди, а реальними — договори, що визнаються укладеними з моменту, коли на підставі досягнутої згоди здійснюється виконання за дого­вором — передача контрагенту певного майна. Більшість цивільно-правових договорів є консенсуальними. Реальними є договори зай­му, зберігання, перевезення вантажу тощо.

Доречно підкреслити, що наведені класифікації договорів є, пев­ним чином, умовними, оскільки за домовленістю сторін договору в

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 33. Цивільно-правовий договір

окремих випадках однорідні договори можуть виявитись у різних групах класифікації.

Договори основні та додаткові. Суть поділу договорів на ос­новні та додаткові полягає у тому, що додаткові договори є залеж­ними від основних, слідують за ними, і в разі визнання недійсним основного договору недійсним є і додатковий. Проте визнання не­дійсним додаткового договору не впливає на дійсність основного до­говору. Додатковими, зокрема, є всі договори, що спрямовані на за­безпечення виконання зобов'язань (зокрема договори застави, пору­ки тощо). Про певну самостійність додаткового договору свідчить те, що він визнається укладеним з моменту досягнення згоди за всіма суттєвими умовами договору. Суттєві умови додаткового дого­вору можуть міститися і в основному договорі, однак у будь-якому разі йдеться про два договори.

Договори основні та попередні. ЦК України вперше легально дано визначення поняття попереднього договору, хоча у господарсь­кій практиці та звичаях ділового обороту такий вид договору давно відомий. Відповідно до ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умо­вах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (тер­міну), в який має бути укладений основний договір на підставі по­переднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений акта­ми цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основ­ного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.

Сторона, що необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (терміну), встановленого попереднім договором, або якщо жодна зі сторін не направить другій стороні пропозицію щодо його укладення.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Договори, укладені на користь контрагентів і третіх осіб.

Відповідно до ст. 636 ЦК України договором на користь третьої осо­би є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь не контрагента за договором, тобто сторони, що бере участь в укладенні договору, а третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі.

Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої пе­редбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або за­коном чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі до­говору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може са­ма скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Договори речові та зобов'язальні. Сутність розмежування цих видів договорів полягає в тому, що об'єктом речових договорів є не дії зобов'язаної особи, а безпосередньо речі, коли договір породжує у контрагента речове право, зокрема право власності. Речовий дого­вір, отже, має бути реальним, оскільки при таких договорах відсут­ній розрив у часі між укладенням договору і виникненням речового права, і договір спрямований не на виникнення зобов'язання з пере­дачі речі, а саме на передачу речі.

Цивільне право розрізняє такі різновиди договорів, як публічні та договори приєднання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом за­гального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банків­ське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному спожи­вачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення пуб­лічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

Умови публічного договору, що суперечать ч. 2 ст. 633 ЦК України та правилам, обов'язковим для сторін при укладенні і ви­конанні публічного договору, є нікчемними.

Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише приєднанням другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимо­гу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які, звичайно, мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відпо­відальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторо­на, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх ін­тересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена сто­роною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею під­приємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднан­ня, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сто­рона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

§ 3. Зміст договору

Зміст договору становлять умови, що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Власне, це ті умови, на яких сто­рони погодилися виконувати договір.

Сторони мають право укласти договір, в якому є елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному дого­ворі застосовуються у відповідних частинах положення актів ци­вільного законодавства про договори, елементи яких є у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із су­ті змішаного договору.

Договором може бути встановлено, що його окремі умови визна­чаються відповідно до типових умов договорів певного виду, опри­люднених у встановленому порядку.

Якщо у договорі відсутнє посилання на типові умови, такі умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту відповідно до ст. 7 ЦК України.

Глава 33. Цивільно-правовий договір

Зміст договору як підстави виникнення цивільно-правового зобо­в'язання визначається тими правами та обов'язками, які взяли на себе учасники договору відповідно до умов договору, закріплені і сформульовані у договорі.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладе­ним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними є умови, що формують договір у цілому та його окремі види. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для дого­ворів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Отже, поряд з визначен­ням предмета договору, істотними є ті умови, що встановлені зако­ном. Наприклад, законами визначаються істотні умови договорів оренди державного і комунального майна, концесійних договорів, договорів про розподіл продукції, зовнішньоекономічних контрак­тів тощо. Істотними є також умови, які хоча прямо і не вказані в за­коні, але є необхідними для договорів даного виду, наприклад, ціна в оплатних договорах, строк у договорах майнового найму тощо.

Ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), що встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у ви­падках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни у договорі після його виконання не допускається. Як­що ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходя­чи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укла­дення договору.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійсни­ти свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. За загальним правилом договір набирає чинності з моменту його укла­дення. Проте сторони можуть домовитися і встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до йо­го укладення.

Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідаль­ності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Істотними закон визначає ті умови, на внесенні яких до договору наполягає сторона договору. Це можуть бути будь-які умови, напри­клад, умови щодо забезпечення виконання зобов'язань, щодо по­рядку виконання та прийняття виконання за договором тощо.

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 33. Цивільно-правовий договір

Нарівні з істотними умовами договорів цивільно-правова доктри­на також виділяє звичайні та випадкові умови. За відсутності ле­гального визначення цих понять (на противагу істотним умовам) іс­нують різні точки зору та різна класифікація звичайних та випад­кових умов. Узагальнюючи висловлені точки зору, треба сказати, що звичайними є ті умови договору, які базуються на диспозитив­них нормах закону або звичаях. їх внесення до тексту договору не є обов'язковим, їх наявність чи відсутність не впливає на факт укла­дення договору, вони не потребують окремого погодження, однак стають обов'язковими для сторін у силу самого факту укладення до­говору. Такими умовами можуть бути, наприклад, умови щодо від­шкодування завданої шкоди, порядку розгляду спорів — за відсут­ності таких домовленостей у договорі ці питання будуть вирішува­тися відповідно до загальних норм права. Випадковими вважаються ті умови договору, які хоч і не мають значення для укладення дого­вору, але набувають юридичного значення лише у разі їх включен­ня до самого договору (на противагу звичайним умовам, що стають обов'язковими у силу самого факту укладення договору). Випадко­вими, як правило, розглядаються умови щодо питань, які або взага­лі не врегульовані законодавством, або певним чином виходять за межу нормативно встановлених диспозитивних норм, але щодо яких існує домовленість сторін договору.

Важливе значення при укладенні і виконанні договорів, а особ­ливо у разі вирішення спорів, має тлумачення умов договору. ЦК Української РСР 1964 р. не містив легального визначення поняття тлумачення умов договору, що мало наслідком різні підходи при вирішенні спорів за договорами. Новий ЦК України заповнив цю прогалину в законодавстві і визначив загальні підходи до тлума-ченння договорів. Відповідно до статей 213 та 637 ЦК України зміст договору може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін тлумачення змісту договору може бу­ти здійснено за рішенням суду. При тлумаченні змісту договору бе­реться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відно­син значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин договору, їх зміст встановлюється порівнянням відповідної частини договору зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за зазначеними правилами немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться ме­та договору, зміст попередніх переговорів, усталена практика відно­син між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка

сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істот­не значення. У разі тлумачення умов договору можуть враховувати­ся також типові умови (типові договори), навіть якщо у договорі не­має посилання на ці умови.

§ 4. Укладення, зміна і розірвання договору

Укладення договору як спільного юридичного акта його учасни­ків, погодження між ними умов договору відбувається у два етапи:

1) внесення пропозиції однією стороною укласти договір (оферти);

2) прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Офертою визнається лише така пропозиція про укладення догово­ру, яка, по-перше, містить істотні умови договору; по-друге, підтвер­джує намір оферента вважати себе зобов'язаним за договором у разі її прийняття, і, по-третє, адресована певній особі чи особам. Наприк­лад, реклама як пропозиція, що не містить конкретного адресата, не може вважатись офертою. Не розглядаються як оферти і різного роду комерційні пропозиції, навіть направлені конкретному адресату, оскільки вони не містять істотних умов договору. Оферта може бути направлена із зазначенням терміну акцепту або без такого застере­ження. За загальним звичаєм ініціатором оферти виступає активна сторона договору, яка має здійснити виконання за договором, однак це не означає, що з офертою не може виступити замовник.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не зазначено у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) має бути повною і безумовною. Акцепт має одно­значно висловити свою згоду із запропонованими умовами договору.

Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропози­ції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), що засвідчує її ба-

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 33. Цивільно-правовий договір

жання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено зако­ном. Вчинення таких конклюдентних дій є одночасно і прийняттям пропозицій про укладення договору, і його виконанням.

Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відпо­відь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила про­позицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Якщо у пропозиції укласти договір зазначено строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказа­ний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом стро­ку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, — протягом нормально необхідного для цьо­го часу. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільня­ється від відповідних зобов'язань.

Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено своєчасно, але одержано із запізненням, особа, яка зро­била пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зо­бов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направ­лено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням.

Відповідь, одержана із запізненням, є новою пропозицією.

За згодою особи, яка зробила пропозицію, договір може вважа­тись укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із за­пізненням.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропо­новано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас но­вою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію. Саме цьому форма протоколу розбіжностей, яка існувала раніше як одна із стадій укладення договору і погодження його умов, на наш по­гляд, зараз втратила своє практичне значення, оскільки учасники цивільного обороту не пов'язані нині зобов'язанням укласти договір саме з тим контрагентом і на тих умовах, які вказувалися раніше в актах планування.

Відповідно до ст. 649 ЦК України судовому розгляду підлягають лише розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні дого-

вору на підставі правового акта органу державної влади, органу вла­ди Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом. Розбіжності, що вини­кли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені су­дом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом. Зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу дер­жавної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) дого­вору, має відповідати цьому акту. Особливості укладення договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування встановлюються актами цивільного законодавства.

Певні особливості має процедура укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо, яка визначається відповідними актами цивільного законодавства, локальними нормативними актами кон­кретної біржі, правилами торгів тощо. Основною особливістю біржо­вих угод слід вважати те, що договори на біржі, як правило, мають право укладати лише члени біржі, які за дорученням інших осіб та­кож можуть укладати угоди. Проведення відкритих торгів, аукціонів також регламентується положеннями чи правилами про проведення окремих видів торгів, аукціонів, конкурсів тощо. Окрема процедура, що передбачає попереднє проведення тендеру, встановлена і для укла­дення договорів, замовниками за якими виступають органи державної влади та органи місцевого самоврядування і підпорядковані їм устано­ви та організації, а також установи і підприємства, уповноважені Ка­бінетом Міністрів України або органами місцевого самоврядування здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, і спрямованих на задоволення державних потреб відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».

Важливим питанням укладення договору є момент, з якого дого­вір вважається укладеним. Відповідно до ст. 640 ЦК України дого­вір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка напра­вила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї про­позиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладен­ня договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній ре­єстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або дер-

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 33. Цивільно-правовий договір

жавної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації. Моментом укла­дення угод на відкритих торгах вважається удар молотка ліцитатора.

Важливе правове значення має і місце укладення договору, оскіль­ки за ним може визначатись і місце належного виконання, інші пра­вові факти. Договір вважається укладеним у місці проживання фізич­ної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Вимоги щодо форми договору відповідають загальним правилам щодо вчинення правочинів. Договір може укладатись в усній, пись­мовій формі чи завдяки вчиненню конклюдентних дій. Договір мо­же бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми до­говору не встановлені законом. Слід зазначити, що загальне прави­ло вимагає укладення договору між юридичними особами та між юридичною і фізичною особою в письмовій формі. Виняток станов­лять договори, що виконуються одночасно з укладенням договору. Договір може бути укладений як через складання єдиного докумен­та, так і через обмін листами, факсовими повідомленнями, телегра­мами та іншим, підписаними тією особою, від якої вони надійшли. Актуальною правовою проблемою нині є нормативне врегулювання порядку і процедури укладення договорів в електронній формі, що сприятиме спрощенню і прискоренню цивільного обороту. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо зако­ном ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторо­ни домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого зако­ном не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимага­ється нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з момен­ту його нотаріального посвідчення.

У процесі виконання договору можуть виникнути обставини, що потребують внесення змін до договору або навіть його розірван­ня. Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання догово­ру допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на ви­могу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою сто­роною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється то­го, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або за­коном, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст. 652 ЦК України).

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у від­повідність з обставинами, які істотно змінилися, або щодо його ро­зірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 ст. 652 ЦК України, — змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що та­ка зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сто­рона не могла усунути після її виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових ін­тересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами ви­трат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускаєть­ся за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання дого­вору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шко­ду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання догово­ру на умовах, змінених судом.

У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або при-

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 34. Виконаннязобов'язань

пиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або ро­зірвання договору законної сили.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було ви­конане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання до­говору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним пору­шенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не вста­новлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Діловій практиці також відома і пролонгація дії договору на но­вий строк. Застереження про порядок пролонгації договору може міститись і в самому тексті договору, а також здійснюватись шля­хом укладення додаткової угоди до договору.

Рекомендована література:

Агарков М. М. Обязательство по советскому гражданскому праву. —

М., 1940.

Новицкий И. Б., Лунц Л.А. Общее учение об обязательствах. — М., 1950.

Иоффе О. С. Обязательственное право. — М., 1975.

Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право. Книга первая:

Общие положения — М., 1999.

Алексеев С. С. Право: Опыт комплексного исследования. — М., 1999.

Зобов'язальне право: Теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. —

К., 1998.

Глава 34 Виконання зобов'язань