Глава 32. Загальні положення про зобов'язання. 2) уповноваженій особі кореспондується певний зобов'язаний суб'єкт, відомий уже на момент виникнення зобов'язання

2) уповноваженій особі кореспондується певний зобов'язаний
суб'єкт, відомий уже на момент виникнення зобов'язання. Інше по­
ложення виникає у речових правовідносинах, в яких уповноваже­
ному суб'єкту протистоїть необмежене коло осіб, тобто він має пра­
вовідносини з усіма іншими особами;

3) у змісті суб'єктивного права в зобов'язанні найбільше значення має можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки у зо­бов'язаних осіб, що іменується правом вимоги. Тому саме поведінка останніх, як правило, зумовлює реалізацію цього права. У речових правах головним є те, що уповноважена особа може діяти певним чи­ном самостійно (володіти, користуватися і розпоряджатися майном), внаслідок чого вона реалізує це право без допомоги зобов'язаної особи;

4) головний зміст обов'язку боржника в зобов'язанні становить перевага у здійсненні активних дій, причому їх зміст конкретизу­ється в законодавстві чи договорі. Утримання від дій є лише додат­ковим елементом. У речових відносинах, навпаки, на перший план виходить саме утримання від дій, що порушують суб'єктивне право уповноваженої особи, і цей обов'язок визначається в самій загаль­ній формі — не порушувати право вказаної особи. У чому має вира­жатися така поведінка, законодавство не вказує;

5) суб'єктивні права в зобов'язанні залежать від його виникнен­ня, типу і виду зобов'язання. У речових правовідношеннях суб'єк­тивні права спираються виключно на норми законодавства, що пря­мо передбачають види і зміст цих прав.

Наведені найважливіші особливості зобов'язання характеризу­ють його як правовідношення відносне, водночас речове правовідно-шення за пануючою концепцією розглядається як абсолютне. Не­зважаючи на відмінності вказаних типів правовідносин, вони вза­ємопов'язані та взаємозалежні. Так, зобов'язання може бути способом реалізації власником правомочності розпоряджатися річ­чю або набуття права власності на неї.

Зобов'язання, як і будь-яке інше цивільне правовідношення, складається із тих самих елементів, що мають певну специфіку саме як зобов'язальні правовідношення. Суб'єкти зобов'язальних право­відносин — це як фізичні, так і юридичні особи. Уповноважена особа дістала назву кредитора, а зобов'язана — боржника. Юридичним об'єктом зобов'язання визнається певна поведінка зобов'язаної осо­би, але на перший план виступають позитивні дії боржника. Лише іноді негативна поведінка суб'єкта виступає як доповнення або на­слідок активної функції, що виконується боржником¹.

¹ Зобов'язальне право: Теорія і практика / За ред. О. В. Дзери. — К., 1998. — С 10-11.

Зміст зобов'язальних правовідносин утворюють суб'єктивні пра­ва й обов'язки їх учасників. Але специфіка саме зобов'язальних правовідносин полягає у тому, що змістом правомочності кредитора є право вимоги, а обов'язок боржника полягає у виконанні вимоги кредитора.

Зобов'язальне правовідношення. Зобов'язання — це взаємовід­носини учасників економічного обігу (товарообміну), врегульовані нормами зобов'язального права, тобто один із різновидів цивільних правовідносин, зміст якого становлять певні права й обов'язки його учасників. Цим зобов'язання відрізняється від неюридичних (а са­ме — політичних, моральних та інших зобов'язань), що не мають підтримки держави і тому не містять прав і обов'язків. Примусовою силою держава не підтримує, наприклад, зобов'язання не вживати спиртних напоїв.

Разом з тим зобов'язання як цивільне правовідношення необхід­но відрізняти від правовідношень інших галузей права, в основному публічно-правових. Так, обов'язок сплачувати податки хоча і є май­новим, але до його реалізації неможливо застосувати норми зобов'я­зального права. При примусовому виконанні цього обов'язку вико­ристовується метод влади і підкорення, що є нехарактерним як для зобов'язального, так і загалом цивільного права.

Зобов'язання є одним з різновидів цивільних правовідносин. Оскільки зобов'язання оформлюють процес товарообміну, вони на­лежать до групи майнових правовідносин і відрізняються від право­відносин немайнового характеру, які із-за цього не можуть набува­ти форм зобов'язань. Так, наприклад, не може існувати зобов'язань для захисту честі і гідності.

Водночас зобов'язання відрізняються від інших майнових ци­вільних правовідносин — речових, що опосередковують приналеж­ність матеріальних і нематеріальних благ. За своєю юридичною природою вони є абсолютними, оскільки у них певним уповноваже­ним особам протистоїть необмежене коло осіб, які зобов'язані утри­муватися від неправомірних посягань на чуже майно і не заважати уповноваженим особам здійснювати їх права.

Зобов'язання оформлюють економічний обмін у правову форму і являють собою типові відносні правовідносини, що характеризую­ться чітким суб'єктним складом.

Підстави виникнення зобов'язань. Зобов'язання, як і інші правовідносини, виникають з юридичних фактів, що в зобов'я­зальному праві мають назву підстав виникнення зобов'язань. У разі, якщо певна підстава не передбачена цивільним законом, зобов'язальне правовідношення не виникає. Зобов'язання вини-

Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО

Глава 32. Загальні положення про зобов'язання

кають із договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також із договорів та інших правочинів, що не передбачені, про­те не суперечать закону. Договір — це найбільш поширена підста­ва виникнення зобов'язання. У законодавчих системах деяких країн ці два поняття є ідентичними. Так, у ЦК Франції ці понят­тя використовуються як тотожні¹. Договірні зобов'язання станов­лять основну частину зобов'язань взагалі. При цьому йдеться не лише про договори з виконання робіт, передачі майна або надання послуг, а й про цесію майнових прав.

Зобов'язання виникають також і з односторонніх угод. У цих ви­падках суб'єкт шляхом одностороннього волевиявлення або розпо­ряджається своїм правом, або бере на себе суб'єктивний обов'язок, наділяючи тим самим іншу сторону відповідним суб'єктивним пра­вом. Прикладом такої односторонньої угоди може бути публічна обіцянка винагороди.

Необхідно окремо зазначити, що зобов'язальні правовідносини виникають не лише з підстав, прямо передбачених законом, а й з підстав, що не суперечать йому, а породжують цивільні права й обо­в'язки згідно із загальними підставами виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11, п. 2 ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання можуть виникати внаслідок адміністративних ак­тів (актів органів державної влади та місцевого самоврядування — п. 4 ст. 11 ЦК України). Ця підстава виникнення зобов'язання пев­ним чином втратила свої позиції. Зобов'язань, що мають таку під­ставу, на сьогодні не так вже й багато, але такі приклади існують. Так, укладенню договору оренди нежитлового приміщення, що на­лежить до власності територіальної громади, передує рішення цієї громади. Надання державного житла здійснюється на підставі орде­ра, після якого житлово-експлуатаційна контора укладає з найма­чем договір найму житлового приміщення.

Закон окремо вирізняє таку підставу виникнення зобов'язань, як рішення суду, що раніше не вирізнялося окремо (п. 5 ст. 11 ЦК України). Так, рішення суду про вилучення у власника культурних цінностей, що безхазяйно утримуються, породжує зобов'язання що­до викупу їх державою або реалізації з прилюдних торгів.

Зобов'язання виникають внаслідок заподіяння майнової (мате­ріальної) та моральної шкоди іншій особі (підпункт 3 п. 2 ст. 11 ЦК України). Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовіснос­ті, розумності та справедливості (п. З ст. 509 ЦК України).

' Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран: Сборник норм, актов. — М., 1986. — С. 45-46.

Договори та інші угоди — це правомірні дії, що сприяють розвит­ку економічного обігу і є підставами зобов'язальних правовідно-шень. Здійснення дій, що носять неправомірний характер у сфері економічного обігу, заважають його нормальному функціонуванню. З метою усунення цих негативних наслідків закон пов'язує виник­нення особливого виду зобов'язань. Шкода, спричинена майну фізичної або юридичної особи, має бути відшкодована в повному об­сязі. Підставою виникнення цього виду зобов'язань виступають не­правомірні дії, але мета виконання цих зобов'язань, їх результат мають абсолютно правомірний характер — відновлення майнового стану учасників економічного обігу.

Зобов'язання, що виникають із безпідставного збагачення, також мають на меті досягнення аналогічного правомірного результату.

Зобов'язальні правовідношення можуть виникати з інших дій громадян та юридичних осіб. Наприклад, особа може діяти в ін­тересах іншої особи без доручення з метою попередження негатив­них наслідків для самої такої особи або її майна. Внаслідок таких дій за певних умов особа, яка проявила ініціативу, може претенду­вати на відшкодування понесених нею витрат. Таке зобов'язання виникає із правомірних дій щодо попередження спричинення шко­ди, проте його не можна віднести до жодної з підстав виникнення зобов'язань, про які говорилося раніше.

У випадках, передбачених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків мо­же бути настання або ненастання певної події (п. 6 ст. 11 ЦК Украї­ни). Початок навігації, як природна подія, є підставою для виник­нення зобов'язань для перевезення вантажів водним транспортом.

Суб'єкти зобов'язань. У зобов'язанні, як і в будь-якому іншому цивільному правовідношенні, беруть участь не менше двох осіб, які іменуються його суб'єктами. У визначенні зобов'язання, сформу­льованому у ст. 509 ЦК України, названі два суб'єкти — кредитор і боржник. Це загальне найменування сторін, в окремих видах зобо­в'язань вони мають спеціальні назви, наприклад, замовник та під­рядник, страхуватель та страховик, довіритель та повірений, потер­пілий та заподіювач шкоди.

Кредитор виступає в ролі активної сторони зобов'язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Ос­новна відмінність кредитора від уповноваженої особи в речовому зо­бов'язанні полягає в тому, що кредитор має право не на річ, а на дію, яку має здійснити боржник на його користь. Наприклад, за догово­ром поставки продавець зобов'язується передати у встановлений тер­мін (терміни) товар, що виробляється, покупцеві (п. 1 ст. 712 ЦК України).