Глава 31. Інтелектуальна власність як об'єкт правової охорони. ція, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб
ція, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.
Подібним чином поняття комерційної таємниці визначається в інших національних законах. Зокрема, у ст. ЗО Закону України «Про підприємства в Україні»1 сказано, що комерційна таємниця — це інформація, яка пов'язана з виробництвом, технологічним процесом, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення, передача або витік якої може завдати шкоди його інтересам.
За Законом України «Про інформацію»2 конфіденційною є інформація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Різновидом комерційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»3.
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно до чинного законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Отже, комерційна таємниця — це певна сукупність відомостей, знань, тобто вид інформаційного ресурсу. Якщо інформація створена внаслідок певних інтелектуальних зусиль людини, вона може розглядатися як об'єкт прав інтелектуальної власності.
Законодавство визначає перелік тих видів інформації, що не можуть становити комерційну таємницю. До такої інформації, зокрема, належать:
1) установчі документи;
2) документи, що дають право здійснювати підприємницьку діяльність;
3) відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність та інші відомості, необхідні для перевірки правильності обчислення, сплати податків та інших обов'язкових платежів;
1 Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. // ВВР. —
1992. — № 12. — Ст. 165.
2 Закон України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 р. // ВВР. — 1994. — № 2. —
Ст. 5.
3 Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. // ВВР.
— 2001. — № 25. — Ст. 12.
4) документи про платоспроможність;
5) відомості про чисельність, склад працівників, їхню заробітну плату та умови праці;
6) документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів, а також відомості про забруднення навколишнього природного середовища, порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення.
Термін дії охорони прав на комерційну таємницю за ЦК України обмежується лише строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Права на комерційну таємницю діють доти, поки зберігається фактична монополія особи на конфіденційну інформацію, що лежить в основі комерційної таємниці. Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації та виконання інших формальностей, а також сплати державних зборів чи мита. Водночас комерційна таємниця має відповідати таким вимогам:
1) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома
іншим особам;
2) відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;
3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.
Суб'єкти прав на комерційну таємницю та їх права. Комерційною таємницею вважається лише та інформація, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяльності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.
Відповідно до ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які правомірно визначили інформацію комерційною таємницею.
Відповідно до п. 1 ст. 506 ЦК України майновими правами на комерційну таємницю є:
1) право на використання комерційної таємниці;
2) виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені
законом.
Право на комерційну таємницю означає для власника такої інформації право її засекречування від широкої публіки та право вимагати від інших осіб утримання від використання незаконних методів для одержання інформації, що становить комерційну таємницю. Водночас, якщо інформація, що становить комерційну таєм-
Розділ V. ПРАВО ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
ницю, отримана іншою особою на законних підставах, хоча б і без дозволу власника прав на неї, така особа не може вважатися порушником.
Відповідно до чинного законодавства право на комерційну таємницю у деяких випадках може бути обмеженим. Так, не можуть бути засекречені окремі види інформації, якщо вони визначені законодавством, якщо інформація може порушувати права та законні інтереси інших осіб або здатна заподіяти шкоду життю чи здоров'ю людей.
Для охорони прав на комерційну таємницю власник прав може вживати будь-які способи захисту конфіденційності інформації. Зокрема, до трудових договорів і контрактів з працівниками може включатися окрема умова про зберігання конфіденційності певної інформації і відповідальність за її порушення. Можливе також оформлення спеціального зобов'язання щодо нерозголошення комерційної таємниці. Крім того, застосовуються різні технічні засоби охорони приміщень, захисту телефонних переговорів від прослуховування тощо, але в межах чинного законодавства. Охороною комерційної таємниці вважається також страхування ризику розкриття конфіденційності інформації, що становить комерційну таємницю.
За ЦК України комерційну таємницю мають охороняти також державні органи. Зокрема, за ст. 507 цього Кодексу органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання, а також від розголошення інформацію, що є комерційною таємницею і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки.
Рекомендована література:
Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации: Учеб. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: ООО *ТК Велби», 2003. — 752 с.
Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і факульт. ун-тів. — К.: Юрінком Інтер, 1998. — 336 с
Інтелектуальна власність в Україні: проблеми теорії і практики / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка, Ю. Л. Бошицького. — К., 2002. — 424 с
Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
Глава 32 Загальні положення про зобов'язання
Поняття зобов'язання. На основі норм зобов'язального права за допомогою певних юридичних фактів виникає зобов'язання, під яким розуміють правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вид цивільного правовідношення, зобов'язання мають свої особливості, що найбільш яскраво відслідковуються при порівнянні їх з речовими правами. Відмінності вбачаються як у характері економічних відносин, так і в правових ознаках.
За своїм змістом зобов'язальні правовідносини опосередковують динаміку цивільних правовідносин. Речові права, у свою чергу, опосередковують присвоєння, приналежність майнових благ, тобто статику відносин. На відміну від речового правовідношення, в якому праву однієї особи відповідає обов'язок усіх громадян взагалі без конкретизації, у зобов'язальному правовідношенні встановлюється повна визначеність осіб, які беруть участь у ньому. Зобов'язальні правовідношення тісно пов'язані з правом власності, тобто речовим правом. Так, реалізація власником своїх прав призводить до виникнення зобов'язальних правовідносин, а виконання зобов'язань призводить до виникнення, зміни або припинення права власності.
Для зобов'язань характерним є особливий правовий зв'язок між суб'єктами, що виражається таким чином:
1) зобов'язання опосередковують процес переміщення матеріальних благ. Водночас як речові права регулюють приналежність матеріальних благ конкретній особі — закріплення їх за конкретною особою;
Розділ VI. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
Дата добавления: 2016-08-07; просмотров: 661;