ТА РОЗВИТКУ АМЕРИКАНСЬКОЇ НАЦІЇ В ЕПОХУ ПРОСВІТНИЦТВА

В умовах глобалізації усіх сфер життя, до якої все більше прилучається Україна, загострюється суперечність між глобальним (світовим) і локальним (національним). Українське суспільство повинне подбати про те, як ввійти в світову спільноту, стати „громадянином світу”, не втративши власної самобутності. У зв’язку з цим стратегічні завдання української системи освіти та педагогіки мають бути пов’язані з осмисленням світової педагогічної спадщини і кращих зразків становлення національних систем освіти й виховання в умовах полікультурності.

Особливий інтерес для нашої країни мають історичні традиції освітньої політики в США. Американська політика у сфері освіти з самого початку здійснювалось під безпосереднім впливом філософських концепцій, що набули значного поширення завдяки видатним діячам американського Просвітництва. Така тісна єдність філософії з освітою була зумовлена місією школи, яка полягала в тому, щоб “посвятити” молодь у громадян нової республіки. Саме це сприяло виникненню американської філософії освіти, яка багато в чому визначила увесь наступний розвиток Сполучених Штатів Америки.

Проблеми американської філософії освіти досить активно досліджувались вітчизняними науковцями (М. Култаєва, І. Радіонова, М. Романенко та ін.). Учені зосередились переважно на визначенні статусу, призначення, функцій цієї наукової дисципліни, на розгляді напрямків, особливостей сучасної американської філософії освіти й мало торкаються її генезису. Лише в деяких дисертаційних дослідженнях (Р. Жуковський, В. Коваленко, В. Пішвакова та ін.) висвітлюються в історико-педагогічному аспекті філософсько-педагогічна спадщина Д. Дьюї та деяких інших американських педагогів і філософів більш пізнього періоду. Філософсько-педагогічні погляди американських мислителів XVIII століття, які власне започаткували традицію філософського обґрунтування освітньої політики, не розглядаються.

Мета нашої роботи полягає в тому, щоб показати, що американська філософія освіти епохи Просвітництва була важливим чинником формування американської нації та становлення американської державності. У другій половині ХVIII – на початку XIX століття вона також стала своєрідною програмою, що давала змогу реалізувати потреби і внутрішній потенціал кожної людини в багатонаціональному суспільстві.

Кожна країна має свою неповторну історію, специфіка якої полягає в соціальному успадкуванні тих стереотипів і традицій, що були покладені в основу її становлення. Історія США є тому підтвердженням. Перш за все слід зазначити, що у створенні цієї країни брали участь багато європейських культур, світоглядів і життєвих позицій. Недарма дослідники, говорячи про Америку, часто користуються образом «плавильного казана», у якому найрізноманітніші народи змогли стати єдиною нацією й досягти значних успіхів. Г. Спенсер пояснює це тим, що «…випадкове змішування родинних різновидів арійської раси, яка складає населення Штатів, створило більш високий тип людини – тип людини більш гнучкої, краще пристосованої, більш здатної піддатися тим видозмінам, що необхідні для створення досконалого соціального життя» [3, 1387]. Іншою особливістю американської філософії освіти стало те, що вона формувалася під непомітним впливом середовища. Великі простори незайманих земель й величезні мінеральні багатства із самого початку створили найбагатші можливості для роботи й ділової активності кожного переселенця, майбутнього американця. Велика економічна свобода, характерна для тогочасної Америки, за словами американського історика В. Парінгтона, сприяла розвитку американського лібералізму, виразно індивідуалістичного за своєю природою [2, 246]. Ці дві особливості – успадкування європейських традицій і середовище – впливали стихійно на процес формування американської нації, але вони стали її реально існуючим підґрунтям. Подальше становлення американської нації проходило в тих соціальних й інтелектуальних течіях, що переважали в американському житті й відповідали ідеалам американців.

Спершу єдиним інтелектуальним класом в Америці було духовенство, тому всі інтелектуальні традиції мали релігійний характер. Історія Америки показує, що потужним фактором стало пуританство, яке протягом цілого сторіччя формувало характер, вдачі й норми поведінки американців. Пуританська філософія ґрунтувалася на таких доброчесностях, як працьовитість, ощадливість і терпіння, а, отже, і виховання, і освіта базувалися саме на цих цінностях. Особливо підкреслювалась значимість свободи совісті й думки як недоторканої святині, індивідуальної здатності пізнати й реалізувати в житті своє покликання. Саме тому пуританізм справляв величезний вплив на американську філософію освіти, що формувалася, і практику навчання й виховання підростаючих поколінь. Американський історик В. Брок відзначає, що, хоча й далеко не всі жителі північноамериканських колоній були пуританами, саме пуританська свідомість установила спосіб думки й визначила шляхи розвитку Америки [4, 9]. В історіографії навіть склалася тенденція розглядати пуританізм як основне ідеологічне джерело американської демократії, а пуританство – як ударну силу американської революції.

Виходячи з цього, можна з упевненістю сказати, що могутня традиція, закладена пуританами, стала в подальшому носієм особливого стилю мислення американців і визначила в чималому особливості сучасного американського суспільства.

Однак, у другій половині XVIII століття спостерігається криза пуританізму, який до цього моменту вичерпав свої історичні сили і гальмував розвиток американського суспільства. Нездатність стати на рівень науки й філософії Нового часу призвела до остаточної дискредитації пуританізму. Велику роль при цьому відіграв і соціальний розвиток. Більшість областей поступово переключаються на світське знання й світську філософію. Це й стало однією зі знаменних епохи Просвітництва, що наступила в Америці, насиченої могутніми подіями в ранній американській політичній та інтелектуальній історії.

Поширенню й утвердженню просвітительської філософсько-педагогічної антропології в Америці сприяли такі визначні суспільні й політичні діячі, як Б. Франклін, Т. Джефферсон, Т. Пейн, К. Колден, І. Аллен, Т. Купер і Б. Раш. Необхідно звернути увагу на один суттєвий момент: американська просвітительська філософія була тісно пов'язана з політичними й релігійно-етичними колізіями американської історії. З політичними, тому що просвітителі всі свої зусилля спрямовували насамперед на здобуття державної самостійності Америки. За такої умови найважливішою сферою ідеологічної боротьби стала саме соціально-антропологічна проблематика, що включала вирішення філософських питань про природу й особливості людини, її права й обов'язки та пов'язаних з цим завдань щодо найкращого суспільного улаштування й правильного функціонування державного механізму. З релігійно-етичними тому, що всі ці питання розглядалися ними в межах деїстичного пояснення суспільного процесу, що здебільшого й визначило характер і особливості американської просвітительської філософії, як наставниці буденної свідомості, а також своєрідної дисципліни розуму й ментора праведного життя. Слід зазначити ще один цікавий факт. У всіх працях американських просвітителів простежується нерозривний зв'язок між політикою, релігією й філософією, що опосередкована численними соціологічними концепціями та вченнями про людину й суспільство. У цьому взаємозв'язку й практичній спрямованості будь-якого філософського теоретизування, на думку багатьох дослідників американської думки (Согріна В., Биховського Б., Радіонової І. та ін.), і полягає особливість американської філософії. У той час як у Європі, відзначає дослідник А. Каримський, диференціація між конкретною наукою, філософією й політикою була вже значною, в Америці передова філософська думка була буквально вплетена у вирішення проблем і політичного, і наукового, і культурного розвитку країни [1, 176]. Можливо, саме це певною мірою й компенсувало на початковому етапі відсутність традицій і належної теоретичної бази та забезпечило досить тісну єдність філософського матеріалізму з усіма сферами американського життя, у тому числі й освітнього. Ця обставина дозволяє твердити про існування філософії освіти як самостійної й дуже важливої галузі, що значно забезпечила утвердження світоглядних принципів цієї епохи, яка сприяла подальшому розвиткові Америки.

Слід зазначити, що теоретичним джерелом американської філософії освіти були роботи англійських і французьких філософів-просвітителів. Після їх вивчення й критичного переосмислення американські просвітителі дійшли висновку про те, що добробут і прогрес суспільства залежать від успішного практичного втілення просвітницьких концепцій. Основними ідеями західноєвропейського Просвітництва, що справили вплив на становлення й розвиток американської філософії освіти другої половини ХVІІІ ст., були: ідея суспільного договору, яка сприяла усвідомленню природних прав людини як джерела свободи й рівності, у тому числі й права кожного на повноцінну освіту; обґрунтування принципово нової системи цінностей, що відповідає природному людському єству й наблизила ціннісну сферу до реального життя людини; вчення про емпіричне походження людського знання, про вирішальну роль виховання й освіти у формуванні людської особистості; ідея про світський і реальний характер освіти.

Сприйнявши перераховані ідеї західноєвропейських мислителів, американські просвітителі дійшли висновку, що освіта – це головна рушійна сила прогресу суспільства (Т. Джефферсон) і що розвиток культури, економіки й суспільства в цілому неможливий без всезагальної освіти (Т. Пейн). Цікаво відзначити що, набувши життєвої сили від ідей західноєвропейського Просвітництва, американська філософія освіти змогла реально сприяти становленню освіти кожного американця в дусі демократизму й раціоналізму. Це, з одного боку, пояснюється тим, що тут, на відміну від Західної Європи, були відсутні усталені століттями традиції, які могли б завадити її реалізації, а з іншого – суспільство з самого початку було менш стратифікованим і тому більш схильним до демократії. У Західній Європі, як відомо, основні ідеї Просвітництва або залишились на папері, або здійснювались значно пізніше.

Завдяки діяльності американських просвітителів послідовно змінюються уявлення про людину, про науку, про суспільні відносини й відносини між філософією, науковим знанням і релігійною вірою. Простежуються дві основні лінії у визначенні сутності людини, які стали світоглядним орієнтиром для філософії освіти: 1) філософське осмислення природного й суспільного в людському існуванні; 2) соціально-антропологічні роздуми про роль релігії й праці в становленні моральності людини.

Уявлення про людину як продукт середовища, якому притаманна свобода (І. Аллен), як складну матеріальну систему, що поєднує фізичні й ментальні якості (Д. Купер), поняття „єдності” людини, введене Т. Пейном, стали підґрунтям для висновку про єдність людини із середовищем існування, про зв’язок соціальних якостей людини з удосконаленням її природних задатків. Людина постала перед американськими просвітителями як істота, здатна в певних рамках до зміни й розвитку своєї натури. Більше того, вона спроможна зрозуміти, якою треба стати, щоб зайняти своє місце в суспільстві.

Моральність, на думку американських просвітителів, є невід’ємною властивістю людського єства й суспільної свідомості. При цьому моральність, притаманна людській природі, може змінюватися зі зміною зовнішніх обставин, а критерієм моральності й чеснот, як підкреслював Т. Джефферсон, є користь і досягнення щастя. Важлива роль у формуванні моральності належить праці, яка обслуговує потреби цивілізованої людини, що постійно зростають (Б. Франклін), а також вихованню й освіті як сукупності зовнішніх і внутрішніх чинників.

Важливою імплікацією американського антропологізму є релігія. Критика релігії й схильність американських філософів-просвітителів до деїзму не завадила їм побачити в ній зміст, який відображає моральну сутність людини. Тому більшість американських мислителів вважали за необхідне використовувати релігійні догми з метою виховання й освіти.

Однак релігійна мораль для просвітителів не була кращою, ніж світська. Релігія, на їхню думку, є лише одним із засобів досягнення моральності, а її основу становить працелюбство. Вони доводили абсолютну доброчесність праці й ощадливості, що виступають джерелом не тільки матеріального добробуту, але й соціального здоров’я суспільства й духовності людини.

Світоглядні принципи, які були обґрунтовані американськими просвітителями й відобразили їхнє розуміння природної сутності людини, її місця в суспільстві, знайшли висвітлення в системі ціннісних уявлень. У філософії освіти було послідовно переглянуто систему цінностей та ідеалів з тим, щоб за допомогою правильно організованого виховання й освіти підростаючих поколінь забезпечити високий і стабільний рівень життя в Америці.

Ціннісні уявлення американських просвітителів тяжіли до евдемонізму, який поєднував у собі елементи гедонізму й аскетизму. З одного боку, приймалось основоположення про те, що головне в житті людини – бути щасливою, з іншого – визнавалось, що досягнення щастя неможливе без доброчесності, яка аскетично розуміється як відмова від чуттєвих задоволень.

Ціннісними орієнтирами американської філософії освіти другої половини ХVІІІ ст. стало виховання моральності, здорового способу життя й працелюбства. Як уже відзначалось, об’єктивним критерієм доброчесності, на думку американських мислителів, є користь, яка виступає і стимулом, рушійною силою, і результатом моральних вчинків. Причому тільки моральні вчинки, які приносять користь іншим людям, могли сприяти добробуту й щастю того, хто їх здійснює. Моральність повинна поєднуватися з турботою про здоров’я, оскільки воно, як стверджував Б. Франклін, справляє очевидний вплив на душу. Основа формування здорового способу життя вбачалась у поєднанні фізичного режиму з моральними настановами (Б. Раш). Неодмінною умовою фізичного й морального розвитку людини виступає працелюбство. Постійна праця в молоді роки сприяє виробленню доброчесних звичок, зміцнює здоров’я. Тільки чесність, старанність, працелюбство й ощадливість можуть дати будь-якій людині спокій, достаток, повагу, а отже, свободу й щастя.

Реалізація запропонованих мислителями ціннісних ідей у процесі освіти й виховання вимагала глибокого розуміння сутності й механізму пізнання. Ґрунтуючись на емпірично-сенсуалістичній теорії Д. Локка, американські просвітителі дійшли висновку, що джерелом знань є синтез чуттєвості й розуму, який, у свою чергу, є справою досвіду й тренування і, як наслідок, цілком залежить від виховання, освіти й навколишнього середовища. Саме тому американські просвітителі приділили особливу увагу педагогічним проблемам і вживанню практичних заходів, спрямованих на їх розв’язання.

Американські просвітителі у короткий строк змогли подолати численні педагогічні забобони й утвердити в суспільній свідомості думку про те, що призначення освіти полягає не в керуванні дітьми, а в тому, щоб навчити їх самостійно користуватися власним розумом, бути доброчесними й працелюбними громадянами своєї країни. Маючи політичну владу й прагнення перетворити суспільство за допомогою просвітництва широких народних мас, вони окреслили цілі, визначили засоби для їх досягнення й вдалися до реформ, що сприяли секуляризації й демократизації освітнього процесу.

Величезне значення для розвитку американської педагогіки мало теоретичне обґрунтування й практичне втілення ідеї про загальну освіту. „Білль про загальне поширення знань” (1779), розроблений Т. Джефферсоном, передбачав здійснення загальної народної освіти з метою збереження республіканських принципів, прилучення народних мас до самоуправління й розв’язання соціальних проблем. Американські просвітителі також ратували за природовідповідність, доступність і практицизм навчання, наполягали на необхідності забезпечення демократичного характеру освіти. Їх вимоги створення здорової атмосфери шкільного життя, заохочення кращих учнів, відміни тілесних покарань та багато інших знайшли втілення в шкільній практиці не тільки Америки, але й інших європейських країн.

Шкільна освіта в колоніальний період американської історії мала яскраво виражений релігійний характер і регіональні особливості, що визначалися економічним, соціальним і культурним рівнем поселенців. Проголошення незалежності й об’єднання штатів у єдину державу дозволило видатним діячам американського Просвітництва здійснити практичні кроки щодо упорядкування й докорінної модернізації шкільної системи. Розроблена ними філософія освіти дозволила вичленити ідеї й виробити освітню стратегію, яка підходила для представників різних націй і віросповідань. Освіта й школа розглядались як інструмент зміцнення державної незалежності й демократичних перетворень, формування американської нації. Зміст шкільної освіти підкорювався потребам промисловості й сільського господарства, формувався з урахуванням динамічних соціально-політичних і культурних перетворень. Організація шкільної справи орієнтувалась на забезпечення вільного доступу громадян до освіти, сповідувала віротерпимість, гармонійний розвиток природних задатків і здібностей індивіда. Стратегічну роль у становленні й розвитку шкільної справи в Північноамериканських Штатах відіграла ідея уніфікованої національної ідентичності, сформульована „директором школи всієї Америки”, видатним ученим, прибічником ідей Просвітництва Н. Вебстером. Він наполягав на необхідності створення власної версії англійської мови й розробив систему фонетичних відмінностей її від американського й британського варіантів.

Перераховані педагогічні ідеї й принципи лягли в основу розробки проектів національної системи освіти С. Сміта, С. Кноха, Дюпона де Немура; діяльності відомого американського педагога й організатора освіти, управляючого Бюро з Народної освіти в штаті Массачусетс Горація Манна (1796-1859); діяльності редактора науково-популярних журналів: “Connecticut Common School Journal” (1839), “American Journal of Education” (1848) і фундатора Федеральної Ради освіти (1867), нині відомого як Департамент Освіти – Генрі Бернарда (1811-1900). Під впливом ідей Просвітництва набули поширення „інструкторські школи” Д. Ланкастера (“monitor school”), „школи для кожного” (“common school”), Недільні школи (Sunday school); відкрилась перша академія для дівчат (Е. Віллард), Американська асоціація освіти жінок (К. Бічер), з’явились молодіжні, релігійні й громадські організації, які займались освітою американського народу – „Товариство для удосконалення шкіл і поширення корисних знань” (1828), „Американський інститут просвіти” (1830), Національний ліцей (1831) і багато інших.

Своєрідним синтезом ідей, які зародилися в епоху Просвітництва, стала філософсько-педагогічна концепція Д. Дьюї, названа інструменталізмом, що ґрунтувалась на принципах соціальної необхідності освіти, дбайливого ставлення до особистості й здоров’я кожної дитини, трудового й морального виховання в школі, демократичного суспільного устрою.

Отже, філософія освіти американського Просвітництва зароджувалась разом з американською державою й суспільством, розвивалась паралельно з розвитком американської нації. Вона стала своєрідною відповіддю на потреби й вимоги найрізноманітніших людей у цьому мультинаціональному суспільстві й символізувала появу нового типу цивілізації, у якій кожен має право на вільне самовираження й самовдосконалення.

Ураховуючи, що філософія освіти американського Просвітництва формувалась в умовах набуття незалежності й становлення єдиної держави й розглядала систему освіти як важливий засіб закріплення досягнутого, її положення є актуальними для України, яка нині переживає схожі процеси.

По-перше, система освіти, деполітизована й деідеологізована, може й повинна розглядатися як чинник зміцнення незалежності держави, поглиблення докорінних перетворень в усіх галузях суспільного життя.

По-друге, в основу освітньої політики нашої багатонаціональної держави повинні бути покладені ідеї, які сприяють об’єднанню людей різних національностей, соціокультурних орієнтацій. Освітня система, що намагається забезпечити переваги одної частини населення над іншою, не має перспектив, оскільки суперечить демократичним принципам і не зможе сформувати справжніх громадян, здатних пишатися своєю країною.

По-третє, американський досвід дає підстави стверджувати, що система освіти, яка сповідує світоглядний плюралізм, віротерпимість, інтелектуальну свободу, разом з тим покликана сприяти формуванню національної ідентичності, тобто забезпечити функціонування державної мови, збереження культурних традицій тощо.

По-четверте, ефективна освіта характеризується високим ступенем релевантності. Вона повинна відповідати потребам економіки, соціально-політичної галузі, бути пов’язаною з потребами реальної життєдіяльності людини й сприяти формуванню моральності, здорового способу життя й працелюбства – якостей, без яких жодна країна не змогла досягти процвітання.

По-п’яте, історико-педагогічний досвід США вчить, що освіта може успішно сприяти подоланню соціального песимізму, викликаного „тотальним критицизмом” суспільної свідомості в нашій країні на сучасному етапі. Слід пам’ятати, що саме віра в майбутнє, оптимізм і патріотизм американців, які формувались передусім у масовій школі, сприяли швидкому й неухильному росту Америки.

ЛІТЕРАТУРА

1. Каримский А.М. Революция 1776 г. и становление американской философии. – М.: Мысль, 1976. – 295 с.

2. Паррингтон В.Л. Основные течения американской мысли / Пер. с англ. В 3-х т. – М.: Изд. ин. лит., 1962-1963. – Т. 1. – 525 с.

3. Спенсер Г. Опыты научные, политические и философские. – Минск, 1998, 1478 с.

4. Brock W.R. The Evolution of American Democracy. – N.Y., 1970. – 124 p.