Проблеми оптимального управління запасами

Важливою передумовою успішної виробничо-фінансової діяльнос­ті на підприємстві (фірмі) є вчасне і повне забезпечення виробничого процесу необхідними технологічними, трудовими, матеріальними та фінансовими ресурсами. При цьому істотним є не лише забезпечення необхідними обсягами поставок на довготривалий термін (річний, квар­тальний, місячний) з огляду на потреби виробництва продукції або послуги, а й визначення характеру поставок протягом усього часу. Із врахуванням специфіки споживання і можливостей поповнення цих ре­сурсів необхідно створювати запас, під яким розуміється придатний для



Розділ 4 ПІДТРИМКА ПРИЙНЯТТЯ ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ


застосування, але такий, що тимчасово не використовується, певний об­сяг ресурсів. Матеріально-виробничі запаси діляться на три типи: си­ровина, незавершене виробництво (напівфабрикати), готова продукція. Політика управління запасами належить до інвестування в усі ці три гру­пи ресурсів. У концептуальному плані методологія і математичне мо­делювання управління запасами є практично ідентичними для всіх типів матеріально-виробничих ресурсів, тому на цій підставі розвивається нау­кова дисципліна — теорія управління запасами.

На промислових підприємствах (фірмах) задача матеріально-тех­нічного постачання полягає в основному у забезпеченні виробництва матеріальними ресурсами (сировиною, напівфабрикатами, комплек­туючими деталями і виробами тощо), запаси яких перебувають або на центральних складах підприємства, або на складах основних цехів. Тому надалі під поняттям «виробничі запаси» будемо розуміти запаси матеріальних ресурсів, що, проте, не є істотним для складання і дослі­дження оптимізаційних задач аналітичними методами чи засобами імі­таційного моделювання.

Політика матеріально-технічного забезпечення проводиться го­ловними спеціалістами підприємства (фірми), до яких належать вироб­ники, спеціалісти з маркетингу та фінансисти: всі вони беруть участь в управлінні матеріально-виробничними запасами. Керівника виробни­цтва турбують запаси сировини для забезпечення неперервного процесу виробництва, який впливає на рівень незавершеного виробництва. Для нього життєво важливо, чи виробляє підприємство (фірма) рівномірно й неперервно продукцію протягом року, накопичуючи запаси готової продукції для сезонних продаж, чи виробляє продукцію нерегулярно, за замовленнями. Проте основну відповідальність за рівень матеріаль­но-виробничих запасів несе фінансовий директор підприємства (фірми), оскільки надмірний рівень запасів безпосередньо впливає на прибуток: з одного боку, поточні запаси товарно-матеріальних цінностей вимагають значних витрат, що впливає на рівень прибутковості, а з другого — ма­теріально-технічні запаси знижують коефіцієнт обіговості всіх фондів. Фінансовий директор та головний бухгалтер відповідають за створення інформаційної системи для контролю, використання обігових коштів і


Зацеркляний М. М., Мельников О. Ф.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ У ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВАХ

поповнення запасів на підприємстві. Найбільш ефективну комп'ютер­ну підтримку в цій роботі повинна забезпечити спеціальна система під­тримки прийняття рішень управління запасами, яка розробляється у сис­темі підтримки прийняття фінансових рішень.

Існують об'єктивні чинники, які зумовлюють необхідність ство­рення запасів:

• незбіг ритмів постачання (або виробництва) і використання ма­теріальних ресурсів. Наприклад, навіть для ідеального випадку, коли споживання матеріалів є безперервним, а постачання — ре­гулярним із фіксованим обсягом, початковий запас (у момент при­буття поставки) дорівнює величині поставки, а потім, в міру спо­живання, зменшується до нуля. При цьому якщо і можлива синх­ронізація графіка поставок із ритмом споживання ресурсу (при цьому відпадає необхідність створення запасів продуктів: вони «з коліс» завантажуються у виробництво), то вона виявиться неви­гідною для постачальників, які не бажають мати справу з малими обсягами поставок, малими партіями, зокрема через непропорцій­ність транспортних витрат обсягам поставок;

• випадкові коливання попиту в проміжку часу між поставками; тривалості інтервалу часу між поставками; обсягів поставок. У цьому випадку проблема забезпечення ритмічності виробничих процесів на підприємстві матиме імовірнісний характер, тобто на­дійність виробництва безпосередньо залежить від величини по­точного запасу;

• кон'юнктурні міркування, які враховують сезонність попиту і се­зонність виробництва предметів споживання.

Отже, з огляду на перераховані чинники чим більший запас, тим краще. Проте є і вагомі застереження на користь зменшення або ж зве­дення до нуля запасів матеріальних ресурсів (треба зауважити, що коли у виробничих системах немає складів для зберігання запасів на проміж­них фазах виробництва, то це означає, що система управління запасами дає змогу тримати нульові поточні запаси, а не те, що управління за­пасами не має місця на підприємстві). Сюди належать: плата за фізич­не зберігання запасу; втрачений економічний виграш із-за зав'язування



Розділ 4 ПІДТРИМКА ПРИЙНЯТТЯ ФІНАНСОВИХ РІШЕНЬ НА ПІДПРИЄМСТВІ


обігових коштів у запасах; втрати в кількості і якості матеріальних ре­сурсів, включаючи моральне зношення.

Таким чином, задача створення необхідних запасів виробничих ресурсів має альтернативний характер і повинна розв'язуватися опти-мізаційними методами. Оптимальне управління запасами як науковий напрям належить до однієї з найбільш розроблених галузей теорії до­слідження операцій. На даний час є значна кількість моделей управ­ління запасами, які, проте, не вичерпують всієї множини можливих ва­ріантів. Досить сказати, що тільки в просторі найпростіших стратегій можна створити велику кількість різних моделей, які відрізняються не лише математичним описом, а й методами розв'язування. Таке різнома­ніття математичних моделей управління запасами, що відображає мож­ливі варіанти виробничих ситуацій, не завжди дає змогу використову­вати готові рішення, а спонукає формулювати нові постановки задач управління запасами і розробляти для їх реалізації обчислювальні ме­тоди, зокрема, за допомогою засобів імітаційного моделювання. І вна­слідок цього ефективних автоматизованих систем управління запасами підприємств на сьогодні не існує.


Зацеркляний М. М., Мельников О. Ф.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ I ТЕХНОЛОГИ У ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХУСТАНОВАХ

Розділ 5

ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ

Місцеві фінанси

Як уже говорилося, державна фінансова система України склада­ється із чотирьох ланок:

• державного бюджету;

• фінансів місцевих органів влади;

• спеціальних позабюджетних фондів;

• фінансів державних корпорацій.

У зв'язку із демократизацією державного устрою та управління в Україні значного розвитку набуває місцеве самоврядування. Місцеве само­врядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст. Відповідно до принципу матеріально-фінансової самостійності місцеві представницькі та виконав­чі органи влади для виконання покладених на них обов'язків формують, розподіляють та використовують централізовані фонди коштів.

Останнім часом спостерігається регіоналізація економічних і со­ціальних процесів. Через місцеві фінанси держава активно проводить соціальну політику, фінансуючи місцеві заклади освіти, медицини, ко­мунального обслуговування населення тощо.

У зв'язку із зазначеними вище процесами зростає роль місцевих фінансів. Слід зауважити, що це поняття не вичерпується фінансами



Розділ 5 ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ


місцевих органів влади. Оскільки сутнісними проявами фінансів як еко­номічної категорії є економічні та суспільні (соціальні) відносини, то місцеві фінанси взаємозв'язані із соціально-економічним розвитком ре­гіону. Саме тому, аналізуючи місцеві фінанси, не можна не сказати про кошти організацій, підприємств усіх форм власності, які спрямовуються на розвиток соціальної інфраструктури регіону та на задоволення сус­пільних інтересів і потреб.

У чому ж суть місцевих фінансів? По-перше, це економічні відно­сини, які відображають рух коштів, наприклад:

• формування дохідної та видаткової частини місцевих бюджетів;

• міжбюджетні відносини;

• формування та використання регіональних позабюджетних фондів;

• місцеві позички, лотереї тощо;

• створення комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ;

перерахування до місцевих бюджетів податків та інших обов'язко­вих платежів підприємствами різних форм власності;

• діяльність підприємств зі створення фондів коштів найрізноманіт­нішого призначення;

• створення та функціонування доброчинних фондів тощо.

Усі зазначені вище економічні відносини мають розподільчий і пе-рерозподільчий характер, оскільки з рухом коштів змінюється і їхній власник. Наприклад, частина прибутку підприємств у вигляді податків стягується до бюджету, перерозподіляється на розсуд органів місцевої влади. Про місцеві фінанси як перерозподільчу категорію можна говори­ти з точки зору збалансування доходів і видатків місцевих бюджетів.

Метою фінансової діяльності місцевих органів влади є задоволення суспільних інтересів і потреб та сприяння соціально-економічному роз­витку регіону. Природно, що інший прояв суті місцевих фінансів — соці­альний. Виявляються найрізноманітніші відносини між учасниками ви­робничої і невиробничої сфери, з одного боку, та підприємствами і дер­жавою, з другого, наприклад:

• фінансування установ та організацій освіти, культури, науки, охо­
рони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціаль­
ного забезпечення і соціального захисту населення;


Зацеркляний М. М., Мельников О. Ф.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ У ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВАХ ЩЩв

• використання місцевих фінансових ресурсів на заходи щодо охо­рони навколишнього природного середовища, відновлення па­м'яток природи і культури, які перебувають у віданні відповідних органів влади;

• на упорядкування міст, сіл, селищ, утримання і капітальний ре­монт житлового фонду та об'єктів комунального призначення, ме­режі шляхів відповідного підпорядкування; на утримання органів самоврядування; на захист прав споживачів тощо.

Навіть такий неповний перелік шляхів перерозподілу централізо­ваних фондів коштів (у вигляді бюджету і позабюджетних фондів) вка­зує на вирішальну роль місцевих фінансів у забезпеченні конституцій­них прав громадян.

З огляду на демократичні процеси, які відбуваються в Україні, де­далі більшу роль у задоволенні соціальних інтересів і потреб відіграють децентралізовані фінанси. Децентралізовані фінанси — це грошові від­носини, що опосередковують кругообіг грошових фондів підприємств різних форм власності, громадських організацій. Так, частина прибутку підприємств різних форм власності може бути використаною на ство­рення заохочувальних фондів, призначених для стимулювання най­кращих результатів роботи трудових колективів; на задоволення соці­ально-культурних потреб: будівництво і капітальний ремонт житлових будинків, дитячих дошкільних закладів, дотацій робітничим їдальням тощо. Частина прибутку може бути використаною на доброчинність, підтримку творчих колективів.

Задоволенню соціальних інтересів і потреб сприяють також фінан­сові ресурси громадських організацій і установ; спортивних товариств, партій, профспілок, доброчинних фондів тощо. Наприклад, останнім ча­сом в Україні починають діяти не лише всеукраїнські, а й регіональні доброчинні фонди. До речі, у США існує понад 50 тисяч різних добро­чинних фондів. Фонди створюються строком на 50 років, і протягом цьо­го часу їхні кошти мають бути використаними на відповідні цілі.

Матеріальною основою місцевих фінансів є централізовані та де­централізовані фонди коштів. Місцеві фінансові ресурси — це фонди ко­штів, що створюються і використовуються на соціальний і економічний



Розділ 5 ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ


розвиток регіонів. Важливою з точки зору методології є структуризація місцевих фінансових ресурсів. Структурний метод дає змогу не лише показати сукупність фінансових відносин, а й виявити характер взаємо­зв'язків між елементами системи. Це в свою чергу дає можливість зро­бити і кількісний, і якісний аналіз місцевих фінансових ресурсів. Струк­туру місцевих фінансових ресурсів подано на рис. 5.1.

Центральною ланкою місцевих фінансових ресурсів є доходи міс­цевого бюджету. Порядок формування дохідної частини місцевих бю­джетів визначений Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про бюджетну систему України», чинним податковим законо­давством. Одним із основних принципів формування місцевих бюджетів є їхня самостійність. На жаль, саме цей принцип, який фактично є осно­вою місцевого самоуправління, не дотримується. Причин такої ситуації багато. Вони є як об'єктивними, так і суб'єктивними.

Другою ланкою місцевих фінансових ресурсів є кошти суб'єктів господарювання, тобто фінансові ресурси підприємств комунальної власності, комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ; фінансові ресурси підприємств різних форм власності, що використо­вуються ними на фінансування соціально-культурних і житлово-кому­нальних об'єктів.

Третьою ланкою місцевих фінансів є регіональні позабюджетні фонди. Джерелами їх формування можуть бути запозичені ресурси, до­бровільні вклади юридичних і фізичних осіб.

Навіть поверхневий аналіз місцевих фінансових ресурсів свідчить, що існують динамічні взаємозв'язки між різними ланками фінансової системи України. Це повинні враховувати органи місцевого самовряду­вання у своїй фінансовій діяльності. Фінансова діяльність є особливою гатуззю управління, спеціальне завдання якої — мобілізація, розподіл і використання фондів коштів.

Інформаційна система підтримки прийняття фінансових рішень в місцевих органів влади повинна будуватися на таких принципах: 1) принцип взаємозв'язку і взаємозалежності — відображає вплив фінансової політики держави, місцевих органів влади на всі еле­менти системи регіональних фінансових ресурсів;


Зацеркляний М. М., Мельников О. Ф.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ У ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВАХ

2) принцип повноти — врахування усіх можливих регіональних фі­нансових ресурсів;

3) принцип комплексності — відображає взаємозв'язок між елемен­тами місцевих фінансів, показниками місцевих бюджетів у вза­ємозв'язку із соціально-економічним розвитком регіонів;

4) принцип обліку і контролю за місцевими фінансами;

5) принцип законності та дотримання фінансової дисципліни;

6) принцип самостійності в управлінні місцевими фінансами.

Рис.5.1


Структура місцевих фінансових ресурсів



Розділ 5 ДЕРЖАВНІ ФІНАНСИ









Дата добавления: 2016-05-05; просмотров: 718; ЗАКАЗАТЬ НАПИСАНИЕ РАБОТЫ


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2022 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.016 сек.