Фінансово-кредитна система

Фінанси відіграють надзвичайно важливу роль у суспільстві. Вони формують його життєздатність, його потенціал, забезпечуючи при цьо­му реалізацію поставлених кожною людиною, кожним підприємством та державою в цілому завдань і цілей.

Фінанси є досить складним багатоплановим суспільним явищем, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву. Як і будь-яке інше явище, вони можуть розглядатися на різних рівнях узагальнення та деталізації.

Фінанси мають як видиму, так і приховану форму прояву. Видима сторона фінансів проявляється у грошових потоках, які рухаються між суб' єктами фінансових відносин. Ці потоки — їх характер і форми, спря­мованість і обсяги — виступають предметом практичної фінансової ді­яльності. Прихована сторона фінансів пов'язана з тим, що вони відобра­жають ті чи інші грошові потоки, а саме — рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), тобто обмінні й розподільчі від­носини. Від налагодженості цих відносин залежить ефективність еко­номічної системи і розвиток суспільства.

До характерних ознак фінансів належать:

• обмінно-розподільчий характер;

• рух вартості від одного суб'єкта до іншого;

• грошова форма відносин;

• формування доходів і здійснення видатків;

• еквівалентний (за призначенням) характер обміну та розподілу і нееквівалентний перерозподілу.

Налагоджені фінансові відносини виступають запорукою нормаль­ної життєдіяльності. Зокрема, фінанси:

• забезпечують розподіл ВВП і фінансові потреби юридичних і фі­
зичних осіб та держави;

Розділ 1 ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА ІНФОРМАЦІЯ. ФІНАНСОВА ТА КРЕДИТНА СИСТЕМИ

• забезпечують кругообіг фінансових ресурсів і тим самим непе­рервність відтворення виробництва;

• здійснюють перерозподіл доходів між галузями, регіонами, со­ціальними прошарками населення, окремими юридичними і фі­зичними особами;

• впливають на інтереси суб'єктів розподільчих відносин і регулю­ють різні напрямки соціально-економічного розвитку;

• відіграють провідну роль у системі економічних методів управ­ління економікою країни;

• утворюють систему фінансових показників, які відіграють роль індикаторів стану і розвитку економічної та соціальної сфер сус­пільства;

• забезпечують всеохоплюючий контроль за суб'єктами обмінно-розподільчих відносин при формуванні і використанні фінансових ресурсів.

Фінансовий вплив на соціально-економічний розвиток здійснюєть­ся через фінансово-кредитний механізм, який відображає напрямки, ха­рактер та сутність функціонування фінансів у суспільстві. Отже, фінан­сово-кредитний механізм — це сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток сус­пільства (рис. 1.1).

Дія фінансово-кредитного механізму на соціально-економічний роз­виток має кількісну і якісну визначеність. Кількісна визначеність прояв­ляється сумою фінансових ресурсів, які виділяються на ті чи інші цілі. Це первинна основа функціонування фінансово-кредитного механізму. Без відповідних асигнувань і кредитів неможливе розв'язування жодного за­вдання суспільного розвитку. Але само по собі виділення ресурсів ще не гарантує розв'язування тієї чи іншої конкретної задачі. Надзвичайно важ­ливо, яким чином здійснюється формування ресурсів, якими каналами і в яких формах вони виділяються і використовуються. Ця сторона ха­рактеризує якісну визначеність фінансово-кредитного механізму.

При єдиній суті обмінно-розподільчих відносин у них виділяються окремі елементи, які мають свої характерні ознаки та особливості.

Виділення форм фінансових відносин характеризує відносне від­окремлення певних складових фінансів. Сукупність цих складових

Рис. 1.1

Структура фінансово-кредитного механізму

Рис.1.2

Внутрішня будова національної фінансової системи

Зацеркляний М. М., Мельников О. Ф.

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ У ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВАХ

визначається терміном «фінансова система». Як і будь-яка інша система, вона є не простим набором окремих елементів, а сукупністю взаємозв'я­заних елементів, які мають однорідні ознаки.

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою бу­довою і організаційною структурою.

За внутрішньою будовою фінансова система є сукупністю відносно відокремлених взаємозв'язаних фінансових відносин, які відображають специфічні форми і методи розподілу та перерозподілу ВВП.

За організаційною структурою фінансова система є сукупністю фі­нансових органів та інститутів, які управляють грошовими потоками.

Виділення складових елементів внутрішньої будови фінансової сис­теми проводиться за ознакою каналів руху грошових потоків і місця кон­центрації фінансових ресурсів (рис. 1.2).

Кожна сфера фінансової системи має відповідне призначення і спе­цифічні ознаки.

Фінанси суб'єктів господарювання призначені для забезпечення діяльності підприємств. Вони виступають базовою основою всієї фі­нансової системи, оскільки саме тут створюється ВВП.

Діяльність суб'єктів господарювання залежить від забезпеченості фінансовими ресурсами. Це, в свою чергу, визначається масою одержа­них доходів та рівнем їх вилучення і надходження системою зовнішніх фінансових відносин. Мета господарської діяльності — виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг. Мета фінансової діяльнос­ті — одержання прибутку.

Фінансова діяльність суб'єктів господарювання регулюється за­конодавчо для взаємовідносин із державою, на підставі угод із іншими суб'єктами, в основі яких знаходяться інтереси підприємства, та ста­тутними документами.

Державні фінанси характеризують державну централізацію фі­нансових ресурсів та підприємницьку діяльність держави. Це основна сфера перерозподілу ВВП і тому всі суб'єкти розподільчих відносин заінтересовані в її оптимальності. Оптимальність означає, що рівень централізації, з одного боку, повинний забезпечувати державу достат­німи коштами і не підривати фінансову базу суб'єктів господарювання, а міра перерозподілу, з іншого боку, визначає як достатній вплив на

Розділ 1 ФІНАНСОВО-КРЕДИТНА ІНФОРМАЦІЯ. ФІНАНСОВА ТА КРЕДИТНА СИСТЕМИ

пропорції соціально-економічного розвитку, так і на уникнення «утри­манської» психології у юридичних і фізичних осіб.

Державні фінанси включають централізовані ланки — бюджет, фонди цільоього призначення і державний кредит, а також децентралі­зовані — фінанси суб'єктів господарювання у державному секторі.

Міжнародні фінанси відображають рівень світового господарства і характеризують діяльність на цьому рівні як національних суб'єктів господарювання, так і держави.

Міжнародні розрахунки характеризують рух вартості між окреми­ми краї нами. Система міжнародних розрахунків базується на валютно­му регулюванні, яке насамперед полягає у встановленні курсу валют. Для досягнення еквівалентного обміну необхідне достовірне співвід­ношення валют. Відхилення встановленого курсу валют від реального спричиняє міжнародний перерозподіл доходів і фінансових ресурсів.

Страхування є особливою ланкою фінансової системи, яка відо­бражає відносини з формування та використання колективних страхо­вих фондів. У фінансовій системі воно займає проміжне місце між фі­нансами суб'єктів господарювання і державними фінансами. З одного боку, здійснення страхування забезпечується страховими компаніями, які є звичайними суб'єктами підприємництва, тобто їх діяльність на­лежить до рівня мікроекономіки. З іншого боку, створювані фон­ди характеризують перерозподіл фінансових ресурсів між окремими суб'єктами страхування і таким чином мають ознаки належності до ма-крорівня. При цьому колективні страхові фонди можуть створюватися і державними страховими компаніями. У цьому випадку вони належать до системи державних фінансів.

Фінансовий ринок є важливою складовою фінансової та еконо­мічної систем. З одного боку, це елемент насамперед фінансової сис­теми, який займає в ній особливе місце. Фінансовий ринок виступає своєрідною надбудовою, за допомогою якої координується діяльність усієї фінансової системи. Фінансовий ринок є сполучною ланкою, за допомогою якої здійснюється рух фінансових ресурсів. З іншого боку, фінансовий ринок поряд із ринками праці, товарів та послуг, засобів виробництва та технологій, духовних благ є надзвичайно важливою складовою ринкової економіки. Це її визначальний елемент, без якого

Зацеркляний М. М., Мельников О. Ф. ятйяК

ІНФОРМАЦІЙНІ СИСТЕМИ І ТЕХНОЛОГІЇ У ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИХ УСТАНОВАХ ЩЩ

не може працювати весь механізм. Все починається з фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання.

Суть відносин у сфері фінансового ринку полягає у купівлі-про-дажі фінансових ресурсів. Ціною виступає плата за користування ре­сурсами, насамперед у вигляді процента.

Фінансовий ринок ділиться на дві ланки: ринок грошей і ринок капіталів.

Ринок грошей — це сфера, де можна їх купити. Функціонування ринку грошей забезпечується насамперед кредитною системою — сукупністю кредитних установ, які здійснюють концентрацію тимча­сово вільних коштів та надання їх у кредит. Кредитна система включає дві частини: банківську систему і небанківські кредитні установи (лом­барди, каси взаємодопомоги, кредитні спілки та ін.)

Банківська система є ядром кредитної системи. Вона складається з двох рівнів: центрального та комерційних банків. Центральний банк здійснює емісію грошей, організує грошовий обіг, керує діяльністю всі­єї банківської системи, виконуючи роль банка банків. Комерційні банки виконують функції мобілізації ресурсів, кредитування і проведення роз­рахунків. Вони можуть бути універсальними (які виконують усі операції для всіх галузей) і спеціалізованими (на певних операціях та галузях).

Ринок капіталів — це сфера торгівлі не тільки грошима, а й правом власності. Інструментом ринку капіталів виступають спеціальні цінні па­пери — акції. Крім того, до ринку капіталів належать середньо- та довго­строкові кредитні зобов'язання. Акції та інші цінні папери, що не дають права власності, у т. ч. ті, що випускаються державою, формують ринок цінних паперів. За його допомогою здійснюється швидкий та ефектив­ний перерозподіл капіталу між окремими суб'єктами господарювання, галузями, регіонами і країнами. Причому, на відміну від сфери держав­них фінансів, насамперед бюджету держави, де подібний перерозподіл носить певні ознаки суб'єктивізму, перерозподіл через ринок цінних па­перів завжди носить об'єктивний характер, оскільки визначається кри­теріями ефективності використання фінансових ресурсів.