Державне регулювання монополії і антимонопольне законодавство

Економічна і соціальна неефективність монополії є причиною здійснення в багатьох країнах антимонопольної політики в формі державного регулювання і монопольних законів.

Регулювання монополій проводиться шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів, в яких запроваджуються певні механізми контролю за виробничими рішеннями фірм-монополістів.

Інструментами економічного регулювання монополій можуть бути:

ü Встановлення верхньої межі ціни (рис.10.11а).

ü Запровадження акцизного податку (рис.10.11б).

ü Ліцензування (рис.10.11в).

Рис.10.11. Форми державного регулювання монополій

При встановленні фіксованої ціни, яка є нижчою за ціну нерегульованого монопольного ринку, змінюється крива граничної виручки фірми-монополіста. Вона трансформується в горизонтальну лінію, яка проходить на рівні фіксованої ціни. Тому обсяг, максимізуючий прибуток монополіста, буде визначатися точкою перетину цієї трансформованої прямої граничної виручки і кривої граничних витрат. Ми бачимо, що в разі встановлення верхньої межі ціни обсяг випуску зростає, чисті вигоди суспільства зростають, надлишок споживача збільшується за рахунок перерозподілу прибутку монополіста (Р_maxP_ME_MF) і збільшення обсягу виробництва (площа E_MFBK), надлишок монополіста скорочується. Даний спосіб регулювання проте не забезпечує повного покриття потреби суспільства в даному продукті (не досягається обсяг випуску конкурентного ринку Q_K).

Запровадження акцизного податку t: середні і граничні витрати збільшуються на його величину, що графічно ілюструється паралельним зміщенням їх кривих паралельно вгору. Новою точкою рівноваги буде E_t, яка відповідає меншому обсягу випуску Q_t і більшій ціні P_t. Наслідками встановлення потоварного податку на продукт монополіста: - чисті вигоди суспільства знижуються; - ціна ще більше відхиляється від ефективного розміру; - податковий тягар розподіляється між виробниками і споживачами.

Ліцензування можна порівняти з запровадженням одноразового податку. Вартість ліцензії є постійними витратами і тому, збільшуючи сукупні витрати на Т, не змінюють граничні витрати. Крива середніх витрат зміщується вверх на величину Т/Q. Оскільки крива граничних витрат не зміщується, точка рівноваги Курно не змінюється. Зменшується лише прибуток монополіста, на величину вартості ліцензії.

Другим важливим важелем впливу держави на монополії є антимонопольне законодавство. Історично першим таким правовим актом є закон Шермана (Sherman Antitrust Act), який був прийнятий в США в 1890 р. і згідно з яким монополістичне обмеження вільної торгівлі вважалося кримінальним злочином. Окрім даного закону основу американського антимонопольного законодавства складають закон Клейтона (Сlayton Antitrust Act, 1914) та закон про Федеральну торгову комісію (Federal Trade Commission Act, 1914).

Антимонопольне законодавство можливо застосовувати: - до існуючих ринкових структур; - до злиття фірм; - до фіксації цін.

Перший підхід потребує визначення рівня концентрації на певному ринку. Для цього можуть використовуватися наступні критерії:

1. Коефіцієнт концентрації – відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечується певною кількістю (4 або 8) найбільших фірм галузі.

2. Індекс Герфіндаля-Гіршмана

,

де S₁- ринкова частка і-ої фірми;

N – кількість фірм у галузі.

Для чистої монополії Н=10000, для досконалої конкуренції з числом фірм N=20000 H=0,5.

3. Індекс Лернера – показник, який розраховується як відношення різниці ціни і граничних витрат до ціни товару на ринку. Індекс може приймати значення між 0 і 1.

Окрім того оцінюють поведінку фірми на ринку щодо того чи можуть вони блокувати входження конкурентів на ринок, чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту, чи є конкуренція за цінами, чи існує змова щодо цін, чи існує конкуренція в інноваційній та інших нецінових сферах.

До антиконкурентних дій відносять при певних умовах злиття двох чи більше фірм. Необхідно розрізняти горизонтальне, вертикальне та конгломератне злиття. Горизонтальним вважається злиття фірм, які належать до одного ринку. Вертикально можуть зливатися фірми, що пов’язані стосунками “постачальник-покупець”. Конгломератне злиття – це злиття фірм, які діють на різних ринках, що не перетинаються. Ціновий зговір також підпадає під сферу дії антимонопольного законодавства. Метою такої домовленості може бути встановлення завищеної (монопольної) ціни (при картельних угодах) або запровадження ціни, що є нижчою рівня витрат (грабіжницької ціни) для виштовхування слабших суперників з ринку.

В Україні першим антимонопольним нормативним актом був Закон “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, який діяв з 1992 р. (із змінами 93, 95, 97-2001рр.) до 2001 р., коли його замінив ЗУ "Про захист економічної конкуренції". Закон України "Про захист економічної конкуренції" так визначає монопольне становище:

1. Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче)
становище на ринку товару, якщо:

на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості
можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі
сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для
доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг
чи інших обставин.

2. Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта
господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35
відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

3. Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище
суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару
становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної
конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток
ринку, які належать конкурентам.

4. Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів
господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку
товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає
конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих,
виконується одна з умов, передбачених частиною першою цієї статті.

5. Монопольним (домінуючим) вважається також становище
кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них
виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання,
яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує
50 відсотків;

сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання,
яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує
70 відсотків -

і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються
умови частини четвертої цієї статті.

Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень, в тому числі від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції, здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його компетенції згідно закону "Про Антимонопольний комітет України"(1993).

В 2000 р. був прийнятий Закон України “Про природні монополії”, а в 2003, 2005 рр. до нього внесені зміни.

Законодавство України про природні монополії станом на кінець 2007 р складається з цього Закону, а також Повітряного кодексу України, Кодексу торговельного мореплавства України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про Антимонопольний комітет України", "Про транспорт", "Про телекомунікації", "Про поштовий зв'язок", "Про трубопровідний транспорт", "Про залізничний транспорт", "Про захист від недобросовісної конкуренції", "Про електроенергетику", інших законів України, що встановлюють особливості здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій.

Розвиток економічної науки за останні десятиліття суттєво вплинув на антимонопольну політику. В результаті вона майже повністю сфокусована на підвищенні ефективності, зменшивши увагу до росту розмірів підприємства.