Державне регулювання економіки в зарубіжних країнах

Узагальнюючи досвід державного регулювання економіки в країнах Західної Європи, можна виділити два підходи: макрорегулювання, засноване на дії засобів податково-бюджетного і кредитно-грошового регулювання, та індустріальна політика, направлена на структурну перебудову економіки.

У механізмі регулювання сучасного ринкового господарства країн Західної Європи найбільші надії покладені на автоматичне ринкове регулювання економіки, тобто на вдосконалення відносин, з використанням потенціалу ринкової економіки.

Сьогоднішній стан державного регулювання в західних країнах багато в чому визначений досвідом США з підйому економіки в 30-х роках XX ст. на підставі відомого «Нового курсу Рузвельта».

Теоретичною базою «Нового курсу» стало вчення видатного ан­глійського економіста Джона Мейнарда Кейнса. Основною метою реформ президента Рузвельта стало запровадження активного втру­чання держави в процес суспільного відтворення. Початок нового курсу — це оздоровлення банківської і фінансової систем шляхом контрольованої девальвації долара, переведення золотовалютного резерву в державне казначейство і посилення контролю за комер­ційними банками.

Центральне місце в цих заходах відводилося проблемі віднов­лення промисловості. У червні 1933 р. було прийнято закон про відновлення національної промисловості. Для його реалізації була створена Адміністрація національного відновлення. Вводилася си­стема державного регулювання економіки. Перший розділ передба­чав заходи, які сприяли пожвавленню економіки. Основний натиск робився на «кодекси чесної конкуренції», в яких встановлювалися правила конкуренції, зайнятості і найму. У другому і третьому роз­ділах закону визначалися форми оподаткування і фонд суспільних робіт з визначенням порядку використання засобів цього фонду. Рузвельт надавав цьому закону дуже велике значення: «В історію закон про національне промислове відновлення увійде, можливо, як найбільш важливе і далекоглядне законодавство, коли-небудь прийняте конгресом».

Другий важливий закон — закон про регулювання сільського господарства — Конгрес США прийняв на початку 1933 р. напере­додні оголошеного фермерами загального страйку. Була створена Адміністрація регулювання сільського господарства. Для подо­лання аграрної кризи закон передбачав заходи підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, фінансову підтримку фермерства, боротьбу з ерозією земель тощо.

Найважливішим інструментом «нового курсу» стало реформу­вання державних фінансів використанням практики фінансування розширеного відтворення і соціальних програм за рахунок дефіциту державного бюджету.

Не дивлячись на різну економічну політику сучасних розвине­них країн, «новий курс» зробив, по суті, аксіоматичним розуміння необхідності активної участі держави в економіці. Приватна влас­ність, ринок, свобода договору в країнах багатоукладної економіки сьогодні поставлені в достатньо жорсткі рамки, що, власне, і стало одним з чинників зростання ефективності відповідних економік.

Регулюючи господарську діяльність, західні держави забезпечу­ють індикативне і стратегічне планування економічного розвитку, яке є інструментом державного впливу на економіку і орієнтує окремих підприємців і корпорації на загальнонаціональні еконо­мічні інтереси. Незважаючи на це, державний вплив на економіку не обтяжливий і дозволяє суб'єктам господарювання здійснювати діяльність з вигодою для себе.

До теперішнього часу державний вплив на економіку західних країн виявляється в найрізноманітніших методах: встановлення прямих і опосередкованих податків, надання державних субсидій суб'єктам господарської діяльності, надання кредитів, надання дер­жавних замовлень, нормативно-правове регулювання господарської діяльності, надання недержавним підприємствам різноманітних пільг за державними тарифами (наприклад, залізничний транспорт, електроенергія), державне планування, державне фінансування як державного, так і недержавного секторів економіки, створення змі­шаних суспільств і т. п. Наприклад, структурна політика у Франції реалізується через систему державного планування, конкурентне законодавство, стимулювання інвестицій, регулювання іноземних інвестицій і валютний контроль, інформаційне забезпечення під-

внутрішніх і іноземних інвестицій, яка охоплює податкові пільги, режим прискореної амортизації, «дослідницькі податкові кредити», субсидії. Добре розвиненою також є мережа організацій, займаються консультуванням, науково-інформаційним і іншим забезпеченням підприємницької діяльності. Важливе місце серед елементів державного регулювання ринку США займає програмування економіки через розробку і реалізацію як загальнонаціональних, так і регіональних програм, широко використовується система державних замовлень, фіскальна політика.

В організації життєдіяльності і господарства Японії держава відіграє велику роль. Країна має постійну систему державного програмування. Вже з післявоєнних років у країні втілена в житті система довгострокових планів економічного розвитку. Зокрема, в країні розроблені і реалізовуються План реконструкції Японських островів (план Тонаки), програма трансформації економічної структури Японії. Остання, по суті, є економічною стратегією розвитку Японії. Держава через міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості, фінансів, управління економічного планування, різноманітні спеціальні комісії і комітети активно впливає на різні сфери господарського життя. Такими сферами є: процеси конкуренції і формування структури власності, розвиток освіти і науки, політики кредитування і грошового обігу, стратегії зовнішньоекономічних зв'язків тощо.

З часом і в публічно-правовому регулюванні господарської діяльності виявилися недоліки, їх нагромадження призвело до відмови від централізованого управління економікою і переходу до поєднання приватноправового і публічно-правового регулювання І у сфері економіки, тобто до змішаної економіки. Досвід соціалістичних держав у цьому аспекті також не можна заперечувати. На сьогоднішньому етапі регулювання сфери господарювання, потрібно взяти найкраще і найбільш позитивне з такого досвіду, наприклад, планування, програмування і прогнозування господарської діяльності. Результати подібної імплементації сьогодні можна спостерігати в Китаї, країні з постійно зростаючою економікою.

З початком 2008 року практично всі держави охопила фінансова криза, що призвела за собою скорочення виробництва, банкрутства банків, інфляцію, безробіття тощо. Це вимагає, як ніколи, посиленого державного регулювання фінансово-економічної сфери. Зокрема в США, країнах Європейського Союзу декілька трильйонів доларів було направлено на пожвавлення фінансового сектора, капіталізацію (націоналізацію) неплатоспроможних банків, збільшення розмірів державних гарантій вкладників банків, покращення доступу підприємств до кредитних ресурсів тощо.

Основою державного регулювання господарською діяльністю в зарубіжних країнах є законодавство, яке постійно змінюється

і доповнюється у зв'язку з динамікою господарської діяльності, регулюванню підлягають майже всі елементи цієї діяльності, від її суб'єктів до антимонопольно-конкурентної сфери.

Разом з нормами приватноправового характеру в торгових і 'комерційних кодексах зарубіжних країн містяться норми публіч­ного права. Це норми регулюють порядок створення і діяльності індивідуальних і колективних суб'єктів господарювання, порядок ведення бухгалтерських операцій і звітності, складання і публікації балансів, ведення торгових книг, оголошення банкрутства, торгову юрисдикцію тощо. В ході розвитку законодавства частина норм публічно-правового характеру перенесена в окремо видані закони (про товариства, морське право тощо).

У зарубіжних країнах все більш чітко проглядається тенденція до забезпечення публічного господарського порядку, склалося і розвивається широке господарське законодавство. Його склад не­однорідний. Головне значення в ньому надається нормативним ак­там у ранзі законів. Але кількісно вони поступаються підзаконним нормативним актам. Пояснити таке положення можна динамікою процесів, які мають місце в економіці, і потребою оперативного впливу на них з боку держави. Через те, що господарське життя розвивається хвилеподібно — від конкуренції виробників до конку­ренції споживачів і навпаки (пульсує) — господарське законодавство повинне адекватно реагувати на ці процеси.

Найбільший розвиток у західному законодавстві отримало спе­ціальне законодавство, яке визначає правове положення суб'єктів господарювання. У Німеччині, наприклад, Німецьке торгове укла­дення і Закон про акціонерні суспільства, у Франції — Комерційний кодекс 2000 р., в Англії Закон про компанії від 11.03.85 року.

Визначальним принципом взаємовідношення економічної свобо­ди діяльності і державної відповідальності за наслідки регулювання в Німеччині є особливо підкреслений у Конституції захист еконо­мічної свободи діяльності окремих суб'єктів, зокрема й свободи підприємницької діяльності (ст. 2). Особливе юридичне оформлення має різновид свободи вибору професії — свобода зайняття промислом (§ 1 Промислового (ремісничого) статуту). Таким чином, державне регулювання обмежується, передусім, з'ясуванням того, чи не несе діяльність загрозу і небезпеку суспільству.

У США правове положення корпорацій регулюється законодав­ством окремих штатів, зокрема Законом про підприємницькі корпо­рації і Загальним законом про корпорацію штату Делавер 1967 року, Законом про підприємницькі корпорації штату Нью-Йорк 1963 року і Загальному законі про корпорації штату Каліфорнії 1977 року.

Поряд з Єдиним торговим кодексом у США діють Єдиний спо­живчий кредитний кодекс, Закон про єдину споживчу реалізаційну діяльність, Закон про захист кредитних прав споживачів, Закон про гарантії і повноваження Федеральної торгової комісії (Закон

Магнуссона-Мосса), Закон про банкрутство, на розвиток яких в* дано низку підзаконних актів і офіційних коментарів. Прикладом є Правила Федеральної торгової комісії про роздрібну торгівлю обслуговуванням будинку, Правила кредитування, визначені федеральною торговою комісією.

У Франції державне регулювання в основному здійснюючі місцеві агенти, що представляють центральну владу та мають обмежену територіальну компетенцію, згідно з Декретом від 01.07.92 р. «Хартія про деконцентрацію». Також регулювання може мати загальний і спеціальний об'єкт. У першому випадку регулювання стосується комплексу видів економічної діяльності, тобто йдеться про «загальну економічну політику. Це, наприклад, стосується правил конкуренції як внутрішніх (наприклад. Ордонанс про свободу цін і конкуренції від 01.12.86 p.), такі загальноєвропейських (ст.ст. 85 і 86 Договорів Європейського співтовариства і Регламент від 2112.89 р., що належить до контролю концентрацій). Те саме стосується і порядку фінансових відносин із закордоном, політики кредитування і фінансуванні підприємств, валютної політики, політики споживання тощо.

Система державного регулювання економіки в Японії має свої особливості, пов'язані з тим, що разом із Цивільним кодексом: самостійним Торговим кодексом діє також і Господарський кодекс, У ГК Японії інтегровані, зокрема, закони про управління продо­вольством, про стабілізацію цін на сільськогосподарську продукцію, про промислове водокористування, про малі і середні підприємства, про заборону монополії, про запобігання нечесній конкуренції, пре регулювання цін, про використання капіталовкладень і контролі над грошовими вкладами, процентами, про страхову справу, про експорт і імпорт, про фондову біржу, про бухгалтерію, про елек тричний зв'язок, про торгову марку, про банки, про стандартизацію, про торгову біржу, про універсальні магазини, про будівництво, пре енергетику тощо.

Важливу частину державного регулювання в зарубіжних країнах складає розгалужене законодавство, яке забороняє монопольні уго­ди і нечесну конкуренцію (у США — антитрестове законодавство).

Аналізуючи джерела господарського права зарубіжних країн, можна сформулювати наступні висновки:

у зарубіжних країнах історично сформувалося і розвивається розгалужене господарське законодавство, яке складається з правових норм, які традиційно належать до норм приватного права і Публічного права;

у регулюванні економік зарубіжних країн можна виділити дві великі групи правових норм. До першої групи відносяться норми, які забезпечують оперативне регулювання господарської діяльності

В більшості випадків вони містяться в підзаконних нормативних актах, проте іноді зустрічаються і в законах. До другої групи відно­сяться норми, які забезпечують стратегічне регулювання господар­ської діяльності. Від оперативного регулювання воно відрізняється більшою стабільністю, тривалою дією та іншими якостями, які до­зволяють регулювати господарську діяльність незалежно від змін, що відбуваються в економіці.

Оперативне регулювання здійснюється одночасно з процесами, що відбуваються в економіці, або слідує негайно за ними. Об'єктом стратегічного регулювання є економічні і організаційні явища, що знаходяться ніби за межами амплітуди коливань між перевиробни­цтвом і недовиробництвом товарів. Воно розраховане на тривалий час і охоплює правове положення суб'єктів господарювання, госпо­дарські зобов'язання, цінні папери тощо. Стратегічне регулювання матеріалізується в країнах романо-германського права в комерцій­них (підприємницьких) кодексах, в країнах загального права — в законах, що видаються законодавчими органами.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що економіка західних країн має значну частку державного регулювання. Причому, це регулю­вання змінює свою спрямованість і характер адекватно економічної ситуації, що змінюється. Це підтверджує висновок про необхідність гнучкого, заснованого на підтримці економічного порядку, узго­дження в такому регулюванні приватних і публічних інтересів.

Контрольні запитання:

1. Дайте визначення державно-правового впливу на економіку і господарську діяльність.

2. Яка структура державного впливу на господарську діяльність в конкретних галузях і сферах економіки?

3. Назвіть методи державного впливу на господарську діяльність.

4. Що таке форми державного впливу на господарську діяль­ність?

5. В чому полягає суть державної регуляторної політики в сфері господарювання?

6. Назвіть основні чинники планування та програмування гос­подарської діяльності.

7. Дайте загальну характеристику засобам державного впливу на економіку і господарську діяльність в індустріально-розвинених країнах.

Ст. 4 Закону України «Про підприємництво» — єдина стаття цього Закону, ЩО продовжує діяти після набрання чинності ГК України.