Поняття методів, засобів і форм державного регулювання економіки
Практика державного регулювання економіки в розвинених країнах свідчить про те, що в механізмі регулювання господарської діяльності активну роль відіграє держава за допомогою певних методів впливу, мета яких полягає в створенні і забезпеченні умов господарювання відповідно до національної економічної політики.
Поняття «метод» і «форма» не є тотожними. Виходячи з етимологічного значення метод (від грецьк. — шлях дослідження) — це спосіб досягнення якої-небудь мети, вирішення конкретної задачі, сукупність прийомів або операцій тощо; а форма — 1) зовнішній контур, зовнішній вигляд предмета, або 2) зовнішній вираз якого- небудь змісту. Отже, поняття методу співвідноситься з внутрішньою, а форми — із зовнішньою характеристикою явищ.
У літературі методи регулювання визначаються як способи цілеспрямованого впливу суб'єкта регулювання на його об'єкт, як різноманітні прояви безпосередньо практичної роботи суб'єктів регулювання, які виражають способи, прийоми формування і здійснення регулятивних функцій. Методи державного керівництва економікою визначаються також як передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою одержання необхідного для суспільства результату; як способи впливу держави через законодавчі і виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерцій-
ний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов господарської діяльності відповідно до національної економічної політики. Недоліками цих визначень можна вважати практичну складність розмежування з їх допомогою змістовних і формальних актів впливу.
Під методом державного впливу на господарські відносини слід розуміти сукупність прийомів впливу держави через органи законодавчої, виконавчої і судової влади на суб'єктів господарських відносин з метою створення і забезпечення умов господарської діяльності відповідно до ідеї соціальної орієнтованості економіки і національної економічної політики.
Слід розрізняти метод правового регулювання господарської діяльності і метод державного впливу на економіку. Перший е суто теоретичним поняттям, що застосовується для відстоювання галузевої специфіки господарського права. Наприклад, B.C. Щербина розуміє його комплексно як сукупність методів автономних рішень (узгодження, дозвіл), обов'язкових розпоряджень (наказ, заборона) і рекомендацій. Г.Л Знаменський виділяє єдиний метод господарсько-правового регулювання — рівного підпорядкування суб'єктів суспільному господарському порядку. Метод державного економічного впливу (регулювання) має суто практичний сенс, оскільки дозволяє виробити зміст державної економічної політики для цілей подальшого правового закріплення (формалізації).
Форма державного впливу на господарську діяльність є зовнішнім виразом дій державних органів, направлених на реалізацію специфічних завдань і функцій у процесі застосування вибраних методів державного впливу на економіку.
Одному і тому самому методу державного впливу на господарські відносини притаманні різноманітні форми його здійснення.
За аналогією з формами управлінської діяльності (нормативне регулювання, організація, контроль, нагляд і тому подібне) слід говорити і про форми державного впливу на економіку. Зокрема, легалізація господарської діяльності знаходить віддзеркалення в таких формах, як нормативне регулювання (закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» , «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо, Постанова КМУ «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» від 04.07.2001 р. № 755 тощо), індивідуальне регулювання (видача конкретного свідоцтва або ліцензії, патенту) управління (багатофункціональна діяльність органів з видачі ліцензій), контроль (комплекс заходів органів реєстрації, ліцензування, податкових та інших органів щодо контролю за виконанням порядку реєстрації, ліцензійних умов) тощо.
Форми державного впливу на господарську діяльність можна розділити на:
— планування (директивне та індикативне);
—- нормативне регулювання;
— індивідуальне управлінське рішення;
— контроль;
— нагляд;
— координацію;
— формування звітності;
— інформаційне забезпечення суб'єктів господарських відносин;
— припинення правопорушень;
— відновлення правових положень;
— покарання винних у порушенні законодавства тощо.
Форми державного впливу на господарські відносини мають універсальний характер для тих чи інших методів (засобів) державного впливу на ці відносини. Проте, було б неправильно стверджувати, що будь-якому методу державного впливу властивий весь спектр форм його застосуванні. Адже методи відрізняються не тільки змістом примусу, але й різним характером функціональної спрямованості. Наприклад, заходи з реєстрації суб'єктів господарювання не підвладні плануванню. Натомість найважливішою формою приватизації державного майна є відповідне планування, яке знаходить відображення в Державній програмі приватизації, планах приватизації конкретних об'єктів.
Форми і методи державного впливу мають розмежовуватися в тому сенсі, що не можна підміняти економічні вирішення господарських проблем суто формальними прийомами управлінського характеру. Зокрема, правове регулювання само по собі, без економічного підтексту і глибокого обґрунтування не здатне сприяти розвитку економіки. Іншими словами, не можна пов'язувати реформи тільки із зміною управлінських форм і прийняттям нових законів без турботи про той економічний курс, який буде ними реалізовуватися.
Привертає на себе увагу те, що категорія методу державного впливу на економіку багатогранно відбивається в законодавстві. Зокрема, ГК України в ст.ст. 12-18 застосовує поняття засобів державного регулювання економіки, розуміючи під ними державне замовлення, ліцензування, патентування, регулювання цін і тарифів тощо.
У цьому контексті можна говорити про те, що методи державного впливу на економіку складаються з певного набору засобів регулювання. Так, метод легалізації господарської діяльності включає такі засоби, як реєстрація суб'єктів господарювання, ліцензування, патентування, одержання інших документів дозвільного характеру. А метод монетарного регулювання — регулювання цін і тарифів, облікову політику, встановлення норм резервування і капіталізації фондів суб'єктів господарювання та ін.
Економіка держави вимагає такого усвідомленого набору методів (засобів) і форм державного регулювання економічних відносин, які направлені на рішення стратегічних економічних завдань, що стоять перед суспільством.
Багато в чому методи (засоби) державного регулювання економіки черпають свою силу з функцій держави.
Співвідношення цих понять допомагає зрозуміти думки Ф. Шамхалова про функції держави в ринковій економіці. Зокрема, однією з таких функцій визнається випрямляння хвилеподібної кривої кон'юнктури шляхом стимулювання ділової активності в період спаду і обмеження її у момент буму, « перегріву» економіки. У цьому ж місці автор ставить запитання: «Якими шляхами і методами досягається це випрямляння» ? І дає відповідь — кредитно-грошовою і бюджетно-податковою політикою. У такому контексті метод є реалізацією загальної економічної ідеї, вираженої у функції. Звичайно, в конкретному контексті діяльність може виявитися як функцією, так і методом впливу держави. Застосування цих категорій має базуватися на тому, що аналізується загальна ідея регулювання, спосіб або досягнення відповідного результату.
Таким чином, функція держави в економіці виступає не індивідуальною сукупністю прийомів впливу, а загальним напрямом діяльності держави, яка склалася в неодмінну рису державного управління при застосуванні різноманітних заходів впливу. При цьому поняття функції є статичним, а методу — динамічним поняттям.
До прийняття ГК України в 2003 році жоден нормативно - правовий акт не здійснював регламентацію основ втручання держави в ринкові відносини. Зокрема, ДК Української РСР і новий ЦК України 2003 p., які направлені на регламентацію горизонтальних зв'язків, не закликають за природою визначати межі (зокрема форми і методи) державного втручання в економіку. Визначення основ взаємин держави і суб'єкта господарювання в статтях 12-15 Закону «Про підприємництво» і статті 27—33 Закону «Про підприємства в Україні» (що втратили силу з 1 січня 2004) мали настільки декларативний і не конкретний характер, що на практиці були позбавлені прямої дії. Регламентувалося в більшості випадків зобов'язання суб'єкта господарювання перед державою, а не навпаки.
Важливий крок у напрямку поставлення держави в рамки правової процедури зробив ГК України. Відповідні положення закріплені в розділі 2 Кодексу «Основні напрями і форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання». У статтях 12-18 ГК спочатку класифіковані, а вже потім розкриті основні засоби регулюючого впливу держави на господарюючих суб'єктів; державне замовлення, ліцензування, патентування і квотування; сертифікація і стандартизація; застосування нормативів і лімітів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій, субвенцій і субсидій, Конкретні форми реалізації способів державного регулювання економіки також називаються в ГК.
Наприклад, уст. 11 ГК визначає напрями, види і зміст державного планування. Встановлюється, що застосування окремих засобі» державного регулювання господарської діяльності визначається не тільки ГК та іншими законодавчими актами, але також і конкретними програмами і планами економічного і соціального розвитку дерясави. В цьому разі не можна не відзначити системну організуючу дію правила частини 10 цієї статті ГК: «Суб'єктам господарювання, які ігнорують суспільні інтереси, відображені в плані, не можуть надаватися пільги І переваги в здійсненні господарської діяльності». Саме такі норми покликані погоджувати приватні інтереси і сфері господарювання з публічними інтересами, не заперечуючи індикативність (рекомендаційно-орієнтовний характер) державного планування і ринкові основи економіки.
Найбільш розгорнена класифікація методів державного регулювання економіки запропонована у вітчизняній економічній науці, коли в основу поділу методів на види покладено дев'ять критерії»: суб'єкти впливу (державні, суспільні, ринкові методи), час впливу (довгострокові і короткострокові методи), характер впливу (прямі і непрямі методи), масштаби втручання (загальні і часткові методи), зміст (економічний, адміністративний, інституційний, соціально- психологічний метод), спосіб прийняття (правові і неправові), характер впливу (стримуючі, стимулюючі, комплексні), рівень впливу (республіканські, місцеві методи), об'єкти впливу (галузеві функціональні методи).
Помилковим є поділ методів державного впливу на економічні та адміністративні, оскільки будь-який економічний регулятор є безсилим бея елементів адміністрування і управління. Тому будь-які методи державного впливу на економіку є адміністративними методами
У сучасних умовах господарювання коректно виділяти пряні і непрямі методи (засоби) впливу держали па економіку
Особливість прямих методів державного впливу на сферу господарювання полягає втому, що їм властиво безпосередніми владними регуляторами примушувати суб'єкта господарювання діяти певним чином у господарському середовищі. Наприклад, реєструватися як суб'єкт підприємництва). Однак непрямим методам державного впливу на сферу господарювання такий примус не властивий. Непрямі методи — це ті регулятори економічного середовища, які стимулюють ефективне господарювання і додають економічну вигоду поведінці, яка є бажаною для суспільства і держави (наприклад, митний збір на експорт соняшникової сировини прямо не ставить в обов'язок вітчизняних сільгоспвиробників переробляти цю сировину в Україні, проте робить вітчизняну переробку економічно доцільною).
Виходячи з вищенаведеного, серед прямих методів (засобів) державного впливу на господарські відносини необхідно виділяти:
— державну реєстрацію суб'єктів господарської діяльності, перереєстрацію і скасування державної реєстрації;
— ліцензування і патентування господарської діяльності;
— ліцензування і квотування зовнішньоекономічної діяльності;
— стандартизацію і сертифікацію продукції;
— атестацію виробництва;
— валютні обмеження, зокрема стосовно строків повернення валютної виручки за зовнішньоекономічними договорами тощо.
Структура непрямих методів державного впливу на економіку вимагає визначення таких їх різновидів:
— встановлення податків, зборів та інших обов'язкових плате жів;
— підтримка добросовісної економічної конкуренції;
— державне замовлення;
— дотації, субвенції, субсидії;
— державне кредитування;
— встановлення податкових пільг і преференцій;
— встановлення цін, валютних курсів і ставок рефінансування;
— утворення державних підприємств, установ і організацій,
приватизація, націоналізація тощо.
Серед названих методів особливо слід виділити політику ціноутворення. Можна сказати, що уряди всіх країн встановлюють ціни на ті види продукції сільського господарства і промисловості, які визначають загальний рівень цін і життя.
Використання тих чи інших методів (засобів) державного впливу на господарські відносини залежить від стану економіки, надзвичайних обставин» соціальної політики, міжнародних зв'язків
держави» а також економічної тактики і стратегії, про які йдеться в ст. 9 ГК України.
Зміст методів залежить також від мети управління ринковими процесами. Наприклад, ліцензування вводять з метою контролю за господарською діяльністю в тих сферах, які вимагають задоволення підвищених вимог суспільства до безпеки продукції (робіт, послуг).
Існують і такі сфери діяльності, де прямі методи достатньо ефективні, а їх застосування не просте бажане, але і необхідне. Це контроль за монополістичними утвореннями; забезпечення екологічної безпеки і збереження невідтворюваних природних ресурсів; розробка низки важливих загальнонаціональних стандартів, направлених на збереження здоров'я, безпечних умов життя і праці, а також контроль за їх додержанням; підтримка мінімально необхідних параметрів життя людей (мінімум заробітної плати, соціальні виплати і допомога); захист національних економічних інтересів у системі міжнародних зв'язків.
Обґрунтованими е прямі методи регулювання і для захисту стратегічно важливих галузей економіки, наприклад сільського господарства, природних монополій тощо. Держава повинна владними заходами забезпечувати реалізацію сільськогосподарської продукції на тих умовах, які дозволять зрівняти можливості промислового і сільськогосподарського виробництва. Тільки владними заходами можна забезпечити єдину тарифну політику в базових галузях, які є державними монополіями (енергопостачання, залізничні перевезення тощо).
Всі вищезгадані методи державного впливу, прямі і непрямі, утворюють публічно-правові (вертикальні) відносини як предмет господарсько-правового регулювання. Поєднуючись з приватноправовими (горизонтальними, договірними) господарськими відносинами, вони служать найважливішим інституцінним чинником галузевої самостійності господарського права.
Наведені методи державного впливу не можна розглядати з позиції адміністративного права в тому сенсі, що це неминуче призведе до підриву їх економічної складової, спровокує підпорядкуванні приватних інтересів публічним, замість їх поєднання і узгодження, властивого методології господарського права.
Дата добавления: 2016-12-16; просмотров: 726;