Судова практика як джерело господарського права

Питання про судову практику як джерело господарського права є дискусійним. Пануюча доктрина не визнає судовий прецедент як джерело права. Водночас, практичні дослідження і багато вче­них відзначають активний вплив судових рішень на формування загальнообов'язкових правил поведінки, зокрема в сфері господа­рювання. Наведемо лише деякі обставини, що свідчать на користь думки останніх.

Вудучи учасником Європейської конвенції «Про захист прав і основних свобод людини», Україна погодилася із застосуванням процесуальних механізмів, які були прийняті в діяльності судових органів, що забезпечують застосування конвенції. У свою чергу ці процесуальні механізми припускають використання прецедентів як джерел права.

Зокрема, при розгляді справи про порушення права власності за позовом «Совтрансавто-холдинг» до України Європейський суд з прав людини «керувався своїм прецедентом, вперше сформу­льованим у рішенні у справі «Спорронг і Леннрот проти Швеції» і застосованому згодом у своїх рішеннях, які стосуються захисту права власності» .

Рішення Конституційного Суду усувають прогалини в праві.

Норма, яка підлягає перевірці на конституційність Конституцій­ним Судом України, завжди є конкретною нормою, але висновки суду мають, як правило, більш загальне значення і можуть бути поширені на аналогічні за юридичним змістом норми інших актів законодавства. У зв'язку з цим правові позиції, сформульовані Конституційним Судом України можуть розглядатися як судові прецеденти, які заповнюють прогалини в законодавстві і формують судову практику, забезпечуючи її однаковість..

Законодавство України має оціночні поняття та інші неоднознач­ні категорії, які визначаються судами загальної юрисдикції.

До таких категорій належать, зокрема, «публічний порядок», «інтереси», «добросовісність» тощо. «Зміст таких понять визна­чається не законодавцем при прийнятті відповідної норми, а при

її застосуванні». Тому рішення судів, особливо вищих інстанцій, в частині визначення цих оціночних понять стають невід'ємною частиною правил здійснення господарської діяльності.

Більшість листів, рішень вищих судових інстанцій, постанов Пленуму Верховного Суду України і його правові позиції у кон­кретних справах фактично є джерелом права при розгляді справ для всієї системи судових органів за принципом: аналогічні справи мають вирішуватися аналогічно.

Господарське процесуальне законодавство у деяких випадках прямо вказує на використання в процесуальній діяльності судових прецедентів.

Зокрема, в ст. 111-15 ГПК України однією з підстав перегляду Верховним Судом у касаційному порядку ухвал Вищого господар­ського суду називається «виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного і того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта в аналогічних справах».

Нарешті, подальша диференціація і безперервне, деколи без­глузде збільшення кількості актів господарського законодавства, поширена відсутність системного підходу до унормування економіч­ного устрою призводять до практичної необхідності використання судового прецеденту для формування суспільного уявлення про реальний зміст господарських правовідносин.

Ось як описують значення судової практики французькі юристи: «Мета закону — зафіксувати загальні принципи права в широкому сенсі цього слова, виявити принципи і не опускатися до деталей питань, які можуть виникнути в будь-якій галузі... Різні завдання стоять перед законодавцем і суддею. Завдання законодавця полягає в умінні відшукати в одиничному конкретному принципі те, що найкращим чином відповідає служінню загального блага. Завдан­ня судді — навчитися мудро і уміло використовувати ці загальні принципи в конкретних цілях, звужуючи або розширюючи сферу їх дії залежно від кожного окремого випадку. Досвід заповнення лакун накопичується поступово. Якщо бути точним, національні кодекси створює час, а не люди (виділено — авт.)» .

Обсяг цього курсу не дозволяє розкрити значення юридичної доктрини як джерела господарського права, проте слід пам'ятати, що методологія тлумачення, про яку йтиметься далі, ґрунтується на доктрині. Крім того, відповідні положення детально розглянуті в господарсько-правовій літературі.