Методи прийняття рішень.

До методів прийняття рішень відносяться неформальні методи, колективні, методи багаторівневого анкетування, кількісні.

Неформальні (евристичні) методи, прийняття рішень ґрунтуються на аналітичних здібностях осіб, що приймають управлінські рішення. Вони базуються на накопиченому досвіді та інтуїції менеджера. Їхня перевага полягає в тому, що рішення приймаються оперативно. Їхній недолік: не гарантують захист від вибору помилкових рішень, тому що інтуїція може іноді підвести менеджера.

Колективні методи вимагають прийняття рішень визначеним колом осіб, учасників даної процедури. Це тимчасовий колектив, що складається з керівників і виконавців, які можуть вирішувати поставлені задачі. Найбільш розповсюджений метод колективної підготовки управлінських рішень – це "мозковий штурм" (групове генерування нових ідей і наступні прийняття рішень). Основна умова даного методу – створення сприятливої обставини вільного генерування ідей. При цьому забороняється спростовувати, критикувати ідею, якою б, на перший погляд, фантастичною вона не була. Ідеї записуються, а потім аналізуються фахівцями.

Метод багаторівневого анкетування (метод Дель-фи) полягає в тім, що після кожного туру дані анкетування допрацьовуються й отримані результати повідомляються експертам із вказівкою оцінок. Перший тур анкетування проводиться без аргументації, у другому турі відмінна від інших відповідь повинна бути аргументована або ж експерт змінює оцінку тощо. Після стабілізації оцінок опитування припиняється. Приймається рішення, запропоноване експертами чи скориговане учасниками анкетування.

В основі кількісного методу прийняття рішень лежить науково-практичний підхід, що пропонує вибір оптимальних рішень шляхом обробки великих масивів інформації. Розрізняють наступні моделі, в основі яких лежать математичні функції: лінійне моделювання (лінійні залежності); динамічне програмування – дозволяє вводити додаткові перемінні в процесі рішення задач; ймовірносні та статистичні моделі – реалізуються в методах теорії масового обслуговування; теорія ігор – моделювання ситуацій, прийняття рішень, у яких враховуються розбіжності інтересів різних підрозділів підприємств; імітаційні моделі, що дозволяють експериментально перевірити реалізацію рішень, змінити вихідні передумови, уточнити вимоги до них тощо.

Для ухвалення рішення в умовах невизначеності (ситуації, при якій у менеджера відсутня інформація щодо поведінки факторів ризику) використовуються наступні методи.

Метод Вальраса. Якщо менеджер песиміст, то він розглядає зовнішнє середовище як украй ворожу до бізнесу (maxmin-стратегія). Якщо ж він оптиміст, то розглядає зовнішнє середовище як дружню і розраховує на краще (тinтах-стратегія).

Метод Сэвиджа. Менеджер намагається мінімізувати можливе негативне майбутнє (тinmах). Вихідна матриця вигод перетворюється в матрицю втрачених можливостей.

Метод Гурвіца дозволяє приймати рішення між крайніми оптимістичними та песимістичними стратегіями в залежності від показника песимізму менеджера.

Що стосується прийняття рішень в умовах ризику, то використовують метод Лапласа-Байеса. Робиться припущення, що ймовірність кожного зі станів фактора ризику відома й однакова. Задача перетворюється в задачу ухвалення рішення в умовах ризику.