Регулювання зайнятості здійснюється на базі правових, адміністративних та економічних регуляторів.

Правові механізми розвитку ринку праці включають нормативно-правове забезпечення оптимізації заробітної плати на рівні ціни робочої сили, соціальних гарантій при безробітті. Система цих механізмів діє у всіх аспектах соціально-трудових відносин: соціальна підтримка як пра­цюючих, так і безробітних, соціальний захист неконкурентоспроможної робочої сили (молоді, інвалідів, багатодітних сімей).

Адміністративні механізми (центрів зайнятості, центрів профорієнтації, центрів реабілітації) спрямовані на створення адекватної інфраструктури ринку праці.

Економічні механізми реалізуються через диференційовану систему податків, формування спеціальних страхових фондів, використання квот на працевлаштування, надання позики, кредиту для організації додатко­вих робочих місць. Знижуючи відсоткові ставки за кредит, держава робить його дешевшим, що, в свою чергу, призводить до збільшення інвестицій у розширення виробництва; сприяння постачанню ресурсами й збуту продукції за умов збільшення робочих місць; фінансування для створення приватних господарств, сімейного бізнесу.

Кабінетом Міністрів України і місцевими органами державної виконавчої влади розробляються річні та довготермінові державні й територіальні програми зайнятості населення.

Державна служба зайнятості в системі управління трудовими ресурсами. Державна служба зайнятості як автономний орган при Міністерстві праці та соціальної політики України був створений у 1991 році. Вона складається з Національного центру, що контролює дворівневу мережу обласних і місцевих центрів зайнятості, одного Республіканського центру (в Криму), 24 обласних центрів і двох міських центрів у Києві й Севастополі з однаковим статусом, а також 655-ти місцевих центрів, підпорядкованих попереднім.

Державна служба зайнятості— це централізована структура спеціальних органів, утворена для комплексного вирішення питань регулювання зайнятості населення, професійної орієнтації і соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Служба зайнятості в період формування ринку праці зобов'язана вживати заходи для запобігання масового безробіття, сприяти громадському усвідомленню змін у державній політиці зайнятості, підвищувати рівень професійної мобільності тих, хто бажає працювати.

Основні завдання Державної служби зайнятості — це розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості із забезпечення зайнятості працездатного населення, систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, і розробка на цій основі необхідних прогнозів.

Державна служба зайнятості виконує такі функції:

• аналізує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і
державні органи управління про стан ринку праці;

• консультує громадян, установи і організації про можливість отримання роботи та забезпечення робочою силою;

• здійснює облік вільних робочих місць і громадян, які звернулись в СЗ;

• надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств у підборі працівників;

• організовує профпідготовку та перепідготовку громадян;

• надає послуги з працевлаштування та профорієнтації вивільненим працівникам;

• реєструє безробітних і надає їм допомогу;

• бере участь у підготовці державних і територіальних програм зайнятості;

• готує пропозиції щодо визначення території пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

• інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів;

• проводить роботу з питань організації профдіяльності громадян України за кордоном;

• розробляє статистичну звітність;

• здійснює облік та складає звіти про витрачання коштів Державного фонду.

Державна служба зайнятості має право:

• одержувати від усіх форм господарств, установ статистичні дані про наявність вакантних робочих місць, характер і умови праці на них, про всіх вивільнених, прийнятих і звільнених працівників та інформацію про передбачувані зміни в організації виробництва;

• розробляти і вносити на розгляд місцевих рад пропозиції щодо встановлення квоти прийняття на роботу осіб, неконкурентоспроможних на ринку праці.

• направляти робітників для працевлаштування на підприємства всіх форм власності при наявності вакантних місць;

• розпоряджатися в установленому законодавством порядку коштами фонду сприяння зайнятості;

• сплачувати вартість профпідготовки осіб, працевлаштування яких вимагає набуття професії, а також платити стипендію на період навчання;

• надавати безробітним громадянам допомогу та припиняти чи скасовувати її;

• укладати за дорученням підприємств, установ договори з громадянами при їх працевлаштуванні з попереднім навчанням, сплачувати вартість проїзду, надавати допомогу в разі переїзду за рахунок коштів підприємства.

Важливе значення для нормальної роботи ДСЗ має організація інформаційного забезпечення. Для цього створена автоматизована інформаційно-довідкова система.

Законодавство України про працю.

Законодавство про працюрегулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості праці членів кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, працівників підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавством про працю.

Трудові відносини громадян України, що працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються законодавством сторони працевлаштування та міжнародними договорами (угодами) України.

Такі двосторонні угоди про працевлаштування та соціальний захист працівників-мігрантів, які працюють за межами своєї країни, вже укладені з Росією, Молдовою, Литвою, Вірменією, Республікою Білорусь, Латвією, Чехією, Польщею та В'єтнамом.

Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено правила, відмінні від тих, які містить законодавство України про працю, у такому випадку застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди. Закони та постанови Верховної Ради України набувають чинності через 10 днів після моменту опублікування (якщо інше не передбачено в самому акті), але не раніше дня опублікування. Якщо ці документи не підлягають опублікуванню, вони набирають чинності через три дні після підписання (якщо інше не передбачено в самому акті).

Право громадян на працю реалізується шляхом укладання трудового договору. Трудовий договір — це угода між працівником та власником (ст. 21 КЗОП України).

Основними умовами трудового договору є визначені в ньому місце роботи, трудова функція, оплата праці та початок роботи. Додаткові умови при укладанні трудового договору можуть бути різноманітними. Це, зокрема, випробування при прийнятті на роботу (ст. 26), термін трудового договору (ст. 23), тривалість робочого часу, якщо робітник працює неповний робочий час (ст. 56) тощо. При цьому, навіть при наявності згоди сторін, до трудового договору не можуть включатися умови, що погіршу­ють становище працівника порівняно з чинним законодавством про працю або суперечать йому.

Трудовий договір у формі контракту укладається тільки з тими категоріями працівників, щодо яких існують відповідні нормативні акти. Такими актами є: Закони України «Про підприємництво» (ст. 9), «Про підприємства в Україні» (ст. 6), «Про освіту» (ст. 15, ст. 49), «Про статус Академії наук України» (ст. 7), «Про товарну біржу» (ст. 12), «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» (ст. 25), «Про споживчу кооперацію» (ст. 14), «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» (ст. 42), «Про адвокатуру» (ст. 8), «Про селянське (фермерське) господарство» (ст. 23), Указ Президента України «Про заходи щодо підвищення рівня роботи органів державної виконавчої влади» (п. 1), Постанови Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності» (п. 4), «Про оплату праці» (ст. 27, 41), Постанови Кабінету Міністрів України № 203 від 19. 03. 93 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівниками підприємств, що є у загальнодержавній власності», від 06. 02. 92 № 63 «Про впорядкування та матеріальне забезпечення у галузі спорту» (п. 4) тощо.

Механізм застосування контрактної форми викладений в Положенні про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19.03.94 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору». Це Положення визначає порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників на підприємства, в установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також для громадян.

Право на працю — тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи мають всі громадяни України, які досягли 16-ти років, а учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних та середніх спеціальних навчальних закладів — на виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час — по досягненні 14-ти років.

Згідно з Конституцією України, будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при прийнятті на роботу залежно від походження, соціального й майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, роду та характеру занять, місця проживання та інших обставин не допускається.

Прийняття на роботу на підприємство, в установу чи організацію здійснюється за загальними правилами шляхом укладання безпосередньої угоди між власником або уповноваженим ним органом і особою, яка влаштовується на роботу.

В нашій країні державна політика зайнятості має соціально-орієнтований характер і підкріплена рядом законодавчих актів, де передбачаються додаткові гарантії громадянам, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних конкурувати на ринку праці.

Зокрема, статтею 5 Закону України «Про зайнятість населення» такі додаткові гарантії даються жінкам, що мають дітей у віці до 6-ти років (самотнім матерям - при наявності дитини у віці до 14-ти років) або дітей-інвалідів, молоді, що закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади і не має направлення на роботу, а також іншим особам молодше 21-го року, особам передпенсійного віку (чоловікам до досягнення 58-ми років, жінкам - 53-х років), громадянам, що з поважних причин більше одного року не мають роботи, і особам, звільненим після відбування покарання або які за рішенням суду знаходились у лікувально-трудових профілакторіях, а також особам, яким виповнилося 15 років І які за згодою одного із батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу шляхом створення додаткових робочих місць і спеціалізованих підприємств місцевою Радою народних депутатів. Законом надане право бронювати на підприємствах та залишати в організаціях до 5 % загальної кількості місць для працевлаштування зазначених осіб. У випадку відмови в працевлаштуванні цих громадян у межах установленої квоти із підприємств та організацій стягується штраф у розмірі середньої річної заробітної плати за кожну таку відмову. Ці кошти направляються в державний фонд сприяння зайнятості населення і використовуються для фінансування витрат підприємств, що створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Існує ряд додаткових соціальних гарантій, у тому числі у сфері зайнятості, встановлених для інвалідів. Законом «Про основи соціального захисту інвалідів в Україні» передбачається бронювання для них робочих місць із розрахунку не нижче 5 % від загальної чисельності працюючих. Підприємства, що не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, відраховують у фонд соціального захисту інвалідів кошти в розмірі середньостатистичної їхньої вартості. Сприяння зайнятості інвалідів та інших соціальне уразливих груп населення не обмежується одними лише адміністративними заходами. Воно здійснюється також через визначену систему пільгового опо­даткування, кредитування, економічної підтримки підприємств, органі­зацій, що розширюють застосування праці зазначених осіб.

Інвалідам даються такі пільги, як скорочений до 6-ти годин робочий день, відпустка не менше 24-х робочих днів, відпустка без зберігання зарп­лати до двох місяців на рік. Інвалідів не можна звільняти при скороченні штатів, якщо їхня чисельність не перевищує встановленої броні. Вводяться додаткові пільги щодо пенсійного забезпечення інвалідів — вихід інвалідів II і III груп на пенсію після вироблення виробничого стажу неза­лежно від віку, звільнення від податків працюючих інвалідів І групи і від прибуткового податку інвалідів II і III груп та ін. Підприємствам, що використовують працю пенсіонерів та інвалідів, податок із прибутку зменшується на 30 %, якщо їхня чисельність складає не менше 500 працюючих, і на 20 %, якщо пенсіонери й інваліди складають від 30 до 50 % персоналу. Це стосується підприємств народних художніх промислів, спеціалізованих підприємств місцевої промисловості і побутового обслуговування, малих підприємств. Підприємства, де інваліди складають понад 50 % персоналу, цілком звільняються від податків. Звільняються від податків також громадські організації інвалідів; навчально-виробничі підприємства, об'єднання та кооперативи (об'єднання кооперативів) ветеранів війни, праці і Збройних Сил, створені при Радах ветеранів війни та праці, у яких працює не менше 70 % пенсіонерів-ветеранів.

З прийняттям Закону України «Про державну допомогу сім'ям із дітьми» зросла соціальна захищеність жінок, що мають дітей. Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату у зв'язку з вагітністю або наявністю дітей віком до трьох років, а одиноким матерям — з наявністю дитини віком до 14-ти років або дитини-інваліда

При відмові у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмову у прийнятті на роботу можна оскаржити у судовому порядку (ст. 184 КЗОП України).

Жінкам, зайнятим доглядом за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виплачується допомога: працюючим — у розмірі 100%, непрацюючим - 50 % мінімальної заробітної плати. Жінкам, що мають четверо і більше дітей у віці до 16-ти років, виплачується 200 % мінімальної заробітної плати. Істотно те, що відповідно до цього закону зазначені виплати зберігаються, якщо жінки, зайняті доглядом за малолітніми дітьми, виконують роботу на умовах неповного робочого часу або зайняті надомною працею. У зв'язку з цим, а також зі змінами, що відбуваються, у характері й умовах зайнятості, в перспективі очікується перехід значної частини жінок на роботу в режимі неповного робочого дня і тижня, а в міру розвитку інформації — розширення надомної праці. Відбудеться перерозподіл частини зайнятих жінок із галузей матеріального виробництва в сферу сервісу та інші невиробничі галузі, де значно простіше організувати гнучкі форми зайнятості.

Розширюються можливості сприяння зайнятості молоді, причому не тільки за допомогою бронювання робочих місць, а й шляхом надання індивідуальним, сімейним і колективним підприємствам молодих громадян пільг з оподатковування і кредитування, забезпечення необхідними засобами їхніх комерційних ризиків, надання відповідних гарантій, а також фінансування навчання, розробки засновницьких документів, забезпечення інформацією про чинне законодавство та методичними рекомендаціями щодо його застосування.

Відповідно до Державної та регіональних програм молодим громадянам і молодим сім'ямнадаються пільги у виділенні земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, довгострокові кредити на придбання предметів домашнього побуту тривалого користування, внесення плати за навчання в навчальних закладах, що діють на комерційній основі, та на інші цілі.

Дуже важливе соціальне значення має забезпечення раціональної зайнятості осіб літнього віку і можливе залучення до праці пенсіонерів, тому що це дозволяє використовувати їх великий професійний досвід і високу кваліфікацію, з одного боку, і, з іншого боку, — частково заповнити робочі місця, які не користуються попитом інших груп населення і залишаються неукомплектованими через низьку оплату або непрестижність. Економічною основою зайнятості багатьох осіб пенсійного віку залишається низький рівень пенсійного забезпечення.

У міру підвищення рівня пенсійного забезпечення відбудеться деяке скорочення числа пенсіонерів, зайнятих повний робочий день і повний робочий тиждень, особливо в галузях матеріального виробництва. У той же час дещо зросте кількість пенсіонерів, зайнятих надомною працею і на робочих місцях із гнучким режимом праці, переважно в галузях сфери обслуговування.

Передбачаються визначені міри соціального захисту і для осіб перед-пенсійного віку(за 2 роки до настання права на повну пенсію). Зокрема, відповідно до Закону України «Про зайнятість населення», цим особам у випадку вивільнення у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, організацій або скороченням штатів дається право на достроковий вихід на пенсію за 1,5 року до встановленого законодавством терміну, якщо вони мають необхідний загальний виробничий стаж. Особам передпенсійного віку термін виплати з безробіття збільшений до 18-ти місяців. Для їхнього працевлаштування бронюються робочі місця на підприємствах, незалежно від форм власності і господарювання в складі 5%-ої квоти, встановленої для соціальне уразливих груп населення.

До них відносяться також громадяни, що повернулися з місць позбавлення волі іЛТП. Забезпечення їхньої зайнятості, незважаючи на броню, ускладнюється тим, що багато хто з них втратили або не мали житла, кваліфікації, і в зв'язку з цим виникає необхідність додаткових заходів соціальної підтримки. Ця підтримка може проявлятися, як показує досвід деяких регіонів, шляхом створення спеціальних центрів соціальної реабілітації, гостинних будинків, створення виробничих структур для їхньої трудової адаптації, організації професійної підготовки та підвищення кваліфікації зазначених осіб, надання їм матеріальної допомоги на початковому етапі їхньої трудової діяльності.

Складовою економічно активного населення є категорія без­робітних (рис. 6.2). Майже кожна країна має своє тлумачення цієї категорії, яке частково збігається з трактуванням МОП.

Безробітні у визначенні МОП- особи у віці 15 - 70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнято­сті), які одночасно відповідають трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); шукали роботу або намагались органі­зувати власну справу на обстежуваному тижні; готові присту­пити до роботи протягом наступних двох тижнів. До категорії безробітних також належать особи, які: приступають до ро­боти протягом найближчих двох тижнів; знайшли, чекають від­повіді; зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу; навчаються за направленням служби зайнятості.

Згідно з рішеннями, прийнятими XIII Конференцією статистиків (Женева, 1992) з питання статистичних даних про активність населення, зайнятість, безробіття, в параграфі 10.1 безробітні визначаються як особи, що досягай законодавче встановленого працездатного віку і протягом обумовленого періоду перебувають в такому становищі:

• без роботи, не мали зайнятості;

• були незайняті найманою працею протягом певного періоду;

• знаходились у пошуках роботи, тобто вживали заходів протягом певного періоду, щоб знайти найману чи не найману роботу.

В Україні, відповідно до Закону «Про зайнятість населення», використовується поняття зареєстровані безробітні – це праце­здатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним за­конодавством доходів через відсутність підходящої роботи, заре­єстровані у державній службі зайнятості, дійсно шукають робо­ту, готові та здатні приступити до праці. Серед зареєстрованих безробітних виокремлюються особи, які отримали статус без­робітних, тобто такі, що за рішенням державної служби зайня­тості на підставі необхідних документів визнаються безробітни­ми і мають право на одержання допомоги по безробіттю.

До безробітних в Україні відносяться особи, що досягли 16-ти років і старші і які в період, що розглядається:

• не мали роботи (доходного заняття);

• займались пошуками роботи, тому звертались у державну або комерційну службу зайнятості;

• шукали роботу через засоби масової інформації, безпосередньо звертались до адміністрації підприємств (роботодавця), використовували особисті зв'язки та інші способи;

• здійснювали кроки до організації власної справи.

Державна статистика України використовує одночасно два визначення: національний (згідно з Законом «Про зайнятість населення») і міжнародний (за методологією МОП). Тому ре­єструється три категорії безробітних:

– число безробітних (за методологією МОП);

– число зареєстрованих безробітних;

– число осіб, що мають статус безробітних (дані державної служби зайнятості).

Повністю оцінити реальні масштаби зайнятості неможливо через наявність прихованої зайнятості, а також офіційне неврахування зайнятих неповний робочий день (тиждень, місяць) та числа зневірених, осіб, які шукали роботу протягом певного часу та втратили надію її знайти.

Безробіття – соціально-економічне явище, за якого части­на економічно активного населення не зайнята в суспільному виробництві. Класично це перевищення пропозиції економічно активного населення над попитом.

Подолання масового безробіття уможливлюється завдяки цілеспрямованій державній політиці зайнятості та працевлаш­тування. Державна служба зайнятості здійснює ряд заходів щодо працевлаштування, професійної орієнтації та професійного на­вчання незайнятого населення, також його залучення до гро­мадських робіт.

Сучасна офіційна статистика реєструє масштаби безробіття та зайнятості, працевлаштування незайнятого населення та про­позицію робочих місць.

Використовуються такі джерела інформації:

• Звітність - надається підприємствами, організаціями та установами, а також центрами зайнятості.

• Вибіркові обстеження домогосподарств з питань економічної активності населення. Здійснюється щоквартально, починаючи з 1999 року, шляхом опитування.

: • Переписи населення (з'ясовують питання щодо: виду діяльності за основною роботою або власної справи, освіти, професії, характеру роботи, виду зайнятості, джерел засобів існування).

Визначається абсолютна чисельність економічно активного населення, зайнятих та безробітних. Такі дані подаються в адміністративно-територіальному розрізі, за місцем проживання (міська та сільська місцевість), статтю та віком, освітою, соціальним статусом і сферою діяльності.

Інтенсивність безро­біття оцінюють такі показники, що визначаються за різними методологіями:

Показник, %	Формули розрахунку за методологією
Офіційної статистики	МОП
Рівень безробіття

Для виміру безробіття, крім цього показника, користуються ще показниками:

– абсолютної кількості безробітних (тисяч чоловік);

– кількістю працівників, що претендує на одне вакантне місце;

– тривалість безробіття;

– обсяг безробіття,

– структура безробітних.

Кількість безробітних – це абсолютний показник безробіття, що вказує його розміри.

Рівень безробіття – це відносний показник безробіття, що показує його поширеність.

Додаткові показники, яки визначають стан та зміни в обсягах і рівнях (питомої вазі) безробіття:

темпи зростання (зниження) чисельності безробітного населення, яке перебуває на обліку, у звітному періоді порівняно з відповідним періодом попереднього чи базового року:

де: Тнб – темпі зростання (зниження) чисельності безробітного населення звітного періоду;

Чб₁ – чисельність безробітного населення звітного періоду;

Чб₂ – чисельність безробітного населення відповідного періоду попереднього чи базового року.

питома вага громадян, що не працюють понад 6 місяців з часу надання їм статусу безробітного (Кб₆):

Чб₆ – чисельність громадян, які на кінець звітного періоду не працюють понад 6 місяців з часу надання їм статусу безробітного;

Чб – загальна чисельність громадян, які мають статус безробітного.

структура складу безробітних, зареєстрованих у звітному періоді, по категоріях робочих місць і вакантних посад, які вони займали, та причинах незайнятості. Порядок визначення цих показників наведено у таблиці .

коефіцієнт співвідношення загальної чисельності працевлаштованих ії числа безробітних до загальної чисельності безробітних, що потребують працевлаштування (Кпб):

де: Чпб – загальна чисельність працевлаштованих у звітному періоді із числа безробітних.

Таблиця 6.1

Структура складу безробітних по категоріях працюючих та причинах незайнятості

коефіцієнт співвідношення загальної чисельності працевлаштованих жінок із числа безробітних, що потребують працевлаштування (Кпбж):

де: Чпбж – чисельність працевлаштованих у звітному періоді жінок із числа безробітних;

Чбж – загальна чисельність безробітних жінок, які потребували працевлаштування у звітному періоді.

коефіцієнт загальної чисельності працевлаштованої молоді віком до 28 років із числа безробітних до загального числа молоді віком до 28 років, які потребують працевлаштування (Кпбм):

де: Чпбм – чисельність працевлаштованої у звітному періоді молоді віком до 28 років із числа безробітних;

Чбм – загальна чисельність безробітної молоді, яка потребувала працевлаштування у звітному періоді.

питома вага громадян із статусом безробітного, які пройшли професійну підготовку і перепідготовку у державній службі зайнятості регіону, до загального числа безробітних (Кп):

де: Чбп – чисельність безробітних громадян, що у звітному періоді пройшли професійну підготовку і перепідготовку за направленням державної служби зайнятості.

питома вага незайнятого працездатного населення у працездатному віці у загальній його чисельності (Кнз):

де: Чнз – чисельність незайнятого працездатного населення у працездатному віці;

Чп – загальна чисельність працездатного населення у працездатному віці.

загальний обсяг працевлаштування на фіксованому ринку праці регіону по основних категоріях претендентів (П_о^ф):

де: П_в^ф – обсяг працевлаштування вивільнених працівників через реорганізацію виробництва;

П_з^ф – обсяг працевлаштування вивільнених працівників за власним бажанням та порушення трудової дисципліни;

П_м^ф – працевлаштування випускників середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів та вищих навчальних закладів;

П_а^ф – обсяг працевлаштування осіб – військовослужбовців, звільнених за скороченням чисельності або штату без права на пенсію та з військової строкової служби;

П_і^ф – обсяг працевлаштування осіб, не зайнятих трудовою діяльністю з інших причин.

прогноз обсягу працевлаштування осіб, звільнених (через реорганізацію виробництва або за власним бажанням, за порушення трудової дисципліни, звільнених військовослужбовців та ін.):

де: Пп – обсяг працевлаштування за прогнозом на наступний рік;

Ппп – обсяг працевлаштування за рік, що передував прогнозному;

Ітп – середньорічний темп приросту (зменшення) обсягу працевлаштування за попередні (три) роки.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня безробіття і зайнятості залежно від відхилення фактичного валового національногопродукту від потенційного зробив американський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, відповідно до якого щорічний приріст реального ВНП приблизно на 2,5 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсотки приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсоток.

Аналогічним чином кожне додаткове скорочення темпів приросту ВНП на два відсотки викликає зростання норми безробіття на один відсоток.

Закон Оукена дозволяє визначити рівень нормального безробіття, який, як встановлено, підвищується з розвитком ринкової економіки.

Із даного закону випливає, що певна величина приросту ВНП необхідна для того, щоб не було можливості зростання безробіття. У зв'язку зі збільшенням кількості працездатного населення і продуктивності праці необхідно 2,5—3 % щорічного приросту реального ВНП спрямовувати на створення нових робочих місць, здатних утримувати безробіття на певному рівні.

Безробіття – це динамічний процес. Для визначення рівня безробіття, що Наприклад, якщо студент, що закінчив університет, відразу знайде собі роботу (потік L₂), рівень безробіття зменшиться. Якщо закриється банкрутне підприємство, або на підприємстві будуть впроваджені прогресивні методи господарювання (оренда, кооперація тощо) – вивільняться працівники (потік L₆), рівень безробіття зросте.

Відображаючи його динаміку, доцільно розглядати потоки на ринку праці (див. рис.6.1).

Із рисунка видно що рівень безробіття залежить від шісти змінних:

.

Слід враховувати і те, що швидкість руху цих потоків теж може бути різна. Тому безробіття залежить не тільки від кількості людей, що втратили роботу, але і від того, як швидко вони знайдуть нове місце.

Тому, рівень безробіття може бути визначено як

де r – ризик стати безробітним;

d – середня тривалість безробіття.

Загальна класифікація видів безробіття наведена на рис.6.2.

За причинами, що зумовлюють появу безробіття, розрізняють наступні його види: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне.

Структурне безробіття пов1язано з тим, що пропозиція робочої сили і попит на неї постійно знаходяться у невідповідності друг з другом із-за структурних змін, що відбуваються в господарстві. Цей вид безробіття пов’язаний із змінами структурного загального попиту на працівників, що пояснюються створенням нових досконаліших товарів і послуг, які потребують впровадження прогресивних технологій ; впровадженням електронної техніки, обчислювальних машин і т.ін. В цієї ситуації ініціатором звільнення виступає роботодавець.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне і конверсійне безробіття.

Технологічне безробіття обумовлено переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації.

Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості.

Можливі різні форми прояву структурного безробіття:

Фрикційне безробіття виникає як результат зміни працівником місця роботи – оскільки пошуки нової роботи потребують часу. Цей вид також називають природним безробіттям. Оскільки ініціатива звільнення в даному випадку йде від самої людини, то фрикційне безробіття вважається неминучим. Фрикційне безробіття є добровільним, виникаюча незайнятість не носить примусового характеру. Головною ознакою такого безробіття є її низька тривалість. Вона вказує скоріше на високу ефективність ринка праці, нормальний процес перерозподілу ресурсів праці в економіці.

Фрикційне безробіття є результат динамічності ринка праці.

Циклічне або кон’юнктурне безробіття виникає в умовах економічного спаду, коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується. Масштаби і тривалість цього безробіття досягають максимуму під час спаду виробництва і мінімуму - під час піднесення.

За оцінкою західних фахівців, в періоди економічних підйомів і спадів величина циклічного безробіття може коливатися від 0 до 8-10 % і більше.

Сезонне безробіття – характеризується тимчасовим характером виконання тих або інших видів діяльності і функціонування галузей господарства. До них відносяться сільськогосподарські роботи, частково будівництво і інші.

Інституціональне безробіття - це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути. наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці).

За тривалістю безробіття може бути застійним і короткостроковим.

Застійне безробіття виникає тоді, коли безробітній внаслідок перебування в сфері незайнятості втрачає повністю або в значної мірі свою кваліфікацію і надію одержати нове робоче місце.

За зовнішньою формою прояви розрізняють відкрите і приховане безробіття. Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане - наявність формально зайнятого населення.

Приховане безробіття слід розділити на зареєстроване, незареєстроване.

Зареєстроване безробіття,яке відображає кількість незайнятих громадян, що шукають роботу, готових приступити до неї і взятих на облік у державній службі зайнятості, а незареєстроване охоплює працівників, зайнятих на виробництві, але в дійсності є “зайвими”. Вони, як правило, або працюють не за своєю виною неповний робочий день чи тиждень, або відправлені в адміністративні відпуски.

За даними Мінпраці України рівень скритого безробіття досягає 40 % зайнятих у виробничих галузях народного господарства. Соціологічні дослідження зайнятості в Україні показали, що “скрите” безробіття зафіксовано на 98% підприємствах, які обстежувались, і охоплює в середньому більш 58% загальної кількості працівників на цих підприємствах.

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», що є наслідком дуже високої реальної заробітної плати стосовно до тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію, зафіксованої, наприклад, профспілками. Висока ставка заробітної плати примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

В ринковій економіці обов'язково повинен існувати оптимальний резерв працівників і підтримуватись природна норма безробіття, тобто перевищення пропозиції над попитом, отже, не може бути як повної зайнятості, так і масового безробіття.

Природна норма безробіття характеризує найкращий для економіки резерв робочої сили, здібної досить швидко здійснювати міжгалузеві і міжрегіональні переміщення в залежності від попиту і пропозиції робочої сили. В економічно розвинутих країнах природна норма безробіття знаходиться на рівні 5-12%; слід зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі і нашої, довгий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті у суспільному виробництві. Проте час показав, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо тому, що існує

фрикційне та структурне безробіття, які є невідворотними.

У залежності від причин вивільнення робочої сили безробіття є добровільним та вимушеним. До добровільного відносять фрикційне та інституційне безробіття.

Інституційне безробіттястворюється інститутом соціального захисту безробітних (чим більші виплати по безробіттю, тим триваліший час пошуку нового місця роботи), а також таким фактором, як підвищення гарантованого мінімуму заробітної плати. Це безробіття пов'язане також з недосконалістю податкової системи. Так, чим вища ставка податку і менші доходи працівників, тим менша різниця між доходами і соціальними допомогами, тому менше бажання працювати і триваліший час пошуку роботи.

До вимушеного безробіттявідносяться такі види: технологічне, структурне, конверсійне, економічне, маржінальне і молодіжне.

Технологічне безробіття виникає внаслідок переходу до нових поколінь техніки, технології, коли частка ручних робіт стає меншою, а нові технології потребують більш високого рівня кваліфікації і перепрофілювання працівників.

Структурне безробіття спричиняється масштабним перетворенням економіки, закриттям неперспективних підприємств, скороченням чисельності управлінського персоналу. До цього виду безробіття дуже близьке конверсійне, яке виникає внаслідок скорочення армії і персоналу у галузях військової економіки.

Економічне безробіття спричиняється кон'юнктурою ринку, недостатнім попитом на товари і послуги і веде до згортання виробництв і звільнення працівників. Цей вид безробіття зникає в період зростання виробництва.

Маржінальне безробіття — безробіття слабозахищеного населення. Сюди відноситься молодь, жінки з малими дітьми.

Молодіжне безробіття (до молоді, за статистикою, відносяться громадяни у віці від 16-ти до 30-ти років). Молодим людям після закінчення навчання, як правило, дуже важко влаштуватись на роботу. Останніми роками питома вага молоді в загальній кількості безробітних досягла 30 %. Молодіжне безробіття досить економічно небезпечне тому, що з молодіжного середовища поповнюються ряди злочинців, і, як наслідок, загострюється кримінальна ситуація.

За часом і місцем виникнення безробіття може бути сезонним, циклічним, регіональним. Особливо високий рівень безробіття має місце в Західному регіоні України.

В залежності від величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4—8 місяців), довготривалим (8—18 місяців) і застійним (більше 18-ти місяців). У випадку застійного безробіття наступають незворотні зміни у відношенні до праці; зменшується бажання шукати роботу самостійно, відбувається дискваліфікація, втрата трудових навичок, звикання до низького рівня життя. Від таких соціальних груп залежить соціальна стабільність держави.

Безробіття може бути прихованим і легалізованим.

Вимушене безробіття в умовах економіки здеформованими ринковими відношеннями виступає як приховане, що пов'язане з так званою неповною зайнятістю.

Приховане безробіття є однією із ознак кризи в економіці та недосконалої політики України з питань зайнятості.

Приховане безробіття у державній статистичній звітності визначається двома показниками: «вимушені відпустки без збереження заробітної плати», «вимушена неповна зайнятість у режимі неповного робочого часу».

У зв'язку з тим, що економічні, моральні та соціальні втрати від безробіття великі, уряди всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального рівня.

Тому вводиться ще одне поняття — оптимального безробіття, що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні не забезпечується. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісний зв'язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Ефективним засобом соціального захисту зайнятого населення в умовах ринкової економіці є страхування від безробіття.

Метою системи страхування у разі безробіття (СБ) є полегшення важких наслідків втрати робочого місця для безробітних, а також сприяння стабілізації зайнятості. У більшості країн СБ спрямоване переважно на вирішення проблем вимушеного короткотермінованого безробіття.

У короткотерміновому періоді безробіття є наслідком розпаду системи планування, різкого зниження обсягів виробництва, зменшення сукупного попиту, зростання цін на енергоресурси. У цей період важливо зосередитись на наступних заходах:

· · на відстежуванні зростання безробіття (моніторинг);

· · прогнозування можливих випадків закриття підприємств;

· · розроблення механізму регулювання процесу вивільнення робочої сили та системи соціального захисту;

· · вибірковій підтримці підприємств з метою збереження прийнятного рівня зайнятості;

· · розроблення оптимальної політики надання грошової допомоги і інше.

Проблеми застійного (довготермінового) безробіття (тривалість перевищує 6-12 місяців) звичайно вирішується за допомогою заходів макроекономічної політики. Заходи довготермінового періоду мають бути спрямовані на підтримку стабільності і економічного зростання: надання інформаційної допомоги з питань працевлаштування; профорієнтаційних послуг тощо.

СБ може спричинювати як позитивні, так і негативні наслідки для зайнятості. З поміж позитивних наслідків є такі:

- надання грошової допомоги на період тимчасового вимушеного безробіття підтримує певні життєві стандарти;

- допомога дає змогу безробітнім збільшити час на пошук краще оплачуваної або підходящої роботи;

- допомога у разі безробіття відіграє роль автоматичного стабілізатора під час економічної кризи, оскільки частково підтримує споживчі витрати, що уповільнює зменшення сукупного попиту.

Негативний вплив страхування у разі безробіття пов’язаний з тим, що воно:

- спричинює зростання рівня і тривалості фрикційного (а отже й природного) безробіття через те, що скорочується інтенсивність пошуків роботи серед тих, хто одержує допомогу;

- спричинює циклічні коливання попиту на робочу силу. Без страхування у разі безробіття фірми можуть не звільняти працівників, утримуючи робочу силу в рамках “умовного контракту”, за яким працівники погоджуються на меншу платню в обмін на стабільну зайнятість;

- впливає на зростання сезонного безробіття, оскільки в галузях зі значним сезонним коливанням ділової активності вивільнення робітників коштує дешевше, аніж проведення політики тимчасових звільнень, коли роботодавці обіцяють знову найняти вивільнених робітників.

Розглянемо СБ, а саме : джерела фінансування, розміри відрахувань за програмами страхування у разі безробіття, розміри допомоги в Україні у порівнянні з іншими країнами.

Джерела фінансування, що застосовуються у системі страхування у разі безробіття, такі самі, як і в інших сферах соціального страхування. Внески робляться в межах певного відсотка грошового забезпечення (заробітної плати) на регулярній основі.

Ставки відрахувань на СБ і соціальні страхування в Україні і інших країнах наведені в табл. 3.1.

Останні зміни до закону України “Про зайнятість населення” (наприкінці 1997 р.) передбачили звільнення підприємств від непомірних компенсацій вивільнюваним працівникам (збереження 100 % середньої заробітної плати на період працевлаштування до трьох місяців з урахуванням виплати вихідної допомоги). Проте водночас залишено 100 % компенсацію втраченого доходу означеній категорії безробіних протягом перших 50 календарних днів після надання статусубезробітних; 75 % - протягом наступних 90 календарних днів і 50% - протягом наступних 210 календарних днів, але не більше від середньої заробітної плати, що склалася в економіці відповідної галузі за попередній місяць, і не нижче від установленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Таблиця 6.2

Ставки відрахувань за програмами страхування у разі безробіття, %

Примітки :

* - включаючи прямі відрахування на такі види соціального забезпечення як : пенсійне; у разі непрацездатності; смерті; у разі хвороби; пологів і догляду за дитиною; через трудове каліцтво; у разі безробіття; допомоги сім’ям.

** - страхування у разі безробіття є частиною загальної програми соціального забезпечення і фінансується за рахунок загальних відрахувань. Аналогічний механізм фінансування подолання безробіття застосується в Ірландії, Норвегії і Португалії.

Високий показник компенсації тимчасово втраченого заробітку дає змогу безробітнім не докладати зусиль для пошуків робочого місця і відмовлятися від пропозицій роботи, що не відповідає його запитам. Наприклад, Голландія в 1984 році зіткнулася з проблемою росту безробіття, яке було визвано тим, що допомоги з безробіття компенсували від 75 до 99 відсотків доходів працюючих. В зв’язку з цим норма безробіття досягла 18 % , тобто кожна п’ята працездатна людина бажала зоставатися безробітною.

Безумовно, оплата вихідної допомоги має бути обов’язком підприємства, однак Уряду необхідно забезпечити такі виплати при ліквідації підприємства (передусім державного) або значному скороченні виробництва.

Досвід промислово розвинутих країн свідчить, що при виплаті допомоги безробітнім треба дотримуватись таких двох принципів :

1. У міру можливостей допомога має бути пов’язана з пошуками роботи.

2. Не припускати можливості постійного проживання за рахунок допомоги.

Варто розглянути доцільність перегляду ставок страхового збору, а також запровадження діференційованого підходу до їх визначення, залежно від ризиків втрати роботи й рівня безробіття в окремих регіонах і галузях; треба посилити адресність коштів програм страхування, а також належний контроль; істотно зміцнити матеріально-технічну базу центрів зайнятості, оснащити їх сучасною комп’ютерною технікою, що дасть змогу створення комп’ютерної інформаційної системи ринку праці.

Досвід промислове розвинених країн свідчить, і до при виплаті допомоги безробітним треба дотримуватись таких двох принципів:

• у міру можливостей допомога має бути пов'язана з пошуками роботи;

• не припускати можливості постійного проживання за рахунок допомоги.

Ступінь охоплення незайнятого населення заходами соціа­льного захисту характеризують показники, що розраховуються в середньому за період і подаються у відсотках:

Коефіцієнти, %	Алгоритм розрахунку
Охоплення працевлаштуванням	Чисельність працевлаштованих осіб / Чисельність незайнятих, які перебували на обліку
Забезпеченості роботою незайнятих	Чисельність працевлаштованих осіб / Зареєстровано незайнятих осіб
Виходу зі стану незайнятості	Чисельність працевлаштованих осіб / Знято з обліку незайнятих осіб
Охоплення громадськими роботами	Чисельність осіб, залучених до громадських робіт / Чисельність незайнятих, які перебували на обліку
Охоплення профнавчанням	Чисельність осіб, які проходили профнавчання / Чисельність незайнятих, які перебували на обліку

Питання та завдання для обговорення

1. Економічне, соціальне і правове поняття зайнятості населення.

2. Види і форми зайнятості населення.

3. Характеристика категорій постійного населення, які належать до зайнятого.

4. Характеристика основних концепцій зайнятості та умов їх застосування.

5. Структура зайнятості та показники, які характеризують її ефективність.

6. Сутність управління зайнятістю.

7. Активні і пасивні методи регулювання зайнятості населення.

8. Правовий механізм регулювання зайнятості населення.

9. Сутність розробки програм зайнятості населення.

10. Державна служба зайнятості, її завдання та функції.

11. Поняття, причини, види та соціально-економічні наслідки безробіття.

12. Методичні підходи до визначення рівня безробіття.

13. Сутність закону Оукена.

14. Статус безробітного. Поняття підходящої роботи.

15. Допомога по безробіттю: умови, розмір і тривалість її виплати.

16. Основні програми зайнятості, що застосовуються у світовій практиці.

Проблемні питання

1. Обґрунтуйте економічні і соціальні наслідки зниження та підвищення рівня продуктивності зайнятості.

2. Чому введення трудової повинності вважається непридатним для ринкової економіки?

3. Чи може економіка бути ефективною при наявності деякого рівня добровільного безробіття?

4. Чому зниження рівня безробіття нижче природного може привести до погіршення добробуту населення?

5. Яку роль відіграють гнучкі форми зайнятості?

6. Проаналізуйте причини безпрецедентного зростання прихованого безробіття в пострадянських країнах.

Приклади

Приклад 1.

У таблиці наведений статевий розподіл працездатного населення України в 2000 році (у визначенні МОП).

Загальна чисельність населення у 2000 р. становила 49246 тис. осіб.

Визначити показники для всього населення, у т.ч. за статтю:

а) економічного наванта­ження ;

б) економічної активності;

в) працездатності;

г)зайнятості та безробіття.

Розв’язування.

1. Загальний рівень економічного наванта­ження українського населення:

для чоловіків:

для жінок:

2. Рівень економічної активності:

3. Загальний рівень працездатності:

4. Рівень зайнятості працездатного населення у працездатному віці:

для чоловіків:

для жінок:

5. Рівень безробіття (за методологією МОП):

Висновок: загальний рівень економічного наванта­ження українського населення досить високий, на кожних 100 економічно активних осіб припадає в середньому 57 економіч­но пасивних. Особливо велике навантаження несуть жінки, для яких К е.н. — 70,6%, тобто кожних 100 жінок утримають більше 70 непрацюючих працездатних співвітчиз­ниць.

Про кризову ситуацію свідчить низький рівень залучення українського населення у суспільне виробництво (рівень економічної активності – 47%), тобто було залучено менше половини населення.

Загальний рівень працездатності до­сить високий – 73,9%.

У суспільному виробництві України було зайнято трохи бі­льше половини осіб працездатного віку 56,1%, в тому числі серед чоловіків 60,9% та 51,7% серед жінок.

За методологією МОП в Україні спостерігається безробіття на рівні 11,7%, що трохи вище світового рівня (10%).

Приклад 2.

Чисельність осіб, вивільнених у зв'язку із змінами в організації виробни