Основні теоретично-розрахункові положення теми 1 страница. Організація праці – один з важливіших чинників ефективності виробництва

Організація праці – один з важливіших чинників ефективності виробництва. Основними напрямками державної політики в області праці є: створення економічних та соціальних умов для високопродуктивної праці, створення системи регулювання ставок і окладів, удосконалення трудового законодавства, розробка та здійснення державної політики зайнятості населення у взаємодії з інвестиційною, пільговою та фінансово - кредитною політикою та інш.

Організація праці на підприємстві являє собою визначений порядок побудови та здійснення трудового процесу, який утворює систему взаємодії працівників із засобами виробництва та один з одним для досягнення завчасно поставленої мети трудової діяльності. Сутність організації праці на підприємстві має атрибутивний зміст та функціональний зміст, які слід відрізняти.

Елементи організації праці на підприємстві. Зміст організації праці на підприємстві може бути згрупований в слідуючи елементи:

· розподіл праці,

· кооперація праці,

· організація робочого місця,

· організація обслуговування робочого місця,

· установлення прийомів та методів праці,

· установлення міри праці,

· планування та облік трудової діяльності.

Створення сприятливих умов праці, підбір, підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації, установлення форм та систем оплати праці, підтримка високої дисципліни праці.

У закінченому вигляді організація виробництва може бути представлена як сукупність трьох підсистем: організація технологічних процесів, організація праці та організація управління. Сутність внутрішньої поліструктурності організаційної системи міститься у взаємодії трьох її складових, у наявності загальних для них галузей (див.рис 7.1).

Рис 7.1. Внутрішня поліструктурність організаційної системи ВХК.

1. Формування кадрового складу:

- розстановка працівників в межах виробничого процесу;

- стимулювання праці.

2. Склад робіт за змістом, складністю, обсягу на різних рівнях виробничої структури (поділ праці).

3. Самоуправління трудящих.

4. Організація взаємозв’язку у процесі праці.

Важливою ознакою організації праці є напрямки на вирішення трьох взаємопов’язаних задач: економічних, психофізіологічних, соціальних. Аналіз сприяння організації праці людини та виробництва дозволяє визначити слідуючи функції організації праці: ресурсозберігаюча, оптимізуюча, трудощадна, гармонізації праці.

Слід виділити принципи узагальнюючі, більш загальні, менш загальні, приватні, одиничні. Принципи узагальнюючі, які використовуються для усіх випадків організації праці і додержання котрих обов’язково: системність, комплексність, економічність, гуманізація праці.

Організація праці прямо впливає на: економію робочого часу, економію матеріальних ресурсів, краще використання обладнання, поліпшення умов праці, зріст рівня оплати праці. Ці показники своїм слідством мають вторинний результат, приводять наприкінці до інтегрального ефекту як то: підвищення економічної ефективної діяльності, підвищення конкурентоспроможності підприємства, зріст престижу підприємства (див.рис. 7.2).

Рис. 7.2. Вплив організації праці на економічні та соціальні процеси в умовах ринкової економіки.

Початком створення науки про організацію праці та управління вважається кінець 19ст., коли американський раціоналізатор Тейлор розпочав свої дослідження по вивченню виробничих процесів. Тейлор сформулював окремі принципи НОП та управління, розробив спеціальну систему оплати праці (“диференційна система Тейлора”).

Гілбрет запропонував метод проектування та встановлення нормативної тривалості виконання кожного мікроелементу, створив систему м.е.н., при цьому він раціоналізував працю окремого працівника (див.рис. 7.3).

Емерсон уперше доказав раціоналізацію організації праці у будь-якому масштабі, сформулював 12 принципів досягнення високої продуктивності праці (див.рис.7.4).

Рис. 7.3. Принципи удосконалення трудових процесів по Гілбрету Ф.Б.

Форд використовував стандартизацію та типізацію виробничих процесів і уперше упровадив на своїх підприємствах конвеєр, як примушену систему організації праці.

Сучасний стан організації праці в Україні.. Останнім часом стан у галузі організації праці на виробництві значно погіршився. Це виявилося у зниженні продуктивності праці, якості продукції, збільшення витрат робочого часу, тощо.

Звідси важливість системних знань в галузі організації праці як одного із засобів (методів) подолання сучасної ситуації в економіці України, які спрямовані на укріплення прогресивних ринкових та відповідних їм соціально трудових відносин.

Рис. 7.4 12 принципів продуктивності праці Емерсона.

Регулювання та планування в організації праці. У масштабах народного господарства суть регулювання полягає у забезпеченні: найповнішого використання трудових ресурсів; оптимального співвідношення чисельності зайнятих в галузях матеріального виробництва та невиробничої сфери тощо.

У межах підприємства суть регулювання – у раціональному розподілу праці, суміщенні професій, нормуванні праці тощо.

Основними об’єктами регулювання організації праці є: робочий час, трудовий процес і його обслуговування, оплата праці, виробниче середовище, раціональне улаштування та планування робочих місць, рівномірне та безперебійне забезпечення їх інструментом, матеріалами, тощо.

В діяльності працівників усіх рівнів важливу роль відіграють норми праці. Узгодження трудової діяльності людей неможливо без встановлення необхідних затрат та результатів праці. Трудові нормативи і норми затрат праці є основою системи планування та регулювання роботи підрозділів підприємств, організації оплати праці. персоналу, обліку затрат на продукцію, управління продуктивністю праці й соціально-трудовими відносинами.

Важливішою задачею в поліпшені організації праці є встановлення виробничого середовища, найбільш доцільних режимів праці і відпочинку: змінного, тижневого, місячного. Особливому обліку підлягає тривалість робочого дня, яка буває фактичною та нормальною.

Перехід до ринкової економіки вимагає переосмислення економічної сутності праці, де на перший план виходить ефективність праці, тобто співвідношення його результатів і затрат. З цих позицій і визначається значення і роль планування праці.

Головна мета МОП – сприяння соціально-економічному прогресу, поліпшення добробуту та умов праці людей. У напряму регулювання організації праці МОП покликана вирішувати проблеми охорони життя та здоров’я трудящих, поліпшення виробничого середовища, тощо.

Поділ і кооперування праці. Поділ і кооперування праці є одним із найважливіших напрямів організації праці, об’єктивною необхідністю організації колективної праці.

Під поділом праці розуміють відокремлену діяльність людей у процесі спільної праці, а під кооперуванням праці – сумісну участь людей в одному чи кількох пов’язаних між собою процесах. Класифікацію поділу праці наведено у рис. 7.5.

Розрізняють такі форми поділу праці: технологічна, функціональна, професійна, кваліфікована. Усі ці форми співіснуються одночасно.

Рис. 7.5. Класифікація поділу праці.

Форми кооперування праці за назвою аналогічні формам його поділу. Крім того, за територіальною ознакою розрізняють: міжцехове, внутрішньоцехове, внутрішньоучасткове, внутрішньобригадне кооперування праці.

Форми кооперування праці поряд з формами поділу праці наведено у схемі на рис. 7.6.

Для вирішення питань поділу праці використовують такі поняття як “межі поділу” та “критерії поділу.”

Межі поділу – це верхня та долішна межі, нижче та вище яких, відповідно, поділ праці неприпустимий. Існують: технічна, економічна, психофізіологічна

та соціальна межі поділу праці.

Для конкретної виробничої ситуації важно знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних, психофізіологічних та соціальних критеріїв. (Див. рис. 7.5.)

Рівень поділу – це прийнята розрахункова, або фактично досягнута величина, яка характеризує стан поділу праці.

При встановленні оптимального рівня поділу праці аналіз доцільно починати розрахунками з використання соціальних, потім психофізіологічних, а потім економічних критеріїв.

Рівень поділу праці на підприємстві можна розрахувати за формулою:

,

де t непер – час виконання робітником непередбаченої завданням роботи протягом зміни;

n – кількість різноманітних робіт, які виконує робітник;

Ч - чисельність робітників.

У теперішній час дуже актуальною є проблема програмного забезпечення вирішення подібних задач на персональних комп’ютерах для різних категорій працівників різних галузей діяльності.

Рис. 7.6. Форми поділу і кооперування праці.

Форми практичної реалізації поділу та кооперування праці на підприємстві. Суміщення професій – це така форма організації праці працівника, коли він в урочний час виконує поряд з роботою за основною професією також роботи за іншими професіями. За різними ознаками суміщення професії має такі різновиди: основне і допоміжне, повне і часткове, паралельне і послідовне, постійне і тимчасове, тощо.

Суміщення професій, поширення зон обслуговування призводять до формування широкого виробничого профілю працівників, зумовлюють можливості найкращого використання робочого часу, подолання монотонності праці, підвищення його змістовності та продуктивності.

Багатоверстатне обслуговування, тобто одночасна робота одного робітника (чи бригади робітників) на кількох машинах є прогресивною формою організації праці. В основі багатоверстатного обслуговування лежить використання часу автоматичної роботи одних машин для виконання ручних і машино-ручних робіт на інших обслуговуючих верстатах. Багатоверстатне обслуговування доцільно вводити в умовах, коли під час машино-автоматичного часу одного верстата робітник має змогу виконати ручні роботи на інших верстатах, тобто .

Найбільше розповсюдження отримали такі системи багатоверстатного обслуговування, як циклічна та нециклічна. У першому випадку робота здійснюється на верстатах-дублерах, у другому – на верстатах з різною тривалістю оперативного часу. Поєднання цих двох систем уявляє собою змішану систему обслуговування.

Особливості обладнання передбачають методи багатоверстатного обслуговування: сторожовий, маршрутний, комбінований.

Сторожовий метод заснований на нагляді за роботою обладнання з визначеного місця. Маршрутний метод – рух робітника за визначеним маршрутом і послідовне обслуговування за ходом руху. Комбінований метод суміщає попередні два методи.

Особливості організації праці при багатоверстатному обслуговуванні містяться у виборі раціонального планування робочого місця багатоверстатника, основою якого є визначення раціонального маршруту робітника при обслуговуванні групи верстатів. Виходячи з цього критерію існують різні варіанти розстановки обладнання і маршрутів робітників при багатоверстатному обслуговуванні: кутове, паралельне, перпендикулярне, лінійне, кільцеве, асиметричне, змішане.

Багатоверстатне обслуговування, суміщення професій і функцій, розширення зон обслуговування – ефективні засоби раціонального використання робочого часу. Поряд з економічним ефектом ці засоби мають велике соціальне значення, тому що сприяють зниженню монотонності праці, підвищенню рівня працездатності людини тощо.

Колективні форми організації праці. Колективною визначають таку форму організації праці, при якій виробниче завдання встановлюється у цілому за будь-яким підрозділом підприємства, облік виконаної роботи ведеться за кінцевими результатами праці, заробітна плата нараховується усьому підрозділу, а потім підрозділяється поміж їх працівниками.

Однією з самих розповсюджених форм організації праці є бригадна з її різновидами. Бригади класифікуються в залежності від рівня спеціалізації, за ступенем поділу праці, у залежності від тривалості виробничого циклу, від засобу планування роботи, від засобів нарахування заробітної плати, від засобів урахування витрат на виконання роботи, в залежності від правового

статусу, від чисельності працівників тощо.

Бригади доцільно створювати, коли не має можливості виробничі завдання розподіляти поміж окремими виконавцями, неможливо точно визначити коло функцій кожного працівника, має місце відсутність постійних робочих місць тощо.

Бригади можуть бути комплексні та спеціалізовані, сквозні та змінні, такі, які працюють за єдиним нарядом та за індивідуальним нарядом, використовуючи та не використовуючи КТУ, госпрозрахункові та негоспрозрахункові , підрядні, орендні та такі, що не використовують підрядних чи орендних відносин (див.рис. 7.7).

Організація праці в бригадах містить в собі розрахунок чисельності та професійного складу бригади, керівництво бригадою, планування її роботи, формування та розподіл трудового доходу бригади, тощо.

Ефективність діяльності виробничих бригад виявляється у найкращому використанні робочого часу, підвищенні продуктивності праці, у високій

організації праці та виробництва.

Рис.7.7. Види виробничих бригад.

Організація і обслуговування робочих місць.Робоче місце є основною первиною ланкою виробництва. Під робочим місцем розуміють оснащену необхідними технічними засобами зону, де один чи група робітників, разом виконують єдине завдання.

Стан робочих місць, їх організація безпосередньо визначають рівень організації праці на підприємстві.

Робочі місця відрізняються одне від одного за значною кількістю ознак.

Класифікація робочих місць наведена на рис. 7.8.

Під організацією робочого місця розуміють його спеціалізацію, планування, оснащення й обслуговування.

Під оснащенням робочого місця розуміють забезпечення його усіма необхідними засобами, за допомогою яких можливо створити працівникові умови для ефективного виконання їм своїх професійних обов’язків.

Типичними основними видами оснащення є: основне технологічне обладнання, допоміжне обладнання, технологічна оснастка, організаційна оснастка.

Під плануванням робочого місця розуміють доцільне просторове розміщення у горизонтальній та вертикальній плоскостях функціонально взаємоув’язаних елементів виробництва, які необхідні для здійснення трудового процесу.

Планування робочого місця необхідно здійснювати у визначеній послідовності.

Відрізняють зовнішнє та внутрішнє планування робочого місця.

При плануванні робочого місця слід дотримуватися усіх вимог, які ставляться до розміщення основного та допоміжного обладнання, місцезнаходження працівника та його робочої пози, розміщення технологічної та організаційної оснастки.

Організація обслуговування робочих місць – це забезпечення його засобами, предметами праці та послугами, які необхідні для здійснення трудового процесу. Основні вимоги: своєчасне доведення до робітника виробничого завдання, забезпечення необхідними інструментами, підтримка постійної справності обладнання, систематичний контроль якості робіт, які виконуються тощо.

Рис. 7.8. Класифікація робочих місць.

Основні принципи обслуговування робочих місць: системність, комплексність, плановість, попереджувальність, своєчасність, надійність, оперативність, економічність.

Функції обслуговування – це вид діяльності визначеної групи обслуговуючих робітників, які відокремлені за ознакою технологічної однаковості робіт, що виконуються: наладочна, контрольна, інструментальна, ремонтна, транспортна, складська тощо. Структура функцій обслуговування наведена у рис. 7.9.

Системи обслуговування робочих місць – це сполучення різних видів обслуговування робочих місць, ділянок, цехів та усього виробництва у цілому,

Рис. 7.9. Структура функцій обслуговування

які виконуються за завчасно визначеним регламентом. Використовуються такі системи обслуговування: централізована, децентралізована, змішана.

Обслуговування робочих місць може здійснюватися однією з трьох форм: чергова, планово-попереджувальна, стандартна. Використання визначеної форми обслуговування залежить в основному від типу виробництва.

Типовий проект організації робочого місця – це організаційний документ, у якому зосереджені характерні для багатьох робочих місць визначеної спеціальності рішення й рекомендації за оснащенням та плануванням робочого місця.

Стандартний зміст типового проекту організації робочого місця складається з таких частин: вступ, призначення та характеристика робочого місця, оснащення, планування, вимоги техніки безпеки та охорони праці, основні вимоги до працівника, документація на робочому місці, розрахунки економічної ефективності від використання типового проекту.

Атестація робочого місця – це сукупність заходів, які містять в собі комплексну оцінку кожного робочого місця на його відповідність передовому технічному та організаційному рівню, який забезпечує зріст продуктивності праці та високу якість продукції.

Атестація робочого місця включає в собі такі етапи: організаційно-методична підготовка, облік та паспортизація робочого місця, визначення економічної ефективності заходів за результатами атестації робочого місця.

Протягом атестації кожне робоче місце оцінюється комплексно за такими рівнями: технічний. організаційний, умови праці та техніка безпеки.

За підсумками перевірки приймається одне з трьох рішень: атестувати робоче місце, раціоналізувати робоче місце, ліквідувати робоче місце.

Вчасна раціоналізація робочих місць дозволяє підприємствам підтримувати високий рівень їх організації, що у свою чергу сприяє зросту ефективності виробництва.

Трудовий процес і методи його дослідження. Сукупність прийомів та методів праці утворює сам трудовий процес. Головною частиною трудового процесу є операція.

Операція – це закінчений цикл діяльності одного робітника (або групи робітників) на одному робочому місці, спрямований на зміну одного предмета праці. За трудовими ознаками операція розчленовується на прийоми, трудові дії, рухи.

Трудовий прийом – це частина операції, що являє собою закінчену сукупність трудових дій працівника, які безперервно наступають один за одним і мають цілеспрямоване призначення при виконанні операції, при постійному складі матеріальних факторів.

Метод праці – це засіб виконання виробничого завдання, що характеризується сукупністю трудових прийомів і певною послідовністю їх виконання.

Організація трудового процесу містіться як у впровадженні найбільш раціональних методів та прийомів праці, так і в поліпшенні організації, оснащення та обслуговування робочих місць.

Основні вимоги до організації трудового процесу: паралельність, економія рухів, безперервність, синхронність, ритмічність, плановість та попереджувальність обслуговування робочих місць, відповідність робітника за роботу, яка виконується, оптимальної інтенсивності праці тощо.

Вимоги до проектування трудового процесу можна об’єднати в такі групи як мінімізація затрат робочого часу на здійснення даного процесу та скорочення затрат фізичної та нервової енергії.

Процес вивчення, проектування та впровадження раціональних методів та прийомів праці складається з таких етапів: вибір об’єкту дослідження; вибір способу дослідження; аналіз проектування раціональних методів і прийомів праці; впровадження раціональних методів та прийомів праці.

Основним показником ефективності організації трудового процесу є трудомісткість або робочий час.

Таблиця 7.1

Оцінка організації та проектування трудового процесу.

Економічним критерієм вибору раціонального методу праці може бути наступне співвідношення:

де З - затрати на раціоналізацію трудового процесу;

С - годинна тарифна ставка робітника, яка відповідає даному розряду роботи (грн.);

Тшт 1 та Тшт 2 - норма часу на операцію до та після раціоналізації прийомів та методів праці (год.);

К - повторювальність операції на робочому місці за рахунком на рік;

N - кількість робітників, які зайняті виконанням даної операції (чол.);

Кількісна оцінка ступеня раціональності прийомів та методів праці визначається за допомогою коефіцієнту раціональності прийомів праці:

де tшт.в - t шт.п - середні затрати часу на виконання операції по групі робітників, що вивчаються та передових;

Тзм - змінний фонд часу;

Ч - чисельність робітників у групі, яка вивчається.

Умови праці на підприємстві. Умови праці у самому загальному розумінні уявляють собою сукупність чинників – сил зовнішнього середовища, які впливають на працездатність, здоров’є людини у процесі праці.

В термін “умови праці” люди укладають різні поняття (розмір оплати праці, тривалість робочого часу, важкість праці тощо). Отож для точного визначення цього поняття необхідно усі чинники, які впливають на людину, її працездатність, класифікувати.

.

Рис. 7.10. Схема поділу чинників, які формують умови праці на підприємстві

За ознакою залежності від місця та джерела виникнення усі чинники можна поділити на 2 групи (див. рис. 7.10):

1. Які не залежать від особливостей виробництва – звичайно природні (1) та соціально-економічні (2), котрі визначаються системою прийнятого в державі трудового законодавства. ;

2. Які визначаються особливостями виробництва – виробничі техніко-технологічні, фізичне навантаження, нервово-психічне навантаження, ергономічні, естетичні, санітарно-гігієнічні та інші) (3) та соціально-психологічні (4).

Показники, які характеризують важкість праці. Важкість праці характеризує інтегральна узагальнююча оцінка сукупного впливу усіх чинників на організм працівника.

У відповідності із медико- фізіологічною класифікацією робіт за важкістю усі роботи поділяються на шість категорій важкості, які формують одне з трьох функціональних становищ організму людини – нормальне (1,2, категорія), суміжне (3,4 категорія) та патологічне (5,6 категорія). Кожне з них має свої відрізняючи ознаки.

Кількісна (інтегральна ) оцінка категорії важкості jроботи у балах визначається за формулою:

U tj = 19,7 х іj - 1,6 х іj

_

х іj -середній бал для усіх біологічно значущих j –хчинників умов праці на і -му робочому місці.

До чинників зовнішнього виробничого середовища можна віднести:

- санітарно-гігієнічні (мікроклімат, шум, вібрація, ультразвук, освітленість, загазованість та інш.);

- психофізіологічні (фізичне та нервово-психічне навантаження, монотонність, темп і ритм роботи, робоча поза);

- естетичні (кольорове оформлення, функціональна музика, виробничий одяг та інш.)

- соціально-психологічні (взаємовідносини у трудовому колективі).

Кожний з вищенаведених чинників робить той чи інший вплив на стан людини, її працездатність.

При перевищенні нормованих рівній кожний із санітарно-гігієнічних чинників, наприклад, несприятливий для здоров’я та працездатності людини. Якщо ж водночас діють декілька несприятливих чинників зовнішнього середовища, то вони взаємопідсилюють вадливий вплив кожного з них. Вивчення дії кожного із перелічених чинників має велике значення для управління ними.

Карта умов праці є санітарним паспортом робочого місця за допомогою якого оцінюється важкість роботи, котра виконується на робочому місці, ділянці, в цеху. Вона є об’єктивною основою для розробки організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, економічних та інших заходів за поліпшенням умов праці.

Існують три напрямки удосконалення умов праці:

1. Мінімізація (таких чинників, як шум, вібрація, загазованість та інш.)

2. Максимізація (таких чинників, як ергономічна та естетична комфортність, безпека праці, морально-психологічний клімат та інш.);

3. Оптимізація (таких чинників, як освітленість, мікроклімат, демографічна та соціальна структура персоналу та інш.)

Оцінити умови праці можна за допомогою коефіцієнту (Куп), який визначається порівнянням фактичних та нормативних умов, як середньогеометрична величина:

,

де а - індекс відхилень фактичних умов праці від нормативних.

, (у тих випадках, коли , тоді ,);

n - кількість показників, які характеризують умови праці.

Конкретні заходи за поліпшенням умов праці необхідно розглядати по кожному з чинників. які на них впливають.

Так, по зниженню нервово-психічної напруженості - оптимізація режимів праці й відпочинку, ритмізація праці, зниження монотонності праці тощо.

По групі санітарно-гігієнічних чинників рекомендована така ієрархія робіт:

Рис. 7.11. Ієрархія робіт по поліпшенню санітарно-гігієнічних умов праці.

Працездатність – це здатність людини формувати та підтримувати свій організм у робочому стані, тобто змінювати течу фізіологічних функцій з тим, щоб забезпечити високий рівень продуктивності праці.

У відповідності з рекомендаціями МОП, відокремлюють 10 основних чинників виробничого середовища, які впливають на працездатність людини у процесі виробництва: фізичне зусилля, нервова напруга, темп роботи, робоче положення, монотонність роботи, мікроклімат, забруднення повітря, виробничий шум, вібрація, освітленість.

Спеціалісти вважають, що на одному робочому місці можуть діяти одночасно до трьох чинників.

Динаміка працездатності в залежності від тривалості роботи під впливом різних чинників має вигляд (за даними НДУ праці; див. рис. 7.12).

Працездатність

в в с с а     а   1 2 3 4 5 6 7 8 9

Рис. 7.12. Динаміка працездатності людини.

Режим праці й відпочинку – це чергування періодів праці та відпочинку на протязі зміни, доби, тижня. Наукову основу проектування раціональних режимів складає динаміка працездатності людини.

Загальні правила при встановленні перерв такі:

- для більш тяжких та напружених робіт регламентовані перерви треба вводити раніш, ніж для менш тяжких робіт;

- кількість перерв у другій половині робочого дня повинно бути більшим, ніж у першій половині;

- оптимальна тривалість однієї перерви 5-10 хвилин (на фізично важких роботах - вище 10 хвилин).

Задача встановлення раціонального режиму праці і відпочину перебуває у тому, щоб забезпечити швидку спрацьованість людини, максимально збільшити період стійкої високої працездатності та скоротити фазу притомлення. З цією метою можна використовувати гімнастику, функціональну музику, мікропаузи тощо.